Сучасна грошова система України.

Оскільки грошова система кожної країни визначається її внутрішнім законодавством, саме явище грошової системи виступає на поверхні як суто національне. Кожна держава формує свою власну грошову систему, стараючись надати їй повну незалежність та здатність протистояти зовнішнім впливам, коли смороду загрожують інтересам національної економіки. Наявність такої суверенної грошової системи є однією з ключових ознак політичної та економічної самостійності держави.

Особливо переконливо національно-державна зумовленість грошових систем проявилася в період становлення незалежних країн, що виникли на терені колишнього СРСР. Кожна з їх, проголосивши свою політичну незалежність, по суті одночасно заявила з єдиного рубльового простору, який регулювався іншою державою (Російською Федерацією), та про створення власних грошів та грошової системи. Однією з перших серед цих країн стала на шлях побудови власної грошової системи Україна.

Національно-державна домовленість та призначення грошової системи повинні враховуватися урядом країн, коли приймаються рішення про реконструкцію своїх грошових систем у напрямку їх об'єднання. Таке об'єднання неминуче означає втрату істотного захисного механізму для національної економіки, яким є грошова система. Відмова від такого механізму економічно можлива лише за умови, що ці країни мають однакові за рівнем розвитку і структурою економіки, та високо демократичні політичні устрої. У противному випадку виникнуть загрози втрат, як для економічно слабких так і економічно сильних країн, що об'єднуються. Про це красномовно свідчать великі труднощі, з якими зіткнулися країни-члени ЄС у спробі об'єднати свої грошові системи в одну з єдиною валютою ЄВРО. Усвідомивши значні загрози від об'єднання грошових систем країн з різним рівнем економічного розвитку та неможливість у визначені рядка (1999 рік) ліквідувати ці відмінності, керівництво ЄС усі більше схиляється до думки про допуск до об'єднаної грошової системи тільки деяких країн-членів, які мають найменші відмінності в економічному та фінансовому становищі.

Загальнонаціональне призначення та особлива місія грошової системи у функціонуванні держави зумовлюють важливу роль історичного фактору, традицій, національних особливостей, економічного розвитку країни в її формуванні. Це проявляється не тільки в зовнішньому вигляді грошових знаків та монет, що несуть на собі багато відмінностей з історії країни, а й у більш складних і відповідальних елементах грошової системи, таких як масштаб цін, купюрність грошових знаків, організація розрахунків тощо. Завдяки цьому грошова система кожної країни має свої специфічні ознаки, які відрізняють її від грошових систем інших країн, забезпечують їм імунітет проти зовнішнього втручання.

- Разом з тим у грошових системах різних країн є багато спільного. Це проявляється перш за усіх в однотипності методів регулювання грошових потоків та маси грошів в обігу, ідентичності інструментів регулювання копійчаного ринку тощо. Ця спільність деяких рис грошових систем різних країн зумовлена однотипністю їх економічних систем, побудованих на ринкових засідках. Коли економічний розвиток створив достатні умови для демонетизації золота, країни з ринковою економікою досить одностайно відмовилися від системи золотого монометалізму і запровадили грошові системи, що базуються на кредитних грошах. Нині ці країни також дружно запроваджують у своїх грошових системах обіг електронних грошів у вигляді платежів на основі сучасних електронних технологій.

При нормативно-правовому підході до грошової системи в її складі можна виділити декілька окремих елементів, кожний з яких законодавчо зафіксований. Стосовно України можна виділити такі елементи її грошової системи:

- найменування грошової одиниці;

- масштаб цін;

- види та купюрність грошових знаків, які мають статус законного платіжного засобу;

- регламентація безготівкових грошових розрахунків;

- регламентація готівкового обороту;

- регламентація режиму валютного курсу та операцій з валютними цінностями;

- регламентація режиму банківського процесу;

- державні органи, які здійснюють регулювання копійчаного обороту та контроль за дотриманням чинного законодавства.

Найменування грошової одиниці виникає, як правило, історично. Навіть коли молоді держави створюють нові грошові системи, назви для своїх грошових одиниць (національних валют) шукають у своїй історії чи в історії корінної нації відповідної країни. Так, зокрема, надійшла Україна. Нову національну валюту рішенням Верховної Заради України названо гривня. Таку назву мала грошова одиниця Київської Русі ¾ високорозвиненої держави, яка існувала на території сучасної України в Х-ХІ ст. Тім самим проведений своєрідна місія зв'язку між сучасною і колишньою українськими державами, що підтверджує закономірний характер відновлення держави Україна.

Масштаб цін представляє собою величину грошової одиниці даної країни. В епоху, коли гроші малі натурально-речову форму, зокрема золота та срібла, масштаб цін встановлювався державою шляхом визначення вагового вмісту металу в грошовій одиниці. Визначена таким чином величина грошової одиниці була важливим елементом системи ціноутворення. Адже купівельна спроможність таких грошів не могла істотно відхилятися від вартості їх офіційного металевого вмісту. Томові змінюючи величину останнього, держава могла змінювати загальний рівень творчих цін.

