Група стилістичних фігур конструкції: паралелізм, інверсія, хіазм, асиндетон, еліпсис, ярмо, анаколют, парентеза, анномінація, градація та ін.

Стилістичні фігури (Грец. schema, лат. Figura - обрис, зовнішній вигляд; зворот мови), системаісторично сформованих способів синтаксичної організації мовлення, застосовуваних переважно в межах фрази і що реалізовують експресивні (головним чином емоційно-імперативні) якості вислову. Вони використовуються в мові як не художній (в розмовно-побутовому і газетно-публіцистичних стилях), так і художній (особливо у поезії). Вивчення стилістичних фігур має тривалу історію (перші судження відносяться до епохи античності). До недавнього часу вони розглядалися переважно в навчально-дидактичному плані; в практичних посібниках з риторики, стилістиці і поетиці демонструвалися зразки фігурування мови, взяті, як правило, з творів далекого минулого;наводилися різноманітні класифікації (їх налічували від 20 до 70).Відповідні настанови виходили з припущення про те, що стилістичні фігури не більше ніж штучні і зовнішні прийоми «прикраси» мови, що освоюються за допомогою наслідування. З сучасної точки зору, це звичайні, «природні» способи використання виразних можливостей мови, вживані мовцем (пишуть) при здійсненні конкретних актів мови і що є одним з найважливіших компонентів індивідуального стилю. Поглиблене вивчення стилістичних фігур припускає об'єднання зусиль різних фахівців: в першу чергу лінгвістів,літературознавців, психологів.

Розрізняють такі стилістичні фігури конструкції:

ПАРАЛЕЛІЗМ в поетиці, тотожне або схоже розташування елементів мови в суміжних частинах тексту, які, співвідносившись, створюють єдиний поетичний образ. Приклад: «Ах, якби на квіти не морози, І взимку б квіти розцвітали; Ох, якби на мене не журба, Ні про щось би я не сумувала...». П. такого роду (образ з життя природи і образ з життя людини) поширений в народній поезії; інколи він ускладнюється введенням заперечення і ін. прийомами («Не билиночка в чистому полі зашаталася — Зашаталася безпритульна моя голівонька...»). П. рано був освоєний письмовою літературою: на нім багато в чому заснований поетичний стиль Біблії; розробкою його є 3 прадавніх фігури грецької риторики (ізоколон — подібність довжини членів, антитеза — контраст сенсу членів, гомеочельовтон — подібність закінчень в членах). По аналогії з описаним словесно-образним П. інколи говорять про звуковий П. (алітерація, рима), про ритмічний П. (строфа і антистрофа в грецькій ліриці), про композиційний П. (паралельні сюжетні лінії в романі) і т.п.

ІНВЕРСІЯ — одна із стилістичних фігур мови, яка полягає в незвичному розташуванні слів у реченні, щоб найбільш значуще слово чи слова особливо підкреслити, звернути на них увагу. Приклад: Я, тільки-но згадаю, Як друзі гинули в вигнанні, в кайданах, Пригадую і вас у цім далекім краї, Встаєте, як живі, у мене ви в очах («Пан Тадеуш, або Останній наїзд на Литві» А.Міцкевича);

ХІАЗМ - Вид синтаксичного паралелізму, коли члени речення другої половини фрази мають зворотний порядок. Настанові стислої виразності і естетичної оригінальності служить і той тип словопорядку, що має назву хіазма(Мова і стиль «Вершників», 1955, 64).

АСИНДЕТОН, безсполучниковість (грец. άσύνδετον — незв'язане) — це стилістична фігура, яка полягає у пропуску сполучників, що зв'язують окремі слова й частини фраз. Наприклад: «Ліс, вогонь, кобзар, козаки, ціла картина десь ніби чарами зникла». (Іван Нечуй-Левицький). Безсполучниковість посилює виразність мовлення, акцентує в ньому динамічний аспект, служить для виділення окремих слів: «Пружнаста віхола — прудка підпора крилам. Боріння. Зрив. Упертий рев стрибка… Вигук. Вихлоп. Спазм. Виття».Приклад: "Зимовий вечір. Тиша. Ми" (П.Тичина).

ЕЛІПСИС (грец. ελλειψιζ — пропуск, нестача) — це стилістична фігура, по­будована шляхом пропуску слова або кількох слів. Наприклад: Зостались ви, пісні старії, Щоб старину згадати нам, Старим — літа їх молодії. (О. Корсун). В останньому рядку тут опущено слово «згадати».

ЯРМО — стилістична фігура, яка виникає при об’єднанні однорідних членів, переважно підметів, одним дієслівним присудком, який відноситься тільки до одного з цих членів, наприклад: Затихло все… Тільки дівчата. Та соловейко не затих. (Т.Шевченко).

АНАКОЛЮТ – стилістична фігура, що полягає в непослідовності, логічної точності мови, у порушенні загальноприйнятих форм словосполучення.

