Регулювання відносин у сфері культури

ПРАВОВІ ОСНОВИ ПОЛІТИКИ ЄС У СФЕРІ КУЛЬТУРИ, ОСВІТИ ТА НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

Численні напрями політики і програми ЄС підтримують і доповнюють єдиний ринок. Однією з основних задач сьогодення є сприяння розвитку інформаційного суспільства та науково-дослідних робіт, вищих освітніх стандартів, які мають поглибити європейську інтеграцію та прискорити економічне зростання.

Регулювання відносин у сфері культури

Сформулювати дефініцію поняття «культура» так же складно, як і визначитись з поняттям «держава», «право», «ментальність» тощо. Разом з тим, універсальним визначенням терміну «культура», що носить міжнародний характер, вважають визначення культури як сукупності яскраво виражених духовних і матеріальних, інтелектуальних та емоційних рис, які характеризують суспільство або соціальну групу, при чому, культура охоплює, окрім мистецтва і літератури, способи життя, основні права людини, системи цінностей, традиції і віру.

В кожної культури є своя орбіта культурних цінностей, що складається з колориту етичних та естетичних ідеалів, норм та зразків поведінки, мови, діалектів, національних традицій та звичаїв, фольклору, художніх промислів і ремесел, творів культури та мистецтва, результатів та методів досліджень культурної діяльності, будівель, споруд, що мають історико-культурну значущість, а також предметів, технологій, територій, об’єктів, які вирізняються своєю унікальністю в історико-культурному відношенні.

Європа в різні часи іскрилася культурним різноманіттям, що в подальшому стало її фундаментальною перевагою, яка склалася на проекціях національних держав. Саме на цьому рівні впроваджується культурна політика, яка потребує існування у кожної держави-члена Європейського Союзу свого міжнародного культурного права. Оскільки ці держави несуть міжнародні зобов'язання у сфері збереження, охорони і розвитку культури, культурних цінностей і культурної діяльності як в рамках Європейського Союзу, так і поза ним, регулюючи свої прямі культурні зв'язки, а також культурні відносини з третіми країнами, уявляється можливим і доцільним спробувати в аналітичному ключі об'єднати їх в загальному правовому масиві і вичленити найзагальніші принципи і норми, враховуючи постійні зміни, що відбуваються на правовій карті світу як на глобальному, так і на регіональному та локальному рівнях, оскільки поява наднаціональних структур (Європейського Союзу) та процеси глобалізації (які деякі дослідники вважають «американізацією») не залишать байдужими жодну із культур, причому, сьогодні регіональний рівень - останній притулок історико-культурної самобутності.

Глобальні зміни у світовій торговій і митній практиці, як і трансформації усередині культурної індустрії, внесли нові напрями в культурні перспективи. В Європі і в загальносвітовому масштабі різні культурні проблеми внутрішнього характеру були схильні до впливу ззовні. Імміграція з колишніх колоній привнесла свої звичаї і системи цінностей (чи то мусульманство, буддизм або індуїзм) до західного контексту.

При цьому загальна картина світової культури визначається не тільки і не стільки рецидивами геополітичного протистояння цивілізацій, світових релігій і специфічних цінностей етнічних груп, боротьбою «еліт» проти «мас», скільки безперервною і в основі своїй плідною взаємодією самих різних субкультур з глобальною масовою культурою всього людства.

Слід звернути увагу на той факт, що держави-члени Європейського Союзу не так давно визнали існування європейської культурної ідентичності і, відповідно, європейської культурної політики, в усякому разі в межах ЄС, і зазначили те, що справжні основи європейської єдності можуть бути усвідомлені, збережені і розвинені тільки в європейській культурі і через культуру, через європейську культурну спадщину (надбання). Які-небудь інші інтереси і пріоритети носять швидкоплинний і тимчасовий характер.

У контексті «Великої Європи» традиційній ролі культури як зв'язуючої ланки завжди надавалося велике значення. Впродовж останніх десятиліть угода про співпрацю в області культури виконувала роль «приймальні» для майбутніх членів Ради Європи як широкої регіональної міжнародної організації.

Культура в Європі, як і скрізь, є не тільки основною умовою взаєморозуміння, але і яблуком розбрату. Етнічні війни, масові заворушення, проблеми меншин, релігійний фундаменталізм були завжди на передньому плані історії та заклали фундамент конфлікту цивілізацій, що закріпився в порядку денному на рубежі тисячоліть. Результатом таких подій стала зміна існуючих уявлень про універсальний спокій культур політикою і ідеологією, що, у свою чергу, стали джерелом конфліктів, тоді як фундаментальні цінності різних націй і груп уявлялися несумісними.

Нині актуальні дискусії з приводу виключення культурних благ і послуг з сфери вільної торгівлі підкріплені суперечливими підходами до проблем культури та апеляціями до небезпеки глобалізації у культурних відносинах. Звичним явищем для культури сьогодні є поява культурних співтовариств самого різного типу: від континентальних і національних до регіональних, соціально-демографічних, сексуальних і транслокальних (розсипані по всьому світу прихильники Мадонни або колекціонери марок можуть знаходити один одного завдяки Інтернету) стало можливим завдяки безмежному світові масових комунікацій і інформаційних швидкісних шляхів.

