4 страница

- Ви мене питались за удари, про те, чи я щось знаю про них.

- Як ви сюди потрапили? – трохи змінив тему питання чоловік.

- Знаєте. – Жорж уже закладав листя сухого темного тютюну в люльку. – Ми усі разом зустрілись в місті… я точно не пригадаю назву, досить неприємне, знаєте. А потім найняли кучера. Він абсолютно не розумів нас, базікав на старій мові, Люсі трохи його розуміла, але далеко не все. До речі, він нам про удари і розказав, коли ми уже приїхали, але про це далі. Він єдиний із кучерів знав де знаходиться маєток нашого родича. Довго він відказував, але ми відсипали монети поки цей старий так і не кивнув. Ми погрузились в карету і рушили. Ми їхали декілька… - чоловік скорчив єхидну гримасу і кивком вказав в невідомому напрямку – з часом тут трохи складно, завжди ці сутінки. В загальному, це була довга дорога по одноманітному лісі. В решті решт ми всі як один заснули і прокинулись уже під ці страшні удари. Удар, десять секунд і знову удар. От так.

Жорж нарешті прикурив люльку, випустивши декілька маленьких хмар майже непроглядного ароматного диму і вручив люльку співрозмовнику. Том відмітив, те що в розповіді йшлось про удар, десять секунд і знову удар, цей ритм був уже не першим, а значить вони приїхали після того як… як пропав Вірджил. «Що з зараз може з ним бути?» пронеслось в голові. Том затягнувся важким і обпікаючим димом і відкинувся на спинку крісла продовжуючи слухати розповідь чоловіка.

- Тоді ми й почали хвилюватись. Люсі розпитувала про ці звуки. Він розказував щось про якісь машини і шахти. Можливо це працюють якісь механізми, що пробивають шахти в кам’яній породі. Принаймні, так я це зрозумів. Далі цей божевільний висадив нас прямо в лісі. Ні дороги, ні стежини, він тільки показав нам напрям. По дорозі сюди, ми знайшли то джерело, на яке вас потягнула Тіна. – витримав невелику паузу - А ви? – Жорж взяв люльку, яку простягнув йому співрозмовник і перейшов на більш повільний і спокійний тон після затяжки. - Як ви сюди потрапили і що будете робити далі?

Від важкого диму все всередині Тома скрутилось, тільки тепер він відчув наскільки голодний і скільки часу він не їв.

- Наша армія пробирається через ліс, щоб напасти на форт ворога. Точніше це не форт, а руїни якогось давнього замку. Та ліс виявився не дуже привітним для нас, почались звуки ударів, болото, холод, сирість. Тому мене і… ще декількох людей відправили у розвідку. Ось я і подумав, що ваш будинок це один з ворожих аванпостів. Це диво, що в цьому лісі ще хтось живе.

- Знаєте, наш предок був дуже дивним чолов’ягою. Жив тут багато років, сам. Йому до нас діла не була, а нам до нього тим більше, всі би і забули про нього давним-давно, якби не одна деталь. В нашій сім’ї є маленька легенда, по якій наш цей самий предок заховав великий скарб в стінах цього будинку. І як тільки нас облетіла звістка, що він помер, ми звідусіль збіглись сюди, вдаємо ніби раді один одного бачити і тому подібне, але насправді розуміємо, що те, коли ми почнемо проламувати лопатами стіни, з закоченими рукавами, це тільки питання часу. – Жорж підняв вказівний палець і наголосив – І це ще не всі Крістоферсони тут зібрались. Особисто я контактував з двома своїми троюрідними братами, але перед від’їздом в цю невеличку подорож вони просто зникли. Та я їх і не особо розшукував, знаєте. – він висипав остатки попелу в камін і наблизився до співрозмовника. - Том, ми з вами схожі, ви прямуєте до руїн закинутого форту, тільки щоб добратись до того, хто вам потрібен, а я прямував з іншого кутка світу до цього будинку, щоб добратись до того, що мені потрібно.

