Форми реалізації кримінальної відповідальності

При розкритті поняття кримінальної відповідальності основна увага звертається на її юридичну природу та основний зміст. Водночас зазначалося, що конкретний зміст кримінальної відповідальності, а відповідно, і її обсяг може бути різним залежно від того, чи поєднується державний осуд особи, яка вчинила злочин, з конкретним заходом кримінально-правового впливу, а якщо поєднується, то з яким саме заходом [16, с.77]. Конкретний зміст кримінальної відповідальності, зумовлений зазначеними обставинами, є підставою виділення окремих її форм.

Першою з них є вимушене перетерпіння винним державного засудження (покарання), що виражено в обвинувальному вироку суду, який, однак, не пов'язаний з призначенням йому кримінального покарання. Так, в ч. 2 ст. 50, а також в ч. 3 ст. 327 КПК України зазначається, що “суд постановляє обвинувальний вирок без призначення покарання, якщо на час розгляду справи у суді діяння втратило характер суспільно небезпечного, або особа, що його вчинила, перестала бути суспільно небезпечною”.

Покарання є основною формою кримінальної відповідальності. Конкретний зміст її включає: а) державний осуд особи, що вчинила злочин, - визнання особи винною у вчиненні конкретного злочину судом в обвинувальному вироку; б) призначення їй судом конкретної міри покарання; в) рішення суду про реальне відбування покарання особою; г) реальне (повне чи часткове) відбування особою призначеною судом міри покарання; д) перебування особи в особливому правовому становищу - стані судимості.

Другою формою реалізації кримінальної відповідальності є перетерпіння винним державного засудження, яке поєднано з призначенням йому конкретної міри покарання, від реального відбування котрого, однак, засуджений звільняється (звільнення від покарання). Так, згідно з ч. 1 ст. 45 КК, “якщо при призначенні покарання у виді позбавлення волі або виправних робіт суд, враховуючи обставини справи і особу винного, прийде до переконання про недоцільність відбування винним призначеного покарання, він може ухвалити про умовне незастосування покарання до винного з обов'язковим зазначенням у вироку мотивів умовного засудження”.

Конкретний зміст кримінальної відповідальності в цій формі втілюється у двох варіантах.

Перший варіант передбачає:

а) державний осуд особи, що вчинила злочин, - визнання особи винною у вчиненні конкретного злочину судом в обвинувальному вироку;

б) непризначення їй судом конкретної міри покарання взагалі. Цей варіант звільнення від покарання передбачений, зокрема, в ч. 2 ст. 50 КК.

Другий варіант передбачає:

а) державний осуд особи, що вчинила злочин, - визнання особи винною у вчиненні конкретного злочину судом в обвинувальному вироку;

б) призначення їй судом конкретної міри покарання;

в) рішення суду про повне і безумовне звільнення особи від відбування призначеного покарання. Цей варіант передбачений, зокрема, в ст. 48, ч. 1 ст. 54 КК.

Таким чином, звільнення від покарання є найбільш ”м'якою” формою кримінальної відповідальності, оскільки вона включає, по суті, лише один елемент - державний осуд особи, що вчинила злочин.

Третьою, найбільш типовою формою реалізації кримінальної відповідальності є умовне незастосування покарання. Конкретний зміст кримінальної відповідальності в цій формі передбачає:

а) державний осуд особи, що вчинила злочин, - визнання особи винною у вчиненні конкретного злочину судом в обвинувальному вироку;

б) призначення їй судом конкретної міри покарання;

в) рішення суду про незастосування причиненого основного покарання за певною умовою (воно може бути доповнене рішенням про незастосування і призначеного судом додаткового покарання);

г) виконання особою протягом встановленого строку обов'язків, що випливають із визнаної судом умові незастосування покарання; г) перебування особи протягом певного строку в особливому правовому становищу - стані судимості. В КК України зазначена форма кримінальної відповідальності передбачена статтями 45, 46, 46-1.

Розгляд форм реалізації кримінальної відповідальності дає змогу відмежувати її від покарання. Передусім поняття кримінальної відповідальності відбиває факт реального перетерпіння винним негативних наслідків вчиненого злочину, в першу чергу державного засудження. В той же час поняття покарання відбиває лише вид і міру тих позбавлень та обмежень прав і свобод засудженого, котрі визначаються йому судом. Далі, кримінальна відповідальність знаходить свою реалізацію в декількох формах, де реальне відбування винним призначеного йому покарання є лише однією з них. Нарешті, підставою кримінальної відповідальності є вчинений злочин, а підставою покарання - переконання суду в доцільності призначення засудженому покарання, а також у необхідності його реального відбування [3].

Реалізується і конкретизується кримінальна відповідальність у кримінально-правовому обвинуваченні через застосування криміналістичних прийомів та методів досудового та судового слідства.

Кримінально-правове обвинувачення конкретизує й персоніфікує кримінальну відповідальність. Кримінально-правове обвинувачення реалізує кримінально-правовий обов'язок, призводить до дії кримінально-правової норми. З іншого боку, кримінальна відповідальність може бути реалізованою лише кримінально-правовим обвинуваченням, тобто звинуваченням певної особи у вчиненні нею конкретного злочину. Кримінально-правове обвинувачення завжди конкретне, певне, повне і чітко обмежене наданням до вини певній особі всього скоєного нею. Кримінально-правове обвинувачення як міра (доза) кримінальної відповідальності та її конкретизація є водночас і відокремленість, персоніфікованість кримінальної відповідальності. У кримінально-правовому обвинуваченні кримінальна відповідальність переводиться із законодавчої форми (формули) у реалізовану особисту конкретизацію, в особисте втілення. Кримінальна відповідальність, як установлений законом обов'язок, ще не має суб'єкта відповідальності, вона перебуває у своєму потенційному стані. Кримінально-правове обвинувачення приводить у дію, в рух кримінальну відповідальність методами та способами, встановленими кримінально-процесуальним законом і криміналістикою. Без кримінально-правового обвинувачення кримінальна відповідальність не може бути реалізованою. Саме тому найбільш важливим у реалізації кримінальної відповідальності, дії чинності кримінального закону є обвинувачення певної особи у тому, що вона вчинила, порушуючи кримінальний закон. Звідси випливає велике практичне значення обвинувачення, його міри, чіткості, обґрунтованості.

