Типи грошової системи та їх еволюція.

Тип грошової системи визначається змістом і взаємодією її елементів, що обумовлюють тенденції розвитку і закономірності функціонування грошової системи. Як елемент господарського механізму країни, грошова система відображає сукупність економічних відносин і тому здобуває характер системи ринкового або неринкового типу.

Неринкова грошова система характеризується:

1. Наявністю значних обмежень функціонування грошей. Виражатися це може у виді систем функціонування талонів, карток замість грошей.

2. Використанням адміністративних методів регулювання грошового обігу. Виражається це в раціонній видачі грошей, лімітуванні кредитів і т.д.

3. Розмежуванням сфер наявного і безготівкового звертання грошей.

4. Забороною визначених грошових операцій.

5. Здійсненням контролю за грошовими операціями юридичних осіб і громадян і ін.

У такий система порушуються границі організації звертання грошей і розширюється регулювання змісту грошових операцій. Даний тип грошової системи властивий адміністративно-командній економіці. Прикладом є економіка колишнього СРСР. Така система управління обумовлює підрив самої природи грошей як таких.

Грошову систему ринкового типу характеризує вільне функціонування грошей. Зберігаються тільки певні обмеження проведення грошових операцій на рівні банків. Регулювання грошового обігу проводиться економічними методами, що впливають на обсяг, динаміку і структуру грошової маси.

Відповідно до механізму регулювання валютних відносин виділяються грошові системи відкритого і закритого типу:

У відкритій грошовій системі відсутні обмеження на проведення валютних операцій. Режим регулювання валютних відносин і визначення валютного курсу забезпечують органічне включення національної економіки у світову.

Грошова система закритого типу передбачає використання валютних обмежень, що обумовлюють ізоляцію національної економіки від світової. З цієї причини валютний курс не відображає реальної інвалютної ціни грошової одиниці країни і фактично виступає як формальний елемент грошової системи.

Відповідно до загальних законів функціонування грошей, виділяються саморегулюючі або регульовані грошові системи.

Саморегулюючими були системи обігу металевих грошових знаків - монет.

Основою регулювання виступала рівність вартості, яку виражали монети в звертанні і вартості металу, що вони містили в собі. У зв'язку з цим у обігу завжди знаходилася кількість монет, необхідна для реалізації товарів, що малися в обігу. Якщо кількість товарів у обігу скорочувалося, то скорочувалася і кількість монет, що автоматично вилучалися з обігу і перетворювалися в скарби. І навпаки, при розширенні виробництва і товарного звертання, монети і скарби автоматично надходили в обіг. Так, через функцію грошей як засіб утворення скарбу здійснювалося стихійне регулювання грошової маси в обігу. І тому кількість грошових знаків у обороті підтримувалася на рівні потреби обороту в грошах.

Регульована грошова система - це система, за якої держава бере на себе зобов'язання щодо забезпечення сталості емітованих від її імені грошових знаків.

Регульовані грошові системи поділяються на кілька видів. Залежно від характеру механізму регулювання пропозиції грошей виділяють системи паперового та кредитного обігу.

Система паперово-грошового обігу може здійснюватися у двох формах;

1. Емісія грошових знаків (казначейських білетів) державним казначейством.

2. Прямого використання кредитної емісії центрального банку для покриття дефіциту державного бюджету. У цьому разі грошові знаки матимуть форму банківських білетів.

Спільним між ними є те, що випуск грошей в обіг, визначається не попитом на гроші, а величиною бюджетного дефіциту. Отже, система паперово-грошового обігу базується на використанні емісії грошей на покриття бюджетного дефіциту. Таким чином, вона є неперспективною і може використовуватися лише як тимчасова, перехідна модель.

Кредитний механізм емісії грошей базується на загальних принципах кредитування (поверненість, забезпеченість, платність), що створює передумови для забезпечення сталості грошей шляхом формування спеціального механізму регулювання пропозиції грошей відповідно до потреб обороту в засобах обігу. Завдяки цим перевагам системи кредитного обігу неминуче приходять на зміну грошово-паперовим системам, як тільки економічна та фінансова ситуація в країні сприяє цьому.

В міру розвитку товарно-грошових відносин і капіталістичного виробництва, грошова система істотно змінювалася. Спочатку, у залежності від видів грошей (товарної або знакової вартості) грошова система буває 3-х типів:

1. Грошова система металевого обігу, що базувалася на дійсних грошах (срібло і золото), виконувала всі 5 функцій грошей, а банкноти, що оберталися, обмінювалися на дійсні гроші.

2. Грошова система паперового обігу.

