Зразок завдань для модульного контролю 3 страница

Готуючись до п’ятого питання слід врахувати, що хоча окремі автори і намагаються відносити національне законодавство та рішення національних судів до переліку джерел міжнародного права останні на даному етапі розвитку міжнародного права такими не вважаються. Для остаточного аналізу усіх “за” і “проти” цієї проблеми і пропонується додатково розглянути її в рамках окремого питання на семінарському занятті.

Тема 6. Співвідношення міжнародного і внутрішньодержавного права

План семінару:

1. Сфера дії міжнародного права та його співвідношення з внутрішньодержавним правом.

2. Теорії співвідношення міжнародного та національного права.

3. Вплив міжнародного права на внутрішньодержавне право.

4. Вплив внутрішньодержавного права на міжнародне право.

5. Взаємодія міжнародного права з внутрішнім правом України.

Методичні вказівки по підготовці до практичного заняття

Проблема співвідношення міжнародного та внутрішньодержавного права є однією з центральних проблем у теорії міжнародного права. При підготовці слід враховувати ту обставину, що серед вчених відсутня єдина точка зору з цього питання. Проте з’ясування взаємодії двох систем права має важливе практичне значення для правотворчої та правозастосовної діяльності.

Підготовку пропонується розпочати з визначення поняття сфери дії міжнародного права та характеристики їх видів, які теоретично можна визначити як суб’єктна, об’єктна і просторова. Доречним є проведення порівняльного аналізу сфер дії міжнародного права з внутрішньодержавним правом України.

Розглядаючи теорії співвідношення двох систем права, необхідно розуміти, що в основі функціонування національних правових систем лежать різні наукові підходи, якими користуються конкретні держави при вирішенні даної проблеми (наприклад, США_, Німеччина, Франція та ін.). Обов’язковим є характеристика дуалістичної та моністичної теорій співвідношення міжнародного та національного права.

У подальшому необхідно чітко визначити роль міжнародного права у розвитку внутрішньодержавного права, а також роль національного права в здійсненні норм міжнародного права. Необхідним є охарактеризувати зміст понять “імплементація”, “трансформація”, “інкорпорація”, “рецепція”, “відсилання” та інші, щодо яких вчені висловлюють різні думки. Розкривачи значення принципу сумлінного виконання міжнародних зобов’язань пропонується окремо звернути увагу на положення ст. 26, 27 та 46 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 р.

При вивченні законодавства України треба звернути увагу на положення Декларації про державний суверенітет від 16 липня 1990 р., ст. 8, 9, 18, 85, 92, 106, 116 та 151 Конституції України, детально проаналізувати Закон “Про міжнародні договори України” від 29 червня 2004 року та постанову Пленуму Верховного Суду України № 9 від 1 листопада 1996 р. “Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя”, зокрема, в частині, що стосується норм міжнародного права.

Тема 7. Суб`єкти міжнародного права

План семінару:

1. Поняття і класифікація суб’єктів міжнародного права. Поняття та види міжнародної правосуб’єктності.

2. Держава як основний суб’єкт міжнародного права: поняття, види держав та особливості правосуб’єктності.

3. Міжнародна правосуб’єктність народу, нації, які борються за створення держави.

4. Міжнародна правосуб’єктність міжнародних міждержавних організацій і державоподібних утворень.

5. Ватикан (Священний престол) як суб’єкт міжнародного права.

6. Мальтійський орден як суб’єкт міжнародного права.

7. Міжнародна правосуб’єктність фізичної особи, міжнародних неурядових організацій і транснаціональних компаній.

8. Україна як суб’єкт міжнародного права.

Методичні вказівки по підготовці до практичного заняття

При підготовці до першого питання обов’язково треба розглянути позиції різних науковців стосовно розмежування понять “суб’єкт міжнародного права” та “учасник міжнародних правовідносин”, проаналізувати історичні передумови виникнення суб’єктів міжнародного права та збільшення їх видів, розкрити поняття, основні риси та особливості міжнародної правосуб’єктності.

