Тема 7. Держава і громадянське суспільство

1. Історичні передумови становлення громадянського суспільства.

2. Поняття, структура і суть громадянського суспільства.

3. Співвідношення держави і громадянського суспільства.

4. Стан та перспективи розвитку громадянського суспільства в Україні

1. Категорія «громадянське суспільство» історично відображає особливий зріз розвитку людства, який характеризується прагненням мислячих людей кожного часу створити модель ідеального суспільного ладу, де панували б розум, свобода, благополуччя й справедливість.

Завжди формування громадянського суспільства так чи інакше погоджувалося із проблемами вдосконалення держави, піднесення ролі права й закону.

Термін «громадянське суспільство» і позначуване ним поняття належать Арістотелю, який стверджував, що держава є достатня для самодостатнього існування сукупність громадян, тобто не що інше, як громадянське суспільство. З’ясовуючи у праці «Політика» зміст поняття «громадянин», він говорить про сукупність громадян, громадянське співтовариство, що можливе лише в правильній державі, де особи, визнані громадянами, приймають «рівну участь у всіх вигодах суспільного життя» і діють «в інтересах загальної користі». Аристотель не ототожнював державу із громадянським суспільством, але й не протиставляв їх чітко, тому що різні аспекти того й іншого в суспільному житті античного поліса тісно стикалися. Крім того, він вважав громадянське суспільство сумісним лише з політією як досконалим демократичним організмом, яким був у принципових рисах античний поліс: виборність і підзвітність державних органів, строки повноваження, поділ влади, свобода слова, свобода пересування усередині та за його межами, невтручання держави в приватні відносини, рівність громадян перед законом.

Ціцерон, обґрунтовуючи правову рівність людей, писав: «...закон є сполучна ланка громадянського суспільства, а право, встановлене законом, однакове для всіх...». На даному етапі розвитку людства громадянське суспільство повністю ототожнювалося з державою. Це тривало досить тривалий час і було обумовлене рівнем розвитку економічних і соціально-політичних відносин (примітивні форми поділу праці, початковий етап розвитку товарно-грошових відносин, одержавлення суспільного життя, кастовий характер соціальної структури).

Послідовний розвиток суспільних відносин визначив і трансформацію поглядів учених на громадянське суспільство. Повернення до античної моделі громадянського суспільства відбувається в Новий час, що стає предметом дослідження найбільших мислителів. На рубежі XVI-XVII ст.ст. поняття громадянського суспільства ще не відділяється від поняття політичного суспільства (держави), але й не ототожнюється з існуючими державними формами. Так, у роботах Н. Макіавеллі, Г. Гроція, Т. Гоббса, Дж. Локка, Т.Пейна, Ш. Монтеск'є, Ж.-Ж. Руссо, Гельвеция, Гольбаха, Канта, Гегеля вже мотивувалася відповідність громадянському суспільству не всіх, а лише прогресивних, на їхню думку, форм державного правління, заснованих на природно-правових, договірних началах.

Зокрема, Дж. Локк вважав, що «...абсолютна монархія, яку деякі вважають єдиною формою правління у світі, насправді не сумісна із громадянським суспільством і, отже, не може бути взагалі формою громадянського правління». Дж. Локк і деякі інші мислителі були послідовниками договірного походження держави, відповідно до якого остання виникає на підставі суспільної згоди та виражає інтереси громадян. Звідси ці мислителі вбачали тотожність між громадянським суспільством і державою, заснованій на суспільному договорі (але не іншою державою). Тут у певному змісті помітна аналогія з викладеною позицією Арістотеля.

У працях мислителів XVIII ст. розходження між громадянським суспільством і державою проглядається чітко. Очевидно, першим щодо цього був Ж.-Ж. Руссо, що протиставив підданих, що утворюють державу, і громадян (суверена) як саморух відповідної асоціації – громадянського суспільства.

Оригінальна думка Т.Пейна, який вважав, що в діалектичній парі “держава – громадянське суспільство” домінує громадянське суспільство, від якого держава одержує свої повноваження. Розвинене громадянське суспільство, думав він, не має потреби в державі, тому що воно здатне до саморегулювання.

Макіавеллі вважав найкращою формою держави змішану, що складається з елементів монархії, аристократії й демократії, кожна з яких покликана стримувати й оберігати інші.

