Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АрхитектураБиологияГеографияДругоеИностранные языки
ИнформатикаИсторияКультураЛитератураМатематика
МедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогика
ПолитикаПравоПрограммированиеПсихологияРелигия
СоциологияСпортСтроительствоФизикаФилософия
ФинансыХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника

Основні протоколи мережі Internet. Доменна система імен

Короткий вступ в Microsoft Internet Explorer 6 | Перегляд і завантаженнямультимедійного вмісту Веб | Приложения для работы с мультимедиа и типы файлов |


Читайте также:
  1. Cultural history of digital technologies, ethics and esthetics of digital communications, network forms of interaction and the Internet.
  2. D) Read the article again and make notes about the Pros and Cons of using the Internet. Then, use your notes to talk about the topic.
  3. Internet/Intranet-технологии в корпоративных информа­ционных системах.
  4. Mass Media. Television. The Internet.
  5. QA-система Start
  6. Task 1. Study this diagram of the Internet. With its help, match these definitions to the correct item on the diagram.
  7. The capital stock -основний капітал/основні виробничі фонди.

Протоколи TCP/IP є фундаментом, на якому базуються інші протоколи передачі даних.

До останніх, наприклад, відносять:

Назви протоколів є першим елементом у системі адресації ресурсів глобальної мережі, яку використовують у найпопулярнішому сервісі Internet – World Wide Web (WWW).

Детальніше розглянемо цю систему адресації.

URL (Uniform Resource Locator – Уніфікований локатор ресурсу) є стандартним способом пошуку та вибору інформації у WWW. URL можна вважати поштовими адресами для Web. Вони вказують, де знаходяться сторінки, файли та інші порції інформації. За допомогою URL програма для роботи в Internet – браузер – може знайти та отримати доступ до сторінок Web, файлів FTP, груп новин і т. ін. Web без них, як світ без поштових адрес і телефонних номерів. Це практично паралізувало б зв’язок у глобальному масштабі.

Файл у Web прийнято називати об’єктом. Об’єктами можуть бути файли стандартного текстового процесора, файли електронної таблиці, графічні файли, звукові файли та навіть виконувані файли програм.

URL читаються зліва направо. Перша порція інформації в URL вказує, який протокол повинен використовувати браузер, щоб вибрати даний об’єкт та має назву „схема”. Схема URL легко ідентифікується, оскільки вона закінчується двокрапкою і зазвичай відокремлюється від решта частини URL двома слешами. Ось приклади типових схем URL:

Новини та пошта – це дві популярні схеми URL, які є винятками щодо формату подання:

(тут слеші не ставляться)

Після схеми URL ідентифікує вузол – організацію, яка володіє потрібною користувачеві сторінкою. Далі він ідентифікує шлях, вздовж якого потрібно рухатися, щоб дійти до об’єкта.

Шлях вказує послідовність каталогів, відокремлених один від одного слешем, які дозволяють отримати доступ до об’єкта. Інколи, щоправда, шлях просто ідентифікує ресурс, а не послідовність каталогів.

Нарешті, шлях закінчується іменем потрібного об’єкта. В результаті URL може мати такий вигляд:

Розглянемо конкретний приклад URLя –

http://www.mantiscorp.com/books/java/coolsites.html

 

У багатьох випадках шлях та ресурс можна повністю опустити. Це має місце тоді, коли користувач хоче отримати доступ до початкової сторінки (Welcome Page або по-іншому, Home Page). Оскільки початкова сторінка розташована у кореневому каталозі вузла, то немає необхідності специфікувати ланцюжок каталогів; достатньо вказати вузол. Не потрібно також вказувати й ім’я початкової сторінки, оскільки іменем по замовчуванню є “index.html”.

Те ж саме справедливе і для інших схем. Якщо відсутня схема, то по замовчуванню береться протокол HTTP.

Розглянемо низку прикладів URLів:

 

Спостерігаючи величезну кількість взаємопов’язаних мереж, які входять у склад Internet, виникає запитання: як можуть усі інформаційні пакети правильно рухатися до місця призначення? Якою повинна бути Internet-адреса, щоб вона мала смисл і для програмного забезпечення, і для користувачів системи? Розглянемо детальніше систему адрес Internet.

На кожному рівні ієрархії Internet окрема мережа, яка входить у її склад, сама відповідає за порядок у себе всередині. З точки зору адресної системи Internet це означає, що будь-яка підключена до мережі організація веде базу даних, яка містить адреси своїх мережевих комп’ютерів. Номери, які використовуються для ідентифікації комп’ютерів в Internet, називаються IP-адресами. Кожен комп’ютер в Internet має унікальну ІР-адресу.

