Інгулецька зрошувальна система

Інгулецька зрошувальна система – одна з перших великих зрошувальних систем в Україні, введена в експлуатацію у 1956-1963 рр. Система охоплює господарства Снігурівського і Жовтневого районів Миколаївської області, Білозерського, Комсомольського та Дніпровського районів Херсонської області.

Ґрунтовий покрив у межах системи представлений чорноземами південними гумусовими і темно-каштановими ґрунтами. На глибині кількох метрів від поверхні залягають горизонти легкорозчинні солей, що негативно впливають на стан зрошуваних земель.

Основним способом поливу сільськогосподарських культур є дощування (до 92 % площі).

Джерелом зрошення є р. Дніпро, вода якої надходить антирічкою по заглибленому на відстані 80 км руслі р. Інгульця до місця водозабору насосної станції продуктивністю 36 м³/с. Вода подається у магістральний канал двома напірними трубопроводами діаметром 2,8 м і довжиною 600 м. На насосній станції встановлено сім вертикальних відцентрових насосів із приводом від вертикальних синхронних електродвигунів. При проектуванні насосної станції було розроблено і впроваджено ряд нових рішень: допущення зворотного обертання роторів насосів та пропускання води у зворотному напрямку, що сприяло гасінню гідравлічних ударів у трубопроводах, відмову від застосування традиційних клапанів і використання поворотних дискових затворів з приводом від коротко замкнутих асинхронних електродвигунів, що дало змогу заощадити значну кількість електроенергії, на водозаборі насосної станції для риби захисту від всмоктування її насосами та винесення на поля, вперше у практиці водогосподарського будівництва в Україні встановлено електрорибо-загороджувач.

Вода, що подається насосною станцією, крім зрошення, використовується для наповнення через розподільний канал Р-11 до Жовтневого водосховища місткістю 32 млн. м³ для водопостачання м. Миколаєва.

Магістральний канал і вся зрошувальна мережа системи спочатку збудовані у земляних руслах, які потім вкрили бетонно-плівковим облицюванням.

На системі постійно здійснюються роботи, пов’яза­ні із розширенням колекторно-дренажної мережі, будівництвом систематичного дренажу і захистом населених пунктів від підтоплення. Скидні води наповнюють 26 ставків.

Для забезпечення планового водокористування на системі встановлено понад 400 гідропостів та водовимірювальних пристроїв різних типів, обладнано десять постів телевимірювань і сім постів телеуправління і телеконтролю. Управління експлуатації системи розташоване у м. Снігурівка Миколаївської області, працюють шість експлуатаційних та сімнадцять гідротехнічних дільниць.

Гідрогеолого-меліоративні умови Інгулецького масиву при проектуванні і будівництві системи були достатньо сприятливими. Однак, після вводу її в дію (канали в земляному руслі, відсутність колекторно-дренажної мережі) гідрогеологічні умови на масиві змінились в бік прогресуючого формування і підйому іригаційно-грунтових вод в лесовій товщі.

На Інгулецькому зрошуваному масиві утворилась строката мозаїчна картина розповсюдження іригаційно-грунтових вод, в цілому відображаючи конфігурацію елементів зрошувальної мережі і зрошуваних ділянок.

При цьому в північно-східній частині масиву за період експлуатації системи ґрунтові води поширились, а в південно-західній і південній зоні вони залягають у вигляді окремих ізольованих лінз, бугрів і куполів на зрошуваних ділянках, в приканальних зонах і великих подових пониженнях.

Для покращення меліоративного стану на Інгулецькому масиві з 1960 року здійснюються роботи по реконструкції зрошувальної системи. До 1983 року практично завершено будівництво протифільтраційних покрить на магістральному (52,2 км) і міжгосподарських розподільчих каналах (400 км), реконструкція внутрішньогосподарської мережі (59,2 тис. га) і будівництво колекторно-збірної (10,2 тис. га) мережі і горизонтального дренажу (5,6 тис. га).

Виконання цих заходів сприяло зменшенню фільтраційних втрат зрошувальної води і покращенню гідрогеолого-меліоративного стану на масиві. Так, якщо в 1970 році площа земель з високим рівнем залягання ґрунтових вод складала біля 30 тис. га, то в останній час, враховуючи навіть роки з підвищеною кількістю атмосферних опадів, вона не перевищувала 10 тис. га. Крім того, на облицьованих каналах спостерігається стабілізація режиму приканальних куполів, а в окремих випадках відбувається і зниження рівня ґрунтових вод.