Все вищенаведене, з урахуванням регіональних особливостей території Євросоюзу, складає основу системи європейського культурного права, яка розглядається як регіональна підсистема глобального культурного права. В свою чергу, під культурним правом Європейського Союзу розуміється цілісна сукупність правових принципів і норм, які регулюють нормативні зв'язки і правовідносини, що виникають, змінюються і припиняються між суб'єктами і об'єктами, з приводу культури, культурної діяльності, культурних прав і обов'язків, цінностей природної і культурної спадщини, а також культурного і природного середовища на території Європейського Союзу.

Європейським культурним правом можна назвати те право у сфері культури, яке функціонує в рамках діючих з середини ХХ століття в Європі інтеграційних та міжнародних об'єднань, зорема, Європейського Союзу. При цьому необхідно виділити два види норм:

1) міжнародно-правові норми універсального характеру, що діють між європейськими державами в рамках універсальних договорів, наприклад, Конвенцій ЮНЕСКО 1954, 1970, 1972 рр.;

2) звичаї і договірні норми регіонального європейського рівня, зокрема, діючі в рамках двосторонніх договорів про культурну співпрацю, саме ці зв'язки в культурній сфері є значним нормативним масивом, традиційними і класично оформленими в системі міжнародного права.

При аналізі норм, які закріплені в міжнародному культурному праві, а також в національних нормативно-правових системах, можна виокремити такі норми, що найбільш часто зустрічаються в джерелах права і де-юре регламентують відносини в культурній сфері Європейського Союзу:

- кожна культурна цінність унікальна і неповторювана;

- всі культурні цінності підлягають національному і міжнародному захисту, перш за все - шані і збереженню;

- культурні цінності, які складають культурну спадщину народів людства (національне культурне надбання), невідчужувані і підлягають спеціальному міжнародному захисту;

- людина є основним індивідуальним носієм культури, головним суб'єктом культурної діяльності і центральною культурною цінністю (це є характерним для сучасних правових систем Заходу);

- культурні меншини (національні, етнічні, релігійні і інші спільноти, організації і групи) як колективні носії культури і рівноправні суб'єкти культурної діяльності також є культурними цінностями і підлягають міжнародному і національному правовому захисту;

- культурна більшість (нація, народ, етнос, суперетнос) як колективний носій культури є центральною і пріоритетною культурною цінністю і, як така, підлягає пріоритетному захисту (характерно для правових систем Сходу і країн, які розвиваються);

- культурна єдність і різноманітність на планеті є вищою двоєдиною цілісністю і цілісністю, що складає культурне надбання людства і підлягає міжнародному правовому захисту;

- людство як суб'єкт культурної діяльності, колективний носій всесвітньої культури і пріоритетна культурна цінність є культурним надбанням і підлягає особливому міжнародному захисту^[1].

Сфера дії норм культурного права Європейського Союзу охоплює класичні області культурного права: мистецтво, наука, освіта, релігія і засоби масової інформації, сфера дозвілля, спорт, туризм і молодь. Для держав-засновників Європейського Союзу духовні і моральні цінності є вищими цінностями, які складають загальне надбання народів держав-засновників. Тому вся нормотворча діяльність Європейського Союзу після ухвалення конвенцій та інших правових джерел у сфері культури, включаючи рекомендаційні акти, що містять договірні норми звичаї, повинна служити розкриттю вказаного принципу.

Маастріхтській договір окреслив зону, що легітимує культурний аспект європейської інтеграції. Саме поняття «культура» раніше не фігурувало в угоді про ЄЕС. У тексті Угоди про Європейське співтовариство з'явилися відповідна стаття (нині – ст. 151 ДзЄС). У абзаці третьому Преамбули Договору про Європейський Союз говориться: “Визнаючи історичне значення припинення розділення європейського континенту і необхідність створення міцних основ для будівництва майбутньої Європи...”^[2]. Таким чином, держави-засновники Європейського Союзу затверджують культурно-історичну значущість відновлення єдності Європи і як ціннісно-цільовий орієнтир на майбутнє закріплюють необхідність створення міцних основ для побудови європейського майбутнього.

Сторони Договору про Європейський Союз підтверджують «свою прихильність принципам свободи, демократії, шани до прав людини, основних свобод і принципів верховенства права» (абзац четвертий Преамбули), прагнуть до поглиблення солідарності між своїми народами на основі принципу шани їх історії, культури і традицій (абзац шостий Преамбули).

ДЄС знаменує собою новий етап в процесі створення «як ніколи раніше згуртованого союзу народів Європи…»(ст.1). Таким чином, знову затверджується істинне глибинне значення Європейського Союзу у забезпеченні єдності союзу народів, яке по суті може бути усвідомлене, збережене і розвинене тільки в культурі, через культуру і культурну спадщину (надбання) народів Європи.

Всі інші завдання (зокрема, абзац четвертий ст.1), цілі, шляхи і засоби, знаходять і розкривають своє істинне значення в розумінні затвердженого вище.