- Та ні, не схожі. – йому хватило однієї секунди, щоб зрозуміти, що вони зовсім не схожі. Перед ним стояла ціль, яка мала набагато більше значення ніж просте збагачення. Це була не просто ціль, це було завдання, завдання цілої армії, яке, можливо, зараз залежало від Тома.

В кімнату заглянув Анджело, який повідомив, що їда уже накладена і вони запрошені до столу.

Чоловіки зайшли підійшли до столу, на якому вже все було розкладено і всі, крім них двох сиділи на своїх місцях. Жорж зразу сів на одне з вільних місць, напроти Тіни, а Тому залишилось місце у однієї з вершин стола. По праву руку сиділа Тіна, а по ліву Жорж, який нарешті сховав свою люльку у внутрішню кишеню темного жакету. Марта і Лінда, піднялись і наповнили тарілки великими порціями пюре, а потім налили в бокали всім темно-червоної рідини. Весь посуд представляв собою, колись дорогий, набір з олов’яного сервізу, зараз же він потускнів і потемнів. Коли всі посідали, Анджело, який сидів навпроти Тома, в дальньому кінці стола, підняв бокал і оголосив тост:

- Давайте вип’ємо за нашу зустріч, за тих, кого з нами немає, з різних причин, і щоб всі наші пошуки, які привели до цього будинку, закінчились так, як ми цього хочемо.

Всі схрестили келихи одночасно з черговим ударом метроному. Том підніс келих до обличчя і вдихнув прекрасний аромат міцного вишневого алкоголю, за один раз він осушив весь келих. Було відчуття, що всередині зараз все спалахне. Від цього апетит розгорівся ще сильніше, Том почав їсти. На столі було картопляне пюре, буханки трохи сухого хлібу, багато сушеного м’яса та овочів.

Блаженне відчуття було у чоловіка, коли він наївся досита. Він розслабився і перекинув черговий келих міцного алкоголю. Том обдивився людей за столом, ніхто уже не їв, всі переговорювались між собою про справи, які далеко не стосувались ні його, ні місця де вони знаходились, це були різноманітні спогади з далеких часів. До чоловіка звернувся Жорж, який задумано покручував потускнілий келих в руці:

- Так от, про що це ми говорили? – голос звучав розслаблено і уже достатньо п’яно. – Удари. Люсі, - звернувся він до жінки, зліва від себе і жестом перевів її увагу до Тома. – Що казав той кучер?

Люсі здивовано на нього подивилась, не зразу зрозумівши питання.

- Ну, той. Він щось казав про шахти. Про удари ці, звуки. Про те, що працюють якісь машини, що продовбують землю для шахт.

Жінка показово закотила очі:

- Ні про які шахти він не говорив. – Далі вона трохи наклонилась в сторону Тома і продовжила більш серйозно: - Я не до кінця зрозуміла, що він казав, але він і сам не був впевнений у тому що каже. Кучер сказав тільки пару фраз, ніби працюють якісь велетенські механізми, дуже великі. Конкретно, більше нічого. Та й сказав ще тільки пару слів, але я не розібрала його діалекту. – Люсі знизила плечима і повернулась до діалогу з Еваном, який був перерваний Жоржом.

Солдат відчув, як алкоголь приємною тяжестю опустився йому на голову і визвав абсолютне розслаблення. Стало дуже добре. До нього знову звернувся уже зовсім п’яний Жорж, який невправними рухами пробував запхати тютюн в люльку:

- Знаєте, Томас. Я не хочу сказати, що старий був зовсім схибленим, але як? Як можна жити в такому місці одному? Багато років самотності тут, не те що поїхати дах може, жити неможливо. – Жорж далі продовжував розказувати свої думки на рахунок його предка Аарона, але нить глузду втонула декілька келихів назад. Тому солдат уже перестав його слухати і закрив очі, пробуючи відпочити.