3. Грошова система кредитного обігу. В них дійсні, гроші витісняються знаками вартості, і в обігу знаходяться паперові, або кредитні гроші.

У свою чергу, при системі металевого грошового обігу виділяються ще 2 види грошових підсистем:

1. Біметалізм.

2. Монометалізм.

Біметалізм - грошова система, при якій роль загального еквівалента закріплена за двома металами - сріблом і золотом. При цьому передбачено вільне карбування монет із двох металів і їхній необмежений обіг. На ринку встановлювалося 2 ціни на один і той самий товар. Існувала в країнах Західної Європи в XIX століття.

Відповідно до принципів регулювання співвідношення між срібними і золотими монетами, виділялися 3 різновиди біметалізму:

1. Система паралельної валюти - при цій системі зазначене співвідношення встановлюється стихійно на ринковій основі.

2. Система подвійної валюти - при цій системі таке співвідношення визначається державою.

3. Система «кульгаючої» валюти - один з видів монет вироблявся в закритому порядку.

До недоліків данної системи можна віднести: наявність двох металів як загальних еквівалентів вступало в протиріччя з природою грошей як єдиного товару, що вимірює вартість усіх товарів. Це не забезпечує стійкість грошового обігу. Причина - зміна вартості одного з металів призводила до коливання цін на товари. Розвиток же капіталізму, що вимагав стабільної грошової системи і єдиного загального еквівалента, обумовлюв перехід до монометалізму.

Найбільш послідовною формою була система паралельної валюти, однак, її основним недоліком є явище тезаврації валюти. Це нагромадження золота приватними власниками у виді скарбу або страхового фонду. В даний час - це страхування грошових капіталів і заощаджень від інфляційного знецінення і утрати від економічних або політичних потрясінь. Вартість таких монет недооцінювалася, а витиснення “гарних” грошей “поганими” обумовлюється переходом від биметалізму до монометалізму.

Не зупинило цього процесу і введення в деяких країнах кульгаючої системи валюти. Справа в тім, що відхід від вільного карбування монет зі срібла прискорило їхнє знецінення, збільшило надходження срібла зі складу прикрас, збільшило і прискорило вивіз золота за кордон. Тому стала змушеної повна зупинка карбування монет зі срібла, а залишилися в звертанні перетворилися в розмінну монету.

Монометалізм - це грошова система, при якій один метал (золото або срібло) служить загальним еквівалентом. При цій системі функціонують монети з одного шляхетного металу, і знаки вартості, розмінні на монети.

Оскільки за своїми фізичними і вартісними властивостями золото краще пристосоване виконувати цю роль, найпоширенішим був золотий монометалізм. Срібний монометалізм існував у Росії в 1843-52 р., Індії 1852-1891 р., у Китаї - до 1935 року.

Наприкінці XIX століття в більшості розвитих країн біметалізм і срібний монометалізм змінився золотим монометалізмом. У Росії золотий обіг став діяти з 1897 року.

Монометалізм виступав як грошова система відкритого типу.

Розрізняють 3 різновиди золотого монометалізму:

1. Золотомонетний.

2. Золотозливковий.

3. Золотодевізний.

Рис. Стадії розвитку золотого монометалізму.

1. Золотомонетний стандарт - відповідає періоду вільної конкуренції, розвитку виробництва, кредитної системи і торгівлі. Золотомонетний стандарт характеризувався золотим обігом, вільним карбуванням монет, безперешкодним обміном монет на золото і вільним рухом золота між країнами. Закон грошового обігу діяв автоматично.

Золотомонетний стандарт являє собою найбільш стабільну, саморегульовану грошову систему. Саморегулювання виходило з адекватності вартості, яку виражали вказані гроші в обігу, вартості металу, який містився в монетах і міг бути одержаний в обмін на банкноти.

Однак золотомонетний стандарт мав основний недолік - функціонування його вимагало наявності золотих запасів у центральних емісійних банках, які слугували резервним фондом внутрішнього обігу, забезпечували розмін банкнот на золото, були резервом світових грошей. Таким чином витрати держави на забезпечення обігу золотою монетою були значними, тому все більше емітувалися банкноти.

Перша світова війна, що зажадала великих військових витрат, викликала зростання дефіциту воюючих країн і тому привела до скасування золотого стандарту в більшості держав. Після закінчення 1-й Світової війни вводяться урізані форми золотого монометалізму: золотозливковий стандарт (Великобританія, Франція) при якому банкноти обмінювалися на золоті злитки.

2. Після війни деякі країни, які володіли запасами золота - Англія, Франція, Японія, - запропонували золотозливковий стандарт. Вільного карбування монет не існувало, розмір банкнот на золото було обмежено вартістю зливків. В Англії, наприклад, зливок важив 12,4 кг. Для того, щоб його отримати, необхідно було мати 1700 фунтів стерлінгів. У Франції злиток золота важив 12,7 кг, на нього можна було обміняти 215 тис. франків.