Мусимо визнати, що кримінальна відповідальність і кримінально-правове обвинувачення як правові явища перебувають в одній юридичній площині, переходять одне в друге, але це - різні правові явища, що не замінюють і не повторюють одне одного. Кримінальна відповідальність установлюється вищим органом державної (законодавчої) влади, має форму кримінального закону і адресується всьому загалу громадян держави чи певному колу невизначених осіб. Кримінально-правове обвинувачення застосовується чітко визначеними державними органами, має форму кримінально-процесуальних документів і адресується окремій, певній особі. Якщо кримінально-правове обвинувачення одним вироком надається кільком особам, то суд визначає таке обвинувачення до кожної особи засудженої окремо [3], а якщо особі ставиться у вину вчинення кількох злочинів, то суд визначає таке обвинувачення окремо щодо кожного злочину [3].

Кримінальна відповідальність i кримінально-правове обвинувачення тісно взаємопов'язані: без кримінальної відповідальності не може бути кримінально-правового обвинувачення, а без кримінально-правового обвинувачення не може бути кримінальної відповідальності. Кримінально-правове обвинувачення ґрунтується ліпне на підставах і вимогах кримінальної відповідальності, а кримінальна відповідальність реалізується лише у кримінально-правовому обвинуваченні. Значення кримінально-правового обвинувачення для кримінальної відповідальності багатогранне І багатопланове. Кримінально-правове обвинувачення є: конкретизацією, змістом, сутністю, мірою, обсягом, законністю, обґрунтованістю кримінальної відповідальності, що досягається через застосування криміналістичних методів слідства.

Поняття кримінальної відповідальності припускає і вимагає певної конкретизації. Лише конкретизація кримінальної відповідальності забезпечує права підозрюваного (ст. 437 КПК), обвинувачуваного (ст. 142 КПК), підсудного (ст. 263 КПК) [3]. Забезпеченими ці права підозрюваного, обвинувачуваного та підсудного можуть бути лише при конкретному обвинуваченні його у певному злочині. Як і право на захист (ст. 21 КПК) може бути забезпеченим лише при конкретному, певному обвинуваченні [3]. Неконкретне, необмежене або непевно визначене обвинувачення не дає змоги захищатися. При непевному, неконкретне визначеному обвинуваченні не може бути і відповідальності - у таких випадках можна вести мову не про відповідальність, передбачену законом, а про свавільну помсту, самочинну розправу. Цивілізоване, демократичне кримінальне судочинство саме тому так наполегливо вимагає конкретизації обвинувачення, чітко і певно визначеного обвинувачення. Саме за таких умов можливе забезпечення дотримання закону й усіх прав особи, притягуваної до кримінальної відповідальності. Пленум Верховного Суду України у постанові від 27 грудня 1985 р. "Про додержання судами України процесуального законодавства, яке регламентує судовий розгляд кримінальних справ" зазначив, що суди повинні неухильно додержуватися кримінально-процесуального законодавства при розгляді справ, установлених законом процесуальних гарантій всіх учасників судового розгляду, маючи на увазі, що лише за таких умов можна забезпечити всебічне, повне та об'єктивне дослідження обставин справи, постановлення законних і обґрунтованих судових рішень" [4, с.490]. Конкретизація кримінальної відповідальності, яка забезпечується єдино обвинуваченням у вчиненні нею злочину, є водночас і гарантією правосуддя - гарантією забезпечення прав усіх учасників кримінального процесу.

Структура та зміст кримінально-правового обвинувачення є змістом кримінальної відповідальності. За що, власне, відповідальною є конкретна особа, можна дізнатися і встановити лише зі змісту того, що ставиться їй у вину. Неконкретність i загальність кримінальної відповідальності не дає відповіді на запитання: за що притягнуто до кримінальної відповідальності певну особу, за що відповідає ця особа? У чому її обвинувачують? Кримінальна відповідальність, таким чином, сама по собі беззмістовна [10, c. 95]. Зміст кримінальної відповідальності - в обвинуваченні. Що ставиться особі у вину, за те (діяння, злочин) вона і є відповідальною. Змістовність кримінальної відповідальності, яка міститься (змістовність) у обвинуваченні, розкривається змістом, мірою, обсягом i конкретністю того, що ставиться особі у вину. Яке обвинувачення, така і кримінальна відповідальність.

Зміст обвинувачення визначається насамперед певною кримінально-правовою нормою, що передбачає кримінальну відповідальність за його вчинення. Кримінально-правова норма враховує переважно спосіб вчинення діяння, його вину, обтяжуючі обставини, тяжкість наслідків тощо.

Отже, підсумовуючи аналіз сутності досліджуваної в цій курсовій роботі категорії, слід погодитися з визначенням: кримінальна відповідальність як правова категорія - це визначена кримінально-правовими нормами специфічна форма реалізації повноважень держави у кримінально-правових відносинах щодо обвинувачуваного у злочині, що встановлює юридичний обов'язок винного вимушено зазнати державного осуду, а також передбачених КК України обмежень особистого, майнового або іншого характеру та правові наслідки вчиненого ним злочину, визначених обвинувальним вироком суду та які покладаються на винного спеціальними органами держави [11, c.7].

Дата добавления: 2015-11-14