Спокій перервало незвичайне відчуття. Розвідник відчув дотик до правої ноги і не просто дотик, а ще і поглажування легенькими рухами вгору-вниз. Він подивився на Тіну і зійшовся з нею поглядами. Вона зразу відвела свої очі в сторону, а лице залилось червоним кольором. Всі решта нічого не помічали і були погружені у свої бесіди, при чому Еван уже похрапував на спинці крісла, а Жорж далі вів свій пустий розказ:

- … і він замахнувся прямо на його голову. Бум! Всі чекали, що хлопцю кінець, але не тут то було, він зупинив меч своїми руками…

Чоловік ще раз глянув на дівчину, вона тільки краєм ока дивилась у його сторону і сором’язливо посміхалась. Він знав, що цього допускати не можна, але темп посилився і вона піднімала ногу все вище і вище. Коли вона дійшла до коліна, Том попробував відсунутись подалі, але крісло його не пускало, для цього треба було встати і відсунути його, а робити цього так не хотілось, тому він ще більше вдавлювався в крісло. Алкоголь давав про себе знати, і Том не міг не відмітити, що дівчина виглядає дуже сексуально, при одній думці, як вона може виглядати без свого плаття, так само сидячи за столом, його кинуло в жар, а в горлі знову пересохло. З вигляду солдат був незворушний і ніщо не видавало емоцій, хоча збудження наростало.

Від ерекції його орган налився кров’ю і був готовий розірвати штани. А тим часом дівчина наближалась все ближче і ближче. Її нога трохи зупинилась, а сама вона трохи розвернулась до Тома і подивилась прямо йому в очі. Цей погляд на секунду насторожив його, блиснуло у ньому щось небезпечне. На «поверхні» між ними був тільки кут стола. Вона показово піднесла ліву руку до обличчя, повільно облизала прекрасні розові губи, відвела середній і вказівний палець, а потім погрузила їх в рот, закриваючи очі. Тому стало ще жаркіше дивлячись на це. Він украдкою кинув погляд на всіх за столом – ніхто нічого не помічав, а Жорж далі бубнів невідомо кому свою історію. Дівчина відкрила очі і висунула пальці з роту, на них блистіла слюна, потім вона повільно опустила руку під стіл і трохи закинула голову, чуть-чуть відкривши рот. У Томаса почала сіпатись ліве око, по спині пробіглись мурашки і він відчув як Тіна зжала пальці на своїй нозі, далі вона почала знову піднімати свою ногу по його, прямо до паху. Повітря в кімнаті ставало менше і менше, ось-ось і вона доторкнеться до нього, Том думав, що від цього його стояк почне підіймати стіл. Ліва рука дівчини робила повільні плавні рухи, вона покусувала нижню губу, а все лице заливала краска, ще мить і вона доторкнеться до паху Тома.

І тут він не витримав, зі звучним неприємним скрипом ніжок стільця по підлозі, Том відсунувся від стола і заодно від Тіни, яка зразу уставилась на нього здивованим поглядом. Чоловік різко встав, чим привернув на секунду до себе увагу, зробив тазом непомітний рух, щоб поправити неслухняний орган, кивнув і промовив:

- Вибачайте, мені потрібно відлучитись.

Обличчя Тіни покрилось маскою гніву, вона стукнула кулаком по столу, різко встала і вийшла з кімнати. На неї уваги ніхто не звернув, всі повернулись до своїх справ.

В коридорі чоловік почув гучне тупання Тіни, яка сходами підіймалась на другий поверх. Він покинув будинок і направився до джерела. Холодна вода трохи освіжає і знімає жар. Чоловік підставляє голову під струю води, якби б були інші умови, якби було спокійніше, він би і піддався на спокусу, але при цій дуже небезпечній ситуації такого допускати неможна. Треба якомога скоріше відправлятись далі, Том прикинув, що рано чи пізно схил має закінчитись, так чи інакше і добратись туди необхідно любою ціною, а потім назад, до армії. Це буде непросто, але закінчити місію необхідно, місію дану самим Маршалом.

Повернувшись в будинок його зразу застала Марта, яка виглядала зовсім тверезою:

- Том, я постелила вам у верхній маленькій кімнаті. Підніметесь по сходам, далі по коридору, остання дверка справа. Там зможете відпочити скільки хочете, вас ніхто не буде тривожити.

Чоловік тільки хотів заперечити і сказати, що не буде спати, але Марта перебила його, продовжуючи: - У нас ще працює наш ритм, тому зараз для нас наступає «ніч», ми будемо спати. Всі уже порозходились. Я теж уже засипаю, а «завтра» все обсудимо і розберемось.