ІР-адреса складається із чотирьох номерів, відокремлених один від одного крапками: 92.33.33.22 – приклад ІР-адреси так само, як і 138.40.11.1. Крайнє зліва число означає мережу найвищого рангу, в міру просування направо адреса уточнюється до тих пір, поки ми не попадемо на конкретний комп’ютер.

Скажімо, користувач хоче звернутися до комп’ютера Вашингтонського університету в місті Лексінгтоні, Вірджинія. Нехай його адреса є 137.113.10.35. Проблема у тому, що ІР-адреси важко запам’ятовувати. Щоб полегшити їх запам’ятовування, комп’ютери стали позначати символьними іменами. Вищезгаданий комп’ютер також відомий як liberty.uc.wlu.edu. Таке подання полегшує роботу: опираючись на структуру імен, можна зрозуміти, до чого вони відносяться. Користувач вводить ім’я, а спеціальне програмне забезпечення, яке опрацьовує мережевий потік даних, замінює його на відповідні числа.

Система доменних імен (Domain Name System – DNS) описує комп’ютери та організації, у яких вони встановлені; інформація у доменному імені подана у зворотньому порядку порівняно із цифровою ІР-адресацією. У той час як в ІР-адресі найзагальніша інформація вказана зліва, у доменному імені зліва розміщена найбільш конкретна інформація. Розглянемо комп’ютер на якому працює хтось із користувачів; він називається “andriy”. Підключившись до організації, яка надає Internet-послуги, цей комп’ютер отримує повне ім’я: andriy.provider.net; зліва – ім’я комп’ютера: andriy. Далі йде слово provider, це назва мережі, до якої під’єднаний користувач, і яка забезпечує мережеві послуги, скажімо, в межах деякої області. Статус цієї мережі показаний останнім словом адреси – net, яке є доменом самого верхнього рівня у цій адресі. В іменах Internet (але не в ІР-адресах), переміщення зліва направо відповідає переміщенню від специфічнішої до загальнішої інформації.

Попрацювавши в Internet, ви вразитесь фантазією користувачів, які присвоюють імена своїм комп’ютерам. Зокрема, є комп’ютери з іменами: boy, rock, jazz. В мережі можна зустріти імена різних кольорів, прізвища кінозірок, кулінарні назви та рослини. Можливості безмежні.

Розглянемо, якими можуть бути доменні імена самого верхнього рівня:

Якщо.com,.edu,.gov, і.mil використовуються, в основному, стосовно до американських закладів та організацій, то в інших країнах є власні домени верхнього рівня. Наприклад,.de – доменне ім’я Німеччини,.ch – Швейцарії,.it – Італії, ua – України. Сполучені Штати також мають свій домен –.us. Адреса пошукового сервера Internet у Німеччині – archie.th-darmstadr.de, тоді як ім’я подібного сервера у Новій Зеландії – archie.nz.

Щоб надіслати електронний лист конкретному користувачеві за даною адресою, до адреси додають ім’я користувача. Наприклад, адреса моєї поштової скриньки в Internet – andriy_mushak@hotmail.com. Тут andriy_mushak – моє ім’я користувача, яке приєднане до адреси комп’ютера за допомогою символа @ („собачка”).

Природньо виникає запитання: коли у нас є доменні імена, то чи не пора відмовитися від ІР-адрес? Виявляється, що ні. Оскільки імена дозволяють комп’ютерам у мережі усього лише отримати інформацію про запитувані адреси. Коли користувач вказує конкретний комп’ютер за допомогою доменного імені, наприклад, www.whitehouse.gov, відповідне переведення в ІР-адресу буде здійснений комп’ютером, інколи розташованому на значній віддалі від користувача. Цей комп’ютер, який називається сервером імен, знайде IP-адресу потрібного користувачеві комп’ютера. Залежно від місцезнаходження машини та географічної віддалі від неї до користувача, такі запити можуть пройти через декілька серверів імен, перш ніж буде отримана кінцева адреса.

Привабливість системи доменних імен полягає у такому:

  1. Користувачеві не потрібно виконувати операції переведення з доменного імені в IP-адресу самостійно, це відбувається автоматично.
  2. Поріняно із централізованим списком імен (до речі, саме так колись працювала Internet) система доменних імен дозволяє збільшувати розміри мережі значно меншими організаційними зусиллями.

 

 


Дата добавления: 2015-11-16; просмотров: 67 | Нарушение авторских прав


<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Глобальні комп’ютерні мережі. Історія створення мережі Internet| Система World Wide Web

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.009 сек.)