За даними Одеської гідрогеолого-меліоративної експедиції (1983 р.), вплив на режим ґрунтових вод відмічається у смузі завширшки 400 м вздовж магістрального каналу і 250-300 м – розподільчих каналів. В той же час не зважаючи на комплекс захисних заходів, гідрогеолого-меліоративний стан на Інгулецькому масиві залишається незадовільним. Однією із причин є атмосферні опади, які в 1,5-2,0 рази перевищували середні багаторічні величини, що призвело до підтоплення в зимово-весняний період 4-7 тис. га зрошуваних земель, а також деяких населених пунктів.

3. Краснознам’янська зрошувальна система

Краснознам’янська зрошувальна система – розташована на півдні Херсонської області (Скадовський і Голопристанський райони) і умовно поділяється на дві частини: з самопливним зрошенням (побудованим в 1956-1966 рр.) та з механічним підйомом води (побудована в 1976 р.).

Ґрунтовий покрив системи представлений переважно темно-каштановими солонцюватими ґрунтами різного механічного складу: в прибережній смузі (до 5 км від моря) поширені засолені ґрунти – солонці, солончаки та ін. Ґрунтоутворюючими породами є легкі суглинки, які перекривають пилуваті супіски і дрібнозернисті піски. Гідрографічна мережа на системі відсутня.

Ґрунтові води залягають на глибині від 0,5-3,0 м у південній приморській частині системи, до 3,0-12,0 м – у північній. Мінералізація ґрунтових вод змінюється з півночі на південний захід – від прісних до дуже солоних.

Водозабір самопливної частини системи здійснюється з Північно-Кримського каналу на 61-му кілометрі. На магістральному каналі побудовано 12 підпірних споруди, 51 водовипуск, вісім мостів і п’ять аварійних скидів. На системі організовано 123 водовиділи у господарства, 1221 гідротехнічна споруда, серед яких 371 – з витратою понад 2 м³/с і 230 гідрометричних постів.

Основний спосіб поливу сільськогосподарських культур здійснюється дощувальними машинами ДДА-100МА. Крім самопливної Краснозна’янської зрошувальної системи, на площі 24,2 тис. га збудовано та 1976 р. введено в експлуатацію зональну зрошувальну систему з магістральним каналом загальною довжиною 30 км. Вода у зональний канал надходить з Північно-кримського каналу по підходящому каналу і піднімається насосною станцією на висоту 18 м. Зрошувальну мережу виконано в закритих трубопроводах загальною довжиною 610 км, у тому числі 579 км – внутрішньогосподарська мережа. Полив здійснюється широкозахватними дощувальними машинами «Фрегат» та «Волжанка».

Потрібний напір у мережі для роботи дощувальних машин забезпечує 21 насосна станція підкачування.

Гідрогеологічні умови характеризуються розвитком двох водоносних комплексів: пліоцен-четвертинного та неогенового. Перший, приурочений до алювіальних четвертинних, а також середньо- та верхньопліоценових відкладень. Він містить ґрунтові води. В південній приморській частині території масиву, в зв’язку з наявністю окремих водоносних шарів потужністю 10-25 м, води в пліоценових відкладеннях мають самостійний характер. Їх рівень перевищує дзеркало власно ґрунтових вод на 0,5-15 м. В природних умовах ґрунтові води в приморській частині залягають на глибині 2-5 м, а у вузькій прибережній смузі – менше 2 м.

В приморській смузі, в зв’язку з несприятливими умовами природного відтоку, мінералізація їх підвищується до 110 г/л та більше. Підземні води в нижній частині пліоцен-четвертинного водоносного комплексу прісні, гідрокарбонатні, тільки в південно-західній частині вони хлоридні з мінералізацією до 50-60 г/л.

