Правовий звичай.

Традиційно право Англії поділяють на дві частини: lex пoп scripta — неписане або загальне право і lex scripta — писане або статутне право (Блекстон). До lex пoп scripta можна включити не лише загальновизнані звичаї (так зване загальне право), але й окремі звичаї різних частин королівства, а також окремі закони, яких за звичаєм дотримуються тільки окремі суди і юрисдикції.

У ранньому середньовіччі загальне право складалося зі звичаїв, яких дотримувалися всі англійці, чим і обумовлюється назва «загальне». Судді застосовували переважним чином ті звичаї, з існуванням і суттю яких вони були добре обізнані. Однак на сьогодні загальні звичаї давно втілені в рішеннях суду, стали єдиними джерелами сучасного загального права, на відміну від статутного. Разом з тим, сучасним судам іноді доводиться розглядати місцеві звичаї окремих частин королівства. Деякі з цих звичаїв дозволяють те, що загальне право забороняє. Класичним прикладом є звичай рибалок в одній місцині Англії сушити сіті на приватному піщаному березі. Однак там, де немає такого місцевого звичаю, подібна практика буде вважатися порушенням права приватної власності на землю.

Однак не будь який місцевий звичай визнається судами. Суди погоджуються визнати чинність звичаю за умови, що він відповідає деяким вимогам, що склалися в процесі тривалої судової практики. Зокрема, такий звичай повинен бути розумним, не суперечити закону, бути встановленим по праву (тобто не силою чи дозволом) і існувати «з незапам’ятних часів» (щонайменше з 1189 року). Остання вимога могла б викликати проблему з доведенням відповідного факту. Однак у судовому процесі не вимагається, щоб сторона, зацікавлена в застосуванні звичаю, доводила його існування з 1189 року. Навпаки, вона виграє справу, якщо тільки інша сторона не зуміє довести, що звичай з'явився в інший конкретний час.

Що стосується питання розумності звичаю, наведемо визначення судді Паркера, який сказав, що звичай повинен бути таким, щоб, за визнанням учених-юристів, узгоджуватися з загальними принципами, що складають фундамент національної правової системи чи, принаймні, не суперечитиним (Справа Jonson v. Clarke, 1908). Принцип розумності тлумачиться суддями як питання права, що нерідко вимагає посилань на прецеденти для того, щоб визначити, «що є розумність».

Однією з проблем, які безпосередньо стосуються застосування звичаю, є визнання чи невизнання звичаю правовою нормою до того, як він став предметом судового розгляду. Загалом можна стверджувати, що в сучасній Англії місцевий звичай має силу закону до того, як його підтверджено чи спростовано судом. Хоча звичай характеризується як самостійне джерело права, яке має силу закону до визнання чи невизнання судами його юридичної чинності, тим не менше його слід вважати джерелом, підлеглим прецеденту, залежним від нього. Така підпорядкованість витікає з залежності звичаю від прецедентного права, оскільки суди здійснюють певний контроль за нормами звичаєвого права, вирішуючи питання їхньої розумності. Однак більшою мірою звичай залежить від законодавства, ніж від прецеденту. Умови чинності місцевого звичаю настільки вкорінені в англійські правовій системі, що змінити їх можна лише внаслідок парламентських дій, а не в судовому порядку.

8. Формування правової системи США

Правова система США формувалася під впливом юридичних традицій Англії, вона має генетичний зв’язок з англійським загальним правом, її структура багато в чому збігається зі структурою загального права. Тому правові системи Англії та США можна віднести до однієї правової сім ‘ї.

Разом з тим, американське право пройшло довгий історичний шлях свого становлення і розвитку, протягом якого воно набуло специфічних рис та особливостей, характерних саме для нього.

В історії формування правової системи США можна виділити наступні етапи:

Перший етап пов’язаний зі створенням та розвитком британських колоній на американському континенті. Його початок слід віднести до 1607 року, коли англійськими переселенцями було засновано форт Джеймстаун. Перші колонії (Вірджинія, Плімут, Массачусетс) були суто комерційними підприємствами, їх правовий статус визначався колоніальними хартіями, які являли собою своєрідні договори між Британською короною та акціонерами тієї чи іншої компанії. За рішенням англійського суду (яке було прийнято у Лондоні в 1608 р. по так званій „справі Кальвіна”) в усіх колоніях, що засновані шляхом окупації, повинно було діяти англійське загальне право „тією мірою, якою його норми відповідають умовам колонії”. Ця останнє застереження і стало тим підґрунтям, на якому поступово склався американський варіант англійського загального права.