ПАРЕНТЕЗА - це внесення (вставлення) в речення додаткових компонентів, співвідносних зі змістом основного складу речення, яке виходить за межі підрядних, сурядних, детермінантних чи предикативних зв’язків.

АННОМІНАЦІЯ (лат. annominatio — інакше найменування) — риторична мікрофігура, що побудована на різкому зрушенні семантики в близьких за звучанням словах: приватизація — приватизація, демократія — дермократія.

ГРАДАЦІЯ (лат. gradatio поступове підвищення, посилення від gradus крок, ступінь) — стилістична фігура, яка полягає у поступовому нагнітанні засобів художньої виразності задля підвищення (клімакс) чи пониження (антиклімакс) їхньої емоційно-смислової значимості. Градація розрізняється за просторово-часовими (переважно у прозі), інтонаційно-емоційними (поезія) та психологічними (драма) ознаками. Виразність градації посилюється поєднанням її з анафорою (Юлій Цезар: «Прийшов, побачив, переміг»). Класичним прикладом градації як прийому строфічної композиції можна вважати вірш В. Мисика «Сучасність».

ГРУПА СТИЛІСТИЧНИХ ФІГУР МИСЛЕННЯ: АПОСІОПЕЗА, АМФІБОЛЯ, АНТИМЕТАБОЛЯ, ЗЕВГМА, АНТИТЕЗА, КОМУНІКАЦІЯ, ЕТОПЕЯ, РЕМІНІСЦЕНЦІЯ, ОМІСІЯ, ПЕРМІСІЯ, ІМПРЕКАЦІЯ, ЕКСЕКРАЦІЯ, КОНМІНАЦІЯ, РИТОРИЧНІ ФІГУРИ.

Стилістичні фігури (грец. schema, лат. Figura - обрис, зовнішній вигляд; мовний зворот), система історично сформованих способів синтаксичної організації мовлення, що застосовуються переважно в межах фрази і реалізують експресивні (головним чином емоційно-імперативні) якості висловлювання. Вони використовуються в мовленні як не художній (у розмовно-побутовому та газетно-публіцистичних стилях), так і художній (особливо в поезії). Вивчення стилістичних фігур має тривалу історію (перші судження відносяться до епохи античності). До недавнього часу вони розглядалися переважно в навчально-дидактичному плані; в практичних посібниках з риторики, стилістиці і поетиці демонструвалися зразки мови, узяті, як правило, з творів далекого минулого; наводилися різноманітні класифікації (їх налічували від 20 до 70).Відповідні настанови виходили з припущення про те, що стилістичні фігури не більш ніж штучні й зовнішні прийоми «прикраси» промови, освоюються за допомогою наслідування. З сучасної точки зору, це звичайні, «природні» способи використання виразних можливостей мови, застосовують говорять (пишуть) при здійсненні конкретних актів мови і є одним з найважливіших компонентів індивідуального стилю. Поглиблене вивчення стилістичних фігур передбачає об'єднання зусиль різних фахівців: в першу чергу лінгвістів, літературознавців, психологів.

Розрізняють таку групу стилістичних фігур мислення:

АПОСІОПЕЗА (грецьк. aposiopesis — умовчання) — стилістична фігура, незавершене, раптово обірване речення, в якому думка висловлена не повністю. А. підкреслює неможливість сформувати всю глибину думки, почуття або небажання про все говорити, оскільки співбесідник спроможний зрозуміти й без слів. Наприклад: “— Ха-ха-ха!… всіх… викоренити… ха-ха-ха!… щоб і на насіння… всіх!… а-ха-ха… — вона аж хлипала” (М.Коцюбинський); “Ми йшли туди… Та яке там йшли… Летіли, рвалися… Тож ми вірили, що там… Зрештою, ти сам знаєш…” (У.Самчук); “Тато, бувало, й за цілий день так багато не вибалакували слів. А тут…” (Р.Федорів).

Там, під горою, в посмутнілій хаті,
стоїть труна… а там, на тій горі…
І пізнє літо… снопики на нивці …
гукає мати… бігає хлоп’я…
А там, у гробі…

(Ліна Костенко).

АМФІБОЛІЯ (грецьк. amphibolta — двоякість, двозначність, неясність) — вираз, який дозволяє двояке тлумачення. Наприклад, у реченні “Хмарка пливе кучерява, тихо, як сон, розтає” (В.Сосюра) слово “тихо” перебуває у синтаксичному зв’язку зі словом “розтає” (“тихо розтає”). Якщо першу кому зняти, то “тихо” стане частиною іншого словосполучення — “пливе тихо”. В усному мовленні А. знімає інтонація, у писемному — здебільшого розділові знаки. Неадекватне вживання розділових знаків призводить до перекручення авторського задуму, руйнування образу. Наприклад: “[…] Зносок начинений, як порхавка (,) зеленим пилом, лютою сукровицею […]” (Р.Федорів). Почасти в тексті сприйняття А. залежить від ритмоінтонації, зокрема від паузи, потребує особливого, не загальновживаного синтаксису, тому зумовлює усунення пунктуації з віршованого мовлення. Відтак утворюється дво- чи кілька-площинна семантична сув’язь:

холодний крик пташиний
нічний вітер на озерах
непевна постать з крилами із світла
в глибоку вирву
вдивляються загорнені в полотна […]

(Валентина Отрощенко).

