Russian roulette

Іван Добруцький

ЗМІСТ

ЧУДЕСА

ОСВІДЧЕННЯ

ПОДВІЙНА ГРА

Я ЩАСЛИВИЙ – ТИ СЬОГОДНІ ПОРУЧ

ВИННОЮ ЗАЛИШИШСЯ ТИ

ПАНДА

ДОБРОГО РАНКУ, КОХАНА

ЇЙ ТАК ДОБРЕ…

СПОВІДЬ

Чудеса

Тебе зачали на п’яну голову не тобою обрані твої мама і тато. Ти ввійшов у цей світ з утроба своєї матері-алкоголічки, котра взимку закусювала самогонку бурульками. Ти з дитинства не віриш у кохання, добро та інші дурниці, адже єдиними твоїми дитячими казками були матюки твого убитого етиловим спиртом батька. Під ялинкою ти ніколи нічого не шукав, а важкий метал слухав з п’яти років. Твоїм єдиним Дідом Морозом був Курт Кобейн, тому, коли він застрелився, ти сам спробував покінчити життя самогубством, та, мабуть, твоя нетвереза матір народила тебе в сорочці, бо коли ти летів із моста неподалік власного дому, випадково зачепився за гілку берези.

Парадоксально, та у школі ти вчився лише на «відмінно», як і у ВУЗі. Хоча кілька разів отримував «на горіхи» за те, що приходив на екзамени та контрольні у стані алкогольного та наркотичного сп’яніння. Ще ти любив плавати, особливо вдома на килимі. Ти тонув у тому килимі, немов у морі, проте ніхто не давав тобі руки допомоги.

В дорослому житті ти так і не навчився вірити в чудеса, хоча вони ставалися кожен день. Писав поезію, пісні, співав у кількох аматорських рок-гуртах, навіть переспав із кількома дівчатами-моделями, проте так і не побачив краси життя. Твоїм ідолом перестав бути Курт Кобейн, тепер ти фанатів від Ісуса Христа та навіть витатуював його розп’яття на плечах. Очолив одне з найбільших відділень одного з комерційних банків міста, допоміг розкрутитися кільком одногрупникам, з якими ви колись разом бухали, за що вони допомогли тобі стати депутатом обласної, а відтак - і Верховної ради.

Тепер у тебе є кілька будинків у Києві, Львові, Донецьку та в Берліні, власне модельне агентство з дівчатами-моделями, яких ти так полюбляєш, а недавно, спеціально до літнього сезону, ти ще й обзавівся гелікоптером. Та якби ти народився знову, ти б проживав своє життя зовсім по-інакшому…

Освідчення

Перед тим, як освідчитись тобі та запропонувати вийти за мене заміж, я випив цілу пляшку горілки, не закусюючи – так хвилювався. Власне, саме тому й не можу тепер згадати, що я тобі тоді сказав. І що ти відповіла: «так» чи «ні». Хочеться вірити, що я сказав тобі щось на зразок цього: «Коли ми вперше зустрілися, мені відразу захотілося зустрітися ще раз. Відтак я прийшов додому, додав тебе у друзі «Вконтакті», та мені так і не вистачило сміливості написати тобі. Тому я просто пів ночі бродив твоєю сторінкою: переглядав твої фотки, кращих за які я ніколи не бачив, слухав твою музику, кращого за яку я нічого не чув та писав нові вірші, малюючи тебе римами. З того часу я не пожалів про жоден день, жодну хвилину, жодну мить, яку ми провели разом. І якщо ти готова терпіти мене, цього дивака з нотками романтики, все своє земне життя чи, принаймні, до першої зради, виходь за мене заміж». А ти, надіюсь, посміхнулася, кілька секунд мовчки дивлячись на моє небрите підборіддя, та відповіла: «Я згодна. Бо я щаслива…».