З вводом до експлуатації Каховського водосховища та Краснознам’янської зрошувальної системи, що була побудована без надійних протифільтраційних заходів, відбулись зміни гідрогеологічного стану на масиві: розпочався процес заболочування та підтоплення населених пунктів, а також почалося проявлення ознаків вторинного засолення зрошуваних та прилеглих земель. Особливо погіршився гідрогеолого-меліоративний стан агроландшафту в Приморській частині масиву, де в умовах дуже слабкої природної дренованості рівень ґрунтових вод піднявся на 1,5-2,5 м.

В зв’язку з цим з 1962 року розпочалося будівництво колекторно-скидної мережі, систематичного вертикального дренажу та створення протифільтраційних покрить на каналах. Площа вертикального дренажу склала майже 100 тис. га і горизонтального – 7,0 тис. га. Ці меліоративні заходи суттєво покращили гідрогеологічний стан Краснознам’янського зрошуваного масиву. Вони дозволили виключити випадки вторинного засолення, підтоплення та заболочення агро ландшафту і населених пунктів.

Управління експлуатації Краснознам’янської зрошувальної системи розташоване у м. Складовську Херсонської області. До його складу входять чотири експлуатаційні дільниці, які об’єднують десять гідротехнічних дільниць, оснащених механізмами для ремонтних робіт, приладами для вимірювання води, засобами зв’язку і контролю.

4. Зрошувальні масиви в зоні Північно-Кримського каналу

Північно-Кримський канал споруджений для перекидання зарегульованого стоку Дніпра в посушливі степової райони півдня України для зрошування сільськогосподарських угідь, водопостачання Сімферополя, Севастополя та інших населених пунктів, а також Керченського промислового району.

Будівництво розпочате 1957 р. і здійснювалось за три черги.

Канал бере початок з Каховського водосховища. Загальна довжина каналу – 400 км. Забір води здійснюється головною водозабірною спорудою, розрахованою на перепуск 380м³/га (у перспективі можна її збільшити до 450 м³/с). Вода по трасі каналу подається на висоту понад 100 м за допомогою трьох насосних станцій. Четверта станція подає воду по трубопроводу (довжиною 30 км) на водоочисні споруди м. Керчі.

Введення у дію Перекопського каналу (довжиною 69 км), що з’єднує Північно-Кримський кал з Каховським каналом, сприяє збільшенню подачі води та територію Криму.

Площі зрошення в зоні Північно-Кримського каналу розташовані на території Херсонської області (Краснознам’янська, Чаплинська та Каланчацька системи) Криму (Красноперекопська, Первомайська, Джанкойська та інші). Загальна площа зрошування в системах, що живляться водою з Північно-Кримського каналу: 1-а черга – 187,7 тис. га, 2-а – 80 тис. га, 3-я – 89,3 тис.га.

Зрошувальні системи Криму характеризуються значним різноманіттям природних умов. В геоморфологічному відношенні у Рівнинному Криму виділяються Присивашська низина, Центральна підвищена рівнина, Тарханкутська височина, Альмінська низина та рівнини Керченського півострова, відмінні своєрідністю рельєфу та геологічною будовою.

В геологічній будові Рівнинного Криму приймають участь осадочні утворення різноманітного віку. Палеоген-неогенові (майкопські) і сарматські переважно глинисті утворення широко розвинуті на Керченському півострові. Тарханкутське плато складене потужною серією вапняно-мергелистих неогенових порід. Середньо- і верхньопліоценові піщано-глинисті та гравійно-галечникові утворення потужністю до 30-50 м розповсюджені в Присивашській і Альмінській низовинах, а також на Центральній високій рівнині.

Четвертинні утворення (суглинисті, рідше супіщані та піщані) суцільним чохлом покривають всю територію та представлені, в основному, такими генетичними типами: еолово-делювіальним, еолово-делювіально-елювіальними, алювіально-пролювіально-делювіальними відкладеннями потужністю до 20-30 м та більше.

Гідрогеолого-меліоративні умови Керченського півострова дуже складні, для багатьох ділянок характерні неглибокі поклади регіонального водотриву, представленого майкопськими та сарматськими глинами, наявність покривної товщі засолених слабопроникних відкладень високомінералізованих ґрунтових вод. Комплексні дослідження на дослідно-виробничих ділянках у Ленінському районі Автономної Республіки Крим дозволили розробити заходи по регулюванню водно-сольового режиму та режиму зрошення. Необхідні подальші дослідження для розробки заходів по оптимізації меліоративного режиму прилеглих незрошуваних територій в умовах Керченського півострова та створенню на них сприятливого меліоративного стану.

