Читайте также:
|
|
Націона́льна іде́я — акумулятор прогресивних національних програм, політичних ідей, гасел, цінностей, рушій національного прогресу, основа національно-визвольних рухів, національної самосуверенізації. Н.І. становить платформу національної ідеології, визначає теоретичні засади національної свідомості. Поряд з Національною ідеєю розрізняють також термін Ідея Нації, що вбирає в себе яскравий образ перспективного майбутнього нації, що, як правило міститься поза межами одного покоління і силою своєї притягальності та емоційного забарвлення пориває його та наступні покоління до осягнення поставленої цілі.
Декабри́сти — перші російські дворяни-революціонери, які 14 (26) грудня 1825 року збройною силою прагнули встановити в Росії конституційний лад.Вони боролися за повалення царату та скасування кріпацтва. Основні гасла декабристів були гаслами буржуазної революції, яка змітає феодалізм і дає можливість розвинутися капіталістичному ладу. Особливістю російського історичного розвитку було те, що почин у боротьбі проти феодалізму взяли на себе революціонери з дворян.Основною причиною декабристського руху стала криза феодально-кріпосницької системи, Вітчизняна війна 1812 року, яка призвела до активного поширення західноєвропейських ідей, глибшого ознайомлення з соціальним та політичним життям Європи. Цілі рухи декабристів відображали історичні завдання, що виникли у розвитку Росії того часу. Рух декабристів виник на грунті російської дійсності.
Масо́нство (франкмасонство фр. Franc-maçonnerie, англ. Freemasonry), «вільне мулярство») — морально-етичний рух, що виник в XVIII столітті у вигляді закритої організації. Найбільш поширене означення масонства — це «система моралі, викладена в алегоріях та проілюстрована символами»; також — всесвітнє братство, всесвітній Орден: масони — це члени духовно-етичних організацій «вільних мулярів». Масонство — релігійно-етичний рух, який має на меті «освітній» вплив на владні структури та проникнення в них.
Західноукраїнські землі наприкінці ХVІІІ - у першій половині ХІХ ст.
«Руська трійця» (1832—1837 рр.) — галицьке літературне угруповання, очолюване М. Шашкевичем, Я. Головацьким та І. Вагилевичем, що з кінця 1820-их років розпочало на Західних Українських Землях національно-культурне відродження.
Українські землі у складі Російської імперії в другій половині ХІХ ст.
Земства (земські установи) — виборні органи місцевого самоврядування (земські збори, земські управи) в Російській імперії. Введені земською реформою 1864 р. Завідували освітою, охороною здоров'я, будівництвом доріг і т. д. Перед Першою світовою війною 1914—1918 рр. Земства існували в 43 губерніях Європейської Росії. Скасовані земства були в 1918 році декретом Радянського уряду.
Громадський рух — це добровільне формування людей, що виникає на основі їхнього свідомого волевиявлення відповідно до спільних інтересів, прав і свобод. Громадські рухи, як правило, діють із орієнтиром на найближчу перспективу. Цілі, які обирають громадські рухи, гранично близькі до реальності, мають конкретний характер.
Для громадських рухів характерна відсутність чіткої організаційної структури. До них можуть належати люди різнобічних соціальних і світоглядних позицій. Громадські рухи розрізняються: за формами діяльності, порядком утворення та розпаду; за кількістю їхніх членів; за соціально-правовим статусом (легальні і нелегальні); за соціальною цінністю (прогресивні, консервативні, реакційні).
Особливістю громадських рухів є те, що вони реалізують громадянську ініціативу, яка ґрунтується на соціальній мобілізації громадян, соціальний солідарності та боротьбі з конкурентами за вплив на громадську думку.
Громадські рухи, залежно від того, який вид діяльності вони обирають або що ставлять за мету, поділяються на ті, які мають тривалий характер існування, і ті, які існують протягом короткого періоду. Як правило, після того, як певної цілі досягнуто, такі рухи зникають.
Зазвичай це відбувається у такий спосіб:
громадські рухи трансформуються у більш стійкі та складні форми організації;
громадські рухи розпадаються, не утворюючи ніяких соціальних організацій.
Більш стійкими формами об'єднань громадян є організації і політичні партії.
Тарасівці, Братство (Братерство) Тарасівців — таємна організація «свідомих українців», речників українського національного активізму з самостійницькими тенденціями (на відміну від несвідомого малоросійства й аполітичного «українофільства»). Засноване влітку 1891 року (дехто подає 1892) під час відвідин могили Тараса Шевченка біля Канева.