Проте існує ймовірність того, що я міг сказати і щось інакше (пляшка горілки могла датися в знаки). Наприклад, таке: «В Гаррі Поттера завжди є світло. В тебе теж. Я тебе люблю. Надіюсь, ти мене зараз чуєш, правда? Я – переможець і Будда. Ти любиш фісташкове морозиво. Ліміт – це початок закінчення. Тож я наберу тебе завтра, коли ти вже станеш моєю дружиною. Відмовити мені неможливо, бо я..так, трохи п’яний, зате вірний і у твоїх долонях. Мені треба в туалет, бо щось зле від тієї «пальонки», та коли повернуся, щоб ти вже була в білій сукні. А краще – гола. Бо шлюбна ніч – це найпрекрасніше, що може бути в цьому буремному житті. Крім твоєї посмішки, звісно. Виходь за мене, не тупи».

Та неважливо, що я тоді сказав. Або скажу, бо ця історія поки-що лише вигадка. Головне, щоб ти посміхнулася, кілька секунд мовчки дивлячись на моє, обіцяю, побрите підборіддя, та відповіла: «Я згодна. Бо я щаслива…».

Подвійна гра

Часом так набридає вести свою подвійну гру. Це не так і просто – бути підкинутою у повітря життя монетою, яка падає один раз гербом, а інший – решкою. Бути зразковим студентом та вуличним хуліганом, сангвініком та холериком, янголом і демоном одночасно. Ховати у шафі дві маски, вибираючи щоранку ту, яка підходить на сьогодні. Пити з одними людьми сливовий сік, а з іншими – віскі. Зранку писати для прикриття ліричні віршики у своєму пабліку, а ввечері – красти метал із територій закритих заводів. Цілувати вуста легкодоступних феміністок, будучи закоханим лише в одну-єдину дівчину. Ходити на співбесіди до приватних підприємств, маючи пригріте крісло майбутнього депутата. Жити в образах цнотливого бабія, брутального романтика, злого добряка.

Я – той, яким я тобі потрібен. Все зважено до дрібниць: шрами від тренувань, а посилки – від бабусі. Я завжди знаю, куди йду, навіть тоді, коли може здатися, що я заблудився. Навики спортивного орієнтування потрібні не лише у лісі під час збирання грибів, але і для життя у мегаполісі.

Ні, я не миша, не «шестірка», в мене всього лише подвійне дно. Тепер так модно: навіть рюкзаки такі шиють, щоб школяр міг поміж підручників сховати пачку сигарет. Мій день народження припадає на два знаки зодіаку: козерог та водолій – це теж неспроста.

Але часом так набридає жити двома життями. Повільно ти починаєш забувати, ким є насправді: Давидом чи Голіафом, пророком чи Люцифером, священиком чи мінотавром. В такі моменти хочеться лише одного: спалити всі маски та вуалі, брехню та сценарії, роздягнутися та прийняти теплий душ. Такий, щоб і душу вимив…

Я щасливий – ти сьогодні поруч

Я щасливий – ти сьогодні поруч. На вулиці - травень, скоро ось-ось почнеться дощ, та він не лякає нас. Твоя, майже, дитяча долонька ніжиться у моїй. Ти постійно зупиняєшся, щоб поправити бракованого всередині черевика, тобі стає ніяково, але немає нічого прекраснішого за твою зніяковілу посмішку. Коли ми вдвох – я живу, весь інший час я просто існую. Часом мені здається, що такі мої почуття є невиправданими, що ти, хоч і кохаєш мене, та зовсім не так, як я тебе, як би я хотів, щоб ти мене любила. Мабуть, заради тебе я б не пожалів і життя, та в цей хмарний травневий день я думаю зовсім про інше – які на смак твої вуста…

Я щасливий – ти сьогодні поруч. Ми сидимо на лавочці неподалік парку і міцно-міцно тримаємо одне одного за руки. Ти радієш – твоя найзаповітніша мрія здійснилася: поруч я. Зараз ти ще навіть не уявляєш, як ми колись конфліктуватимемо, наскільки холонутимуть з часом твої почуття до мене – зараз ти не зводиш погляду від моїх вічно сумних, та таких загадкових очей. Ти ніколи не будеш такою прекрасною, як у цей момент, і ти про це знаєш. Ти ще інколи згадуватимеш його, відтак – перестанеш про нього згадувати, як і читати мої вірші, та все це буде лише потім, бо зараз ти – лише моя, а я – лише твій.