Для розкриття поняття держави як суб’єкта міжнародного права слід звернутися до положень Міжамериканської конвенції про права та обов’язки держав від 26 грудня 1933 р. В подальшому пропонується визначити особливості міжнародної правосуб’єктності держав (як простих так і складних, а також постійно-нейтральних держав) у порівнянні з іншими видами суб’єктів міжнародного права, основні права й обов’язки держав в системі міжнародно-правового регулювання.

У третьому та четвертому питаннях з використанням конкретних прикладів необхідно розглянути поняття та особливості створення відповідних суб’єктів міжнародного права, визначити обсяги їхньої міжнародної правосуб’єктності, встановити можливість збільшення кількості таких суб’єктів на сучасному етапі розвитку міжнародного права.

П’яте та шосте питання спрямованні на більш поглиблене ознайомлення курсантів (студентів) з особливостями створення, встановлення обсягів міжнародної правосуб’єктності та діяльності таких специфічних суб’єктів міжнародного права як Ватикан і Мальтійський орден.

В доктрині міжнародного права обговорення питань міжнародної правосуб’єктності фізичної особи, міжнародних неурядових організацій і транснаціональних компаній носить дискусійний характер. Пропонується ознайомитись з існуючими думками по даній проблематиці та визначити можливість віднесення вищезазначених осіб до переліку суб’єктів міжнародного права.

В останньому питанні увагу пропонується звернути на визначення моменту виникнення у нашої держави міжнародної правосуб’єктності, загальній характеристиці її міжнародної діяльності, можливості участі у міжнародних відносинах Автономної Республіки Крим та інших адміністративно-територіальних одиниць.

Змістовий модуль 2.

Інститути міжнародного права

Тема № 1. Визнання в міжнародному праві

План семінару:

1. Поняття визнання та його юридичне значення в міжнародному праві.

2. Види та форми визнання

3. Визнання держав і урядів (конститутивна і декларативна теорії, “доктрина Тобара” і “доктрина Естрада”).

4. Визнання органів національного опору, органів національно-визвольних рухів, “повсталої сторони”, “воюючої сторони”.

5. Засоби і типи визнання.

Методичні вказівки по підготовці до практичного заняття

Виникнення нових держав безпосередньо пов’язане з такими процесами в міжнародному праві як визнання. При розгляді першого питання треба врахувати, що міжнародне визнання має двоякий характер: як політичний, так і правовий. Обов’язково треба розкрити поняття визнання у міжнародному праві та визначити його юридичне значення в міжнародному праві.

При підготовці до наступного питання слід врахувати, що у міжнародному праві визнання може застосовуватися не лише стосовно держав. Отже, характеризуючи види визнання необхідно визначити, стосовно яких ще учасників міжнародних правовідносин може застосовуватися міжнародно-правове визнання. Узвичаєними формами визнання є: визнання de jure (де-юре), de facto (де-факто) і ad hoc (ад хок).

Як правило, разом із визнанням держави відбувається і визнання його уряду. Однак інколи визнання нового уряду може бути не пов’язаним із визнанням нової держави. Мова йде про ситуації, коли уряд приходить до влади в державі неконституційним шляхом. Тому у третьому питанні після визначення критеріїв визнання нових держав і урядів, окрему увагу пропонується звернути на характеристику конститутивної і декларативної теорій визнання, а також на характеристику “доктрина Тобара” і “доктрина Естрада”.

Відповідь на четверте питання вимагає детального аналізу умов та правових наслідків таких видів визнання як визнання органів національного опору, органів національно-визвольних рухів, “повсталої сторони”, “воюючої сторони”. Доцільним є наведення конкретних практичних прикладів.

В останньому питанні треба згадати про такі засоби визнання, як наочно засвідчене і таке, що припускається (мовчазне). До різних типів визнання належать: зумовлене, колективне, передчасне, спізніле і скасоване визнання.

