Превалювання міжнародного права над національним

За відсутності угоди сторін про застосовуване право арбітражний трибунал має застосовувати норми національного права приймаючої держави, а у випадку, якщо відповідні положення національного законодавства суперечать нормам міжнародного права, а також при існуванні прогалин в національному праві – відповідні норми міжнародного права. У деяких рішеннях арбітражний трибунал ІКСІД визнавав, що інвестиційний контракт підпорядковано національному право, проте лише в тій мірі, у якій національне законодавство не суперечить принципам міжнародного права. Практика інших арбітражних установ також свідчить, що воля сторін щодо підпорядкування інвестиційного контракту національному законодавству обмежується випадками, коли таке законодавство суперечить міжнародному праву.

Висновок арбітражних судів, що міжнародне право має вищу юридичну силу й превалює над національним правом загалом відповідає практиці, яка склалася в міжнародному праві. Відповідно до загальновизнаного принципу міжнародного звичаєвого права, який також відображається на конвенційному рівні (ст. 27 Віденської Конвенції про право міжнародних договорів 1969 року) й у національному законодавстві (ст. 19 (2) Закону України «Про міжнародні договори України» від 29 червня 2004 р. № 1906-IV), держава не може посилатися на положення свого внутрішнього законодавства як на виправдання невиконання міжнародного договору. Крім того, виходячи з природи норм загального міжнародного права, кожна держава зобов’язана привести своє внутрішнє законодавство у відповідність із власними зобов’язаннями за міжнародним правом (включаючи звичаєві й договірні зобов’язання).

Проте необхідно зазначити, що незважаючи на пріоритет міжнародного права над національним, при встановленні права, застосовуваного до інвестиційних контрактів, міжнародне право підлягає застосуванню лише у двох випадках: при існуванні прогалин у правовому регулюванні в національній системі права і в тій мірі, у якій відповідні положення внутрішнього законодавства суперечать нормам міжнародного права (A.F.M. Maniruzzaman, State Contracts in Contemporary International Law: Monist versus Dualist Controversies, 12 European Journal of International Law, No. 2, 2001, PP. 322-323.).

PART 2

Це пояснюється тим, що необхідність застосування арбітражним трибуналом внутрішнього законодавства приймаючої держави носить міжнародно-правовий, а не внутрішньо-національний характер, оскільки закріплена у ст. 42 (1) Конвенції ІКСІД. Згідно з одним із фундаментальних принципів міжнародного права pacta sunt servanda міжнародний договір є обов’язковим для виконання й має виконуватися сумлінно. Отже відповідно до ст. 42 (1) Конвенції ІКСІД арбітражний трибунал має насамперед застосовувати право, обране сторонами, а за відсутності угоди сторін про застосовуване право – внутрішнє законодавство приймаючої держави, а у випадку прогалин в національному законодавстві, а також коли відповідне положення національного законодавства суперечить нормам міжнародного права – відповідні приписи міжнародного права.

Таким чином, арбітражний трибунал ІКСІД, перш ніж застосовувати норми міжнародного права до інвестиційного контракту, має дослідити й встановити зміст внутрішнього законодавства. Інакше пряме застосування норм міжнародного права до положень інвестиційного контракту без попереднього встановлення змісту внутрішнього права приймаючої держави матиме наслідком недотримання положень ст. 42 (1) Конвенції ІКСІД. А незастосування арбітражним трибуналом національного законодавства відповідно до ст. 42 (1) Конвенції ІКСІД, є однією з підстав для скасування арбітражного рішення.

Дата добавления: 2015-11-14