Інноваційні процеси, їх структура й інвестування

Основу інноваційної діяльності складає інноваційний процес — комплексний процес освоєння та реалізації нового продукту (ідеї, технології, виробу тощо).

Комплексність інноваційного процесу утворює об'єднання досягнень науки, техніки, економіки, підприємництва й управління.

Визнані два види структурних циклів інноваційного процесу: науково-інноваційний (І) та виробничо-комерційний (II) (рис. 1.2.2).

І. До науково-інноваційного циклу відносять такі стадії:

• наукові фундаментальні дослідження (ФД), спрямовані на отримання нових знань, ідей, понять, гіпотез, теорій з питань пізнання розвитку природи і суспільства;

• наукові прикладні дослідження (ПД), спрямовані на визначення шляхів практичного застосування результатів ФД;

• дослідно-конструкторські роботи (ДКР), спрямовані на розробку нових технологічних процесів, конструкторської та технологічної документації на рівні креслень, розрахунків, нормативних, інструкційних та інших документів, а також випробування нової продукції;

• дослідно-експериментальні роботи (ДЕР), спрямовані на експериментальну перевірку результатів наукових досліджень;

• освоєння промислового виробництва (ОПВ) нової продукції.

До науково-інноваційного циклу відносять також діяльність з реалізації інновації — процесу промислового виробництва на стадії зростання промислового виробництва (його неприбуткової частини), розповсюдження (дифузії) нової продукції (ПВ, фаза 2, рис. 1.2.2).

Рис. 1.2.2. Структура інноваційного процесу

II. До виробничо-комерційного циклу реалізації інновацій відносять такі стадії:

• прибуткову частину промислового виробництва (ПВ) — стабілізацію (фаза 3);

• маркетинг (М);

• реалізацію продукції (РП) — комерційну реалізацію інновації.

Показані на рис. 1.2.2. стадії наукових досліджень, проектних робіт та освоєння виробництва вимагають певних джерел фінансування, оскільки є переважно "збитковими" — перебувають нижче лінії беззбитковості. Тому при побудові інноваційної стратегії розвитку держави для даних видів робіт інноваційного циклу повинні передбачатися певні економічні стимули (пільги в системі оподаткування, кредитування, можливості бюджетного фінансування тощо).

Інноваційний процес розробки, освоєння та реалізації нового продукту (інновації) умовно можна поділити на чотири фази:

Перша фаза інноваційного процесу включає розробку та освоєння інновації, вихід її на ринок.

Друга фаза — зростання виробництва, дифузія та розповсюдження інновації. З ростом обсягів виробництва і обсягів реалізації знижуються видатки, досягається найбільший ефект від впровадження, зростають прибутки.

Третя фаза — стабілізації виробництва і реалізації інновації, яка характеризується зменшенням темпів зростання та досягненням максимуму виробництва. На цій стадії продукт інновації вдосконалюють, модифікують, покращують його якісні показники, щоб витримати конкуренцію і втриматися на ринку.

Четверта фаза — занепад, моральне старіння інноваційного продукту. Обсяг реалізації скорочується, падає конкурентоспроможність, нововведення починає витискатись іншими інноваціями. Щоб не втратити свої позиції на ринку, інноватори повинні починати освоєння чергового нового інноваційного продукту не пізніше, ніж попереднє знаходиться на стадії стабілізації.

Падіння прибутковості може протікати дуже швидко, якщо не працювати заздалегідь над створенням нових модифікацій продукту.

Найважливішими факторами успішної реалізації інновацій є:

• наявність фінансового забезпечення інноваційної діяльності (інвестицій);

• наявність джерела інновацій;

• сприятливість реалізаторів інновацій до нововведень;

• орієнтація учасників інноваційних процесів на ринок;

• відповідність інновацій меті інноваційного процесу;

• ефективна система відбору та оцінки проектів.

Інвестиції — це довгострокові вкладення капіталу. Без інвестування інноваційна діяльність неможлива.

Інвестування інноваційної діяльності може здійснюватись з таких основних джерел:

• коштів Державного бюджету України;

• коштів місцевих бюджетів і коштів бюджету Автономної Республіки Крим;

• власних коштів спеціалізованих державних і комунальних інноваційних фінансово-кредитних установ;

• власних чи запозичених коштів суб'єктів інноваційної діяльності;

• коштів (інвестицій) будь-яких фізичних і юридичних осіб;

• інших джерел, не заборонених законодавством України;

В більшості країн світу основними джерелами фінансування інноваційної діяльності є бюджетні кошти та прибуток. Наприклад, конституцією Японії встановлено, що бюджетні кошти, які виділяються на розвиток фундаментальних наукових досліджень, повинні становити понад 3 % валового національного продукту.

В умовах економіки перехідного періоду при існуючому в Україні бюджетному дефіциті важко було розраховувати на вагоме державне фінансування інноваційної діяльності. Криза неплатежів у промисловості обмежує фінансування інновацій за рахунок прибутку. Використання позик і довгострокових кредитів комерційних банків, необхідних для фінансування інноваційної діяльності, та фінансовий лізинг обмежені високими банківськими ставками.

Для більшості українських підприємств у сучасних умовах основним джерелом фінансування інноваційної діяльності є власні кошти підприємств, іноземні інвестиції — гранти, пайові внески іноземних інвесторів, а також участь у міжнародних інвестиційних програмах з основних пріоритетних напрямків розвитку. Іноді застосовують фінансування інновацій через венчурні фонди. Венчурний (ризиковий) капітал акумулюється зацікавленими фірмами, організаціями і особами для фінансування інноваційної діяльності і взагалі розвитку наукового-технічного прогресу.

Стабілізація економіки України створює умови для інвестування інноваційної діяльності з вагомою участю бюджетних коштів державних і регіональних фондів стимулювання інновацій.

Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України в 1992 році на виконання Закону "Про основи державної політики у сфері науки і науково-технічної діяльності" було створено Державний інноваційний фонд України (Держінфонд) та його 27 регіональних відділень. Інноваційна діяльність за економічним змістом значно ширша від науково-технічної, тому що, крім останньої, до неї належать також діяльність з освоєння виробництва та реалізації інновацій (виробничо-комерційна діяльність).

Але рівень фінансування інноваційної діяльності Держінфондом, за статистичними даними, був дуже низьким (1,9 %), що не дозволяло підприємствам проводити ефективну інноваційну діяльність.

В наш час Держінфонд реорганізований в Українську державну інноваційну компанію, головним завданням якої стали значна підтримка та стимулювання інноваційної діяльності підприємств усіх форм власності шляхом їх пільгового зворотного фінансування. Інноваційній діяльності сприяє утворення вільних економічних зон, які мають значні пільги в оподаткуванні, а отриманий прибуток підприємства зон мають змогу використовувати для фінансування інноваційної діяльності.

Для стимулювання та підтримки інноваційної діяльності на підприємствах галузевого підпорядкування створено спеціальні фонди, так звані позабюджетні інноваційні фонди.

На Українську державну інноваційну компанію покладені завдання здійснювати фінансову інвестиційну та матеріально-технічну підтримку заходів, спрямованих на впровадження науково-технічних розробок, новітніх технологій у виробництво, технічне його переоснащення, освоєння випуску конкурентоспроможної, ресурсозберігаючої та екологобезпечної продукції.

Дата добавления: 2015-11-16