Професія дипломата.

Жюль Камбон на основі вивчення багатовікової діяльності дипломатів прийшов до такого висновку: “ Я не знаю діяльності більш різноманітної ніж професія дипломата. В будь-якому випадку, немає такої професії, де було б так мало твердих правил і так багато базованого на традиції, де для досягнення успіху вимагалась би така наполегливість і де б людина повинна була володіти такою твердістю характру і незалежністю розуму”.

Вимоги, як ставились до професійних дипломатів з часом змінювались. Для дипломатів Стародавньої Греції однією із найвадливіших якостей було красномовство, вміня виступати на пубьліці, переконувати натовп. Зараз ця якість теж є важливою насамперед для тих дипломатів, які виступають на міжнародних конференціях, в Оон та інших міжнародних організаціях.

В часи средньовічя для дипломатів ванеобхідним було вміти грати в карти, танцювати, подобатися дамам, від яких легше було дізнатися секрети того чи іншого двору тощо. Одяг обов’язково повинен був відповідати моді, бути елегантним тощо. Один із англійських дипломатів стверджував, що людині його професії не обов’язково бути Аполлоном, але він не повинен мати якихось фізичних вад, не може бути недбало причесаним або мати немите волосся, бо “це не ті людські якості, які нам потрібно експортувати за кордон”. В ті часи в дипломатів цінувались почуття гумору, ввічливість, витончена галантність, особлива увага зверталась на етикет і будь-яка помилка у манері поведінки могла коштувати дипломату кар’єри.

Е. Сатоу у книзі “Руководство по дипломатической практике” наводить висловлювання венецанського дипломата ХVІ ст. Оттавіано Маджі: “Він повинен бути не лише хорошим християнином, але також ученим-теологом; він повинен бути філософом, добре знати Арістотеля і Платона; він повинен вміти в кожну мить викласти в діалектичній формі абстрактні проблеми; він повинен знати класиків і бути знавцем математики, архітектури, музики, фізики, цивільного і канонічного права; він повинен не тіки говорити і писати латиною з класичною тонкістю, але й володіти грецькою, іспанською, французькою і турецькою мовами; він повинен мати глибокі знання історії, географії, військових наук і завжди мати при собі Гомера”. Може таких дипломатів і мала при собі Венеція у той час, але в нинішні часи навряд чи хоч один дипломат на земній кулі відповідає таким вимогам, водночас з’явилося ряд нових вимог часу.

Г. Ніколсон у своєу курсі лекцій в Оксфорді відмічав, що дипломат повинен враховувати, що всі іноземці викликають підозру, і тому потрібно приховувати свою хитрість і набувати образу ввічливої вихованої світської персони. Він також стверджував, що дипломат повинен бути людиною гарного смаку, він повинен обов’язково підтримувати знайомства з письменниками, артистами, з художниками, вченими. Він з прихильністю відгукувався про терпимість (коли наприклад партнер є необізнаним або тупуватим), радив не хвастати своїми дипломатичними перемогами, не погрожувати і не тиснути. Він вибудував своєрідну шкалу якостей ідеального дипломата: правдивість, акуратність, врівноваженість (спокій), терпіня, хороший характер, скромність, лояльність. Далі він зауважує, що читач може відмітити, що він забув назвати розум, знання, спостережливість. І відповідає, я не забув про них і вважаю ці якості самі собою зрозумілими”. Деякі із якостей дипломатів 14-16 ст. викликали його схвалення.

Однак, багато якостей дипломатів попередніх століть пішли в минуле і не можуть сьогодні вже сприйматись серйозно. Як відмітив той же Ніколсон, “людина, яка була блискучим послом в 17 ст., тепер викликала б тільки насмішки”. Однак, деякі якості все ж є очевидно незмінними. Так, Кальєр писав, що дипломат повинен мати непересічний інтелект. “Людині, яка не відзначається розумом краще працювати у своїй країні, де її помилки можуть бути нейтралізовані, в той час, як промахи, допущені за кордоном, часто невиправні”. Спеціалісти міжнародники стверджують, що краще не мати дипломатичного представника за кордоном взагалі, а ніж мати людину нерозумну і некультурну.

Ф. Кальєр у своїй книзі дуже багато писав про якості, необхідні дипломату: “Цими якостями є: уважний і ретельний розум, що не дозволяє собі відволікатися задоволеннями і фривольними забаганками; здоровий глузд, що сприймає речі такими, як вони є, що йде до мети найкоротшими і природними шляхами, не вдаючись у тонкощі і непотрібні хитрощі, які зазвичай відштовхують тих, з ким ведеш переговори; передбачливість, яка дозволяє вгадувати, що відбувається в серцях людей, і вміння враховувати найменший порух на обличчі та інші ознаки пристрастей, що проявляються інколи навіть у найбільш потайних людей; розум, готовий на вигадки, здатний згладити труднощі і примирити інтереси, що становлять предмет переговорів; присутність духу, необхідна щоб відповісти до речі на непередбачувані питання й обережними репліками уникнути ризикованого кроку; рівний характер, спокійна і терпляча натура, повсякчасна готовність вислухати уважно того, з ким маєш справу; завжди відкритий підхід до людини, м’якість, повага, приємність спілкування, невимушена манера, яка вабить до себе і дуже допомагає здобути прихильність тих, з ким маєш справу, тоді як холодний і поважний вираз обличчя. груба і похмура манера поведінки зазвичай відштовхують і викликають відразу. Особливо необхідно, щоб дипломат достатньо добре володів собою і вмів протистояти нестримній потребі загаворити раніше, ніж він грунтовно обдумав те, що мав намір сказати; щоб він не квапився відповідати відразу, не подумавши на викладені йому пропозиції”.