У сучасних умовах, коли в обігу знаходяться нерозмінні на золото кредитні гроші, фіксація державного металевого вмісту грошової одиниці втратила сенс і відмінена в усіх країнах. А масштаб цін втратив форму вагового вмісту металу в грошовій одиниці. Про наявність масштабу цін і в сучасних умовах свідчать істотні відмінності в рівнях цін на одні й ті ж товари, виражені в грошових одиницях різних країн. Це є прямимо свідченням того, що ціни визначені в різних масштабах, тобто в грошових одиницях різної величини. Більше того, ціни в одній і тій же грошовій одиниці можуть істотно змінюватися, якщо остання знецінюється, тобто зменшується її величина як масштаб цін.

У більшості випадків масштаб цін у сучасних умовах змінюється стихійно, незалежно від волі держави, під впливом інфляційних процесів в економіці. Тобто, місце і роль масштабу цін у процесі ціноутворення істотно змінилися. Уже не держава свідомо змінює масштаб цін з метою впливу на рівень цін, а стихійні процеси в ціноутворенні змінюють масштаб цін, новий рівень якого в подальшому впливає на ціноутворення.

Оскільки інфляційні процеси стали хронічним явищем, виникла загроза постійного зменшення масштабу цін, що негативно впливає на функціонування грошів як міри вартості та дієвість системи цін. Томові в довгостроковому плані підтримування масштабу цін на певному, відносно сталому рівні є важливою задачею кожної держави.

Вирішенню цієї задачі сприяють перш за всі державні заходи антиінфляційної політики. Проте ці заходи, пригнічуючи інфляцію, можуть тільки зупинити подалі скорочення масштабу цін, алі не можуть відновити його попереднього (доінфляційного рівня. Ціни втрачають співставимість у часі, здатність вірно виражати динаміку економічних процесів. Послабити ці недоліки можливо шляхом відновлення попереднього масштабу цін, що можна здійснити шляхом деномінації, яка проводитися як елемент грошової реформи. Отже проблема масштабу цін у сучасних умовах стала складовою більш загальної проблеми забезпечення сталості грошів і вирішується одночасно з нею.

Наведені положення щодо природи масштабу цін у сучасних умовах наочно проявився в українській економіці 1991-1996 рр. Під дією різних інфляційних факторів протягом 1991-1993 рр. оптові та роздрібні ціни в Україні зросли приблизно в 9-10 тисяч разів, (точніше роздрібні ціни на споживчі товари у 8435,7 разів, а оптові ціни промисловості у 10701,6 разів (порівняно з 1990 р.)). У такій же мірі зменшилася величина грошової одиниці (українського карбованця). Вона стала мікроскопічно малою, унаслідок чого з обігу зникли не тільки монети, а й усі купюри номіналом менше 10 000 крб. В обігу широко використовувалися купюри в 100 000 крб. і навіть у 1 млн. крб., оскільки якраз такий номінал був адекватний новому масштабу цін.

Починаючи з 1994 р. інфляція в Україні пішла на спад. Протягом декількох місяців 1995 р., а особливо у 1996 р., індекс цін залишався незмінним. Проте рівень усіх цін був таким же високим як і раніше на найпростіші товари ціни виражалися десятками і сотнями тисяч карбованців. Ця обставина сама по собі істотно ускладнювала грошові відносини, погіршувала розрахунково-касове обслуговування господарюючих суб'єктів, підтримувала недовіру до грошово-кредитної політики держави, підсилювала інформаційні очікування. Усунути ці недоліки можна було шляхом укрупнення грошової одиниці (збільшення масштабу цін). Ця задача була однією з ключових при проведенні грошової реформи у вересні 1996 р. Вирішили її шляхом деномінації (зменшення) у 100 тис. разів усіх грошових показників, включаючи масу готівки в обігу.

Міра укрупнення масштабу цін (100 000 разів) була вибрана не випадково. Здавалося, що запроваджуючи принципово нову грошову одиницю, Україна міг вибрати будь-який масштаб цін, не орієнтуючись на тієї, який був за часів входження її до складу СРСР. Адже світова практика свідчить, що успішно можуть функціонувати грошові системи з відносно малим масштабом цін (наприклад, у Японії та Італії) та з відносно великим (наприклад, у Великобританії, Канаді, Австралії).

У ході підготовки грошової реформи в Україні активно дискутувалося питання, який масштаб цін вибрати. Були пропозиції запровадити малий масштаб цін, провівши деномінацію в 10,0 тис. разів. Пропонувалось також встановити величину гривні на рівні долара США, а це означало, що деномінацію прийшлось би, проводити в значно більшій мірі. Алі обидві пропозиції не враховували історичної обумовленості формування масштабу цін і тому не були прийняті.