3. У країнах які не володіли великими запаси золота (Австралія, Німеччина, Данія, Норвегія та ін.), запровадили систему золотодевізного стандарту, при якому банкноти обмінювалися на девізи, розмінні на золото (платіжні засоби в іноземній валюті). Таким чином виникла валютна залежність одних країн від інших. Світова економічна криза 1929-1933 pp. призвела до того, що перестали існувати всі форми золотого монометалізму.

З 30-х років розпочалася епоха регульованих грошових систем.

З переходом до обігу паперових і металевих грошових знаків, звільнених від власної вартості, припинив свою дію механізм приведення кількості грошей у обороті до величини потреби обороту в грошах. У таких умовах регулювання грошового обігу перетворилося в окремий елемент грошової системи. Відповідно до змісту механізму даного регулювання виділяється система паперово-грошового і кредитного обігу.

Для системи паперово-грошового обігу характерна паперова емісія, що може виступати в двох формах: випуск грошових білетів державною скарбницею і другою формою - перерозподіл паперового дефіциту.

В обох випадках випуск грошей визначається не потребами обороту, а величиною бюджетного дефіциту, що, відповідно до закону грошового обігу, викликає постійне знецінення грошей. Тому, регулювання грошового обігу в цих умовах вимагає проведення мір, спрямованих на оздоровлення фінансів і збалансування бюджету.

Система кредитного обігу - це випуск і рух грошових знаків, що виникають на основі кредиту. Кредитна емісія забезпечує еластичність грошового обігу і дозволяє, на відміну від бюджетної емісії, легко збільшувати або зменшувати кількість грошей у звертанні. Тому, відповідно до загальних законів обороту грошей, кредитна грошова система близька до металевого. Органами регулювання грошової системи є банки. Проведені банками кредитні операції відповідно реальній динаміці економічних процесів і руху матеріальних цінностей виступають передумовою балансу товарних і грошових мас у обороті.

У 1946 році міжнародна грошова система капіталізму сформувалася в рамках світової валютної системи на валютно-фінансовій конференції ООН у Бретон-Вуддсі (Сполучені Штати Америки). За формою ця валютна (грошова) система являла собою своєрідний міждержавний золотодевізний стандарт. Головні її положення:

1. Золото виконувало функцію світових грошей. Воно виступало засобом остаточних розрахунків між країнами і загальним утіленням суспільного багатства.

2. Крім золота, у міждержавному обороті використовувався долар США й англійський фунт стерлінгів, але з більш вузькою сферою дії.

3. Долар США обмінювався на золото в казначействі США по офіційно встановленій угоді, а з 1954 року - Центробанками й Урядами установчих країн МВФ. При цьому ціна золота на вільних ринках складалася на базі офіційної ціни США і до 1968 року не відхилялася від її.

4. Національні грошові одиниці вільно обмінювалися на долари через центральні банки і між собою. Обмін вироблявся по твердо встановленим МВФ співвідношеннях.

Таким чином, всі оборотні грошові національні одиниці через долар могли перетворюватися в золото, що забезпечувало багатобічні розрахунки між країнами.

У результаті скорочення золотих запасів США і, отже, ослаблення і позицій на зовнішньому ринку, міжнародна грошова система, заснована на широкому використанні долара в 1971-1973 роках потерпіла банкрутство: долар перестає бути єдиною світовою резервною валютою. Роль резервних валют стали також виконувати: марки ФРН, японська ієна, СДР і екю.

З 1.08.1971 року був припинений обмін долара на золото і скасована офіційна доларова ціна золота.

На зміну Бретон-Вудській грошовій системі прийшла Ямайська (грошова) валютна система. Ця система була оформлена угодою країн-членів МВФ у місті Кінгстоні на острові Ямайка в 1976 році. Після ратифікації угоди цими країнами в квітні 1978 року були внесені зміни в статут МВФ.

Основні риси Ямайської грошової системи:

1. Світовими грішми є спеціальні права запозичення в МВФ - СДР, вони ставали міжнародною рахунковою одиницею.

2. Долар США зберігав важливе місце в міжнародних розрахунках, валютних резервах інших країн і відігравав важливу роль при розрахунках вартості СДР.

3. Юридичні була довершена демонетизація золота, тобто золото втратило грошові функції і відбулося скасування його офіційної ціни. Однак золото залишилося резервом держави і використовується для придбання ключових грошовий одиниць інших країн.

Дата добавления: 2015-11-16