Робота в парламенті — це не ночування у сесійній залі та годування варениками

Олег ЗАРУБIНСЬКИЙ, Партія регіонів:

— Імідж парламенту складають ті, хто в ньому працює, хоч у медійному середовищі є спроби погіршити його чи покращити. Парламент — це зібрання дуже різних людей, навіть не кажучи про партійну приналежність. Це люди з різним рівнем відповідальності й дисципліни, різною кредитною історією, бекграундом — все це привноситься в роботу Верховної Ради. Слід говорити про те, чи є критична маса людей, які, по-перше, сприймають власну парламентську діяльність як свою єдину роботу, а по-друге, підготовлені до такої діяльності. Робота в парламенті — це не ночування в сесійній залі та годування варениками, це — законотворення, напрацювання відповідних проектів тощо. Чи багато таких людей у парламенті — це питання до тих, хто їх обирав, включав їх до свого партійного списку і до тих, хто рекламував їх як висуванців від партій по одномандатних округах.

Процеси, що нині відбуваються у Верховній Раді, безумовно, не сприяють покращанню іміджу парламенту. Можна дискутувати, вести діалог, здійснювати пропагандистську роботу серед виборців, але не дати розпочати роботу сесії — це порушення норм Конституції. Утім, такий стан справ вигідний тим, хто не може самостійно провести якесь рішення. Навіть коли вирішувалися принципові питання, наприклад щодо Тимошенко, то опозиціонери не змогли зібрати всіх своїх депутатів. Таким чином, вони вирішили зробити все можливе для того, щоб якомога важче було приймати рішення їхнім опонентам.

Проблема з особистим голосуванням безумовно існує, але виникла вона не зараз. Міжнародні спостерігачі часто звертають увагу на одну проблему, а на іншу — ні. Мене цікавить, чому вони нічого не говорили 29 липня 2008 року, коли відбувалася позачергова сесія. Прем’єр-міністром тоді була Юлія Тимошенко, і вона заявляла журналістам, що в них досить депутатів, адже один може голосувати п’ятьма картками.

Зараз опозиція вимагає впровадження сенсорної кнопки, але я добре пам’ятаю, що презентація цієї системи відбулася 2008 року, наприкінці серпня. Пан Яценюк перебував у кріслі спікера до кінця листопада того ж року: за два з половиною місяця він міг упровадити таку кнопку.

Порушувати питання про вирішення цієї проблеми можуть лише ті, хто ніколи не голосував за інших і має зразкову репутацію. Жорстка дисципліна має бути і щодо персонального голосування, і щодо обов’язкової стовідсоткової присутності всіх у залі — як більшості, так і меншості.

Загалом, я є прихильником діалогу — він кращий за ультиматуми. Останні — річ непродуктивна. Незалежно від наявної ситуації в парламенті, якщо якась зі сторін іде на ультиматум, вона виставляє себе як таку, що програє. Втім, збереження обличчя — це дуже важливо у політиці. Потрібно знаходити компромісні рішення.

Дата добавления: 2015-11-14