Я щасливий – ти сьогодні поруч. Вже майже перша ночі, ми трохи випили, та наші вічі палають двома запаленими вогниками, які ось-ось спалять цей прикрий Всесвіт. Я лише тримаю твою руку, ти лише обіймаєш мене, та ми обоє знаємо: сьогодні щось змінилося, ми ніби зустріли одне одного вперше.

Я щасливий – ти сьогодні поруч. Навіть тепер, коли я бачу тебе зазвичай лише в думках. Кохатиму тебе відчайдушно…

Винною залишишся ти

Коли ми опинимося на краю, а попереду нас буде лише прірва, знай – винною залишишся ти.

Всі докази будуть проти тебе, всі твої клятви втратять свою магічність. Моїм єдиним ритуалом стане бойовий гопак на твоїх розквітлих почуттях. Я поцілую тебе востаннє, та поцілунок мій буде поцілунком Іуди в той момент: холодним, пророкуючи біду.

Яким ти уявляла кінець? З букетами ніжності та келихами щастя? Чого ж тоді ти повернула наліво, коли «хеппі-енд» був таким близьким?

Мої обвинувачення, навіть безпідставні, тепер набувають ваги. Шлюбний контракт було укладено на вигідних для мене умовах. І хто тут сильний? Я принаймні маю пістолета у кишені куртки. А в тебе що? Запах чужих дотиків та гіркий дим брехні з твоїх перецілованих вуст? Кілька пачок доларів, за які ти продавалася португальським землевласникам?...

Твої сльози втратили свою унікальну здатність чіпляти тоненьку струну моєї душі. Я став холодним, наче герой пісні про айсберг в океані. Так, я ще той айсберг. Ти плачеш, а я сміюся – що може бути прекраснішим? Не говори, що не чекала такого від мене – прокурор підбиває підсумки. Я все влаштував, лише не подумав, ким я хочу бути тобі надалі: суддею чи катом? Все ж найкращим буде варіант оголосити тобі вирок і самому ж покарати тебе. Це досить легко зробити, коли всі карти у моїх руках, а у кишені куртки – пістолет «Браунінг».

Ми на краю, тепер комусь із нас доведеться впасти. Головне, щоб в останні миті існування тебе не покидала думка, що ти недостатньо любила мене. Я наповню чашу твого серця почуттям вини назавжди. Навіть якщо те «назавжди» триватиме лише кілька секунд. Просто винною повинна залишитись ти.

Панда

«Привіт. Сьогодні ліг спати з пандою. І вперше за останній місяць міцно заснув. Ніч була холодною, та хутро чорно-білого ведмедика таки виручило. Знаєш, воно таке потрібне, те тепло…»

«Привіт. Вже тиждень ночую з пандою. Мій сон значно покращився. Звісно, довелося пожертвувати частиною ліжка, та так вже побудовано життя, що постійно треба кимось або чимось жертвувати. Перед сном лягаю на ліжко, ставлю поруч свою панду, кілька разів проглядаю, перемикаючи, всі канали та міцно засинаю. Нарешті вдалося позбутися депресивних думок, які тривожили мою душу останні кілька років. Мене покинуло відчуття самотності. Всі мої страхи залишилися десь позаду…»

«Привіт. Уявляєш, сьогодні ввечері здалося, ніби моя панда жива. Я навіть спробував пригостити її молоком та вівсяним печивом. Не знаєш, панди їдять печиво чи вони лише бамбук полюбляють?...»

«Привіт. Не знаєш, де можна дістати бамбук?...»