Він знову хотів заперечити, але Марта ще раз його перебила: - Вам потрібно відпочити, у вас дуже змучений вигляд.

На цей раз Том не витримав і кивнув. І справді, відпочити було необхідно, це придасть неабияких сил для продовження місії, тому відказуватись поспати на справжньому ліжку у справжньому домі, в теплі і сухості, було б поганим рішенням.

Другий поверх виглядав темнішим і ще більш закинутим, вікон на площадці не було, і він освітлювався тільки трьома свічками на маленькому підсвічнику, який стояв на столику в куті навпроти сходів. Він зайшов у коридор, точну копію коридору першого поверху, в кінці якого було вікно, закрите ставнями, світло, через щілини якого, пробивалось тоненькими тусклими полосами і підсвічували літаючу в повітрі пилюку, якою було наповнене все приміщення. Том йшов коридором, підлога під ним скрипіла і рипіла, зліва було дві дверки, кімнати побільше, а справа три. Останню він відкрив. Це була маленька кімнатка, з ліжком навпроти дверей, по обидва боки від ліжка були маленькі тумбочки, на яких в підсвічниках горіли свічки, над ліжком було закрите маленьке вікно, на лівій стіні було закрите вікно побільше. Біля правої стіни була невелика тумба, з різноманітними книжками і декількома прикрасами. Прямо біля входу, справа було невелике поломане дерев’яне крісло. В бідному світі свічок все виглядало сіро-жовтим, дуже старим, вицвілим і тусклим. Том закрив за собою двері, зняв рубаху і повішав на спинку крісла, коли він розвернувся, то на секунду застиг від здивування, на його ліжку сиділа Тіна і дивилась прямо на нього. Чоловік не встиг нічого сказати як вона кинулась прямо на нього, він зловив її на руки.

Дівчина зразу почала покривати поцілунками його лице. Обидвома руками вона прижимала його голову, а ногами обвила його торс. Том схопив її за талію і різко відкинув на ліжко, проте вправним рухом вона знову стала в позу дикого звіра і ще раз пригнула на нього, на цей раз вона схопила лівою рукою його за бороду і підтягнула обличчя до себе, почала цілувати його в губи і запустила свій язик йому в рот. Том застиг, вона жадно гуляла своїм язиком в нього в роті і коли він нарешті не витримав і відповів взаємністю, дівчина вкусила його. На чоловіка нахлинув миттєвий порив злості, він викрутив їй руку від чого, вона відпустила бороду і з більшою силою кинув її на ліжко. Приземлившись, вона зразу викрутилась і рукою, одним рухом стягнула його штани до колін, а другою міцно схопила, член, який вже наливався кров’ю. Том проковтнув свою слюну, змішану із слюною дівчини і своєю кров’ю, і побачив на її лиці диявольську, злу усмішку, це стало для нього останньою краплею.

Від одного удару долоні, по своїй тендітній руці, дівчина ахнула і відпустила орган чоловіка. Далі, другою рукою Том схопив її за горло і повалив спиною на ліжко, далі сам заліз на нього, підліз до дівчини на колінах, так і не знявши штанів. Тіна подивилась йому прямо в очі і розвела в сторони ноги. Том навис над нею темною постаттю і одним рухом, різко, зайшов у неї на всю довжину. Дівчина розкрила рот в німому криці, а лице покрила маска жаху і болю, яка зразу ж перейшла в задоволення і блаженство, дівчина закотила очі і вчепилась нігтями в його руку, яка тримала її за шию.

Зі своєю дружиною Томас пізнав всі таїнства і глибини ніжного, повільного, прекрасного сексу, сьогодні ж, з цією юною дівчиною, він відчув самий справжній жорсткий, важкий і дикий секс. Такого з ним ще не траплялось. Тіна кусалась, царапалась, пробувала його душити, а ще вона була ненаситно. Коли чоловік думав, що у нього вже не стане сил, вона здалась першою, дівчина була настільки обезсиленою, що просто нерухомо лежала на ліжку і важко віддихувалась. Том вийшов з неї і рухнув поряд, так само важко дихаючи. Крики дівчини і скрипіння ліжка були неймовірно голосними, але йому було все-рівно в той момент, коли він любив її. А тепер уже не важливо, що зроблено, те зроблено. З цими думками він повільно погрузився в блаженний сон, в якому далеким ехом лунав блаженний і збуджуючий крик дівчини.