Тема 2. Правонаступництво в міжнародному праві

План семінару:

1. Поняття та юридичне значення правонаступництва в міжнародному праві. Об’єкти правонаступництва та його види.

2. Правонаступництво держав щодо міжнародних договорів.

3. Правонаступництво держав щодо державної власності, державних архівів і державних боргів.

4. Правонаступництво України у зв’язку з припиненням існування СРСР.

Методичні вказівки по підготовці до практичного заняття

При підготовці за даною темою слід мати на увазі, що правонаступництво в міжнародному праві суттєво відрізняється від правонаступництва у цивільному праві. Мова йде про різних суб’єктів правонаступництва, різні об’єкти, види норм, що регулюють зазначені відносини тощо. Розкриваючи поняття правонаступництва в міжнародному праві доцільно ознайомитись як з поглядами окремих юристів-міжнародників, так і з позицією Комісії міжнародного права ООН. Для повноцінної характеристики видів правонаступництва рекомендується ознайомитись з положеннями універсальної та негативної теоріями правонаступництва.

Підготовку до другого та третього питань слід розпочати з ознайомлення з положеннями Віденської конвенції про правонаступництво держав стосовно договорів від 23 серпня 1978 р. і Віденської конвенції про правонаступництво держав стосовно державної власності, державних архівів і державних боргів від 8 квітня 1983 р. Після цього перейти до розкриття особливостей настання та розвитку відносин правонаступництва стосовно зазначених об’єктів міжнародних правовідносин, визначити поняття “державна власність”, “державні архіви” і “державний борг”.

Відповідь на останнє запитання вимагає ознайомлення з відносинами правонаступництва, що виникли між Україною та іншими державами як тими, що проголосили про свою незалежність у зв’язку з припиненням існування СРСР, так і вже існуючими повноцінними суб’єктами міжнародного права. Особливу увагу треба звернути на висвітлення процесу розв’язання проблем правонаступництва між Україною та Російською Федерацією як на початку 90-х років ХХ ст., так і на сучасному етапі двосторонніх відносин. Обов’язковим є посилання на акти національного законодавства України та міжнародні договори укладені між колишніми республіками СРСР.

Тема 3. Відповідальність у міжнародному праві

План семінару:

1. Поняття та підстави міжнародно-правової відповідальності (суб’єкти відповідальності, цілі, принципи).

2. Поняття, ознаки та класифікація міжнародних правопорушень.

3. Обставини звільнення від міжнародно-правової відповідальності.

4. Види та форми міжнародної відповідальності.

5. Відповідальність держав у зв’язку з діяльністю, що не заборонена міжнародним правом.

Методичні вказівки по підготовці до практичного заняття

У першому питанні необхідно показати, яке значення для функціонування сучасного міжнародного права має інститут відповідальності, зазначити основи його виникнення, цілі, принципи, поняття відповідальності. Визначити суб’єктів міжнародно-правової відповідальності та підстави настання міжнародно-правової відповідальності (юридичні та фактичні).

Розкриваючи друге питання, треба звернути увагу на поняття міжнародного правопорушення, його ознаки та класифікацію, а також провести чітку грань між різними міжнародними правопорушеннями (міжнародними злочинами та злочинами міжнародного характеру). Обов’язковим є висвітлення ролі Комісії міжнародного права у розробці поняття міжнародного злочину.

Слід мати на увазі, що міжнародне право передбачає випадки, коли поведінку суб’єкта, що не відповідає міжнародним зобов’язанням, може бути не визнано порушенням. Така ситуація може мати місце за наявності однієї з наступних обставин: згода, відповідні заходи, самооборона, непереборна сила, непередбачений випадок (форс-мажор), стихійне лихо, стан необхідності.

З’ясуванню сутності міжнародно-правової відповідальності значною мірою сприяє аналіз її видів та форм. Слід вказати на відмінності міжнародно-правової відповідальність держав та міжнародних організацій, відрізняти політичну та матеріальну відповідальність, звернути увагу на поняття міжнародно-правових санкцій, та дати визначення термінам „санкція”, „репарація”, „реституція”, „субституція”, „реторсія”, „репресалії”, „сатисфакція”, „ресторації”.