Філософську характеристику підвалин громадянського суспільства ми знаходимо в І. Канта. Головними він вважав такі ідеї: а) людина все повинна створювати власними силами і повинна відповідати за створене; б) зіткнення людських інтересів і необхідність їхнього захисту є спонукальними причинами самовдосконалення людей; в) громадянська свобода, законодавчо забезпечена правом, є необхідною умовою самовдосконалення, гарантією збереження й піднесення людської гідності. Ці ідеї можна безумовно закладені в основу теорії громадянського суспільства. Кант, переносячи концепцію антагонізму між індивідами як стимулу їхнього саморозвитку на відносини між державами, робить висновок про те, що для людства найбільшою проблемою, вирішити яку його змушує природа, є досягнення загального правового громадянського суспільства.

В. Гумбольдт, приймаючи філософське вчення Канта, на конкретних прикладах постарався показати протиріччя й розходження між громадянським суспільством і державою. До першого він відносив: а) систему національних, суспільних установ, сформованих самими індивідами; б) природне й загальне право; в) людину. Держава, на відміну від громадянського суспільства, складається, на його думку: а) із системи державних інститутів; б) позитивного права, що видається державою; в) громадянина.

Важливу роль у формуванні уявлень про громадянське суспільство відіграв Гегель, визначивши його як сферу дії приватного інтересу. Сюди ж він включав родину, станові відносини, релігію, право, мораль, освіту, закони і юридичні зв'язки між суб'єктами. Особливу роль Гегель відводив конфронтуючим один одному індивідам. «У громадянському суспільстві кожен для себе - ціль, всі інші для нього ніщо. Але без співвідношення з іншими він не може досягти всього обсягу своїх цілей». Поняття громадянського суспільства не тільки як сукупності індивідів і відносин між ними, але як простору, у якому діють різні суспільні інститути, обґрунтував Гегель. В праці «Філософія права» він, відзначаючи історичну обумовленість громадянського суспільства, аналізує його «не як атомістично разпале на одиничні особи, що зібралися на мить тільки для одиничного тимчасового акту без подальшого зв'язку, а як розчленоване на вже раніше конституйовані товариства, громади й корпорації, які в такий спосіб одержують політичний зв'язок». Гегель обґрунтував самостійність громадянського суспільства, протиставивши його державі, як «політичному тілу». У той же час ці дві системи взаємозалежні і являють собою дві сторони однієї й тієї ж медалі, тому Гегель відкидав думку тих, хто «розділяє... громадянське й політичне життя й змушує останнє, так сказати, повисати в повітрі...». Характерна риса громадянського суспільства – сполучення суб'єктивної свободи із всебічною залежністю його членів один від одного, що виражається в «потребах і праці». Розглядаючи як елементи громадянського суспільства правову основу й правосуддя, Гегель називає й інші його принципи функціонування: приватну власність, суспільну думку, що вільно формується, справедливі закони й строга відповідність їм суспільного життя.

Матеріалістичну характеристику аналізованому явищу й категорії, що його відображає, дали К. Маркс і Ф. Энгельс. Вони писали: «Громадянське суспільство обіймає все матеріальне спілкування індивідів у рамках певного ступеня розвитку продуктивних сил. Воно обіймає все торгово-промислове життя даного ступеня й остільки виходить за межі держави й націі, хоча, з іншого боку, воно знов-таки повинне виступати зовні у вигляді національності й будуватися усередині у вигляді держави».

Як вже сказано, проблему громадянського суспільства не обійшов у своїх дослідженнях і К. Маркс, що, як відомо, чимало запозичив у Гегеля. Але якщо в ранніх роботах він користується цим поняттям у справжньому його значенні, то пізніше відходить від нього. Думаючи, що «анатомію громадянського суспільства варто шукати в політичній економії», і розглядаючи його як сукупність виробничих відносин або як «певний суспільний лад, певну організацію родин, станів або класів», Маркс фактично ототожнив громадянське суспільство з базисом. А оскільки згідно марксової моделі суспільства держава, право, мораль, мистецтво й релігія зараховуються до надбудови, поняття громадянського суспільства виявилося розчленованим і втратило своє самостійне значення (про що застерігав Гегель). Не випадково згодом ортодоксальному марксизму-ленінізму не було відоме поняття громадянського суспільства, як і радянському гуманітарній науці, що цілком відповідало завданням і цілям тоталітарного режиму.

