Translate into English.

***

1. Прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 р.Загальна декларація прав людини у п.2 ст.16 констатує: “Шлюб може укладатися тільки за умови вільної та повної згоди двох сторін, які вступають до шлюбу”.

Теза про необхідність усім державам – сторонам вживати заходів для ліквідації дискримінації щодо жінок в усіх питаннях, які стосуються шлюбу та сімейних стосунків, й, зокрема, забезпечувати на основі рівності чоловіків і жінок однакові права щодо одруження, однакові права на вільний вибір одруження лише з зі своєї вільної й повної згоди, закріплена у ч.1 ст.16 Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок, яка прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 18 грудня 1979р. Тотожнє положення є і в основному Законі нашої держави. Так ч.1 ст.51 Конституції України, проголошує, що шлюб грунтується на вільній згоді жінки й чоловіка. Кожен член подружжя має рівні права і обов’язки у шлюбі та сімї.

***

2. Відповідно до ч.3 ст.24 Конституції України, ”рівність прав жінки і чоловіка забезпечується: наданням рівних з чоловіками можливостей у громадсько – політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї;спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров’я жінок, встановленням пенсійних пільг; створення умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам матерям”.

***

3. Реституція як вид міжнародно-правової відповідальності. У доктрині міжнародного права загальноприйнято розрізняти два види відповідальності – матеріальну (реституція, субституція, репарація) та нематеріальна (тобто політичну й моральну відповідальність - ресторація, сатисфакція, демілітаризація, післявоєнна окупація, обмеження міжнародно-правової суб’єктності тощо). При цьому існують і інші підходи щодо класифікації видів міжнародної відповідальності. Отже, реституція належить до матеріального виду міжнародної відповідальності та є одним із дієвих засобів відновлення права власності держави на певне майно. Реституцію застосовують передусім під час збройних конфліктів з метою відшкодування державою – правопорушницею (противником, агресором) заподіяної шкоди не в формі компенсації, а в натуральній. Прикладом реституції можна назвати повернення майна, що неправомірно затримано, художніх, історичних, археологічних і культурних цінностей, транспортних засобів тощо. Таким чином, у міжнародному праві цілям реституції відповідає передусім повернення індивідуально визначених речей. Разом з тим у мирних договорах з переможеними державами може бути наголошено, що в разі неможливості повернення в натурі вилучених предметів, які мають відповідну цінність, вони підлягають заміні аналогічними предметами або майже рівноцінними. Принцип реституції було проголошено під час другої світової війни в Декларації Організації Об’єднаних Націй від 5 січня 1943р., згідно з якою держави гітлерівського блоку попереджувались про неприпустимість вилучення майна й недійсність будь-яких форм заволодіння ними. Так, під час окупації Одеси румунськими військами до королівських палаців Румунії було вивезено унікальні речі з Одеського оперного театру (головну люстру), Воронцовського палацу (двері з натурального червоного дерева) тощо. Все це було повернуто Україні через здійснення реституції.

У сучасних умовах реституцію розглядають як досить складну міжнародно-правову проблему. Тож не випадково питання стосовно реституції культурних цінностей було присвячено низку резолюцій Генеральної Асамблеї ООН.Щодо України,то вона приділяє значну увагу питанням міжнародно-правової реституції. Існує близько десятка договорів із Росією та майже така ж кількість з іншими країнами колишнього СРСР. Понад 10 документів стосовно реституції в межах регіональної співпраці підписано нашою державою із Польщею та країнами Балтії. Дотепер триває великий переговорний процес України з ФНР щодо повернення культурних цінностей, вивезених під час другої світової війни.

***

4. Отже, проведений аналіз застосування пробації як виду покарання США дає підстави для таких висновків: 1) пробація (випробування)- це ефективний захід кримінально-правового реагування, який отримує особу від увязнення,залишаючи її на волі, разом із своєю сім’єю, друзями та колом улюблених занять; 2) пробація реально дозволяє засудженому перебувати в центрі уваги суспільства, і відчувати на собі його піклування т а самому брати участь у соціальному обслуговуванні, визначеному судом; 3) вона дієво впливає на виправлення та перевиховання засудженого шляхом залучення його до праці, навчання та лікування; 4) Пробація справляє відновлювальний влив на стан речей і предметів, оскільки під час пробації засуджений компенсує заподіяну злочином шкоду тощо. Тож сподіваємося, що позитивний досвід американського кримінального законодавства щодо пробації буде враховано при подальшому реформуванні інституту покарання та пенітенціарної системи в Україні.

***

5. Фактично до середини 90-х років британська розвідка діяла, не маючи державного статусу, будучи фактично непідзвітною парламенту. МІ-6 фінансується через Міністерство закордонних справ. Закон «Про розвідувальні служби» був прийнятий парламентом Великобританії в 1994р.У ньому вперше дано визначення розвідувальній діяльності як «добування і поширення інформації про діяльність і наміри іноземців за межами Великобританії, а також проведення спеціальних операцій в інтересах національної безпеки».

Крім того, закон звільнив від відповідальності працівників спецслужб за дії, які вчиняють вони за межами країни з метою виконання своїх функцій, навіть у тих випадках, коли в самій Англії вони б розцінювалися як злочинні. Міністрам, у віданні яких перебувають спецслужби, надані повноваження санкціонувати на свій розсуд операції, пов’язані з втручанням у приватне життя, прослуховуванням і негласним проникненням у житлові і службові приміщення.

Законом «Про розвідувальні служби» було передбачено створення парламентського комітету з питань розвідки і безпеки. Вказаному органу надане право контролювати витрачання спецслужбами бюджетних коштів, управління і політику в сфері вирішення основних завдань щодо забезпечення внутрішньої і зовнішньої безпеки держави. В законі не було чітких вказівок щодо повноважень і кола питань, які покликаний вирішувати комітет. Відзначалось лише, що він зобов’язаний подавати прем’єр-міністру, а не парламенту, щорічний звіт, а також інші доповіді на свій розсуд.

Translate into Ukrainian.

***

Дата добавления: 2015-11-14