При розгляді останнього питання треба звернути увагу на відповідальність держав, що може виникати у зв’язку з діяльністю, яка незаборонена міжнародним правом, тобто є правомірною. Можливість виникнення негативних наслідків для держав за умови їхньої правомірної поведінки наприкінці ХХ ст. обґрунтовувалась на основі концепції об’єктивної відповідальності, тобто відповідальності за об’єктивно (незалежно від волі суб’єкта) заподіяний збиток, обсяг, форми і умови відшкодування якого визначалися на підставі домовленостей сторін, закріплених у спеціальних міжнародних договорах. Обов’язковим є посилання на міжнародні договори, в яких передбачено можливість притягнення до такої відповідальності.

Тема 4. Мирні засоби вирішення міжнародних спорів

План семінару:

Навчальні питання

1. Юридичне значення інституту врегулювання міжнародних спорів у міжнародному праві. Спори і ситуації в міжнародних відносинах.

2. Становлення і зміст принципу мирного вирішення міжнародних спорів. Мирні засоби вирішення міжнародних спорів.

3. Дипломатичні (політичні) засоби вирішення міжнародних спорів: переговори, добрі послуги, посередництво, обслідування та примирення.

4. Правові (судові) засоби вирішення міжнародних спорів: арбітраж і судовий розгляд.

5. Міжнародний суд ООН.

6. Вирішення спорів у рамках міжнародних організацій.

Методичні вказівки по підготовці до практичного заняття

Проблема розв’язання міжнародних спорів мирними засобами здавна привертала увагу представників міжнародно-правової доктрини. Разом з тим, остаточне правове закріплення обов’язку вирішення державами будь-яких спорів виключно мирними засобами відбулося лише у другій половині ХХ ст. Саме тому розпочати підготовку за даною темою пропонується з ознайомлення з історією становлення в міжнародному праві зобов’язання мирного вирішення міжнародних спорів, визначення змін, які відбулися у міжнародному праві у зв’язку з відходом від вирішення міжнародних спорів “немирними засобами” до застосування мирних засобів розв’язання міжнародних спорів, розмежування понять “міжнародний спір” і “міжнародна ситуація”.

Основою сучасної системи мирних засобів розв’язання міжнародних спорів є міжнародно-правовий принцип мирного врегулювання спорів. З’ясуванню його сутності значною мірою сприятиме ознайомлення з положеннями Статуту ООН, резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 2625 (XXV) від 24 жовтня 1970 р., резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 37/10 від 15 листопада 1982 р., резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 43/51 від 5 грудня 1988 р., Гельсінського Заключного акта НБСЄ 1975 р та ін. Після характеристики змісту принципу мирного вирішення міжнародних спорів, слід визначити поняття “мирні засоби розв’язання спорів”, надати класифікацію мирних засобів вирішення міжнародних спорів.

Підготовка до третього та четвертого питань вимагає детальної характеристики конкретних засобів вирішення міжнародних спорів: дипломатичних (політичних) і правових (судових). Обов’язковим є аналіз історичного становлення конкретного засобу вирішення міжнародних спорів у міжнародних відносинах, визначення відмінностей від інших (наприклад, добрі послуги та посередництво) засобів вирішення міжнародних спорів, посилання на міжнародні договори та інші міжнародно-правові акти, які сприяли їхньому розвитку та застосовувалися як правова основа для розв’язання конкретних міжнародних спорів.

Міжнародний суд ООН є одним з найбільш відомих органів, що займається розв’язанням міжнародних спорів мирним шляхом. Пропонується ознайомитись з особливостями його виникнення, складу, діяльності та юридичною силою його рішень та консультативних висновків.

Відповідь на останнє запитання повинна містити аналіз діяльності універсальних (ООН), регіональних (Рада Європи) та спеціалізованих (Міжнародна організація праці) міжнародних організацій, статутні акти яких передбачають можливість брати участь у вирішенні міжнародних спорів. Обов’язковим є проаналізувати особливості розв’язання міжнародних спорів в рамках діяльності конкретної міжнародної організації.

