Головний мозок складається з: довгастого мозку, варолієвого містка, середнього, проміжного мозку, які утворюють стовбур головного мозку, мозочка та великих півкуль.

Великі півкулі головного мозку як відділ центральної нервової системи в людини досягають найвищого розвитку. Середня вага головного мозку людини – 1360 г, у 45-49 разів більша, ніж вага спинного мозку. Проте вага є не єдиним показником розумових здібностей людини, котрі зумовлені не лише його будовою, а й діяльністю. Межа ваги головного мозку, поза якою розумові здібності різко знижуються, становить для чоловіків – 1000 г, а для жінок – 900г.

Основну масу великих півкуль утворює біла речовина, з якої складаються провідні шляхи. Зверху великі півкулі вкриті тонким шаром нервових клітин завтовшки 2,5-3 мм, який називається корою великих півкуль. Спинний мозок і мозковий стовбур виконують головним чином види рефлекторної діяльності, котрі є природженими (безумовні рефлекси), а кора великих півкуль – це орган набутих упродовж життя форм поведінки, що регулюються психікою.

До кори головного мозку надходять імпульси з рецепторів, або органів чуття, що утворюють периферійний кінець аналізаторів.

Сучасна наука дійшла висновку, що мозок як, саморегулююча система складається з трьох основних блоків.

Перший - Енергетичний блок – підтримує тонус, необхідний для нормальної роботи вищих відділів кори головного мозку. Він складається із систем верхніх відділів мозкового стовбура, сітчастої, або ретикулярної формації, а також утворення давньої (медіальної та базальної) кори.

Другий блок забезпечує прийом, переробку та зберігання інформації різної модальності. До нього входять задні відділи обох півкуль, тім’яні та потиличні відділи кори.

Третій блок забезпечує програмні дії та рухи, регуляцію активних процесів і порівняння ефекту дій з початковими намірами.

Всі три блоки беруть участь у психічній діяльності людини, в регуляції її поведінки, причому кожен виконує свою функцію. Порушення роботи одного з них призводить до порушень психічної діяльності.

Так, ненормальна робота першого блоку здатна викликати нестійкість уваги, швидку виснаженість, сонливість, байдужість або ж сильне занепокоєння.

Порушення роботи другого блоку спричиняється до відхилення у прийомі та переробці інформації різної модальності.

Порушення третього блоку призводять до дефектів поведінки людини у сфері організації її дій: цільові дії замінюються інертними стереотипами, безглуздими повторами рухів, не спрямованих заданою метою.

Вищим рівнем психічного відображення, властивого тільки людині як суспільно-історичній істоті, є свідомість. Свідомість – це відображення у психіці людини образів дійсності, своєї діяльності, самої себе. Свідомість - соціально зумовлена система психічних якостей індивіда, що формується і виявляється у предметній діяльності та спілкуванні.

Свідомість – особливе утворення, що сформувалось у ході суспільно-історичного розвитку на основі праці як специфічного виду людської діяльності, специфічна форма цілеспрямованого психічного відображення. Вона являє собою таку функцію людської психіки, сутність якої полягає в адекватному, узагальненому, цілеспрямованому активному відображенні, що здійснюється в символічній формі, й творчому перетворенні зовнішнього світу, у зв’язку вражень, що постійно надходять, із попереднім досвідом, у виділенні людиною себе з навколишнього середовища. Свідомість полягає в емоційній оцінці дійсності, попередній побудові дій та передбаченні їхніх наслідків, у контролюванні поведінки і керуванні нею, у здатності особистості давати собі раду в оточуючому матеріальному світі, у власному духовному житті.

Отже, свідомість – особлива форма психічної діяльності, орієнтована на відображення і перетворення дійсності.

Властивості свідомості:

а) ясність – чітке і послідовне сприймання того, що відбувається в навколишньому середовищі, правильна орієнтація в ньому, адекватна діяльність усіх сфер психіки;

б) обсяг – широта охоплення свідомістю певної ситуації і власних переживань;

в) зміст – зміст асоціацій, що виникають під впливом різних подразників (зміст думок, переживань);

г) безперервність - єдність переживань минулого, сучасного і майбутнього.

Крім свідомих форм відображення дійсності, для людини характерні й такі, що перебувають немовби за “порогом” свідомості, не досягають належного ступеня інтенсивності або напруженості, щоб звернути на себе увагу. Терміни “ несвідоме ”, “ підсвідоме ”, “ неусвідомлене ” часто трапляються в науковій, художній літературі, у повсякденному житті. Інколи говорять про людину: “Вона зробила це несвідомо”. Часто ми звертаємо увагу на те, що ті або інші думки виникають у нас в голові мовби “самі по собі”, в готовому вигляді, невідомо як і звідки.

