Види підприємств 1 страница

Професія «менеджер»: зміст, характер та сфера майбутньої професійної діяльності

План

1. Потреби економіки та підготовка управлінців нового типу в Україні.

2. Менеджер як організатор конкретних видів діяльності в організації.

3. Роль менеджера у виборі стратегії та розробці тактики управління господарською діяльністю.

4. Проблеми удосконалення функцій менеджменту.

1.

Хороший менеджер, перш ніж вимагати ефективності

від інших, зобов’язаний сам бути максимально ефективним. К.Татеїсі

Менеджери – це професійні управляючі, головна задача яких – координація й організація діяльності колективів на основі врахування об’єктивних законів, тобто на науковій основі. Відмітна риса професійного менеджера – це залучення його до управлінської роботи за визначену плату. Таким чином, відмітною рисою професійного менеджера є ідентифікація його інтересів з інтересами організації, у якій він працює.

Сучасний менеджер виступає одночасно в декількох ролях:

– керуючий – наділений владою для організації роботи;

– лідер – здатний вести за собою коллектив;

– вихователь – володіє високими моральними якостями, здатний створити працездатний колектив;

– дипломат – уміє встановлювати контакти з владою, керівництвом, партнерами і персоналом;

– новатор – розуміє роль і значення технічного прогресу і уміє впровадити у виробництво той чи інший винахід;

– підприємець – постійно шукає можливості для збільшення прибутку;

– особистість – високоосвічений, здатний, такий, що володіє високим рівнем культури управління, чесний і рішучий.

В останні 10-15 років у суспільстві відбулися істотні зміни, що значно змінили і ускладнили умови діяльності менеджерів. Правильне розуміння суті тих чи інших соціально-економічних процесів обумовлено, в першу чергу, однозначним тлумаченням термінів і визначень. Часто вживані в одному контексті поняття “бізнесмен”, “менеджер”, “підприємець” не є синонімами.

По визначенню канадського вченого Х.Вудса, “менеджер як виконавча особа власника чи роботодавця виконує функції по керуванню персоналом і в цій якості розглядається окремо від підприємця”.

Професор А.В.Шегда сформулював принципові відмінності менеджерських якостей від якостей, властивих підприємцю. Розходження між менеджером і підприємцем виявляються в адміністративному і демократичному, консервативному і новаторському, з елементами ризику, підходах до керівництва виробничою діяльністю.

У практиці сучасного менеджменту і підприємництва поняття “підприємець” і “менеджер” невіддільні одне від одного, оскільки кожний, хто починає займатися бізнесом, – “един в двух лицах”. Він змушений і зобов’язаний:

– мати високу культуру управління;

– бути самостійним у думках і вчинках;

– мати широкий кругозір;

– грамотно й успішно вирішувати економічні і правові проблеми організації;

– орієнтуватися на самофінансування, шукати способи заробити гроші власними силами;

– бути в постійній готовності приймати й аналізувати інформацію;

– орієнтуватися на свободу вибору і бути готовим до конкурентної боротьби.

Синтез підприємницького бачення перспектив і прагматизму менеджера складає основу розвитку організації і є важливою особливістю діяльності сучасного керівника.

Діяльність керівника організації, підприємства, фірми залежить від ряду політичних, соціальних, економічних і психологічних факторів, що мають як стимулюючий, так і дестимулюючий характер.

Стимулюють творчу активність сучасного менеджера широкі можливості вибору і прояву ініціативи, зростання конкуренції, можливості оволодіння всіма досягненнями сучасного менеджменту.

До дестимуляторів варто віднести стрес, невизначеність у суспільстві і перспективах власної організації, ерозію традиційних цінностей, збільшення й ускладнення проблем з одночасним обмеженням засобів для їх вирішення, руйнування традиційних ієрархічних відносин, неефективність методів управління, створених тоталітарною системою.