Тема 5. Міжнародно-правові питання громадянства

План семінару:

1. Правовий режим громадян у міжнародному праві.

2. Способи набуття громадянства: філіація; натуралізація; оптація і трансферт; змішана система набуття громадянства. Припинення громадянства.

3. Подвійне громадянство (біпатриди) і безгромадянство (апатриди).

4. Правовий стан іноземців. Правовий статус біженців і переміщених осіб.

5. Право притулку.

Методичні вказівки по підготовці до практичного заняття

Підготовку до першого питання пропонується розпочати з: визначення особливостей правового регулювання міжнародним правом положення населення; дослідження розуміння у міжнародно-правовій доктрині поняття “населення” та його складових категорій: громадяни даної держави, іноземці, особи без громадянства; порівняння терміну “громадянство” з терміном “підданство”; визначення правового статусу громадян України.

Міжнародному праву та національному законодавству держав відомо декілька способів набуття та припинення громадянства, але у чистому вигляді вони майже не застосовуються. Саме тому у другому питанні пропонується звернути увагу на способи набуття та припинення громадянства, що відомі як у міжнародному праві, так і в національному законодавстві України.

Розкриваючи третє питання необхідно детально охарактеризувати сутність понять “безгромадянство” і “подвійне громадянство”, визначити умови їхнього виникнення та правовий статус фізичних осіб за законодавством різних держав.

Відповідь на четверте питання повинна містити аналіз правового статусу іноземців, біженців і переміщених осіб. Під час підготовки слід мати на увазі, що іноземні громадяни за статусом можуть поділятись на три категорії: ті, що користуються національним режимом; ті, яким надано режим найбільшого сприяння; іноземні громадяни зі спеціальним статусом перебування (проживання). Використання посилань на міжнародно-правові акти та нормативно-правові акти законодавства України стосовно правового статусу іноземців, біженців і переміщених осіб є обов’язковим.

В останньому питанні слід встановити момент виникнення та процес розвитку інституту права притулку у міжнародному праві, його роль та значення для сучасного міжнародного права. Під час характеристики права притулку у міжнародному праві слід пам’ятати, що право притулку може бути територіальним і дипломатичним.

Змістовий модуль 3.

Галузі міжнародного права

Тема 1. Право міжнародних договорів

План семінару:

1. Поняття і кодифікація права міжнародних договорів.

2. Міжнародний договір: поняття, форма, структура та види.

3. Стадії укладання міжнародних договорів.

4. Недійсність, припинення або зупинення дії міжнародних договорів.

5. Законодавство України про міжнародні договори

Методичні вказівки по підготовці до практичного заняття

При вивченні даної теми слід пам’ятати, що право міжнародних договорів посідає особливе місце в системі міжнародного права, оскільки з появою міжнародних договорів виникає і право, що регулює їхню дію. Тому підготовку слід розпочати з визначення поняття права міжнародних договорів, висвітлення процесу його кодифікації та обов’язкової характеристики наступних міжнародних конвенцій: Віденська конвенція про право міжнародних договорів 1969 р., Віденська конвенція про право договорів між державами і міжнародними організаціями або між міжнародними організаціями 1986 р. та Віденська конвенція про правонаступництво держав стосовно договорів 1978 р.

Розкриваючи друге питання, слід врахувати, що для розкриття сутності поняття “міжнародний договір” важливого значення має характеристика його форми, структури, учасників та видів.

Укладання міжнародних договорів – це процес, що складається з ряду послідовних стадій, кожну з яких треба коротко охарактеризувати. Треба розглянути: поняття повноважень і право виконання дій без спеціальних повноважень; стадію підготовки й прийняття тексту договору; надання згоди на обов’язковість договору. Обов’язково треба звернути увагу на наступні терміни: автентичність, парафування, підписання ad referendum, правила альтернату, промульгація, застереження. У відповідності до положень ст. 102 Статуту ООН, необхідно пояснити значення офіційного опублікування міжнародних договорів і їх реєстрації у Секретаріаті ООН.

