Сутність поняття „власність”, суб’єкти та об’єкти власності

Узагальнюючи основні принципові положення розглянутих підходів у тлумаченні власності в контексті розвитку теорії власності, слід зазначити наступне.

Власність дійсно належить до числа найважливіших і найскладніших проблем економіки та економічної теорії. Власність – один з наріжних каменів людського буття, основний, системо утворюючий елемент соціально-економічних відносин. Власність визначає: [66, с.71] 1) характер функціонування не лише соціально-економічних, а й організаційно-економічних відносин; 2) цілі й мотиви розвитку виробництва; 3) спосіб поєднання робочої сили та засобів виробництва; 4) соціальну структуру суспільства, його поділ на класи; 5) характер використання і споживання створеного в процесі виробництва продукту; 6) специфіку обміну та розподілу створюваного продукту; 7) мету виробництва та характер управління економічними процесами, інші явища і процеси у суспільстві.

Власність – це сукупність відносин між суб’єктами господарювання з приводу привласнення засобів виробництва та його результатів.

Власність як економічне поняття об’єктивна, незалежна від волі й свідомості людей, має історичну природу. Економічний зміст власності становлять виробничі відносини, як відносини привласнення. Власність є системою економічних відносин привласнення, має свою структуру, що представлена різними типами та видами відносин. Їх конкретизують і класифікують за суб’єктами та об’єктами.

Таким чином, суб’єкти власності – це персоніфіковані носії відносин власності. Суб’єктами відносин власності є: 1) окремі індивіди і/або їхні сім’ї; 2) групи людей, якими можуть бути трудові колективи підприємств, організацій; 3) суспільство країни загалом; 4) держава; 5) територіальні громади та органи місцевого самоврядування тощо.

Суб’єктів власності можна класифікувати за різними ознаками:

1. За роллю у ринковому обміні та ринковій економіці виокремлюють відповідно: 1) продавців та покупців; 2) домашні господарства; підприємства різних типів, видів і підвидів (малі, середні і великі; товариства, корпорації, ферми тощо); 3) громадські організації; 4) політичні партії; 5) державу, місцеві органи влади; 6) міжнародні співтовариства.

2. За використовуваним ресурсом як об’єктом власності виділяються власники: майна, робочої сили, знань, інтелекту та ін.

3. За цивільними (майновими і немайновими) правами та обов’язками: фізичні та юридичні особи.

4. За управлінськими ролями в економіці та суспільстві: держава і муніципальні (комунальні) утворення (органи місцевого управління і самоврядування).

В суб’єктній структурі відносин власності досліджуються: 1) відносини між індивідуальними власниками (фізичними особами); 2) відносини між індивідуальними і колективними власниками (фізичними особами, фізичними і юридичними особами, юридичними особами); 3) відносини між колективними власниками (фізичними особами; фізичними і юридичними особами; юридичними особами); 4) відносини між індивідуальними/колективними суб’єктами та державою (фізичною особою та державою; юридичною особою та державою; фізичною особою, юридичною особою та державою) тощо.

Об’єкти власності – це все те, що можна привласнювати і/або відчужувати: 1) засоби виробництва в усіх галузях народного господарства (знаряддя праці та предмети праці/сировинний матеріал); 2) нерухомість (будинки і споруди, відокремлені водні об’єкти, багаторічні насадження тощо); 3) природні ресурси (земля, її надра, ліси, води тощо); 4) предмети особистого споживання та домашнього вжитку; 5) гроші, цінні папери, дорогоцінні метали та вироби з них; 6) продукти інтелектуальної діяльності – ідеї, знання, інформація, комп’ютерні програми, технології тощо; 7) культурні та історичні цінності; 8) робоча сила і т. ін.

Дата добавления: 2015-11-14