Тарханкутський півострів характеризується порівняно простими гідрогеолого-меліоративними умовами. Малопотужна (2-5 м) товща покривних лесовидних суглинків залягає на пліоценових червоно-бурих глинах (до 5 м) або безпосередньо на неогенових вапняках. На значній площі покривні суглинки відсутні або мають незначну товщину. Ґрунтові води залягають в неогенових вапняках на глибині 20-50 м. Враховуючи добру дренованість території, одним з головних питань розробки меліоративного режиму тут є прогнозування зміни якості підземних вод в умовах зрошення.

Розріджене зрошення в зоні Північно-Кримського каналу, яке розпочалося в 1964 р., призвело до значного підйому рівня ґрунтових вод, особливо в Присивашші, за рахунок фільтраційних втрат із магістрального каналу, міжгосподарської та внутрішньогосподарської мережі в земляному руслі, інфільтрації зрошувальних вод, невиробничих скидів і недотримання режиму зрошення. Крім того, підйому рівня ґрунтових вод сприяли ділянки зрошення (супутники), які створювали господарства без необхідних протифільтраційних заходів, а також ділянки так званого малого зрошення, які будувалися в 60-70-х роках в земляному руслі, як правило, без необхідних інженерних споруд.

За даними Кримської гідрогеого-меліоративної експедиції, за багаторічний період (1965-1976 рр.) рівні ґрунтових вод піднялись на загальній площі, що перевищує 400 тис. га. Загальний підйом ґрунтових вод досягав 2-5 м і більше. В приканальній смузі шириною 200 м вода піднялася на 2-8 м, в смузі, віддаленої від каналу до 1000 м – 1,5-2 м і на відстані 3000-4000 м – на 0,5-1,0 м. Щорічно рівень ґрунтових вод на зрошуваних площах піднімається на величину від 0,5 до 2 м.

Для захисту від підтоплення зрошуваних та прилеглих земель у Криму, а також підтримання на них сприятливого водно-сольового режиму, на каналах проведені значні протифільтраційні роботи, а також збудований дренаж на площі більш ніж 200 тис. га, який забезпечує підтримку рівня ґрунтових вод на глибині 2-3 м від поверхні землі і постійне їх опріснення. Встановлено систематичний нагляд за змінами рівня ґрунтових вод. Дренажні системи експлуатуються спеціалізованими управліннями.

5. Дунай-Дністровська зрошувальна система

Дунай-Дністровська зрошувальна система розташована на півдні Одеської області; із заходу вона обмежена долиною річки Сарата, зі сходу – річки Алкалія. Південною межею системи є низка причорноморських озер-лиманів – Сасик (Кундук), Джантшейський, Малий Сасик, Шагани, Будури, Алібей, Курудіол, Хаджидер, Бурнас.

Протяжність Дунай-Дністровської зрошувальної системи з півдня на північ від села Лиман до північної межі масиву становить 59 км, із заходу на схід по лінії Білолісся – Тузли – 28 км. Загальна площа зрошуваних земель – 48 тис. га.

Геологічний розріз земної кори на території Одеської області і, зокрема, в зоні Дунай-Дністровської зрошувальної системи має двоярусну будову. Нижній структурний ярус створює фундамент з докембрійських і палеозойських порід. Верхній ярус утворює платформенний чохол, представлений товщею до 3-5 тис. м осадів палеозою, мезозою та кайнозою. У формуванні морфології поверхні, ландшафтно- і грунтово-геохімічних умов визначальну роль відіграють неогенові та четвертинні відкладення.

Найбільш типові ґрунтоутворюючі породи для Дунай-Дністровської зрошувальної системи – леси, що представляють собою пухкі, однорідні за гранулометричним складом, високошпаруваті (до 50 %), карбонатні (10-20 % СаСО₃), відносно добре відсортовані, водопроникні, зі сприятливими капілярними властивостями породи палевого, світло-палевого, жовто-палевого, каштаново-бурого кольору.