Відповідь на четверте питання повинна містити аналіз підстав, при наявності яких може встановлюватися недійсність міжнародного договору (ст. 46–53 Віденської конвенції 1969 р.), припинення (неправомірні та правомірні) або зупинення його дії (ст. 54–64 Віденської конвенції 1969 р.), а також наслідків, що можуть у зв’язку з цим виникати.

Важлива роль у регулюванні укладення та виконання міжнародних договорів належить внутрішньодержавному праву. В Україні це перш за все Конституція України (ст. 9, 85, 106), Закон України “Про міжнародні договори України” від 29 червня 2004 р., Закон України “Про Конституційний Суд України” від 16 жовтня 1996 р. тощо.

Тема 2. Міжнародні конференції та міжнародні організації

План семінару:

1. Поняття, ознаки та класифікація міжнародних конференцій.

2. Поняття, ознаки та класифікація міжнародних організацій.

3. Організація Об’єднаних Націй.

4. Рада Європи.

5. Організація Північноатлантичного договору (НАТО).

6. Організація з безпеки і співробітництва в Європі.

7. Співдружність Незалежних Держав.

8. Євразійське Економічне Співтовариство.

Методичні вказівки по підготовці до практичного заняття

При підготовці першого питання слід звернути увагу на важливість скликання міжнародних конференцій для розв’язання політичних, економічних, військових та інших проблем. Характеризуючи поняття та класифікацію міжнародних конференцій визначте особливості підготовки, скликання та розробки правил їхньої процедури, систему органів та правове значення актів міжнародних конференцій.

З’ясуванню сутності другого питання значною мірою сприяє історико-правовий аналіз еволюції права міжнародних організацій, визначення напрямків регулювання та характеристика джерел. Визначте ознаки та класифікацію міжнародних організацій, особливості правосуб’єктності міжнародних міжурядових та міжнародних неурядових організацій, правові основи діяльності та структуру органів, поняття „внутрішнього і зовнішнього права” міжнародних організацій.

Організація Об’єднаних Націй є універсальною міжнародною організацією з питань підтримки міжнародного миру і безпеки та розвитку співробітництва між державами. Проаналізуйте передумови створення, мету та принципи діяльності, умови членства, систему органів та спеціалізованих установ ООН.

У системі права міжнародних організацій особливе місце належить регіональним організаціям. Поміж багатьох з них, пропонується звернути увагу на ознайомлення з діяльністю Ради Європи, Організації Північноатлантичного договору (НАТО), Організації з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ), Співдружності Незалежних Держав (СНД) та Євразійського Економічного Співтовариства (ЄврАзЕС). Характеристика їхньої діяльності повинна будуватися за наступною схемою: передумови заснування, правова основа діяльності (пидписання та набуття чинності міжнародної угоди), мета заснування, основні завдання та функції, визначення системи та повноважень органів, Україна та відповідна міжнародна організація.

Тема 3. Право зовнішніх зносин

План семінару:

1. Поняття та кодифікація права зовнішніх зносин.

2. Органи зовнішніх зносин: поняття і класифікація.

3. Дипломатичне право.

4. Право спеціальних місій. Дипломатичне право у його застосуванні до відносин держав з міжнародними організаціями або в рамках міжнародних конференцій.

5. Консульське право.

Методичні вказівки по підготовці до практичного заняття

При підготовці першого питання слід пам’ятати, що право держав на зовнішні зносини безпосередньо походить з державного суверенітету, а право на участь у житті міжнародного співтовариства з принципу суверенної рівності. У відповідності до положень принципу невтручання держави не мають права втручатися як у внутрішні, так і у зовнішні справи іншої держави, що належать до її суверенної компетенції. Основним джерелом права зовнішніх зносин є загальновизнанні принципи і норми міжнародного права, перш за все звичаєві міжнародно-правові норми. Багатосторонні та двосторонні договори лише уточнюють норми загального міжнародного права у конкретних областях права зовнішніх зносин (дипломатичне, консульське право та інші).