Том розплющив очі, темнота і тишина, тільки сиве світло ліниво пробивається через шпари у ставнях. Але щось не те, присутня якась тривога. Удар метронома і саме під час нього, почулось легеньке поскрипування підлоги. В повітрі матеріалізувався темний силует з піднятою рукою. Том не роздумуючи перекотився через ліжко, та лезо ножа встигло пройтись йому по спині. Тіни на ліжку не було. Чоловік взяв важкий металевий підсвічник і кинув ним у сторону темної постаті. Почувся звук глухого удару і тяжкий видих. Том скористався цим моментом і ривком побіг до дверей, в спину йому вдарив важкий чобіт, від чого чоловік чуть вибив двері і розпластався на підлозі коридору, в кінці якого мерехтіло світло свічок. Постать кинулась на чоловіка, але він встиг перекотитись, і ніж забився в підлогу. Силует, контури якого в тусклому світлі почали чіткішати почав махати ножом намагаючись ранити Тома, який вправно ухилявся і поволі відступав до сходів. Він через щось перечепився і рухнув, силует кинувся на нього, але Том відштовхнув його ногами, пролунав падаючого ножа. Чоловік жахнувся, коли зміг побачити, що те, через що він впав було тілом Марти. Силует вискочив з темноти, знову з ножом і Том впізнав Жоржа.

- Якого хєра? – заключив він.

- Я вб’ю тебе. – сказав Жорж вертячи в руці ніж і віддихуючись.

Після цих слів нападник ринувся до Тома, який схопив руку з ножом, а другою зацідив Жоржу в живіт, потім ще раз і на третій цього не вдалось зробити, Жорж замахнувся головою і вдарив Тома в лице. Він відходив назад і стукнувся об столик, з якого впала свічка, вогонь якої зайняв килим і миттєво розходився по ньому. Жорж декілька раз пройшовся ножом по руках і торсу Тома, але рани були поверхневі. Потім Жорж вдарив чоловіка в живіт ногою, але той схопив його і потягнув за собою, вони обидва покотились по сходам і вилетіли в коридор першого поверху. Отямившись, Том підвівся і побачив в деяких кімнатах тіла мертвих людей, майже усіх, які деякий час назад сиділи з ним за одним столом – Анджело, Евана, Лінди і Люсі. Жорж кинувся на Тома, уже без ножа і вони схрестились в дуелі. Кожен вправно бився і вправно захищався. Пролунало з декілька десятків ударів, до того як вони розійшлись на відстань в декілька футів. В приміщенні стало набагато жаркіше, стеля хрустіла і в деяких місцях, від вогню, тріснула, звідки виходили фонтани іскор.

Від ударів, лице Тома розпухло і кровоточило, він розмито бачив Жоржа, який так само, ледве стояв на ногах і старався не рухнути. Обоє сильно віддихувались і кожен з них боявся зробити хоч крок, тому що розумів, що сил не хватить втримати рівновагу.

- Я… їх всіх вбив... – уривчасто сказав через важке дихання Жорж. – І не тільки їх… своїх братів теж… про яких розказував… Я їх вбив і з’їв їхні яйця. І тебе вб’ю, і знаєш що потім зроблю?

- Ні, це я тебе вб’ю. – промовив Том.

Жорж закричав і побіг в сторону Тома, який подався назустріч. Жорж схопив його під руки і придавив до стіни, а потім раз за разом почав бити в живіт. Том спльовував кров і сил не хватало відкинути нападника. Біля нього, на столику була важка керамічна ваза. Він вклав усі сили, щоб підняти її, а потім добавив трохи прискорення і розбив об голову Жоржа. Нападник із розбитою головою рухнув на підлогу, але був ще в свідомості. Том впав біля нього на коліна, підняв кулак наскільки міг і стукнув Жоржа по голові, потім підняв ще раз і знову вдарив його. На цей раз він відрубався.