У ст.6 ДЄС нормативно закріплено, що:

- Союз заснований на принципах свободи, демократії, шани прав людини і основних свобод – принципах, загальних для держав-членів;

- Союз поважає основні права людини, які гарантовані Європейською конвенцією про захист прав людини і основних свобод, підписаною 4 листопада 1950 року в Римі, і, передбаченими спільними конституційними традиціями держав-членів, загальні принципи права Співтовариств;

- принцип шани культурної самобутності людини, національних і етнічних меншин в Європі.

Таким чином, пряме визнання суб'єктивних основних прав і свобод людини (як індивідуальних, так і колективних), передбачених в діючій Європейській Конвенції 1950 р., як загальні принципи права Європейського співтовариства означає їх фактичне визнання як нормативного принципу первинного права і набуття ними вищої юридичної сили в системі права Європейського Союзу нарівні з іншими принципами і нормами засновницьких договорів. І хоча кількість норм, які стосуються культурних прав, в діючій Конвенції 1950 р.невелике (ст.ст.9, 10, 14 Конвенції, ст.2 Протоколу №1, ст.1 Протоколу №12), сам вищеназваний факт не можна недооцінити.

Важливим джерелом права Європейського Союзу у сфері культури слід назвати Хартію Європейського Союзу про основні права, прийняту в Ніцці 7 грудня 2000 р. Цей акт проголошує велике значення культурної спадщини для майбутнього розвитку народів Європи, про що мовиться в цьому документі, починаючи з Преамбули:

«Народи Європи, засновуючи між собою тісний союз, вирішили спільно забезпечити собі мирне майбутнє, засноване на загальних цінностях. Усвідомлюючи свою духовну і етичну історичну спадщину, Союз базується на загальних і нероздільних цінностях - людській гідності, свободі, рівності і солідарності; він спирається на принцип демократії і принцип правової держави. Він ставить людську особу в центр своєї діяльності… Союз вносить

внесок у збереження і розвиток цих загальних цінностей, поважаючи при цьому різноманітність культур і традицій народів Європи, а також національну самобутність...»^[3].

Правове регулювання питань культури на рівні ЄС має обмежений характер. Так, згідно із ст.151 ДзЄС, дії Співтовариства спрямовуються на заохочення співпраці між державами-членами і, за необхідності, на підтримку і доповнення їх дій у таких сферах:

- поліпшення і розповсюдження знань про культуру та історію європейських народів;

- збереження та охорона культурного надбання європейського значення;

- некомерційні культурні обміни; художня та літературна творчість, в тому числі в аудіо-візуальному секторі.

Акти ЄС зобов’язуючого характеру – це, як правило, рішення щодо проведення тих чи інших конкретних організаційних або фінансових заходів (наприклад, рішення Європарламенту та Ради ЄС щодо проведення у 2008 році „Року інтелектуального діалогу”[4]. Щодо актів, адресованих власне до сфери культури, то вони відносяться здебільшого до категорії „м’якого” права (рекомендаціі, висновки різних інституцій ЄС тощо)^[5]. Так, прийнята 11-12 грудня 1997 року міністрами країн Європейського Союзу в м. Салониках Резолюція про вплив нових комунікаційних технологій на права людини і демократичні цінності, зобов'язує держави-учасниці без будь-якої дискримінації сприяти розвитку і використанню нових технологій і нових комунікаційних і інформаційних служб. У зв'язку з цим, а також враховуючи різні національні і регіональні умови і ресурси, в Резолюції сторони домовилися:

- розробити рамки доступу населення до комунікаційних мереж на універсальній основі, тобто незалежно від місця мешкання, за доступною ціною, на індивідуальному і колективному рівні;

- визначити на національному, регіональному або місцевому рівні основні служби, зокрема у сфері інформації, освіти і культури, до яких повинні мати доступ всі приватні особи.

Правове регулювання питань культури відбувається здебільшого опосередковано на основі актів, адресованих іншим сферам соціального життя. Якщо звернутися до важливих напрямів в реалізації політики Європейського Союзу у сфері культури, то потрібно зупинитись на правовому регулюванні авторських прав, яка стосується створення результатів інтелектуальної праці. Доступ до інтелектуальних творів є життєво важливим елементом розвитку суспільства. Право інтелектуальної власності ЄС встановлює мінімальні стандарти для національного законодавства, задля рівноваги між різними власниками прав (авторами) і користувачами (наприклад, бібліотеками, які забезпечують організацію доступу до культурної спадщини, і їх відвідувачами). Базисом у регулюванні прав інтелектуальної власності в рамках ЄС виступають відповідні міжнародні конвенції^[6].

Отже, правове регулювання суспільних відносин у сфері збереження культурних цінностей, захисту культурних прав людини, національних, етнічних меншин і народів, в тому числі регулювання культурної діяльності, та інших питань культури лише незначною мірою вкладається в офіційні рамки права ЄС і тому продовжує здійснюватися в основному в рамках національних нормативних систем країн-членів ЄС.

Дата добавления: 2015-11-16