Свідчення з місій

МІСІЯ НА СХІДНІЙ УКРАЇНІ. Під вечір ми поверталисямаршруткою додому. Один брат почав євангелізувати водія. Причиною розмови стала підкова, яка висіла над дверима маршрутки. Брат сказав до водія: «Для чого ви повісили підкову?» Водій відповів: «На щастя, щоб гроші приносила». На що брат сказав: «Підкова щастя не принесе, ані грошей… Щастя може дати тільки Господь Бог. А те, що ви її возите в машині, то тим стягуєте на себе і свою сім’ю прокляття». Водій був щирим, і довго не думаючи, зняв підкову. Ми забрали в нього підкову, а замість неї подарували образок Пречистої Діви Марії, щоб він почепив на те місце, де була підкова. Через кілька годин брати пішли в магазин і по дорозі знову зустріли водія маршрутки. Водій захоплено почав свідчити: «Хлопці, в час пік я заробляв максимум 30-40 гривень, а тепер в кінці дня, коли людей вже майже нема, я заробив за одне коло 100 гривень. В мене вдома є підкова, вмурована в бетонні сходи, завтра візьму перфоратор і виб’ю її». (Павло)

ЗАСТРЯГЛИ В ЛІФТІ. Ми хотіли йти колядувати в наступний будинок, але він був закритий. Аж тут «випадково» надійшла жіночка, що вона йде в гості до вуйка. А ми кажемо: «І ми підемо до вуйка поколядувати. Можна?» «Можна». Ми весело зайшли в ліфт з тими людьми і застрягли. «Ну, то будемо колядувати в ліфті». А чоловік каже: «Ні, не будете. Ми почали молитися, що попали в пастку, нащо взагалі в той ліфт сідали. Тепер чекай не знати доки, щоб його зремонтували». За той час вже зібралося багато людей. Знайшовся якийсь чоловік, якому вдалося відкрити ліфт, але поставив нам умову, що мусимо показати, що ми вміємо. Ми тому були дуже раді. І як тільки відкрився ліфт, ми «висипалися» на коридор, де нас чекало багато людей і всім їм показали вертеп. Ось так Господь провадить. Це Божа справа – Господь людей сам зібрав, і всі прийняли Ісуса. (Марія)

ХТО ВАС ПРОСУВАЄ? Нам вдалося попасти на районний конкурс вертепів. Хоч вже був відбір і мали виступати тільки найкращі, але Божа сила так діяла, що ми все ж таки виступили, і то перші. Був повний зал і всі в кінці, коли ангел говорить слова: «Чи приймаєте Ісуса за свого Господа і Спасителя?», встали. На знак того, що приймають, всі хрестилися, і на колядку «Слава Богу» стоячи супроводжували нас оплесками. Потім підійшла директорка і дякувала нам. Запиталася, хто нас просував? Ми тільки посміхнулися. З неба нас просували. (Ірина)

37 РОКІВ ТОМУ. Нас запросили в одне село, показати в клубі вертеп. Всі люди після Служби Божої прийшли. Вертеп тривав приблизно 15 хв., а люди далі сидять, їм замало. Тоді Святий Дух підказав і один з нас почав свідчити про своє навернення і взагалі про Бога.Потім встала одна бабця і сказала: «Якраз в цей день, 37 років тому помер наш священик за віру мученицькою смертю. Через скільки років саме в цей день ви приходите до нас з таким вертепом!» (Надя)

В ПЕРУКАРНІ. Один хлопець завів нашу вертепну групку в перукарню, де завжди стрижеться. Він тих дівчат поволі навертає: запрошував до церкви і вони ходили до сповіді. Дівчата були намальовані, був і один клієнт, звучала музика. Вони веселі поставали, чекали на шоу… І коли вертеп доходив до кінця, всі вони почали плакати і потекла туш… Плакали аж схлипували. Через деякий час той хлопець передзвонив до них, як вони після вертепу? «Що ти, ми ще годину після того плакали!» Дух Божий їх доторкнувся. (Таня)

ПО СКАЙПУ. Ми приїхали до нашого племінника, мама якого працює в Італії. Він включив скайп. Цьоця вже 15 років не мала Різдва. Вона приїжджає, але дуже рідко, і не на Різдво. І вона, як почала на початку вертепу плакати, то не могла зупинитися. Ми навіть не могли з нею попрощатися. Побачене справило на неї сильне враження. Потім розповідала іншим українцям, а вони жаліли, що їх не закликали. Ми їй вислали декілька дисків. (Таня і Надя)

БІГЛИ ЗА НАМИ. Коли ми в машині в одному дворі переодягалися, то люди нетерпеливо чекали і виглядали з вікон: «Ми вже на вас 2 години чекаємо, коли ж ви прийдете?» і яке було їхнє здивування, коли ми казали, що не беремо гроші – люди за нами босі бігли аж на вулицю. Дехто доганяв з солодким, цукерками, не знали, як мали віддячитися з тої радості. А коли ми проходили під’їзди і колядували, то відкрилися двері, а з них одна бабця висунула голову і сказала: «Мені говорили, що Львів таке бандитське місто, так небезпечно, але ви так гарно співаєте, що я не витримала і відкрила».

(Наталя)

НЕ ПРИЙНЯЛИ. Ми мали такий прекрасний досвід і велику радість, коли в кінці вертепу люди визнавали, що приймають Ісуса за свого особистого Спасителя і Господа – це було основне наше завдання. Однак, ми зустрілися з тим, що нам відмовили. Першою була єговістка, другим був священик, який після паузи сказав, що не приймає, бо він вже Його прийняв. А третіми були мусульмани, які не встидаючись заявили, що не приймають. (Вероніка)

Дата добавления: 2015-07-11