Аналіз історичних даних і наведених суджень показує, що процес становлення громадянського суспільства складний і суперечливий. Він охоплює десятки сторіч, починаючи із виникнення елементів громадянського суспільства в античному світі (Афіни, Рим), охоплює такі «вогнища» середньовіччя, як вільні міста Любек, Новгород, і йде до розвинених суспільних систем Європи й Америки в Новий час. Становлення громадянського суспільства залежить від ступеня розвиненості економічних і правових відносин, реальності особистої й економічної свободи індивідів, дієвості механізму громадського контролю за державно-владними структурами. Якості громадянського суспільства закладені в будь-якій суспільній системі, але можуть мати різний ступінь розвитку. Так, на певному відрізку часу вони перебувають у зародковому стані, в умовах тоталітарної держави вони можуть бути тимчасово придушені, перебувають у стані стислої пружини, при яскраво вираженому класовому характері суспільного ладу вони дозуються, і лише при досягненні соціальної рівноваги та в умовах демократичної правової державності одержують розвиток і стають переважаючими.

Ігнорування самостійного значення громадянського суспільства у взаємозв’язку з державою означає ігнорування його соціальної цінності, що може мати пагубні наслідки. Агресивні атрибути радянського тоталітаризму (пріоритет класових інтересів перед інтересами суспільства, класова боротьба, одержавлення власності, ігнорування самоцінності особистості й т.д.) мали своїм наслідком поглинення громадянського суспільства державою. У результаті людина як особистість не сприймалася, права і свободи втратили значення природних і невідчужуваних, тому що все було поглинено державою. Людина в умовах тотальної регламентації, позбавлена можливості вільно виражати свої схильності, думки,свої політичні вподобання, був перетворена у штучно деполітизованого «підданого». На відміну від тоталітарного в громадянському суспільстві людина вільна у політичному волевиявленні і вільна реалізувати його за допомогою політичної дії.

2. Громадянське суспільство – це система самостійних і незалежних від держави суспільних інститутів і міжособистісних відносин, які створюють умови для самореалізації окремих індивідів і колективів і через які виражаються й реалізуються приватні інтереси й потреби (індивідуальні й колективні).

Громадянське суспільство – це вільне демократичне правове суспільство, орієнтоване на особистість, що забезпечує свободу творчої (підприємницької й ін.) діяльності, що створює можливість реалізації прав людини й громадянина.

Громадянське суспільство – це вільне демократичне правове суспільство, орієнтоване на конкретну людину, що створює атмосферу поваги до правових традицій і законів, загальногуманістичних ідеалів, що забезпечує свободу творчої й підприємницької діяльності, що створює можливість досягнення благополуччя й реалізації прав людини та громадянина, що органічно виробляє механізми обмеження й контролю за діяльністю держави.

Сучасне розуміння громадянського суспільства припускає наявність у нього комплексу істотних ознак. Відсутність або нерозвиненість деяких з них дозволяє визначити стан «здоров’я» соціального організму й необхідні напрямки його самовдосконалення. Розглянемо ці ознаки докладніше.

1) Громадянське суспільство – це співтовариство вільних індивідів. Громадянське суспільство – це такий соціальний простір, у якому люди взаємодіють відносно вільно, без безпосереднього втручання держави. Громадянське суспільство – це таке суспільство, де головною діючою особою є людина – особистість – суб'єкт, що володіє економічною й політичною свободою. Ступінь свободи людини безпосередньо пов'язаний із закріпленими в Конституції її правами та свободами, а також комплексом конституційно-правових гарантій, які дозволяють їй реально захищати свої права й свободи.

В економічному плані сказане означає, що кожен індивід є власником. Він реально має ті кошти, які необхідні людині для її нормального існування. Вона вільна у виборі форм власності, визначенні професії й виду праці, розпорядженні результатами своєї праці.

У соціальному плані приналежність індивіда до певної соціальної спільності (родини, клану, класу, нації) не є абсолютною. Він може існувати самостійно, має право на досить автономну самоорганізацію для задоволення своїх потреб і інтересів.

Політичний аспект свободи індивіда як громадянина полягає в його незалежності від держави, тобто в можливості, наприклад, бути членом політичної партії або об’єднання, що виступають із критикою існуючої державної влади, вправі брати участь або не брати участь у виборах органів державної влади й місцевого самоврядування.

Забезпеченою свобода вважається тоді, коли індивід через певні механізми (суд і т.д.) може обмежувати свавілля державних або інших структур у відношенні до себе.

Дата добавления: 2015-11-14