Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АрхитектураБиологияГеографияДругоеИностранные языки
ИнформатикаИсторияКультураЛитератураМатематика
МедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогика
ПолитикаПравоПрограммированиеПсихологияРелигия
СоциологияСпортСтроительствоФизикаФилософия
ФинансыХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника

Гайдамаччина, коліївщина, опришківство

Культура України в XIV – першій половині ХVII століття | Поява запорізького козацтва. | Покозачення України. Сагайдачний. Хотинська війна | Козацько-селянські повстання 1630 – 1639 рр. | Жовті Води і Корсунь. Розгортання повстання. | Економіка. Соціальна політика гетьманського уряду | Білоцерківська угода | Переяславська угода. Березневі статті. Смерть Б. Хмельницького | Петро Дорошенко і Дем’ян Многогрішний | Внутрішня і зовнішня політика Івана Мазепи |


У ХVIII ст. на Правобережжі виник новий соціальний рух - гайдамаччина. Селяни і міщани, які ще пам’ятали козацьку вольницю, не бажали підставляти шию під ярмо панщини. Гайдамаки (від турецького “гайда” – гнати, переслідувати, турбувати) переважно діяли невеликими загонами, застосовуючи тактику партизанської боротьби. Перший вибух стався 1734 р., і його очолив сотник надвірної міліції Любомирських Верлан, що діяв спочатку на Брацлавщині, а потім і на Поділлі та Волині. Проте, коли російські війська поставили королем Польщі “свого” Августа ІІІ, то на прохання магнатів вони легко розгромили повстання. Але гайдамацький рух ще не раз спалахував. Найвидатнішим виступом гайдамаків стала Коліївщина. Коли у 1768 р. на Правобережжя вступив російський корпус генерала Кричетникова, то великі маси українського населення повстали. Їх вождями стали Максим Залізняк та Іван Гонта. Доки повсталі знищували шляхту, євреїв, католицьке і уніатське духовенство, російське командування дивилося на це крізь пальці. Але після того, як гайдамаки спалили турецьке місто Балту, що призвело до міжнародного скандалу з Туреччиною і Кримом, повстання було розгромлене. Правобережних повстанців на чолі з І. Гонтою віддали полякам, а російських підданих разом із М. Залізняком відправили до Сибіру.

На західноукраїнських землях, де становище селянства було ще гіршим, ніж на Правобережжі, де панщина досягла 5 - 6 днів на тиждень, у першій половині ХVIII ст. народні маси посилили боротьбу проти польської шляхти, проти своїх гнобителів. У 30 - 40х роках особливо широкого розмаху, зокрема на Покутті (в Прикарпатті) та на Північній Буковині, набув рух опришків.

На чолі опришків у 1738 - 1745 рр. став Олекса Довбуш (1700 - 1745), син батрака Василя Довбуша, родом з м. Печеніжина (тепер селище міського типу Коломийського р-ну Івано-Франківської обл.).

Діючи невеликими загонами – по 20 - 30 чоловік, опришки нападали на польські маєтки, громили їх, роздавали панське майно селянам. Опришки виступали як народні месники. Народ допомагав опришкам, переховував їх, вважав своїми захисниками.

Виступи опришків тривалий час турбували панів. Сам Олекса Довбуш загинув від кулі найманця польської шляхти в Космачі 24 серпня 1745 р.

Боротьба проти кріпосницького гніту очолювана Довбушем та іншими ватажками опришківських загонів у 30 - 50-х роках, у яких зосереджувалися найбільш злиденні й знедолені селяни, була одним з найвищих етапів у розвитку опришківського руху.

Тема 20. ЛІКВІДАЦІЯ ГЕТЬМАНСТВА ТА ЗАПОРІЗЬКОЇ СІЧІ.


Дата добавления: 2015-11-16; просмотров: 85 | Нарушение авторских прав


<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Кирило Розумовський. Судова реформа| Ліквідація гетьманства і Запорізької Січі

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.006 сек.)