Поняття і зміст правової охорони земель

Вступ

Моя індивідуальна робота присвячена правовій охороні земель в Україні. Я вважаю дану тему дуже актуальною, адже землі у нашій державі є важливим природним об’єктом, який виконує ключові функції для забезпечення нормальної життєдіяльності суспільства. До цих функцій належать:

o економічна функція - земля виступає як важливий матеріальний ресурс, що відіграє роль основного засобу виробництва і предмета праці в сільському господарстві та просторового базису для розвитку інших галузей економіки;

o соціальна - вона є місцем проживання всього людства;

o екологічна функція землі виявляється в тому, що земля є центральним, цементуючим ресурсом екологічної системи, який значною мірою обумовлює функціональну стійкість як цієї системи в цілому, так і окремих елементів природного середовища.

Наша держава має могутній природно-ресурсний потенціал. Земельний фонд України становить 5,7 % території Європи. При цьому на загальноєвропейському фоні його вирізняє висока питома вага сільськогосподарських угідь, особливо ріллі, що пов’язано з високою природною якістю українських земель, великою питомою вагою в їх складі чорноземів. За різними оцінками Україна має від 8 до 15 % світових запасів чорноземів, які є найродючішою частиною земельних ресурсів нашої планети. Але при цьому стан земельних ресурсів залишає бажати кращого, на всій території поширені процеси деградації земель, такі як ерозія, забруднення, підтоплення. В Україні ці процеси ідуть швидше, ніж у цілому на планеті. За останні 30 років площа еродованої орної землі збільшилась на 1,9 млн. га, тобто втрачалося по 64 тис. га щороку, і зараз площа еродованих земель складає 11,3 млн. га або майже п'яту частину всієї території України. Водночас площа земель, зайнятих лісами, об'єктами природно-заповідного фонду та іншими природними ресурсами, що особливо охороняються, є явно недостатньою.

Значення проблеми охорони земель зростає, якщо враху­вати, що охорона земель є важливою складовою частиною охорони навколишнього природного середовища. У природі все взаємопов'язане, від стану одних об'єктів природи зале­жить стан інших. Саме землі належить головна роль у вза­ємодії природних ресурсів. Від стану охорони земель багато в чому залежить охорона всіх інших об'єктів природи: лісів, вод, надр, тваринного світу, атмосферного повітря. Тому, зміцнення охорони земель — це важливий крок до подолання екологічної кризи, в якій опинилася Україна.

Поняття і зміст правової охорони земель

Відповідно до ст. 1 Закону Ураїни «Про охорону земель» Охорона земель - система правових, організаційних, економічних, технологічних та інших заходів, спрямованих на раціональне використання земель, запобігання необґрунтованому вилученню земель сільськогосподарського призначення для несільськогосподарських потреб, захист від шкідливого антропогенного впливу, відтворення і підвищення родючості ґрунтів, підвищення продуктивності земель лісового фонду, забезпечення особливого режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.

Охорона земель є надзвичайно важливим чинником забезпечення продовольчої та екологічної безпе­ки країни. Тому важливу роль у здійсненні завдань право­вої охорони земель відіграє держава шляхом виконання ря­ду своїх функцій.

У процесі здійснення правової охорони земель держава виконує чотири основні функції — регулюючу, стимулюючу, контрольну та каральну.

Регулююча функція правової охорони земель зводиться до встановлення правил раціонального використання земельних ресурсів. Такі правила можуть встановлюватися, наприклад, у формі обов'язків власників і користувачів земельних ділянок щодо їх раціонального використання, нормативів допустимої експлуатації земель, нормативів їх якісного стану та допусти­мого антропогенного навантаження на земельні ресурси.

Стимулююча функція правової охорони земель поля­гає в запровадженні економічних стимулів раціонального ви­користання та охорони земельних ресурсів, які передбачені, зокрема, ст. 205 ЗК України.

Контрольна функція правової охорони земель зводить­ся до здійснення відповідними органами державної влади та місцевого самоврядування державного контролю за вико­ристанням та охороною земель.

Каральна функція правової охорони земель виявляєть­ся у встановленні санкцій за порушення правил раціональ­ного використання і охорони земель та їх застосуванні до по­рушників земельного законодавства. Такі санкції застосову­ють суди, а також державні інспектори з контролю за вико­ристанням і охороною земель та деякі інші посадові особи.