Найбільш повно відповідав указаній вимозі масштаб цін, що складувався при деномінації цін у 100 тисяч разів. Оскільки обвальне зростання інфляції почалося з 1991 р., те масштаб цін 1990 р. можна вважати кінцевою точкою в його історичному русі, перерваною смугою гіперінфляції. Томові логіка історичного підходу вимагала визначення розміру гривні на рівні масштабу цін 1990 долі. Оскільки індекс споживчих цін на початок 1996 долі зріс порівняно з 1990 долею приблизно в 126 тис. разів, а індекс оптових цін промисловості у 87 тис. разів, деномінація в 100 тис. разів по суті відновлювала тієї рівень масштабі цін, який він був у 1990 році.

Проте повернення до передінфляційного масштабу цін не означає відновлення потокового рівня цін на окремі товари. В Україні склалася зовсім інша система цін і зовсім інший механізм ціноутворення, унаслідок чого співвідношення окремих цін істотно відрізняється від того, яким воно було до інфляції.

У проведеній в Україні роботі по формуванню масштабі цін якраз і проявилася активна роль держави у формуванні масштабу цін в умовах функціонування нерозмінних на золото кредитних грошів.

Для зручності користування грошова одиниця підрозділяється на певну кількість частин, як правило на 100. Закон визначає міру точного поділу та назву кожної частини. Так, гривня України ділиться на 100 частин, які називаються копійками.

Види та купюрність грошових знаків визначає вищий законодавчий орган, який надає їм статус законного платіжного засобу, тобто накладає на державу відповідальність за їх забезпечення. Всі інші платіжні засоби такого статусу не мають і взагалі не повинні поступати в оборот. Органи державного контролю ретельно слідкують за тім, щоб не допустити використання грошових сурогатів чи фальшивих грошових знаків. Як правило, забороняється також використання в якості платіжних засобів у межах країни іноземних грошових знаків, оскільки це ускладнює забезпечення національних грошів.

Якщо ж чинне законодавство дозволяє обіг інших платіжних засобів, наприклад, векселів, чеків, те воно визначає умови їх обігу, відповідальність емітентів цих засобів та механізм реалізації такої відповідальності. Держава не несе відповідальності за їх забезпечення.

Право емісії грошових знаків та відповідальність за їх забезпечення закон покладає на певний державний орган. У сучасних умовах їм, як правило, є центральний банк країни. У цьому випадку грошові знаки мають вид банківських білетів (банкнот). В окремих, виключних випадках емісія грошових знаків може доручатися міністерству фінансів (його скарбниці). У такому випадку грошові знаки називаються скарбничими білетами. Суттєва відмінність між цими видами грошових знаків полягає в різних механізмах їх емісії (порядку випуску в обіг та вилучення з обігу.

Емісія скарбничих білетів використовується безпосередньо для покриття бюджетних витрат і допускається, як правило, в умовах глибокої кризи державних знаків. Щоб зняти будь-які перепоні щодо своєчасного та повного покриття бюджетних витрат, емісійне право надається безпосередньо державній скарбниці, яка вільно використовує це право в межах затвердженого бюджетного дефіциту. У цьому полягає переваги механізму скарбничої емісії як виду грошових знаків. Проте за цією їх перевагою криється велика загроза для всієї грошової системи. По перше, вільне розпорядження емісійним доходом провокує урядові структури на нарощування бюджетних витрат. По-другу, скарбнича емісія не має в собі передумов для вилучення з обігу випущених грошових знаків, оскільки бюджетні витрати здійснюються безповоротно і нееквівалентно. Томові така емісія чи рано пізно неминуче призводить до гіперінфляції.

Емісія банківських білетів використовується для кредитування центральним банком комерційних банків та урядових структур. У першому випадку емітовані банкноти спрямовуються в реальний економічний оборот, що створює передумови для їх повернення до емітенту внаслідок погашення позичок та запобігання зайвого накопичення банкнот в обігу. В іншому випадку емітовані банкноти використовуються для покриття бюджетних витрат. Алі оскільки урядові структури одержали їх від центрального банку на кредитних засідках ці структури так вести своє фінансове господарство, щоб повернути одержані кредити і не допустити осідання зайвої маси грошових знаків в обігу та їх знецінення. Алі цей механізм буде працювати успішно лише за умови, що уряд дійсно буде повертати центральному банку одержані позички. Якщо цього не буде, те емітовані центральним банком банкноти перетворяться по суті в звичайні скарбничі білети і неминуче знеціняться. Про це красномовно свідчить емісійний досвід Національного банку України в 1992-1993 роках. Хоч емісійне право зберігалося виключно за НБУ і він емітував карбованці формально на кредитній основі, проте переважлива частина його емісії спрямовувалася безпосередньо на покриття бюджетного дефіциту, назад не поверталася і списувалася на збільшення державного боргу. У результаті емітовані НБУ грошові знаки зазнали безпосереднього для мирних розумів знецінення - більше 10000% тільки за один 1993 рік. Починаючи з 1994 долі, в Україні проводитися велика кропітка робота по переведенню емісії банківських білетів НБУ виключно на кредитну основу.