Том повільно піднявся, його розум затуманила злоба і жага крові. Замість того, щоб вибігти з дому, який міг от-от рухнути, він підійшов до підніжжя сходів і взяв ніж, який вронив нападник. Тоді підійшов до Жоржа, стягнув його штани і сказав:

- Це я тебе вб’ю і з’їм твої чортові яйця.

- Не роби цього! – почувся крик Тіна звідкись позаду. – Не роби цього, ти не такий як він, йдемо звідси, будинок зараз згорить.

Чоловік трохи повернув голову, але Тіни так і не було видно. Зараз його наповнювала тільки абсолютна злість:

- Чорта з два я не такий.

Тоді він схопив яйця Жоржа і махнув по ним ножом. Щось вдарило його в голову і через секунду він уже втратив свідомість.

Том прийшов до тями під черговий удар метроному. Усе нестерпно боліло і рот переповнений кров’ю. Він був на дворі, біля попелища від згорілого будинку. Мабуть Тіна витягнула його, до того як будинок обвалився. Але де тепер вона? Уже не було ні вогню, ні жару, ні диму, багато часу пройшло. Том підвівся і почав бродити по залишкам маєтку у пошуках чогось, що могло б пригодитись. В тому місці де була кухня, він знайшов один із кухонних ножів, великий, але майже непотрібний в цих умовах. Ні своєї броні, ні зброї, які мали б пережити вогонь такої температури, не було.

Тоді він направився далі, з надзвичайно повільним темпом, оскільки кожен крок викликав приступи дикої болі. Так чоловік зупинився біля джерела, обмив деякі рани, напився води і направився далі, вверх по схилу.

В голову не лізли ніякі думки. Думати було дуже важко, та й не хотілось, він просто брів і брів, втративши остатки любого відчуття часу.

Так він йшов десятки, сотні, а потім тисячі ударів і нічого не мінялось до цього моменту. Попереду стало трохи світліше, серед полотна дерев, вдалечині, появився просвіт. Це повернуло Тома до життя і надало деяких сил він відправився вперед впевненіше, але з більшою обережністю. Кожен крок приближав до просвіту, до того що там. Удар за ударом серце билось сильніше, гучніше і швидше. Подих перехопило від переживання, тому що щось в середині нього підказувало, що це кінець, фінал.

Grand final

Чоловік різко зупинився, коли був уже на виході з лісу. Попереду стояв солдат, в чорних обладунках із золотистим оздобленням – форма ворожої армії. А значить попереду і є той самий замок, останній оплот ворога.

Справа почувся голосний крик, на чоловіка біг ще один ворожий солдат із піднятим коротким мечем. Том лівою рукою відбив руку нападника з піднятим мечем, а правою – кухонним ножом вгатив солдату прямо в прорізь для очей на шлемі, чим перервав його навіжений крик. Вихопив в нього меч і відбив атаку ще одного солдата, який появився ззаду. Він відбив ще дві атаки, а потім, користуючись моментом всунув меч через обладунки прямо в груди. Від третього солдата, якого Том помітив з самого початку, йому не вдалось відбитись і той булавою вдарив Тома по голові. Чоловік втратив контроль над тілом, але не втратив свідомість, і з глухим звуком впав на землю. Згодом, його підняли, винесли з лісу і понесли в невідому сторону. Удар булавою в голову проник у підсвідомість і виштовхнув звідти те, що так довго крутилось і мучило тривогами Тома. Він згадав, що його жінка і дочка, померли давним-давно, багато років назад, від пневмонії. Зараз це було настільки недоречно, що якби він міг, то розсміявся би.

Його несли далі, тепер по відкритій поляні. Повсюди був туман, де-не-де виднілись силуети копиць сіна, а попереду, в сиво-сірій пелені постав той самий замок – одна невеличка вежа з чорного каменю і маленькі, майже зруйновані кам’яні прибудови біля неї, ось і все. Його завели в одну з таких прибудов, розділи догола і кинули на кам’яну підлогу, встелену тонким шаром сіна. Том рухнув і супроводжуючі покинули його. Він навіть не міг поворухнутись. Біль наростала і відштовхнула його свідомість кудись далеко, в глибину забуття.