Органи зовнішніх зносин виступають представниками держав у міжнародних міжвладних політичних відносинах, і всі діяння, що здійснюються в межах їх компетенції, розглядаються як діяння держави, від імені якої вони діють, та накладають на неї відповідальність за міжнародним правом. Система органів зовнішніх зносин визначається умовами міжнародного життя і покликана забезпечити захист національних інтересів держав. Держава у міжнародних відносинах виступає єдиним суб’єктом міжнародного права.

З’ясуванню сутності третього питання значною мірою сприяєтиме аналіз положень Віденської конвенції про право зовнішніх зносин 1961 р. Характеристика дипломатичного права повинна розпочинатися з визначення його поняття, а також містити інформацію про види та діяльність постійних дипломатичних представництв (початок і закінчення їхньої діяльності), структуру і персонал дипломатичних представництв (дипломатичний корпус), функції, привілеї та імунітети дипломатичних представництв. Окремо слід звернути увагу на особливості міжнародно-правового захисту осіб, що користуються дипломатичним імунітетом.

Підготовку до четвертого питання рекомендується розпочати з ознайомлення з положеннями Конвенції про спеціальні місії 1969 р. та Віденської конвенції про представництво держав у їхніх відносинах з міжнародними організаціями універсального характеру 1975 р. У відповіді треба вказати на зв’язок данних областей права зовнішніх зносин з дипломатичним правом, визначити види спеціальних місій і представництв держав при міжнародних організаціях або в рамках міжнародних конференцій, охарактеризувати їхні функції, привілеї та імунітети. Окремо слід звернути увагу на привілеї та імунітети міжнародних організацій та їхнього персоналу.

Відповідь на п’яте питання повинна будуватися з урахуванням положень Віденської конвенції про консулькі зносини 1963 р. та містити визначення поняття консульського права, характеристики предмету його правового регулювання, видів та діяльності консульських установ (представництв), консульського округу, структури і персоналу консульських установ (консульський корпус), консульських функцій, привілеїв та імунітетів.

Змістовий модуль 4.

Галузі міжнародного права

Тема 1. Територія в міжнародному праві

План семінару:

1. Поняття і види територій у міжнародному праві.

2. Юридична природа і склад державної території.

3. Поняття, види та правовий режим державних кордонів.

4. Територіальні спори.

5. Правовий статус Арктики.

6. Правовий статус Антарктики.

Методичні вказівки по підготовці до практичного заняття

Стабільний розвиток сучасної системи міжнародних відносин неможливий без чіткого міжнародно-правового регулювання питань території. Необхідно показати, яке значення для функціонування сучасного міжнародного права має інститут території, основи його виникнення, а також розглянути класифікацію територій (просторів) за їх правовим режимом.

Розкриваючи друге питання, слід врахувати, що у міжнародній доктрині існує безліч визначень державної території, та незалежно від цього треба вказати не лише на її поняття та складові частини, а також на принцип територіального верховенства як основу визначення правового статусу території. Вказати на можливості використання території однієї держави іншою державою, правові підстави територіальних змін та протиправні зміни державної території. Для цього особливо слід звернути увагу на такі поняття “цесія”, “плебісцит”, “міжнародний сервітут”, “кондомініум”, “ад’юдикація”, “дебеляція”, “анексія”, “ефективна окупація”, “давнина володіння”, “військова окупація”.

У відповіді на третє питання треба чітко визначити поняття державних кордонів та їх видів, розкрити значення термінів “делімітація”, “демаркація” і “редемаркація”. Для ознайомлення з особливостями правового режиму державних кордонів України обов’язковим є дослідження національного законодавства України, особливо Конституції України і Закону України “Про державний кордон України” від 4 листопада 1991 р.

Дата добавления: 2015-07-11