Менеджер Підприємець

Живе минулим Живе майбутнім

Основне в діяльності – порядок Основне в діяльності – контроль

Прагне дотримуватися існуючого порядку Прагне до змін

Зміни умов роботи сприймає як нові проблеми Зміни умов роботи сприймає як нові та додаткові можливості

Будує будинок, у якому назавжди поселяється Закінчивши будівництво, починає планувати будівництво нового будинку

Забезпечує зручно побудований порядок речей. Створює речі, що потім менеджер упорядковує

Йде слідом за підприємцем, щоб усунути створене їм безладдя

Без нього немає нічого, що можна було б упорядкувати

Без нього не було б ні бізнесу, ні суспільства Без нього не було б нововведень

Яким повинен бути хороший менеджер? Питання про те, яким повинен бути хороший менеджер, завжди ставало перед людьми, які намагалися досягти успіхів у бізнесі чи іншій сфері людської діяльності.

Люди дуже давно зрозуміли, що досягти успіху можна тільки у випадку, якщо справу очолює вмілий, грамотний, талановитий керівник. Саме тому увага концентрувалася на особистих якостях керівника.

Конфуцій 2500 років тому стверджував, що керівник, насамперед, повинен уміти тонко і глибоко проникати в почуття і характери своїх сподвижників.

Греки ще в часи Гомера чотири основні якості ідеального керівника сформулювали в такий спосіб: мудрість Нестора + справедливість Агамемнона + хитрість Одіссея + енергійність Ахіллеса. Сам Гомер стверджував, що ідеального керівництва не існує, але наблизитися до ідеалу можна у випадку, коли кілька керівників, з різними, властивими особисто кожному з них якостями, будуть цілеспрямовано працювати над досягненням загальної мети. Крім того, керівник зобов’язаний постійно пам’ятати про свої слабкі і сильні сторони, щоб не стати жертвою свого високого становища.

Перші школи менеджерів, які з’явилися в США в 90-х роках XІХ століття, не мали в навчальних планах вузькопрофесійних предметів (економіка, право, політика). Навчальний час був цілком присвячений розвитку 4-х головних професійних умінь керуючих:

– умінню слухати – розуміти співрозмовника, розуміти головне, цінне, нове з його слів;

– умінню говорити – коротко, ясно, переконливо, чемно;

– умінню читати – швидко, вибірково, уважно, запам’ятовуючи добре і надовго;

– умінню писати – грамотно і точно, з дотриманням правил ділового листування.

Одним з перших дав характеристику особистості менеджера А.Файоль у своїй книзі “Загальне і промисове управління”, виданій в 1916 році. Він сформулював шість основних рис ефективного керівника:

“1. Фізичні якості – здоров’я, сила, спритність.

2. Розумові якості – тямущість, легке засвоєння, розважливість, сила і гнучкість розуму.

3. Моральні якості – енергія, стійкість, свідомість відповідальності й ініціатива, почуття обов’язку, такт, почуття достоїнства.

4. Загальний розвиток – запас різних понять, що не відносяться винятково до області виконуваної функції.

5. Спеціальні знання, що відносяться винятково до якої-небудь однієї функції – будь то технічної, будь-то адміністративної.

6. Досвід – знання, що випливають із практики, спогаду про уроки, особисто добуті з фактів”.

Сукупність перерахованих вище якостей, умінь і рис особистості керівника необхідна і сучасному менеджеру. Крім того, для ефективного управління персоналом і сучасним виробництвом керівнику, насамперед, необхідно опанувати теорією менеджменту, щоб розуміти природу управлінської діяльності і процесів управління.

Необхідною умовою ефективного менеджменту є здатність до керівництва, що виявляється в наявності цілого ряду якостей і здібностей. Що ж визначає здатність до керівництва?