До засновників Тарасівців належали: Віталій Боровик, Борис Грінченко, Іван Липа, Микола Міхновський. Крім культурної діяльності (поширення української мови в родині, установах, школах, навчання дітей української грамоти, доповідей, культивування ідей Шевченка), Тарасівці висунули політичні постулати визволення української нації з-під російського панування, повної автономії для всіх народів Російської Імперії та соціальної справедливості.
У містечку Глинську поблизу Ромен, де працювали студенти, наприкінці літа 1891 року була закладена програма Братства тарасівців. Серед основних положень були такі:
Західноукраїнські землі у складі Австрійської (Австро-Угорської) імперії у другій половині ХІХ ст.
Трудова́ мігра́ція — переміщення працездатної особи з метою працевлаштування на певний термін.
Види міграції
Однією з основних ознак міграції фізичних осіб є перетинання державних кордонів або меж адміністративно-територіальних одиниць — держави, області, міста, району тощо. На цій підставі вирізняють зовнішню та внутрішню міграції. Зовнішню міграцію фізичних осіб, пов'язану з перетинанням державного кордону, називають також міжнародною.
Для виокремлення потоків мігрантів, які прямують з конкретної країни, застосовується поняття еміграція (від лат. emigratio — «виселення», «переселення») — масове переселення з батьківщини в іншу державу; тривале перебування за межами батьківщини внаслідок переселення.
Для потоків у країну — імміграція (від лат. immigratio — «вселення») — в'їзд у державу іноземця чи особи без громадянства на тривале або постійне проживання.
Розрізняють ще міжконтинентальну та внутрішньоконтинентальну міграцію фізичних осіб.
Заробітча́нство — тенденція до територіального переміщення працездатних осіб з метою працевлаштування на певний термін та заробітків.
Праця за кордоном — оплачувана трудова діяльність трудящого-мігранта за кордоном, заради якої він виїжджає за межі країни, громадянином якої є та в якій постійно проживає.
Трудовий мігрант – особа, яка на тимчасовий термін виїжджає займатися, займається (або займалася) оплачуваною діяльністю до іноземної країни.
Член сім’ї трудового мігранта – особа, що перебуває з мігрантом у шлюбі, діти та інші особи, що перебувають на їхньому утриманні та визнаються членами родини відповідного до чинного законодавства країни походження
Українофі́льство — термін, поширений з другої пол. XIX ст., на означення любові до України, українського народу, української культури. У ширшому значенні українофілами (ук.) були польські письменники так званої «української школи» і пізніше поляки — мешканці України, які писали поезії і складали пісні українською мовою (див. «Українською музою натхненні», К. 1971). Подібне явище спостерігаємо і в російській літературі першої половини XIX ст. (В. Сиповський. «Україна в російському письменстві», К. 1926). У стислому значенні українофілами називали українських діячів 1860-их pp., а часи їхньої діяльності 1860 — 80-их pp. періодом Українофільства. Самі українофіли воліли називатися «народолюбцями», але не заперечували й проти інших назв. Рух українофільства особливо поширився на початку 1860-их pp. і поклав основи дальшого розвитку українства. На першому місці українофіли ставили освіту широких народних мас рідною мовою; для цього складали підручники українською мовою та видавали твори української літератури.
Москвофільство [1] (москалефільство[2], русофільство) — мовно-літературна і суспільно-політична течія серед українського населення Галичини, Буковини і Закарпаття у 1819—1930-х рр. Відстоювала національно-культурну, а пізніше — державно-політичну єдність з російським народом і Росією.
Основні передумови виникнення москвофільства: втрата українським народом власної державності, багатовікове іноземне поневолення, роздрібненість і відокремленість окремих земель, денаціоналізація освіченої еліти та низький рівень національної самосвідомості мас.
Перші прояви москвофільства у Закарпатті сягають кінця 18 — початку 19 ст., коли звідти до Росії переселилися відомі вчені й громадські діячі І. Орлай, М. Балудянський, В. Кукольник, П. Лодій, які зайняли високі посади в російських урядових та наукових інституціях й користувалися великим впливом при царському дворі. Підтримуючи постійні стосунки зі своєю батьківщиною, вони сприяли зростанню там зацікавленості Росією, особливо її культурним життям, мовою і літературою.
Народо́вці — суспільно-політична течія серед молодої західно-української інтелігенції ліберального напрямку, що виникла в 60-х роках 19 століття у Галичині.
Проводила культурно-освітницьку роботу, організувала Товариство імені Шевченка у Львові (1873), українські інституції «Просвіта», «Руська Бесіда» та ін.