«Привіт. Купав сьогодні панду. Згадав, що так і не вигадав їй імені. Постійно вагаюсь між Ассоль та Лолітою. Як думаєш, мені більше підійшла б замріяна дівчинка чи легковажна німфетка?...»

«Привіт. Знову і знову – привіт. Кому ж іще писати, як не тобі?.. Назвав панду – вибрав таки ім’я Ассоль. Тепер ось думаю: чи годжуся я на роль принца?...»

«Привіт. Не підкажеш, на Калинівському ринку є кораблі з пурпуровими вітрилами? Чи доведеться їхати в Одесу? І ще одне: на них оформлюють кредит?...»

«Привіт. Жаль, що сьогодні тебе немає в «онлайні»… Як зявишся – дай знати, бо в мене все більше проблем з тією пандою, а хто, як не ти, допоможе мені у їх вирішенні?...»

«Привіт. Сьогодні вперше за останній місяць ліг спати без панди. Вона, зараза, займала одразу половину ліжка. Мені набридло ділити його з кимпось іншим, тим паче, з м’якою іграшкою…»

«Привіт. СЬОГОДНІ ВИШПУРИВ ТУ КЛЯТУ ПАНДУ НА СМІТНИК! ЧЕРЕЗ НЕЇ ТЕПЕР НЕ МОЖУ ЗАСНУТИ, БО ВОНА МЕНІ НАГАДУЄ ПРО САМОТНІСТЬ. МОЯ САМОТНІСТЬ – ЦЕ ІГРАШКА-ПАНДА, З ЯКОЮ Я ЛЯГАВ СПАТИ…»

«Привіт. Щось мені не спиться. Не підкажеш якийсь фільм або цікавий сайт?...»

Доброго ранку, кохана

Світанок радує золотом. Трави вмиваються росами та посміхаються нам за вікном. Я прокинувся трохи раніше за тебе, щоб розбудити тебе мимовільним поцілунком та своєю щирою ніжністю. «Доброго ранку, кохана»… Стільки різних речей у цих словах: всі наші радості та біди, посмішки та сльози, все те, що ми пережили заради того, щоб говорити їх, щоб чути їх, щоб дивитися на тебе сонною зранку та дякувати Богу за свій маленький Рай.

Я зварив тобі каву. Зробив це так старанно, неначе додавав до неї гранули своїх безмежних почуттів до тебе. Нехай вона зігріє тебе, а якщо їй це не вдасться, можеш притулитися до моїх долонь. Вони завжди теплі лише для тебе. Подарую тобі білосніжну троянду та кілька хвилин безкрилого польоту. Адже саме я колись першим вчив тебе літати. І я вдячний долі за те, що ми й досі літаємо разом, не дивлячись ні на що.

Обожнюю просто, коли ти посміхаєшся. В тебе на щічці з’являється ледь помітна ямочка, яку я помітив ще тоді, коли ми вперше зустрілися. Нехай це буде дещо самовпевнено, та я не можу стриматися, щоб не поцілувати тебе в щічку, саме в цю ямочку, саме в цей момент.

Наша кава, тости – все охололо давно, не холонуть лише наші почуття, їм не страшні ані зима, ані конфлікти. Мені вже час на роботу, хоча серце моє завжди крається, коли я покидаю тебе, нехай лише до вечора. Ми допомагаємо одне одному одягнутися. Ти знаєш, як я люблю застібати блискавку на твоїй сукні ззаду – для мене велика честь це робити. Я ніби додаю останній штрихи до досконалості твоєї краси.