Наявність чітких розумних особистісних цінностей. Особистісні цінності – це вибір того, що, на думку, є важливим і необхідним. Цінності виробляються протягом довгого періоду і формують основні життєві позиції. Це необхідна якість, тому що менеджер щодня приймає рішення, які ґрунтуються на особистісних цінностях і принципах. Цінностями можуть бути ставлення до рівноправності статі, раси, віку людини, ставлення до вищого керівництва та підлеглих, до ризику в роботі, ступінь допомоги іншим, ступінь використання заохочень та покарань до підлеглих, додержання духу та букви закону, залучення працівників до управління, ставлення до свого здоров’я, родини та друзів, ступінь відкритості.

Здатність встановлювати чіткі особисті цілі. Сучасні умови роботи керівників вимагають від них ясних і обґрунтованих цілей, які формуються під впливом таких факторів: економічні та фінансові кризи, швидкий розвиток технологій, подорожчання енергоресурсів, зростання безробіття, відчуття нездатності впливати на події, зростання економічної злочинності.

Той, хто керує тільки підлеглими, керівник тільки на 50%.

Керівник на всі 100% той, хто вміє керувати і вищим начальником.

Організаторські здібності, уміння керувати собою й іншими полягають в умінні володіти собою, реально оцінювати свої фізичні можливості, раціонально використовувати енергію, час і навички. Це спритність, здатність генерувати ідеї, спонукати до творчості підлеглих, постійне бажання і готовність переборювати перешкоди, експериментувати, ризикувати, розвивати ініціативу підлеглих. Важливо впливати не тільки на підлеглих, але і на тих, хто менеджеру безпосередньо не підлеглий, щоб мати необхідну підтримку і допомогу в рішенні задач своєї організації. Ці люди істотно відрізняються від менеджера за статусом й інтересами, і він повинен володіти специфічними здібностями і якостями, що сприяють підвищенню довіри і поваги з боку тих, з ким він вступає у відносини.

Хто може – робить. Хто не може – вчить.

А хто не може вчити – керує.

А.Блох. Закон Мерфі

Уміння навчати і розвивати підлеглих – необхідна якість керівника, який є для персоналу вихователем і педагогом, прагне довести їх до необхідних стандартів, допомогти їм у саморозвитку. Він повинен уміло виховувати підлеглих, попереджати і розв’язувати виникаючі конфлікти. Люди працюють охоче й ефективніше, коли мають постійний зв’язок з керівником, отримують від нього поради і рекомендації. Ефективні методи навчання і розвитку підлеглих:

– проведення відвертих співбесід;

– неформальні консультації;

– вдосконалення майстерності;

– обговорення конкретних проблем;

– обговорення і планування кар’єри;

– самостійна підготовка;

– тренування;

– освоєння нових завдань.

Здатність формувати ефективні робочі групи – це показник найвищого професіоналізму, вона є необхідною умовою для досягнення цілей організації. Важливо уміти використовувати уміння, знання і досвід інших людей, тобто перетворити групу людей у кваліфікований, результативний колектив, створити позитивний клімат і ефективний робочий механізм.

Кращих результатів домагається не обов’язково той,

у кого сама розумна голова, а скоріше той, хто краще всіх уміє координувати роботу своїх розумних і талановитих колег. Д. Джонс

Уміння розбиратися в людях: швидко і правильно оцінювати психологічні особливості, сильні і слабкі сторони людини, розподіляти завдання і ролі з урахуванням інтересів, можливостей і стану кожного.

Морально-комунікабельні якості: чуйність, доброзичливість, поважність, справедливість, товариськість, простота і доступність.

Агітаторські якості: уміти вести за собою підлеглих, переконувати їх у важливості і потребі справи, у реалістичності свого бачення перспективи розвитку фірми. Це ораторські здібності й уміння виражати власні думки.

Ініціативність: активність, самостійність у прийнятті рішень, сміливість, заповзятливість, внутрішня воля, готовність іти на ризик, опора на власні сили.

Уміння спиратися на колектив: формування загальних цілей і задач, врахування інтересів, почуттів і думок людей, їхнього досвіду і знань, розвиток ініціативи і загальної активності.

Гнучкість: здатність змінювати стиль і методи керівництва в залежності від умов, що створюються. Здатність самооцінки власної діяльності, уміння робити правильні висновки і постійно підвищувати кваліфікацію.