З точки зору геоморфологічного районування, територія, де розташована Данай-Дністровська зрошувальна система, належить до Причорноморської понтичної берегової низовини, Азово-Чорноморської низовини України. Згідно з гідрогеологічним районуванням, розглянутий район знаходиться в межах Причорноморського басейну.

Ґрунтові води на території Дунай-Дністровської зрошувальної системи залягають на глибинах понад 5 м. Мінералізація їх становить, як правило, понад 3 г/л, сольовий склад хлоридно-натрієвий, що зумовлене впливом Чорного моря.

Дунай-Дністровська зрошувальна система проектувалась в складі комплексу перекидання частини стоку Дунаю в Дніпро. Будівництво першої черги системи було розпочато в 1975 році. У 1978 році, за проектом інституту «Укрпівдендіпроводгосп», було збудовано дамбу довжиною 14 км, що відокремила раніше солоний лиман Сасик від Чорного моря. Цей лиман у 1980 році почав наповнюватись водою з Соломонова рукава р. Дунай, яка з головного водозабору, розташованого поблизу села Лиски, самопливним каналом довжиною 13,5 км, що проходить через Жебріянівські плавні, почала надходити до названого лиману. Експлуатація Дунай-Дністровської зрошувальної системи розпочалась у тому ж 1980 році.

У 1986 році було розпочато будівництво ІІ черги Дунай-Дністровської зрошувальної системи, і на 1994 рік загальна площа зрошення складала вже 48325 га у господарствах Татарбунарського, Саратського і Бєлгород-Дністровського адміністративних районів, залишившись із того часу незмінною.

Видаток каналу Дунай-Сасик може бути 210 м³/с і залежить від рівнів води в р. Дунай і регулювання головним шлюзом. Водообмін організований шляхом відкачування солоної води в море через Джантшейський лиман двома насосними станціями відкачки (НСВ) об’єм­ною подачею 50 м³/с, при можливості, коли є необхідний рівень води в р. Дунай і у водосховищі, – самопливом через шлюз біля НСВ і періодичним наповненням водосховища дунайською водою.

З водосховища Сасик вода на масив зрошення подається трьома головними насосними станціями (ГНС-2, ГНС-3, ГНС-4) із магістральних каналів МК-1 і МК-2 іншими насосними станціями, що обслуговують групи господарств. Кожна група господарств представляє собою локальну систему. Від ГНС вода подається до міжгосподарських каналів, їх розгалужень, а потім розподіляється між господарствами за допомогою насосних станцій підкачки (НСП).

Магістральні і міжгосподарські канали відкриті, в бетонно-плівковому облицюванні. Внутрішньогосподарська мережа закрита, складається із сталевих, залізобетонних та азбестоцементних труб.

Проектом передбачена комплексна автоматизація водорозподілу: магістральна мережа представляє собою каскад б’єфів, зв’язок між якими здійснюється насосними станціями перекачки (НСП), зв’язаними з пунктом диспетчерського управління, а розподільна мережа облаштована з горизонтальними бровками для регулювання по нижньому б’єфу за допомогою гідроавтоматів. Чітке централізоване керування водоподачею і водорозподілом здійснюється за допомогою системи телемеханіки диспетчерською службою з центрального диспетчерського пункту (ЦДП) при управлінні експлуатації та зв’язаних з ними ліній зв’язку диспетчерських пунктів на експлуатаційних ділянках. Полив здійснюється дощуванням, переважно дощувальними машинами «Дніпро», «Фрегат», «Кубань».

На І і ІІ чергах системи збудовано колекторно-дренажну і водозбірно-скидну мережу з дренажними насосними станціями для попередження можливого підтоплення сільськогосподарських угідь і населених пунктів.

Для забезпечення транспортного зв’язку збудовано мережу експлуатаційних і польових доріг, а також господарських доріг з твердим покриттям.

Останнім часом із зменшенням площ зрошення на системі значно зменшився і водозабір, що призвело до погіршення водообміну в озері Сасик. Застій води в озері поступово призводить до загибелі гідро фауни, гнилісних явищ, виділенню шкідливих речовин і озеро перетворюється в мертве. що загрожує екологічною катастрофою. Тому є думка про знищення перемички між озером і Чорним морем для природного самоочищення. Для цього необхідно змінити схему подачі прісної води на систему.

Дата добавления: 2015-07-12