В 1899 році народовці з частиною радикалів організували Українську національно-демократичну партію, яка відіграла основну роль в уряді ЗУНР. З 1919 ця партія стала називатися «Українська трудова партія». В 1925 ввійшла до Українського національно-демократичного об'єднання (УНДО).
Політи́чна па́ртія — це зареєстроване згідно з законом України «Про політичні партії в Україні» добровільне об'єднання громадян — прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, що має своєю метою сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян, бере участь у виборах та інших політичних заходах.
Культура України в другій половині ХІХ - початку ХХ ст.
Меценат — багатий покровитель наук і мистецтв, особа, що безкорисливо матеріально підтримує розвиток культури, освіти, та будь-які інші аспекти гуманітарної сфери. Слово походить від прізвища римського багатія Мецената, котрий допомагав митцям.
Меценатство — добровільна безкорислива діяльність фізичних осіб у матеріальній, фінансовій та іншій підтримці набувачів благодійної допомоги. Меценатство розповсюджується на фінансову підтримку закладів культури і освіти, заснуваня нових театрів, галерей мистецтва, нових навчальних закладів, підтримку мистецької діяльності акторів, поетів, художників тощо.
Реалі́зм (лат. realis — «суттєвий», «дійсний», від res — «річ») — стиль і метод у мистецтві й літературі.
Реалізмом також називають кілька різних філософських течій (детальніше Реалізм (філософія)).
У мистецтві й літературі реалізм прагне до найдокладнішого опису спостережених явищ, без ідеалізації. Проте поняття реалізм дуже широке: реалістичним можна назвати монументальне єгипетське мистецтво, але реалістами є й митці, які з фотографічною точністю копіюють природу. Популярність реалізму зумовлена загальною доступністю і зрозумілістю його мистецьких засобів, тому його тенденції в українському мистецтві проявлялися за кожної доби, і як стиль він актуальний понині.
Модерні́зм (фр. modernisme), у мистецтві загальний термін, що використовується для виниклих на початку 20 століття спроб порвати з художніми традиціями 19 століття; заснований на концепції домінування форми на противагу змісту. В образотворчому мистецтві прямими представниками є абстракціоністи; у літературі — письменники, що експериментують з альтернативними формами оповіді; у музиці — традиційне поняття ключа було замінене на атональність; в архітектурі — центральними концепціями виступають функціоналізм і відсутність декоративності...
Українські землі у складі Російської імперії на початку ХХ ст.
Монополія — виключне право (виробництва, торгівлі, промислу і т.п.), що належить одній особі, групі осіб (олігополія) чи державі.
Термін “монополія” походить від грецьких слів (“mono” – один, “poleo” – продаю) – наявність одного продавця товару чи послуги на ринку. Це монополія одного підприємства або продавця
Економі́чна кри́за (грец. krisis — поворотний пункт) — різке погіршення економічного стану країни, що виявляється в значному спаді виробництва, порушенні виробничих зв'язків, що склалися, банкрутстві підприємств, зростанні безробіття, і у результаті — в зниженні життєвого рівня, добробуту населення.
Україна в Першій світовій війні
Світова війна — глобальне протиборство коаліцій держав із застосуванням засобів збройного насильства, що охоплює велику частину країн світу.
Термін зазвичай відносять до двох безпрецедентних конфліктів, що відбувалися протягом 20-го сторіччя Першої світової війни (1914-1918) та Другої світової війни (1939-1945).
Союз визволення України (СВУ) — політична організація, утворена у Східній Галичині в серпні 1914 р., головною метою якої було проголошення самостійності та соборності України.
Учасники СВУ вважали себе репрезентантами інтересів українців, що перебували під російським пануванням. Своєю метою СВУ проголосив боротьбу за самостійність України, використовуючи для цього війну Австро-Угорщини й Німеччини проти Росії. Майбутній устрій української держави мав бути заснованим як конституційна монархія з однопалатним парламентом.
Більшість членів СВУ були наддніпрянськими соціалістами, що опинилися на австрійській території внаслідок репресій російського царату в період столипінської реакції. Діяльністю СВУ керувала президія у складі: О. Скоропис-Йолтуховський, В. Дорошенко, Андрій Жук, Маріян Меленевський (на початку СВУ очолювали Дмитро Донцов і М. Залізняк), якій допомагали галицькі і буковинські діячі різних ділянок (С. і Р. Смаль-Стоцькі, В. Сімович, М. Возняк, Богдан Лепкий, Михайло Лозинський, Лев Ганкевич, І. Кригіякевич, С. Рудницький та ін.). Осідком СВУ був недовгий час Львів, від серпня 1914 — Відень.