Хороший не той командир, у якого нічого не трапилося,

а той, хто з будь-якої несподіванки знайде вихід. О.Марінеско

Навики, необхідні для здійснення керівництва. Крім усіх перерахованих вище якостей і здібностей, менеджер повинен володіти ще й необхідними для здійснення керівництва навиками. Незалежно від сфери діяльності, організації, у якій він працює, і займаної посади, кожен менеджер зобов’язаний опанувати як мінімум трьома основними видами навиків: аналітичними, комунікативними і технічними.

Аналітичні навики менеджеру необхідні для вмілої і грамотної обробки й аналізу інформації, встановлення взаємозв’язків і залежностей між різними подіями і фактами. Ці навики дозволяють бачити організацію і її оточення в комплексі, передбачати труднощі і сприятливі для організації можливості. Для успішного оволодіння такого роду навиками менеджер повинен мати аналітичний розум, тобто здатність мислити логічно і критично. Без наявності аналітичних навиків менеджеру неможливо грамотно і чітко сформулювати висновки, скласти план чи прийняти ефективне рішення.

Комунікативні навики менеджеру необхідні для ефективної взаємодії з людьми. Оскільки сировиною і продуктом управлінської праці є інформація, то навики спілкування, обміну інформацією з персоналом, колегами, вищим керівництвом, з партнерами і клієнтами мають велике значення. Менеджер зобов’язаний знати, які інформаційні засоби і канали комунікації вибрати в тій чи іншій ситуації, розуміти, що форма комунікації впливає і на характер, і на сприйняття повідомлення.

Технічними управлінськими (адміністративними) навиками зобов’язані володіти всі менеджери. Це, в першу чергу, уміння складати плани, графіки, розклади, читати бухгалтерські звіти, зведення, використовуючи для цього персональний комп’ютер і найбільш застосовувані прикладні програми. Важливе також уміння використовувати сучасні інформаційні технології і засоби комунікації. Керівники нижчої ланки (майстри, бригадири) повинні володіти технічними навиками, що дозволяють навчати підлеглих виконанню ними своїх обов’язків, і повинні бути готові виконати роботу своїх підлеглих.

Краща форма що-небудь сказати – це зробити. Ч.Гевара

Володіння основними трудовими операціями, які виконують підлеглі, допомагає знайти способи вдосконалення методів праці, а в пікових ситуаціях – узяти на себе частину роботи.

На практиці менеджер не завжди має навички, якими володіють його висококваліфіковані фахівці (бухгалтер, інженер, програміст). Однак він зобов’язаний знати зміст, основні параметри і характеристики трудової діяльності кожного свого підлеглого, щоб ефективно використовувати кожного працівника й об’єктивно оцінювати результати його роботи.

Існує багато різних точок зору на те, які особисті якості, здібності і цінності є найбільш важливими в роботі менеджера. Визначений інтерес представляє американська, англійська й українська концепції щодо визначення і ранжирування основних якостей менеджера:

Концепція

Американська Англійська Українська

1 Розвинений розум Здатність делегувати владу* Мислення категоріями прибутку

2 Чесність Комунікабельність Компетентність

3 Логічність Доступність Працьовитість

4 Технічна грамотність Уміння слухати інших Впевненість у собі

5 Загальна ерудиція Авторитетність Рішучість

6 Перспективність Компетентність Здатність брати на себе відповідальність

2.

Будь-яка фірма живе так, як працює,

а працює так, як нею управляють.

Сучасний етап розвитку суспільства в цілому і сфери виробництва, зокрема, характеризується зростанням ролі менеджменту в усіх сферах управління. Менеджмент – головний ресурс розвитку країн на сучасному етапі. Це – раціональний спосіб управління підприємствами, орієнтований на прибуток. В умовах конкуренції ефективність – головна умова виживання фірми. Ефективний менеджмент, що забезпечує успіх фірми, вимагає орієнтації на людину: у частині зовнішнього середовища – на споживача, у частині внутрішнього середовища – на персонал.