Особливе місце в грошовій готівці займає розмінна монета. За характером емісії вона звичайно відноситься до того ж виду грошових знаків, що й основна валюта. Вона відіграє допоміжну роль щодо основної валюти (забезпечує платежі на суми, менші від розміру прийнятої в країні грошової одиниці. Якщо величина грошової одиниці дуже мала, то потреба в розмінній монеті знижується чи узагалі відпадає. Таке сталося в Україні в 1993 році, коли в зв'язку з гіпервисоким знеціненням карбованця дрібні платежі стали використовуватися паперовими купюрами і монета зникла з обігу. Потреба в монеті з'явилася лише після збільшення масштабу цін у 100 тис. разів під година грошової реформи 1996 долі. Якщо в країні встановлена велика грошова одиниця, те потреба в монеті зростає, оскільки збільшується питома ваги платежів на суми, менші від розміру грошової одиниці. У цих країнах більша частка монети в загальній сумі готівки, що робить їх системи більш економічними, оскільки монети зношуються повільніше ніж паперові банкноти. З цієї заподій періодично випускаються монети в одну чи декілька грошових одиниць, які по суті не є розмінними, а заміщають паперові купюри відповідного номіналу.

Крім видів грошових знаків законодавство держави визначає також їх купюрність. Правильно встановлена розмірність номіналів банкнот та розмінної монети перш за всі створює значні зручності учасникам платіжного обороту. Крім того, при досить високій долі великих купюр досягається економія на друковані грошових знаків. Разом з тім наявність великих купюр робить готівку більш вразливою для фальшування, більш зручною для обслуговування незаконних, тіньових операцій. Якраз з цієї заподій держави уникають випуску купюр надте великих номіналів.

В Україні після грошової реформи 1996 р. в обіг випускаються банківські білети номіналом 1, 2, 5, 10, 20, 50, 100 гривень, а також розмінна монета 1, 2, 5, 10, 25, 50 копійок, 1 гривня.

Рекомендована література

Основна

1. Гроші та кредит: Підручник. – За заг. ред. М.І. Савлука. – К.: КНЕУ, 2002. – 598 с. (С. 150-206)

2. Гроші та кредит: Підручник/ За ред.. професора Б.С. Івасіва. – К.: КНЕУ, 1999. – 404 с. (С. 101-119)

3. Гроші, кредит, грошово-кредитні системи: Навчальний посібник/ Уклад.: А.О. Єпіфанов, В.Л. Маяровський. – Суми: Ініціатива, 2000. – 354 с. (С. 79-82).

4. Михайловська.М., Ларіонова К.Л. Гроші та кредит: Навчальний посібник. – Львів: Новий Світ-2000, 2006. – 432 с. (С. 102-127).

Додаткова

1. Арешкович Р. Банкнотно-монетный двор НБУ// Золотая энцеклопедия современности: Золотая фортуна. - К., 2004. - №1. - С. 413 - 415.

2. Булєєв І.П., Пілецька С.Т., Коритько Т.Ю., Гаркова А.В. Гроші та кредит. Навчальний посібник. – К.: Центр учбової літератури – 120 с. (С. 34-45)

3. Гроші та кредит: Навч. Посібник/ І.В. Алексєєв, М.К. Колісник, О.Й. Вівчар, П.Г. Ільчук, І.Ю. Кіндрат. – Львів: Видавництво Національного університет «Львівська політехніка», 2004. – 168 с. (С. 58-71)

4. Деньги. Кредит. Банки: Учебник для вузов/ Е. Ф.Жуков, Л.М. Максимова, А. В. Печникова и др.; Под ред. академ. РАЕН Е.Ф. Жукова. -2-е изд. перераб. и доп. -М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2003. - 600с.

5. Загородній А. Г., Вознюк Г.Л., Смовженко Т.С. Фінансовий словник. -4-тевид. доп. - К.: Т-во «Знання» КОО; Л.: Вид-во Львів. Банк. ін-ту НБУ. – 566 с.

6. Лагутін В.Д. Гроші та грошовий обіг: Навч. посіб. - 5-те вид., стер. - К.: Т-во "Знання", КОО, 2003. – 199 с.

7. Семко Т.В., Руденко М.В. Гроші та кредит схемах та таблицях. Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 158 с. (С. 40-52).

Дата добавления: 2015-11-16