Прокинувся він без болі. Було щось інше, тишина. Абсолютна тишина. Жодних ударів метронома, жодних сторонніх звуків. Навіть сіра полоса світла, яка попадала в кімнату із маленького квадратного вікна майже під стелею, не давала жодного звуку. Це була настільки важка і гучна тишина, що Том відчував себе ніби на великій глибині, тишина стискала його з усіх сторін, пробиралась в вуха, а потім в голову і по всьому тілі, наче щупальця якогось підводного монстра, що живе на дні тої чорної річки, через яку він проходив зі своїм братом-близнюком колись давно, коли переходив в цей світ. Стискала ззовні і розтискала зсередини, ще трохи і від тиску він щезне зовсім, розчиниться у всепоглинаючій тишині.

Але тиск зменшився і тепер чоловік міг рухатись і дихати, він відчув рідину в руках і розкрив долоні – там була червона кров, вона текла без ран. І всюди де вона протікала відчувалась теплота і блаженство. Потім кров пішла з лобу, попадала в очі і стікала по всьому лицю. Це було прекрасне відчуття, від якого щезали всі тривоги і танула важка тишина.

Через деякий час роздався звук, який розірвав гучну тишину, і важкі, залізні двері зі скрипом відчинились. В кімнату зайшли два солдати, взяли Тома під руки і повели на двір. Туман значно відступив і тепер, навіть звідси, було видно полосу лісу, поодинокі копиці сіна і з десяток людей, які вистроїлись в лінію перед великим пнем. Біля пня стояв рослий чоловік в чорній масці, що закривала все лице. У нього була величезна сокира. Том зрозумів, що його збираються стратити, але чомусь це більше не хвилювало чоловіка. Його підвели до пня, один із солдатів витер з рук і лобу кров, яку зразу ж замінила нова, а другий зв’язав його руки за спиною. Потім його поставили на коліна і схилили до пня. Том поклав свою голову на деревину і подивився на всіх тих, хто був перед ним – звичайні люди в селянському одязі, ніщо не показувало у них воїнів або солдатів, та це вже не було так важливо. Два солдати, що привели чоловіка сюди, направились до лінії людей і стали по обидва боки від неї. Тоді чоловік з чорною маскою на голові підняв важку сокиру вверх.

Том почув легенький свист в себе над головою, але ніякого відчуття не було. Жіночий крик з лінії людей струсонув тишину, всі почали метушитись, солдати взялись за зброю. Том перевів погляд на ката, той все ще стояв з піднятою сокирою, а з його горла торчала стріла, тоді він впав на спину, так і не випустивши з рук сокиру. Попри Тома пробігали люди, деяких з яких настигали стріли. Зі сторони замку бігли поодинокі воїни у чорних обладунках із золотистим оздобленням, а з лісу виходили солдати армії Пола Актануса. За ними вийшов і сам Актанус. Том побачив його і те, як він вбивав ворожих солдатів, які приближались до нього. Своїм важким і велетенським мечем він розрубував усіх напополам, а його лице покривала настільки страшна нелюдська гримаса, що у той самий момент Том зрозумів, чому Маршала називали «Кривавим». Солдати схрещувались у дуелях, але у ворожої армії не було жодних шансів і люди королівської армії уже приближались до замку.

Маршал підійшов до Тома, дістав з-за поясу ніж і розрізав мотузки, що зв’язували руки. Потім він зняв свою накидку, обгорнув чоловіка і прижав його голову до свого плеча, як любляча мати прижимає голову синів. Від цього у Тома перехопило подих і він відчув неймовірне благоговіння. Роздався дзвінкий голос:

- Тепер все добре, усе буде добре.

У Тома в голові крутилось неймовірна кількість самих різних запитань, про все на світі. Він хотів стільки багато розказати і запитати, що і всіх слів на світі не вистачить, але потім все ж запитав те, що цікавило найбільше:

- Що…

Fin.

Дата добавления: 2015-11-14