Складові менеджменту: теорія керівництва, мистецтво управління і практика управління. Основне призначення менеджменту – бути результативним. Сучасний менеджмент може бути результативним тільки за умови об’єднання науки менеджменту з мистецтвом.

Мистецтво управління – це здатність приймати нетривіальне

рішення в умовах дефіциту інформації і часу. В.Кнорринг

Мистецтво менеджменту тісно пов’язано з природним талантом менеджера, з його здібностями до досягнення успіху й ефективного керування.

У багатьох людей виникає природне запитання: чи можна навчитися менеджменту і стати професійним менеджером?

Так, при бажанні теорію менеджменту можна вивчити. Однак варто мати на увазі, що менеджер – це професія. І як до всякої іншої професії, до неї також потрібно мати визначену схильність, особливі риси характеру.

Щоб стати менеджером, насамперед, необхідно знати:

– що таке менеджмент, його принципи і стратегію;

– техніку і технологію менеджменту і порядок їх використання;

– якими якостями повинен володіти менеджер, стилі й етику керівництва;

– правила організації праці менеджера;

– культуру і психологію менеджменту;

– що являє собою бізнесмен, підприємець як особистість;

– що таке ризик у бізнесі і його раціональні межі;

– структуру фірм, корпорацій, організацій і підприємств, а також способи її удосконалювання;

– що таке неформальна структура організації і як її використовувати в роботі;

– що таке комерційна (економічна) інформація і як вона використовується в бізнесі;

– як оцінити ринкову ситуацію, вибрати мету і сформулювати задачі організації;

– як планується й організується діяльність підприємства;

– як розробити, прийняти і реалізувати оптимальне управлінське рішення;

– як координувати, контролювати й оцінювати дії підлеглих по досягненню поставлених перед ними цілей і задач;

– як стимулювати і винагороджувати персонал за його роботу;

– сутність, призначення і способи здійснення маркетингу;

– як просувати товар на ринку і стимулювати продаж;

– що таке біржі, їхні види і місце в бізнесі.

Специфіка професії менеджера полягає в тому, що в управлінській діяльності завжди присутнє щось таке, що не піддається кількісній оцінці, – мистецтво управління. Воно саме й складається з уміння менеджера-практика пристосувати досягнення науки управління до особливостей власного характеру, особливостей своїх підлеглих і особливостей конкретної сфери діяльності.

Менеджменту можна і потрібно вчитися. Вчитися постійно і доти, поки займаєшся справою і поки у твоєму підпорядкуванні є хоча б одна людина.

За функціями, які виконують керівники, їх поділяють на такі рівні управління:

o технічний - забезпечує щоденні операції і дії, необхідні для ефективної роботи організації;

o управлінський - забезпечує координацію роботи структурних підрозділів організації;

o інституційний - визначає місію та цілі організації, забезпечує довгострокове планування, зв'язки організації із зовнішнім середовищем.

Трьом рівням управління відповідають три групи менеджерів: молодші менеджери; середні менеджери; менеджери вищого рівня.

Менеджери першого рівня - низової ланки управління (супервайзери) - не керують роботою інших менеджерів, в основному здійснюють контроль за виконанням виробничих завдань (надання медичних послуг), відповідають за безпосереднє використання матеріальних ресурсів (лікарські засоби, товари медичного призначення).

Типовою назвою посади на цьому рівні є адміністратор, старша медична сестра.

Менеджери середнього рівня спрямовують роботу молодших менеджерів і мають широкий діапазон влади. Середніх менеджерів поділяють на:

o лінійних - керують окремими підрозділами. Вони управляють і кадрами, і фінансами, і технологічними процесами підрозділу. Прикладом такого лінійного менеджера може бути завідувач поліклініки в багатопрофільній лікарні.

o функціональних - функціональні менеджери здійснюють керівництво функціональними підрозділами. Обіймають посади головного бухгалтера, завідувача економічного відділу, завідувача відділення терапії, хірургії, клінічної лабораторії тощо.

