Самостійна робота. 5. Проблема методу в міжнародних відносинах.

5. Проблема методу в міжнародних відносинах.

6. Методи конкретно-правового дослідження.

7. Методи порівняльно-правового дослідження.

8. Правова кібернетика.

Методологія - система принципів і способів організації і побудови теоретичної і практичної діяльності для досяг­нення певного наукового результату. В методологію, окрім загальних положень принципів і методів, входять способи обґрунтування отрима­ного знання. На емпіричному рівні такими є багаторазові перевірки спостеріганням і експериментами, а на теоретичному - виявлення логічного зв'язку і виводимості отриманого наукового знання, виявлен­ня його суперечностей, відповідності емпіричним висхідним даним, встановлення можливості на їх основі описати відомі правові явища і спрогнозувати нові.

Наукове пізнання включає в себе два рівні: емпіричний (спогляда­льний) і теоретичний. Перший забезпечує безпосередній зв'язок люди­ни з оточуючою дійсністю, не дає від неї відірватися і будувати ефімерні конструкції, в тому числі й правові. На емпіричному рівні наука забезпечується фактами, фіксує стабільні суспільні процеси і законо­мірності оточуючого світу.

Безпосередніми інструментами емпіричного рівня визнано: споглядання (відчуттєве пізнання), раціональні сприйняття дійсності і форм її прояву (судження, поняття). На цьому рівні досліджуване правове явище (певні правовідносини) як об'єкт наукового пізнання відо­бражаються на рівні дослідника, його досвіду, знання, кваліфікації. На цьому рівні характерними є перші етапи наукового пізнання: збір фактів (позитивного законодавства, правозастосовчої і судової практики, наукових, популярних та інших публікацій тощо), їх узагальнення, первинна систематизація, опис спостережень і експериментів. У по­дальшому проводиться систематизація та класифікація характерних ознак досліджуваного правового явища. У правознавстві значне місце надається генезис досліджуваного правового явища і виявленню його історичних, матеріальних, політич­них та інших витоків. Це виявляється в аналізі конкретних економіч­них чи соціальних умов зародження і розвитку досліджуваного право­вого інституту, скрупульозному вивченні нормативних актів, виявленні їх ідеології і сутності, впливу на подальші процеси правової дійсності. Значна увага приділяється статистичним та іншим даним, самостійним соціологічним опитуванням тощо.

На емпіричному рівні пізнання здебільшого опирається на відчут­тя, сприйняття, уявлення і уяву. Відчуття - відображення свідомістю дослідника через його органи сприйняття дійсності окремих властиво­стей предметів чи інших явищ дійсності. В даному разі йдеться про правову дійсність. Сприйняття - відображення у свідомості дослідника досліджуваних правових явищ на певному відрізку часу, здебільшого в момент самого сприйняття. Тому одне і те ж явище інко­ли може сприйматися по-різному. Уявлення - похідне відображення у свідомості правових явищ, поза безпосереднім контактом з ними, за умови, що такий контакт відбувався у минулому. Уява - сполучення і перетворення різних уявлень в одну цілісну картину нових образів та висновків.

Теоретичне пізнання, як правило, доповнює і випереджає емпіри­чне, дає можливість проникнути в сутність правового явища, розкри­ти його внутрішню динаміку і механізм, віднайти певні закономірності або, принаймні, характерні риси. Власне, це є розумовий процес пі­знання сутності правової дійсності. Інструментом такого пізнання є мислення - опосередковане і узагальнене відображення у свідомості дослідника сутнісних властивостей, причинних зв'язків і закономірно­стей зв'язків між правовими явищами. Опосередкованість мислення виявляється в проникненні у сховані від пересічної людини власти­вості, зв'язки, відносини на основі засвоєних знань попередників. Мислення тісно пов'язане з мовою, як основним інструментом мислен­ня. Багатство мови, багатий словарний запас, знання абстрактних ка­тегорій сприяє успіху. Тому краще мислити на тій мові, яку дослідник знає найкраще і не піддаватись кон'юнктурним мотивам.

Відправними на теоретичному рівні є поняття дефініцій Це визначення певних правових явищ, що відображають їх сутнісні і необхідні ознаки. Звичайно поняття повинно вказувати на найближ­че до нього загальне правове поняття (правова природа), яке є для до­сліджуваного родовим й містить у собі відмінні від інших подібних по­нять ознаки. Наприклад, коли ми говоримо про договір, то повинні мати на увазі, що він є різновидом конструкції правочину та зобов'я­зання і здебільшого їх повторює. У подальшому слід віднайти особли­вості узагальненого поняття «договір» і типові та інституційні його прояви.

Важливе значення у науковій діяльності відводиться формі розумо­вої діяльності (мислення) з відображення явищ об'єктивної дійсності, їх властивостей та закономірностей у зв'язку і розвитку. Це співставлення різних понять, встановлення об'єктивного зв'язку між правови­ми, економічними і правовими, соціальними і правовими явищами, між явищами і певним класом явищ. Здебільшого судження відбува­ються у формі силогізмів та висновку. Висновок - форма мислення, що складається з двох та більше суджень, на основі яких дослідник виводить нове судження.

Самі висновки бувають індуктивними і дедуктивними. В індукти­вних думка йде від одиничного до загального, в дедуктивному — на­впаки.

Питання до самоконтролю

1. Які методи використовуються при проведенні правового дослідження?

2. Дайте визначення поняттям: аналіз, синтез, індукція, дедукція, аналогія, моделювання, абстрагування, конкретизація, системний аналіз.

3. Чим відрізняються загальнонаукові методи від емпіричних?

4. Які спеціальні методи використовуються у правових дослідженнях?

5. Які види правових досліджень Ви знаєте? Дайте їм характеристику.

6. Які дії передують при визначенні методів правового дослідження?

Дата добавления: 2015-07-11