Явища людської психіки дуже різноманітні. І не всі з них охоплюються сферою свідомості. Психічна діяльність може не перебувати у фокусі свідомості, не досягати рівня свідомості або опускатися нижче порога свідомості (підсвідоме). У сфері підсвідомого зберігається інформація, яку людина запам’ятала і яка переходить у зону усвідомленого при згадуванні. Усвідомлення – фокусування свідомості на психічних процесах, на тих чуттєвих образах дійсності, які особистість завдяки їм отримує. Підсвідомими є ті процеси, які перебігають без усвідомлення, але при потребі переходять у сферу свідомості й свідомо осмислюються людиною. Так, наприклад, свідомість не бере участі у ходьбі, коли ми автоматично обходимо дрібні перепони на дорозі.

Сукупність психічних явищ, станів і дій, відсутніх у свідомості людини, що лежать поза сферою розуму, непідзвітні їй і в даний момент не піддаються контролю, належать до безсвідомого, яке виступає то як потяг, то як здогадка, як гіпнотичний стан, раптове “осяяння” новою ідеєю, яка народжується немовби від якого поштовху зсередини, як мимовільне згадування, що здавалося назавжди забутим.

Те, що неусвідомлені психічні процеси притаманні людській психіці, було відомо з давніх часів. Вперше широко досліджувати цю проблему став Зігмунд Фройд на зламі ХІХ і ХХ століть. З. Фройд виділив глибинне, приховане „Воно” і сферу свідомості „Я”. „Воно” примушує „Я” діяти відповідно до безсвідомого потягу, що повинен відповідати „принципу задоволення”. Але „Я” керується „принципом реальності”. У цьому йому допомагає „Над-Я”, що є нормальним цензором і носієм установок суспільства.

Поняття „підсвідомі” й „безсвідомі психічні процеси” не є тотожними. Інформація із сфери підсвідомого за необхідності усвідомлюється. Безсвідомі процеси ніколи прямо не переходять у зону свідомості, а проявляють себе лише снами, особливостями поведінки, здоров’я, стилю життя).

Усвідомлення людиною світу не зводиться до відображення лише зовнішніх об’єктів. Фокус свідомості може бути спрямований й на самого суб’єкта, на його власну діяльність, його внутрішній світ. Таке усвідомлення людиною самої себе отримало в психології статус особливого феномена – самосвідомості.

Самосвідомість являє собою складний психічний процес, сутність якого полягає у сприйнятті особистістю самої себе в різних ситуаціях діяльності й поведінки, в усіх формах взаємодії з іншими людьми, у ставленні до природи, до своїх дій і вчинків, своїх думок і переживань.

Самосвідомість орієнтована на осмислення людиною своїх дій, почуттів, думок, мотивів поведінки, інтересів, своєї позиції в суспільстві. Якщо свідомість є знанням про іншого, то самосвідомість – знанням людини про саму себе. Якщо свідомість орієнтована на весь об’єктивний світ, то об’єктом самосвідомості є сама особистість.

Самосвідомість пов’язана зі здатністю до рефлексії, до погляду на себе немовби “збоку”. Завдяки самосвідомості людина усвідомлює себе як індивідуальну реальність, окрему від природи та інших людей. Вона стає наявною не тільки для інших, а й для себе.

Через самопізнання людина приходить до певного знання про саму себе. Ці знання входять у зміст самосвідомості як її серцевина.

Свідомість не дана людині від народження. Вона формується не природою, а суспільством. З’явившись на світ, дитина ще не здатна відразу суб’єктивно відокремити себе від зовнішнього світу, вона немовби “розчинена” в ньому. Її свідомість складається поступово через оволодіння в процесі життєдіяльності багатствами суспільної свідомості.

Суспільнасвідомість – продукт суспільно-історичного розвитку людства, що має національно-культурні, професійні, комунікативні та інші ознаки.

В процесі онтогенетичного розвитку людина засвоює ці ознаки, навчається їх відтворювати, що певною мірою зумовлює розвиток індивідуальної свідомості.

Виділяють такі стани свідомості як:

а) стан сну – внутрішнє гальмування, що захоплює більшість клітин кори і розповсюджується на підкірку. Під час сну відбувається активна переробка отриманої інформації за день.

б) стан гіпнозу. Гіпноз – це штучно викликаний своєрідний сон або дрімота, коли на тлі розлитого гальмування кори головного мозку в ньому формується і підтримується активне функціонування так званої зони „рапорту”, за допомогою якої людині передається бажана інформація.

в) гіпноїдний стан – стан, рівень якого визначається ступенем навіюваності. Якщо певний „авторитет” передає людині відповідну інформацію, яка імпонує її установці в даній ситуації, то критичне усвідомлення й осмислення цієї інформації зменшується. У медичній практиці феномен гіпноїдності використовується при проведенні прямої й опосередкованої психотерапії, де велике значення для пацієнта чи хворого мають особистість і авторитет медика.