В останні десятиріччя помітна тенденція до реструктуризації та скорочення управлінського апарату великих корпорацій. Це стосується насамперед середніх менеджерів.

У багатьох зарубіжних компаніях відмовилися від середніх менеджерів, що дало можливість зробити пірамідальну структуру організації більш плоскою і прискорило передачу інформації на нижчі ієрархічні рівні. У таких організаціях процес прийняття та реалізації управлінських рішень відбувається теж швидшими темпами.

Наприклад, компанія "Крайслер" зменшила кількість керівників середньої ланки на 40 %. У компанії Eastman Kodak кількість менеджерів середньої ланки скоротилась на 30 %, а кількість ієрархічних сходинок - із 7 до 3. У компанії Medical Systems Group, яка входить до складу General Electric, кількість середніх менеджерів змершилася на 35 %.

Менеджери вищого рівня (топ-менеджери) відповідають за довгострокове планування, визначення широких цілей і стратегій, безпосередньо управляють роботою середніх менеджерів.

Вищий організаційний рівень - найменша за чисельністю ланка керівництва. Навіть у найбільших організаціях керівників вищої ланки - усього кілька людей.

Типові посади керівників вищої ланки в бізнесі - це голова Ради директорів, президент, віце-президент корпорації. В армії їх можна порівняти з генералами, у середовищі державних діячів - з міністрами, а в лікувально-профілактичному закладі - з головним лікарем.

Топ-менеджери відповідають за прийняття найважливіших рішень для організації в цілому або для основної частини організації.

Якщо вище керівництво фірми вирішує перевести корпорацію на випуск комп'ютерів до того, як компанія може вести конкуренцію з "Ай Би Зм", то керівники середньої і низової ланок мало що можуть зробити, щоб перешкоджати великому провалу.

Керівники вищої ланки накладають відбиток своєї особистості на весь вигляд компанії. Наприклад, атмосфера, в якій діє уряд, та й уся країна звичайно зазнає значних змін при новому президенті.

Тому успішно діючі керівники вищої ланки у великих організаціях цінуються дуже високо, і їхня праця оплачується дуже добре.

Менеджери вищого рівня несуть відповідальність за широкомасштабні цілі.

Топ-менеджери відповідають перед:

- радою директорів (у корпорації);

- офіційними органами (в уряді);

- довіреними особами (некомерційних організаціях).

Типи підприємств

Внутрішня побудова підприємства, його виробничої та організаційної системи безпосередньо впливає на створення контуру комунікаційних зв'язків між його підрозділами. Тому питання структуризації підприємства відіграють велику роль під час формування його внутрішнього економічного механізму.
Всі підприємства можна поділити на чотири умовні типи: «технологічні», «кон'юнктурні», «маркетингові» та «підприємства технологічної атаки».

Підприємства «технологічного» типу функціонують на основі базових технологічних процесів, заміна яких веде до зміни профілю підприємства і по суті до організації нового підприємства. До технологічного типу відносять підприємства металургійного профілю, більшість підприємств хімічної промисловості та ін.

Для підприємств «кон'юнктурного» типу характерні реактивна взаємодія з ринком, відсутність стабільної технології і виробництва продукції, що не потребує тривалого освоєння. До таких належать підприємства торгівлі, посередницькі організації, деякі машинобудівні складальні фірми.

Підприємства «маркетингового» типу орієнтуються на поточні потреби ринку, водночас намагаються заздалегідь підготувати технологію до майбутніх потреб ринку, вони активно впливають на майбутній ринковий попит.

Підприємства «технологічної атаки» спроможні не лише еволюційно змінити технологію виробництва внаслідок впливу науково-технічного прогресу, а й самостійно або раніше за інших здійснити стрибкоподібні зміни технології. Наведена класифікація не є досконалою: одному підприємству можуть бути притаманні характерні риси кількох типів. Проте кожне підприємство визначає основні стимули своєї діяльності в напрямку того чи іншого типу стратегічної поведінки і залежно від цього створює свою виробничу, організаційну та управлінську структури.