АНТИМЕТАБОЛЯ (грецьк. antimetabole — вживання слів у зворотному напрямку) — різновид антитези, двочленна стилістична фігура, в якій повторюються ті ж слова, але зі зміною їхніх синтаксичних функцій та змісту, як, наприклад, в афористичній формулі Є.Маланюка: “Як в нації вождів нема, / Тоді вожді її поети”.

ЗЕВГМА (грецьк. seugma — зв'язок, ярмо) — стилістична фігура, яка виникає при об'єднанні однорідних членів, переважно підметів, одним дієслівним присудком, який відноситься тільки до одного з цих членів, наприклад: Стоїть сторозтерзаний Київ, і двістірозіп'ятий я (П.Тичина).

АНТИТЕЗА (протиставлення)— це стилістична фігура, яка утворюється зіставленням слів або словосполучень, протилежних за своїм змістом.

КОМУНІКАЦІЯ (порада з читачем, звертання до нього): "Пробачте, любі читачі, що я вже вживаю методи кінонапливу і повертаюсь усе назад, але ж не від того, що я забудько, а щоб краще іти вперед і ясніше було те, що буде'' (В. Сосюра);

КОМУНІКАЦІЯ (від лат. communicatio — єдність, передача, з'єднання, повідомлення, пов'язаного з дієсловом лат. communico — роблю спільним, повідомляю, з'єдную, похідним) це процес обмінуінформацією (фактами, ідеями, поглядами, емоціями тощо) між двома або більше особами, спілкування за допомогою вербальних і невербальних засобів із метою передавання та одержання інформації.

ЕТОПЕЯ (гр., лат. еіЬореіа — робити звичай, характер) — фігура думки, при якій певне міркування, зміст вкладається в уста тієї особи, яка має це оцінити. Навіть звичайні, поширені твердження набирають більшої ваги в устах авторитетних людей і стають ніби незаперечними. Часто використовується у мові вчителів, учених, учнів; у побутовому мовленні — коли незручно про себе чи когось щось казати, це «щось» переадресовують відомій співбесідникам третій особі.

РЕМІНІСЦЕНЦІЯ (лат. reminiscentia — спогад) — це один із видів творчих взаємовпливів, суть якого полягає в запо­зиченні окремих елементів з творчості попередників. Це можуть бути мотиви, образи, окремі вирази, деталі тощо. Обов'язковою умовою ремінісценцій є їх творча зміна, переосмислення, набуття нового змісту. Наприклад, перша редакція поеми Ігоря Муратова «Кінець Синього пта­ха» є ремінісценцією зі знаменитого метерлінківського «Синього птаха». Шевченківські інтонації простежуються у вірші «З нудьги, знічев'я, з неспокою» у цього ж автора: З нудьги, знічев'я, з неспокою, З недоброго передчуття Я знову мучуся собою, Переглядаю все життя. І все караюсь, все караюсь, Що я чогось недоробив, І все стараюсь, все стараюсь, Щоб сам себе не розлюбив.

ОМІСІЯ АБО ПЕРТЕРІЦІЯ - (псевдозамовчування): "Я не говоритиму про його розпусність, нічого не скажу про його ледарство та здирництво " (Ціперон).

ПЕРМІСІЯ - (фіктивний дозвіл на якийсь вчинок, заклик до нього): "Судіть мене. Судіть без знижки. Судіть — я винен — хоч до "вишки ". Мене, а заодно — й себе" (І. Світличний).

ЕКСЕКРАЦІЯ – побажання самому собі лиха, негараздів: «А щоб мене нечистий взяв».Поняття в українську риторику запровадив Феофан Прокопович.

ІМПРЕКАЦІЯ, КОНМІНАЦІЯ - (погроза, пересторога): "Оці самохвали, запишнені півні — на патріотичних задвірках вельможі, нам душі вбивають остовим клином! — оце нам грозить!" (В. Лесич).

РИТОРИЧНІ ФІГУРИ (від грец. ῥήτωρ ‘оратор’ та лат. figura ‘зовнішній вигляд, образ, фігура’) — у вузькому значенні — фігури мовлення, побудовані на словесних зворотах, що мають умовно-діалогічний характер: риторичні звертання, запитання, заперечення, оклик. У широкому значенні — синонім до понять фігури мови, стилістичні фігури — засіб підсилення емоційної впливовості художньої та ораторської мови, побудований на застосуванні синтаксичних конструкцій, відмінних від порядку слів, узвичаєного даною мовою. Стилістичні фігури включають тропи і власне стилістичні фігури.

Дата добавления: 2015-07-12