На становлення американського права значною мірою вплинув той факт, що серед перших поселенців майже не було юристів. Тому навіть за наявності щирого бажання колоністів продублювати систему англійського права було б неможливо. Як підкреслює відомий американський автор Л. Фрідмен, колоніальне право тих часів було достатньо схоже на правову систему, створену людьми, що потерпіли корабельну аварію. Вона складалася з трьох частин: елементів старих законів, які вдалося згадати, нових законів, створених під впливом нагальних потреб соціально-економічного розвитку, і правових елементів, сформованих під впливом релігійних поглядів поселенців. Звичаї та традиції місцевого населення (індіанців) при формуванні колоніального права до уваги не бралися, вони ігнорувалися як нерозвинені та нецивілізовані.

Система американських судів була значно простішою порівняно з відповідною англійською системою. Колонії були неспроможні утримувати таку кількість королівських, місцевих та спеціалізованих судів, які існували в Англії в XVII столітті. Судова процедура була також більш спрощена і швидка, що пояснювалося дефіцитом професійних суддів, а також тим фактом, що поселенці не мали достатньо грошей, щоб вести довгі та виснажливі судові процеси.

Слід взяти до уваги також ту обставину, що крім 13 англійських колоній на американському континенті існували колонії, засновані іспанцями, голландцями, французами, в яких право формувалося під впливом відповідних правових систем. Наприклад, у голландській колонії Нью-Йорк певний час діяло голландське право, у Луїзіані – французьке, у Флориді – іспанське. Крім того, на формування колоніального права впливали і особливості географічного розташування майбутніх штатів. Так, південні колонії більше уваги приділяли землекористуванню, а колонії, розташовані на узбережжі – питанням зовнішньої торгівлі і морському страхуванню. Все це сприяло появі значних розбіжностей у правовому регулюванні в кожній з колоній.

Другий етап починається з американської революції, наслідком якої було прийняття Декларації незалежності та виникнення Сполучених Штатів Америки.

Процес прийняття конституцій штатами розпочався у січні 1776 року, коли Нью-Гемпшир прийняв першу конституцію. 10 травня 1776 року Континентальний конгрес прийняв резолюцію, згідно з якою колоніям було запропоновано створити власні уряди.

Важливою віхою на шляху формування американської правової системи було прийняття 17 вересня 1787 року Конституції США, яка, безумовно, є видатним політико-правовим актом. Конституція юридично оформила перемогу колишніх колоній над британською Короною та утворення нової суверенної держави. Унікальністю даного документа є те, що Конституція США зберігає свою чинність до теперішнього часу. За більш ніж двохсотрічну історію її існування до неї було внесено лише 27 поправок.

Конституція Сполучених Штатів закріпила федеративну форму державного устрою, проголосила принцип розподілу влад, чітко визначила систему державних органів та політичних інститутів суспільства. Спираючись на ідеї природного права і суспільного договору, автори американської Конституції намагалися встановити межі повноважень федеральних органів в їх взаємовідносинах як зі штатами, так і з громадянами. Ці межі були уточнені в перших 10 поправках, прийнятих через два роки після набуття чинності Конституції, які відомі під назвою Білль про права або Декларація прав американських громадян.

Національна правова система створювалася внаслідок впливу старих штатів на нові, поширюючись зі Сходу на Захід. Коли населення будь-якої новозаселеної території досягало шістдесяти тисяч вільних поселенців, федеральний Конгрес повинен був прийняти цю територію як новий штат на рівних правах з колишніми штатами. Новостворені суб’єкти федерації при формуванні власних правових систем спиралися на місцеві умови та використовували досвід правового регулювання, накопичений іншими штатами.

Третій етап розвитку правової системи США бере свій відлік від громадянської війни 1861-1865 років та продовжується до наших часів. Даний етап характеризується посиленням централізації правового регулювання завдяки діяльності Конгресу та Верховного Суду США.

Одним з наслідків громадянської війни було прийняття нових поправок до Конституції, в яких, зокрема, йшлось про те, що законодавчі, виконавчі та інші органи штатів не можуть порушувати або скасовувати конституційні права громадян. На кожен штат покладався обов'язок забезпечити рівний захист будь-якої особи, що підпорядкована його владі. Було також скасовано рабство та закріплено право голосу чорношкірого населення.