Види підприємств

Підприємства класифікуються за рядом ознак, а саме:

Мета і характер діяльності:

- комерційні, метою яких є одержання прибутку;

- некомерційні, які не ставлять собі за мету отримання грошових економічних результатів (благодійні фонди і організації).

Форма власності:

-приватні (індивідуальні, засновані на власності однієї особи без права найму робочої сили; сімейні, засновані навласності і праці однієї сім'ї;

-приватні, засновані на власності однієї особи з правом найму робочої сили);

-колективні (засновані на власності колективу працівників підприємства, кооперативу, громадської організації);

-державні (засновані на власності держави, в тому числі казенні);

-муніципальні (державні комунальні підприємства, засновані на власності громади адміністративно-територіальних одиниць);

-спільні підприємства (засновані на власності фізичних або юридичних осіб різних держав);

-іноземних громадян або організацій (засновані виключно на власності фізичних або юридичних осіб іноземних держав).

Правовий статус і форма господарювання:

- одноосібні приватні підприємства - власником є фізична особа або сім'я; отримує дохід (прибуток); несе весь тягар ризику. Перевагами такої форми підприємства є простота заснування, незначні витрати на засновницько-реєстраційні операції, повна самостійність, оперативність і свобода підприємницьких дій, відносно низькі витрати на організацію виробництва, власникові повністю належить прибуток підприємства. Недоліки: обмежені можливості для розширення капіталу, повна відповідальність за борги, відсутність спеціалізованого менеджменту, невизначеність термінів функціонування, оскільки підприємство юридичне припиняє свою діяльність у разі смерті, позбавлення волі або психічного захворювання одноосібного власника.

-Кооперативні - добровільні об'єднання громадян з метою спільного ведення господарської діяльності. Перевагами є збільшення економічних можливостей підприємства щодо розширення бізнесу, диференціація виконуваних функцій окремими працівниками (виробничих, збутових, адміністративних), а недоліком - протиріччя економічних та інших інтересів окремих членів кооперативу.

-Орендні - мають в основі функціонування договірні відносини між фізичними або юридичними особами з приводу тимчасового володіння і користування майном. Переваги: не вимагає значних коштів для придбання майна, немає ризику за техніко-економічне старіння основних фондів, його несе орендодавець. Недоліки: обмежується підприємницька свобода орендаря, який не є власником майна.

-Господарські товариства - передбачають об'єднання капіталів двох або більше юридичних або фізичних осіб за умов спільного розподілу прибутку, контролю результатів бізнесу, активної участі у здійсненні бізнесової діяльності.
Основою взаємовідносин між партнерами є договір.

За ступенем участі партнерів-засновників у діяльності підприємства та відповідальності за її результати розрізняють:

- товариство з повною відповідальністю (всі учасники займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за її результати не лише своїми частками у статутному фонді, а й власним майном);

-товариство з обмеженою відповідальністю (учасники несуть відповідальність за господарську діяльність у межах своїх внесків у вигляді майна, грошових коштів, продуктів інтелектуальної власності тощо);

- командитне товариство (поряд з учасниками, які несуть повну відповідальність за зобов'язаннями товариства всім своїм майном, включає принаймні одного учасника, відповідальність якого обмежується внеском у майно підприємства, але не особистим майном; такий учасник називається командитом);

-акціонерні товариства (відкритого і закритого типу) (власність підприємства розподілена на частини і власниками вважаються акціонери, які мають обмежену відповідальність у розмірі свого внеску в акціонерний капітал; весь прибуток належить акціонерам і поділяється на дві частини: одна розподіляється серед акціонерів у вигляді дивідендів, друга - це нерозподілений прибуток, що використовується на реінвестування; функції власності і контролю поділені між власниками (акціонерами) і менеджерами.

Перевагами господарських товариств є:

Дата добавления: 2015-11-14