І коли я вже виходжу, ти цілуєш мене наостанок (ах, найсолодший поцілунок – перед розлукою, безсумнівно) та, неначе маленький метелик, ледь зримо кліпаєш своїми чаруючими очима. Тепер ми в унісон чекатимемо духмяного вечора та пряної ночі…

Її так добре…

Їй так добре, коли тебе нема. Настільки, що ти часом думаєш: «А наскільки я їй потрібен?»…

Вона частує тебе млинцями під ванільним соусом та своїми розповідями про події, зустрічі, моменти, котрі подарували їй купу приємних емоцій та незабутніх спогадів. І в яких не було тебе. Тебе не покидає думка, що ви, ніби з двох інших вимірів, з інших планет. Просто доля відводить вам кілька годин в тиждень на телефонні розмови та поцілунки з квітами.

Найгірше, що тобі часом навіть здається, що їй без тебе краще, ніж з тобою. І тоді думки народжують сотні запитань: «Навіщо їй я?», «Хто вона без мене?», «З ким вона без мене?», «Де вона тепер?», «Як часто вона мене згадує, коли я не поруч?», «Скільки разів вона мало не зрадила мені?» «Скільки разів вона мені таки зрадила?», «Хто я без неї?», «Чому ми знову не разом?», «Навіщо жити, коли її немає поруч?»…

Парадоксально, та чим рідше ви бачитесь, тим частіше ти про неї думаєш. Останні кілька днів ти думаєш про неї весь час, навіть, коли думаєш про щось інше, про неї думаєш теж. Вона сниться тобі щоночі. У тих снах вона буває на розкішних прийомах у недешевих сукнях, у коротеньких шортиках та сексуальній маєчці на пляжі, часом – взагалі без одягу на твоєму ліжку: дивиться якийсь фільм або п’є червоне вино (завжди лише червоне вино, у твоїх снах вона п’є тільки цей напій). Та чомусь у жодному з них біля неї немає тебе. Ти просто глядач у цьому фільмі, головною героїнею якою є твоя кохана, дивишся на неї, та вона тебе не помічає.

Тобі так погано, коли її нема. Ти б щиро хотів, щоб вона була поруч завжди. Та насправді, коли люди кохають одне одного, вони разом завжди, навіть коли у різних куточках планети. Вона – поруч. Навіть тоді, коли тебе нема і їй так добре…

Сповідь

Мабуть, моїм головним недоліком було те, що я дуже любив людей, які мене оточували. У своїх діалогах я завжди намагався не образити співрозмовника, часто навіть тоді, коли знав, що правий. Я завжди дуже любив свою сім`ю, старався при найменшій нагоді поїхати в село до бабусі з дідусем чи зайти до тата або до мами на роботу. Дорогі мої рідні, вибачте мене, будь-ласка, за те, що не завжди дзвонив, часом міг і кілька днів не набирати Вас. Я дуже-дуже Вас любив…

Друзі мої. Вас я теж завжди дуже поважав та любив, часто згадував наші посиденьки та розмови. Люблю Вас: всіх і кожного. Старався відписати кожну «есемеску», відповісти на кожен дзвінок та повідомлення «Вконтакті». Вибачте мене, якщо десь проігнорував… Вас було не так багато, та Ви були завжди для мене важливими. Ваші поради, Ваша підтримка, Ваші жарти – це те, що приносило щастя моєму земному життю. Дякую Вам за все…

Кохана моя… Всіма своїми вчинками та помислами я намагався зробити все, щоб ти була щаслива. Не було жодного дня, щоб я не згадав про тебе, щоб я не написав тобі чи не подзвонив. Вибач мене за кожну образу, за кожну сльозу, яку виплакала через мене. Я таки не янгол, та який вже є. Може, щось було не так, але я старався зробити все якнайкраще. Тож вибач мене, якщо щось не так… Я був максимально відвертим з тобою, ніколи нічого особливого не приховував, щоб не зробити тобі боляче. Дуже жаль, що іноді помилявся, та вже, як було – нічого не змінити…

Будь-ласка. коли я помру, напишіть на моєму хресті: «Він любив її більше, ніж себе»… Бо навіть, якщо в цій фразі є нотки лукавства, він все робив для того, щоб вона була правдивою…

Дата добавления: 2015-11-14