г) стан медитації і викликані нею переживання так званих трансів - особливі стани свідомості, коли мозок ритмічно реагує на той стимул, на якому сконцентрована увага суб’єкта.

На свідомість впливають різні патологічні процеси, які можуть викликати певні зміни свідомості:

стабільні порушення свідомості ведуть за собою цілковиту дезорієнтацію в оточуючому середовищі; порушення самооцінки, не усвідомлення своєї хвороби; своїх помилок;

стійкі порушення свідомості пов’язані з порушенням емоційних процесів;

короткочасні „відключення” свідомості.

Вміння в складних ситуаціях швидко реагувати і знаходити правильне рішення цінується в усіх галузях людської діяльності. Проте без перебільшення буде сказано, що ніде воно не має такого значення, як у невідкладній медицині, коли необхідно надати екстрену медичну допомогу хворому, у якого швидко розвиваються критичні стани.

З усіх сфер психіки саме питання, пов’язані із станом свідомості, мають найбільш важливе значення в щоденній практиці медиків. Виключення свідомості різного ступеня і тривалості свідчать про різке погіршення загального стану хворого і вимагають надання йому невідкладної адекватної допомоги. Розрізняють декілька видів порушення свідомості.

Найлегшою формою є сомналенція (сонливість). Із цього стану хворого можна швидко вивести за допомогою зовнішніх подразників.

Непритомність - раптове короткочасне повне виключення свiдомостi, що виникає внаслiдок раптової анемiї мозку.

Оглушеність - неповне виключення свiдомостi внаслiдок пiдвищення порога збудливостi, до свiдомостi доходять лише значнi за силою подразники. Навколишнє сприймаєтся нечiтко, зниженi пам’ять та увага, загальмованi руховi та емоцiйнi реакцiї, тобто характерне утруднення і сповільнення усіх психічних процесів. Щоб викликати у хворого словесну чи рухову відповідь, потрібно одні й ті ж питання розбірливо повторювати по декілька разів, на які пацієнт або не відповідає, або відповідає односкладово і з запізненою реакцією. Звертатись до хворого потрібно голосно, нерідко слід розтермосити його. Якщо це тілесний подразник (больовий), то він повинен бути сильним і з повторною дією.

Сопор - глибоке виключення свiдомостi з втратою орiєнтування у навколишньому i власнiй особистостi, нерухомiстю, елементарна зворотна реакцiя виникає на значнi за силою подразники (больовi). Збереженi безумовнi рефлекси (зiниць, ковтальнi та iн.). Це напівкоматозний стан, тобто несвідомий, при якому хворі на запитання не відповідають, проте на сильні звукові, світлові і особливо больові подразники реагують стогнанням, мімікою, захисними рухами. Наявність цих реакцій виокремлює сопор від більш глибокої форми порушення свідомості – коми.

Кома - цiлковите виключення свiдомостi з втратою орiєнтування, реакцiй на подразники, пригнiченням безумовних рефлексiв, порушенням життєво-важливих функцiй внутрiшнiх органiв (дихання, серцево-судинної дiяльностi та iн.). Кома в перекладі з грецької мови означає глибокий сон. Але на відміну від сну і сопору при комі ніякі подразники не повертають хворого до свідомості.

Деякі підсвідомі процеси внаслідок недуги частково тимчасово „блокуються”. Так, хворому важко згадати у потрібний момент необхідну інформацію, яка знаходиться в зоні підсвідомих процесів. Через це у деяких хворих розвивається страх з приводу, на їх думку, „загрози втрати пам’яті”.

Відчуття фізичних негараздів і усвідомлення хвороби впливають відповідним чином на прояви підсвідомих процесів. Передусім у хворих загострюється інтуїтивне сприймання себе як хворих. Вони потребують поряд із доглядом і наданням медичної допомоги: роздачі ліків і виконанням маніпуляцій та процедур, людського турботливого ставлення до себе, коли має велике значення і погляд, і міміка, жест, тембр голосу, ознака щирості.

Література:

1. Основи загальної і медичної психології/ За ред. І.С.Вітенка і О.С.Чабана. – Тернопіль; Укрмедкнига, 2003.

Додаткова:

1. Психологія. Підручник. /За редакцією члена-кореспондента АПН України Ю.Л.Трофімова. – Київ; Либідь, 2001.

2. Основи психології. /За загальною редакцією О.В.Киричука, В.А.Роменця. – Київ; Либідь, 1997.

3. Психологія. /За редакцією дійсного члена АПН СРСР проф.Г.С.Костюка. – Київ; Радянська школа, 1968.

Дата добавления: 2015-11-13