Зміст охорони земель розтлумачується ст. 164 ЗК України, і включає:

а) обґрунтування і забезпечення досягнення раціонального землекористування;

б) захист сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників від необгрунтованого їх вилучення для інших потреб;

в) захист земель від ерозії, селів, підтоплення, заболочування, вторинного засолення, переосушення, ущільнення, забруднення відходами виробництва, хімічними та радіоактивними речовинами та від інших несприятливих природних і техногенних процесів;

г) збереження природних водно-болотних угідь;

д) попередження погіршення естетичного стану та екологічної рол і антропогенних ландшафтів;

е) консервацію деградованих і малопродуктивних сільськогосподарських угідь.

Призначення таких попереджувальних правових мір полягає в тому, щоб запобігти в процесі землекористування можливість виникнення негативних наслідків, шкідливих для стана грунтів, забезпечити раціональне використання земель. Такі міри реалізуються шляхом установлення правил ведення державного земельного кадастру, моніторингу земель, подання і вилучення земель, розробки і здійснення проектів землевпорядження, використання земель підприємствами, установами, організаціями і громадянами.

Основними принципами державної політики у сфері охорони земель є: o забезпечення охорони земель як основного національного
багатства Українського народу; o пріоритет вимог екологічної безпеки у використанні землі як просторового базису, природного ресурсу і основного засобу
виробництва; o відшкодування збитків, заподіяних порушенням законодавства
України про охорону земель; o нормування і планомірне обмеження впливу господарської
діяльності на земельні ресурси; o поєднання заходів економічного стимулювання та юридичної
відповідальності в галузі охорони земель; o публічність у вирішенні питань охорони земель, використанні
коштів Державного бюджету України та місцевих бюджетів на охорону земель. Одним з основних принципів землекористування є принцип використання земель строго відповідно до цілей, для яких землі були надані.

Об’єктом особливої охорони є всі землі в межах території України. Які за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії:

а) землі сільськогосподарського призначення;

б) землі житлової та громадської забудови;

в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;

г) землі оздоровчого призначення;

ґ) землі рекреаційного призначення;

д) землі історико-культурного призначення;

е) землі лісогосподарського призначення;

є) землі водного фонду;

ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Необхідність встановлення цільового призначення земель обумовлюється їх специфікою як об'єкта земельних правовідносин — просторовою обмеженістю, незамінністю, постійністю місцезнаходження тощо. Земля належить до числа вкрай обмежених, невідновних ресурсів, а тому прагнення зберегти її корисні властивості для майбутніх поколінь вимагає чіткої диференціації антропогенного навантаження на земельні ресурси, встановлення дозволених та недозволених способів експлуатації землі, мінімізації негативного впливу на довкілля.

Раціональне використання земельної ділянки є похідним щодо її цільового призначення, адже лише оперуючи чітко встановленою метою експлуатації землі можна розробляти перелік конкретних методів її використання, визначати особливості розміщення продуктивних сил у межах ділянки, встановлювати склад земельних угідь, а також здійснювати контроль за раціональністю землекористування тощо. Таким чином, цільове призначення слід визнати головним джерелом обов'язків землекористувача, а отже – особливо важливою характеристикою земельної ділянки.

По суті, саме встановлюючи цільове призначення земель держава забезпечує особливу охорону земель як основного національного багатства, реалізуючи, таким чином, положення статті 14 Конституції України.

Окрім того, законодавством створено вичерпний перелік земель, що віднесені до особливо цінних. А саме:

а) у складі земель сільськогосподарського призначення: чорноземи нееродовані несолонцюваті на лесових породах; лучно-чорноземні незасолені несолонцюваті суглинкові грунти; темно-сірі опідзолені грунти та чорноземи опідзолені на лесах і глеюваті; бурі гірсько-лісові та дерново-буроземні глибокі і середньо глибокі грунти; дерново-підзолисті суглинкові грунти; коричневі ґрунти Південного узбережжя Криму, дернові глибокі грунти Закарпаття;

б) торфовища з глибиною залягання торфу більше одного метра і осушені незалежно від глибини;

в) землі, надані в постійне користування НВАО "Масандра" та підприємствам, що входять до його складу; землі дослідних полів науково-дослідних установ і навчальних закладів;

г) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, землі історико-культурного призначення.

Зміна цільового призначення особливо цінних земель допускається лише для розміщення на них об'єктів загальнодержавного значення, доріг, ліній електропередачі та зв'язку, трубопроводів, осушувальних і зрошувальних каналів, геодезичних пунктів, житла, об'єктів соціально-культурного призначення, об'єктів, пов'язаних з видобуванням корисних копалин, нафтових і газових свердловин та виробничих споруд, пов'язаних з їх експлуатацією, а також у разі відчуження земельних ділянок для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, віднесення земель, зазначених у пп. "а" і "б" ч. 1 ст. 150 Земельного Кодексу, до земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, земель історико-культурного призначення.

Дата добавления: 2015-11-14