Наприкінці ХІХ століття у Сполучених Штатах починається рух за уніфікацію законодавства. В 1892 році було створено Національну конференцію уповноважених з уніфікації права штатів, яка рекомендувала штатам схвалити близько 200 проектів законів. Даний напрямок правотворчої діяльності було продовжено і в ХХ столітті. Так, в 1952 році штатам було запропоновано Єдиний торговий кодекс, а в 1962 – Примірний Кримінальний кодекс.

Значного поштовху розвитку правової системи США надав Новий курс Президента Ф. Рузвельта. Саме в цей період (тридцяті роки ХХ століття) почалася інтенсивна законодавча діяльність Конгресу та легіслатур штатів. Щорічно Конгрес ухвалює до 900, а легіслатури штатів – до 30 тис. законодавчих актів.

Швидке зростання кількості федеральних законів та актів делегованого законодавства викликало необхідність здійснення систематизації нормативно-правових актів. В 1926 році було створено Звід законів, який періодично оновлюється та раз на шість років перевидається.

Таким чином, можна констатувати, що правова система США протягом тривалого історичного розвитку набула своєрідних і унікальних рис, які роблять її самостійним і неповторним явищем на правовій карті світу.

Загальні та особливі риси англійської та американської правових систем..

Національне американське право, незважаючи на бажання багатьох американців порвати всі стосунки з „англійським минулим”, все ж значною мірою продовжує зберігати риси англійського права. Воно також поділяється на загальне право і право справедливості, характеризується домінуванням процесуального права над матеріальним та значною роллю судової практики у формуванні системи джерел права.

Разом з тим, правова система США виявилася більш відкритою до впливу з боку інших правових систем. Завдяки особливостям історичного розвитку, про які було згадано вище, вона досить широко запозичувала правові норми і інститути, притаманні праву Франції, Іспанії, Голландії, Німеччини та інших європейських держав.

Відмінності між англійською та американською правовими системами визначаються цілою низкою чинників. Англія – парламентська монархія з досить консервативними поглядами щодо базових принципів правового регулювання, США – президентська республіка, яка не уникає сміливих рішень та кардинальних перетворень. Розбіжності між ними криються і в образі життя, і в системі управління, в економічній структурі і навіть в методах застосування однакових правових інструментів.

До найбільш суттєвих рис, які відрізняють правові системи Англії та США, слід віднести наступні:

· Федеративний характер правової системи США, яка фактично включає до свого складу 51 правову систему: федеральну та 50 систем штатів. Попри всі намагання уніфікувати право всіх суб’єктів федерації, вони й донині мають досить суттєві розбіжності, оскільки штати наділені достатньо широкими повноваженнями у сфері правотворчості та судової практики. Норми загального права у його буквальному, суто англійському розумінні застосовуються американськими судами у порівняно обмежених сферах, оскільки суди кожного штату здійснюють свою діяльність незалежно один від одного. Нерідкими є випадки, коли американськими судами приймаються несхожі, а інколи і протилежні рішення в аналогічних справах. Все це робить американську правову систему більш неоднорідною та заплутаною порівняно з англійською.

· Наявність писаної Конституції є також дуже важливою рисою правової системи США. Як відомо, правова система Англії не має Конституції у звичайному значенні цього слова. ЇЇ замінює сукупність конституційних актів, таких, наприклад, як Акт про Парламент 1911 р., Акти про міністрів корони 1937, 1964 и 1975 рр., Акт про народне представництво 1969 р., Акт про місцеве самоврядування 1972 р. та інші. На відміну від цього, Конституція США є єдиним Основним законом, документом, який має найвищий авторитет у громадянському суспільстві, який об’єднує народ та обмежує владу, який є основою американської правової системи.

В кожному штаті існує своя власна конституція, але конституції штатів не відрізняються такою стабільністю, як їх федеральний аналог. Взагалі за всю історію США було прийнято 146 конституцій штатів. Найстарішою з них є Конституція штату Массачусетс 1780 р., а найновішою – Конституція штату Джорджія 1982 р.

· Наявність в США судового конституційного контролю, на відміну від Англії, де діючий принцип парламентського суверенітету забороняє судам визнавати акти парламенту нечинними або іншим чином втручатися у законотворчий процес. Ще до здобуття англійськими колоніями, розташованими у Південній Америці, незалежності суди колоній наділялись повноваженнями визнавати колоніальне законодавство недійсним, якщо воно суперечить англійським законам. У подальшому ця практика трансформувалася у діяльність суддів з визнання законів та інших правових актів штатів нечинними, якщо вони не відповідають Конституції. Дані повноваження належать всім без винятку суддям судової системи США, але при цьому враховується ієрархія нормативно-правових актів та юрисдикцій судів. Наприклад, Верховний суд штату не може визнати неконституційним федеральний закон, оскільки це входить до компетенції лише Верховного суду США.