Головна Українська Рада (ГУР) — міжпартійна організація, утворена 1 серпня 1914 у Львові. Її засновниками були національно-демократична, радикальна, соціал-демократична партії. Програма Головної Української Ради передбачала такі основні завдання: вироблення загального напряму української політики, вирішення національно-політичних справ у зв'язку з війною, виступ у ролі єдиного політичного представника галицьких українців на міжнародному рівні, формування національного війська. Головною політичною вимогою організації було виборення державної самостійності України. Головна Українська Рада зверталася до уряду Австро-Угорщини, керівних органів Галичини з петиціями, в яких обстоювала інтереси українського народу, зносилася з представниками центральних держав, привертаючи увагу до українського питання як одного з найактуальніших для європейської політики.
4 серпня 1914 Рада прийняла рішення про створення з добровольців української військової організації, що одержала назву Українських січових стрільців.
На початку вересня 1914 у зв'язку з наступом російських військ Головна Українська Рада перебралася до Відня, де проіснувала до травня 1915, коли була перетворена на Загальну Українську Раду.
Галицько-Буковинське генерал-губернаторство — тимчасова адміністративно-територіальна одиниця, створена царським урядом Російської імперії наприкінці 1914 року на відвойованих російськими військами землях Галичини, Буковини і Посяння з центром у місті Чернівці.
Губернаторство існувало в 1914-17 роках і поділялося на Львівську, Перемиську, Тернопільську і Чернівецьку губернію. Очолювали Галицько-Буковинське генерал-губернаторство російські військові генерал-губернатори Григорій Бобринський у 1914-15 роках і Федір Трепов у 1916 році.
Одним з основних завдань російської окупаційної адміністрації стало нищення українства в усіх його проявах — політичному, релігійному і культурному. Проводячи цілеспрямовану антиукраїнську політику, російські окупаційні власті закривали українські школи, періодичні видання, друкарні. Було заборонено продавати і позичати в бібліотеках книжки українською мовою, вводилися обмеження на вживання української мови й робилися спроби запроваджувати в школах викладання російською мовою.
Украї́нські січові́ стрільці́ (УСС, усу́си) — єдине українське національне військове формування в складі австро-угорської армії, сформоване з добровольців, які відгукнулися на заклик Головної Української Ради 6 серпня 1914 і стояли під проводом Української Бойової Управи (УБУ).
Українські Січові Стрільці були першими українськими частинами на бойовищах Східної Європи після Полтави 1709, вони мали велике значення для відновлення військових традицій, для зростання українського патріотизму, створення військового словництва, термінології, військового фольклору, пісні й музики (оркестра УСС), для устійнення форми українського однострою (мазепинка). Пам'ять про УСС і досі жива в українському народі, як є живим символом УСС — «Червона калина», пісня УСС і традиція елітарної частини української армії.
Українська революція
Автономізація Радянських республік — спроба перетворення формально незалежних радянських республік, які виникли після 1917 року, на автономні республіки Російської Федерації, здійснена у 1922 році Йосипом Сталіним.
Самостійники
Універса́ли Украї́нської Центра́льної Ра́ди — грамоти-прокламації, які видала Українська Центральна Рада для широкого загалу, як гетьмани козацької доби. Українська Центральна Рада (УЦР) видала 4 Універсали, які визначили етапи української держави — від автономної до самостійної.
Генера́льний секретаріа́т — виконавчий орган, уряд, сформований Українською Центральною Радою.
28 (15 червня) 1917 року Комітет УЦР на своєму засіданні ухвалив створення Генерального секретаріату і передав йому виконавчі функції.
Перший склад Генерального секретаріату складався з 8 генеральних секретарів та генерального писаря.
Очолював Генеральний секретаріат В. К. Винниченко.
Народний секретаріат — виконавчий орган Тимчасового ЦВК Рад України. Сформований у Харкові 30 грудня 1917 (12 січня 1918) року російськими і місцевими більшовиками як український радянський уряд на противагу доУкраїнської Центральної Ради та Генерального секретаріату УЦР—УНР.
Народний секретаріат складався з 12 секретарів:
Українізація — політичне просування і впровадження елементів української мови та української культури, в різних сферах життя.
Дата добавления: 2015-11-14; просмотров: 74 | Нарушение авторских прав
<== предыдущая страница | | | следующая страница ==> |
Причини Руїни | | | Регіональні республіки |