Зрозуміло, що з розвитком історії змінювалдись і вимоги до дипломатів. Американський дослідник Честер Боулз 1962 р. писав: “Змінені вимоги до дипломатії змінили виразно і якості, які потрібні нашим послам. Хоча особиста привабливість, чарівна дружина, політичні перспективи й аналітичні здібності як і колись дуже корисні, але вже недостатні. У складному світі сьогоденя посол повинен бути також адміністратором, здатним керувати широким колом операцій; творичим керівником, який володіє ініціативою, надихає підлеглих, має авторитет; дипломатом, у якого є відчуття такту, який вміє переконувати і знає, як поєднувати твердість зі стриманістю”.

Нинішній дипломат повинен мати грунтовну гуманітарну освіту, глибокі знання з історії, в тому числі з історії міжнарордних відносин та дипломатії, філософії, економічної теорії, географії та країнознавства, релігієзнавства, юриспруденції (міжнародне, дипломатичне та консульське право), знати протокол та етикет, а також володіти кількома іноземними мовами.

Що повинен уміти сучасний дипломат або ща належить до кола його функціональних обов’язків? Кожному дипломату, незалежно від того, на якому щаблі ієрархічної драбини він стоятиме, доведеться виконувати такі завдання:

- участь у підготовці щорічних звітів дипломатичного представництва;

- підготовка довідкових матеріалів, інформаційно-аналітичних довідок, характристик на іноземнихх діячів тощо;

- ведення дипломатичного листування з перекладом іноземною мовою та здійсненн ярізного роду перекладів;

- підготовка оглядів преси, анотацій друкованих видань, які стосуються важлиавих проблем дво і баггатосторонніх відносин;

- складання поточних і перспективних планів;

- участь в інформаційно-роз’яснювальній роботі, виступа у мас-медіа, виступи з лекціями тощо;

- проведення брифінгів та інтерв’ю, організація прес-конференцій, підготовка прес-релізів;

- робота з делегаціями, підготовка для них інформаційно-довідкових матеріалів, проектів промов, участь у переговорах і консультаціях, супровід вищестоящих осіб і забезпечення усних перекладів;

- підтримка контактів з МЗС і представниками влади країни перебування, парламентарями, політичними і громадськими діячами, представниками ділових кіл з метою обміну інформацією;

- підтримка ділових контактів із колегами з дипломатичного корпусу;

- нагляд за виконанням двосторонніх угод та договорів;

- дотриманя місцевого законодавства і звичаїв, норм протоколу та етикету;

- участь у підготовці дипломатичних прийомів, прийнятті та відправці дипломатичної пошти та вантажів, обробці технічної інформації, вирішенні господарсько-побутових та інших питань;

- проведення консульської роботи (видача віз, надання консультацій).

Завдання посольств і дипломатів, які працють за кордоном, чітко визначені Віденською конвенцією про дипломатичні зносини від 18 квітня 1961 р. Згідно зі ст. 3, функції дипломатичних представництв полягають у наступному:

- представництво своєї держави у державі перебування;

- захист у державі перебування інтересів своєї держави і її громадян у межах, визначених міжнародним правом;

- ваедення переговорів з урядом держави перебування і звітування про них своїй державі;

- з’ясуванні і вивченні всіма законними методами умов життя і подій у державі перебування (збір інформації про державу перебування);

- заохочення дружніх відносин між своєю державою і державою перебування.

Завдання, які здійснюються працівниками консульських установ, зафіксовані у віденській конвенції про консульські зносини від 24 квітня 1963 р.

Дипломатична служба специфічна і вимагає повної самовіддачі. Часто навіть людині, яка має добру теоретичну та мовну підготовку, дуже непросто. Інколи доводиться жити в країні з незвичною культурною обстановко, там можуть бути збройні конфлікти, терор. Часта зміна місць роботи може негативно позначитися на здоров’ї, дітях, стосунками з дружиною тощо. Робочий день дипломата як правило починається із ввімкнення телевізора чи радіо, щоб послухпти останні новини. Важливо також послухати новини радіостанцій чи телекналів своєї держави. Потім читається місцева преса. Далі знайомство з почтою, зустрічі, безсіди зі співвітчизниками.

Практично у всіх дипломатів у закордонних установах незафіксований робочий день. Делегації зі своєї країни, яких потрібно зустріти можуть прибувати і відїжджати рано вранці та пізно ввечері. Деякі пресконференції, засідання переговори затягуються допізна. Так зване “світське” життя дипломатів теж може бути аж надто насиченим різними зустрічами, прийомами, які можуть не являти для нього особисто якогось інтересу, і навіть бути обтяжливими, але це специфіка роботи.

Дата добавления: 2015-11-14