Здійснення контролю за відповідністю державних правових актів Конституції дозволило Верховному суду США зайняти особливе місце у державному механізмі та у прихованому вигляді суттєво впливати на політичні процеси в американському суспільстві.

· Законодавство у Сполучених Штатах відіграє значно більшу роль порівняно зі статутним правом в Англії. Слід констатувати, що в історії розвитку правової системи США не було такого періоду, коли вона базувалася виключно на судових прецедентах. В Англії ж, навпаки, загальне право складалося тоді, коли парламенту ще не існувало, і в основу правової системи було покладено саме судовий прецедент.

Фактично в США склалася дуалістична система – прецедентне право у взаємодії з законодавством. Частина перша розділу другого статті ІІІ Конституції США визначає, що „судова влада поширюється на всі справи, які вирішуються згідно з законом та правом справедливості”. Закони з самого початку посідали провідне місце в праві США, а у ХХ столітті їх значення ще більше зросло. Разом з тим, на відміну від законодавчих актів романо-германського типу, американські закони по-справжньому сприймаються юридичною практикою лише після того, як вони будуть неодноразово застосовані та розтлумачені судами, коли з’являється можливість посилатися не на самі акти, а на відповідні судові рішення.

· Американські судді більш вільно, ніж англійські, поводяться з прецедентами. Вищі судові інстанції штатів та Верховний суд США ніколи не були зв’язані своїми власними рішеннями. Звідси – їхня значна свобода у процесі пристосування права до вимог сьогодення. В Англії Палата лордів, як вища судова інстанція, отримала можливість відходити від своїх попередніх прецедентів лише в 1966 році, але подібні випадки є не дуже частими, оскільки відповідне рішення повинно прийматися під впливом дуже важливих причин та бути ретельно аргументованим.

· Досить суттєво відрізняється також механізм формування суддівського корпусу в досліджуваних країнах. В Англії до наших часів зберігається процедура призначення суддів на посаду Короною за поданням лорда-канцлера. При цьому до уваги перш за все беруться професійні якості претендентів на посаду судді. Як правило, суддів призначають з числа адвокатів найвищої кваліфікації (баристерів).

В США більшість суддів обирається населенням. На вибір судді більшою мірою впливає не рівень компетентності кандидата, а його приналежність до Демократичної або Республіканської партії. Політичні уподобання декларуються відкрито, і кожен з претендентів на посаду судді отримує підтримку від своєї партійної організації. Навіть Президент США при призначенні суддів Верховного суду, як правило, віддає перевагу членам своєї партії.

Професійні організації американських юристів (Bar associations) довгі роки боролися за те, щоб при виборі суддів більшою мірою враховувався рівень їхньої кваліфікації. Завдяки цьому в деяких штатах система вибору суддів була замінена системою їх призначення губернатором штату з числа кандидатів, яких пропонує незалежна комісія. Список кандидатів до Верховного суду представляється до розгляду спеціальному комітету американської асоціації адвокатів.

· Правові системи Англії та США відрізняються також своєрідною юридичною термінологією та специфічними інститутами. Так, в Англії історично склався інститут „довірчої власності” (trust). Починаючи з ХІІ століття васали, намагаючись уникнути феодальних повинностей, передавали свій маєток довірчому власнику (trustee), який для третіх осіб виступав як володар даного маєтку. Тому, хто передав маєток у довірчу власність, trustee зобов’язувався надати маєток у довічне користування.

Американське право не сприйняло даний інститут, оскільки земельні відносини на території США розвивалися за іншими принципами. Разом з тим, в американській правовій системі виникли свої характерні інститути. Так, в США існує так званий „інститут групового позову”, що дозволяє захистити інтереси багатьох осіб, яким спричинено шкоду, але індивідуальні збитки яких є не настільки значними, щоб бути підставою для звернення до суду. В цьому випадку один з потерпілих має можливість звернутися до суду з позовом про відшкодування не лише власних збитків, а й усіх потерпілих. Американські адвокати охоче беруться за подібні справи, оскільки їхній гонорар залежить від загальної суми компенсації.

Дата добавления: 2015-11-14