Опорні схеми до теми.

ПЕДАГОГІЧНИЙ

ПРОЦЕС У ВНЗ

СТРУКТУРА

ПЕДАГОГІЧНОГО

ПРОЦЕСУ

ЗАКОНИ

НАВЧАННЯ

ЗАКОНОМІРНОСТІ

НАВЧАННЯ

ПРИНЦИПИ

НАВЧАННЯ

МЕТОД

НАВЧАННЯ

ПІДХОДИ ДО

КЛАСИФІКАЦІЇ

МЕТОДІВ

НАВЧАННЯ

КЛАСИФІКАЦІЯ

МЕТОДІВ

НАВЧАННЯ ЗА

Ю. БАБАНСЬКИМ

СЛОВЕСНІ

МЕТОДИ

НАВЧАННЯ

НАОЧНІ

МЕТОДИ

НАВЧАННЯ

ПРАКТИЧНІ

МЕТОДИ

НАВЧАННЯ

ІНШІ МЕТОДИ

НАВЧАЛЬНО-

ПІЗНАВАЛЬНОЇ

ДІЛЬНОСТІ

ЗАСІБ

НАВЧАННЯ

ВИДИ

ЗАСОБІВ

НАВЧАННЯ

Педагогічний процес у вищому навчальному закладі та особливості його організації

Педагогічний процес – це внутрішньо-логічно пов'язана сукупність процесів, які у своїй багатогранності й складності трансформують досвід людства, його знання, цінності, надбання в особистісні якості, установки та риси студентів, а також їх освіченість та ідейність, культуру й здібності, звички й характер.

Основні структурні компоненти педагогічного процесу як системи: мета педагогічного процесу, суб'єкти та об'єкти системи, завдання, змістова складова (виховання, навчання (самоосвіта), професійна підготовка, розвиток), організаційна структура, педагогічна діяльність, а також результат.

Педагогічний процес забезпечує виконання замовлення суспільства на підготовку громадян і фахівців, що виражено в його загальній меті.

Конкретні вимоги суспільства визначають конкретніші завдання навчання й розвитку людей, а також його зміст. Саме мета і зміст становлять найважливіший змістово-цільовий компонент педагогічного процесу. Мета функціонує в діяльності і педагога, і студентів на рівні її усвідомлення та реалізації.

Отже, визначена мета є відправним моментом, що зумовлює функціонування педагогічного процесу як системи, яка є сукупністю структурних компонентів, органічно взаємозалежних між собою.

Педагогічний процес є взаємодією суб'єктів та об'єктів навчання й виховання, яка спрямована на розв'язання завдань навчання, професійної підготовки, виховання й загального розвитку людини, а також на формування в неї певних якостей, установок, емоційно-вольової стійкості, надійності тощо.

Отже, процесуальними компонентами є не самі суб'єкти навчання, а мета, завдання, зміст, засоби, мотивація, методи та форми взаємодії педагогів і студентів, а також результати, яких досягають.

Основні завдання педагогічного процесу у вищому навчальному закладі:

– підготовка молодих громадян до суспільно корисної діяльності;

– цілеспрямоване формування особистості громадянина, який має високі моральні й громадянські якості;

– озброєння студентів такою системою професійних знань, навичок і вмінь, які забезпечили б ефективну практичну діяльність у певній галузі діяльності;

– забезпечення цілеспрямованого розвитку духовних сил, інтелектуальних, фізичних і моральних якостей кожного студента.

Особливості завдань педагогічного процесу визначають зміст складових цього багатофункціонального процесу – виховання (самовиховання), навчання (самоосвіти) й розвитку. Кожен з елементів функціонально-змістової структури педагогічного процесу є відносно самостійною підсистемою.

Найважливішими компонентами педагогічного процесу є навчання й виховання, які зумовлюють суттєві зміни освіченості, професійної підготовки, вихованості й розвитку людей, а також рівня сформованосгі їхніх якостей. Процеси навчання й виховання складаються з певних взаємозалежних процесів.

Результатом функціонування педагогічного процесу як системи загалом є знання, навички, вміння і готовність людини до суспільно корисної діяльності, а також професійні, громадянські, морально-психічні й фізичні якості.

У конструюванні педагогічного процесу у вищому навчальному закладі необхідно дотримуватися відповідних етапів. Традиційно виокремлюють три етапи: підготовчий, основний і завершальний.

На підготовчому етапі розв'язують такі завдання: визначення цілей, діагностика умов, прогнозування досягнень, проектування й планування розвитку педагогічного процесу. На цьому етапі створюють необхідні навчально-матеріальні, морально-психологічні, естетичні умови, раціонально розподіляють наявний час. Завершують підготовчий етап розробленням перспективного плану професійної підготовки людей.

Етап організації й реалізації педагогічного процесу містить такі елементи взаємодії суб'єктів та об'єктів навчання:

– формулювання мети і роз'яснення завдань діяльності, прийняття їх тими, хто навчається, та окремими виконавцями;

– використання обраних методів, засобів і форм організації педагогічного процесу; забезпечення взаємодії всіх суб'єктів виховання; створення сприятливих умов; здійснення різних заходів стимулювання активності людей.

У процесі педагогічної взаємодії здійснюють оперативний контроль, виокремлення слабких аспектів у методах і формах організації виховних впливів, регулювання процесу, уміло організовуючи різноманітні заходи стимулювання діяльності об'єктів навчання, внесення оперативних коректив у зміст діяльності суб'єктів навчання й виховання, у послідовність окремих її видів.

Завершується педагогічний процес етапом аналізу його результатів. Суб'єкти навчання вивчають слабкі й сильні аспекти навчально-виховного процесу, рівень професійної підготовленості студентів до професійної діяльності, їх громадську, соціальну і моральну зрілість, рівень розвитку особистості, її зміст.

Особливо важливо виявити причини неповної відповідності результатів цілям навчання й виховання. Аналіз причин відставання й недоліків – дуже важливий елемент завершального етапу педагогічного процесу. Без цього неможливо правильно окреслити подальший рух уперед.

Одним із найважливіших напрямів підвищення якості та ефективності навчання й виховання є інтенсифікація педагогічного процесу. Вона відбувається на основі правильного поєднання традиційних та інноваційних підходів і впровадження нових технічних засобів, технологій, методик. Цього досягають завдяки конкретному формулюванню навчально-виховних завдань, раціональному плануванню професійної підготовки, ретельному добору навчального матеріалу, ефективному використанню навчального й позанавчального часу, застосуванню сучасних технологій навчання й виховання, забезпеченню чіткості й високої організованості в роботі, постійному пошуку і впровадженню досягнень науково-технічного прогресу.

До важливого напряму вдосконалення педагогічного процесу належить його гуманізація, яка має забезпечити кожному учасникові процесу гідне й поважне становище у вищому навчальному закладі. Для гуманізації характерне олюднення відносин; високе суспільне визнання кожного, гарантія соціальної захищеності, вияв індивідуальності; увага до внутрішнього світу людини, задоволення її матеріальних і духовних потреб.

З гуманізацією нерозривно пов'язана демократизація педагогічного процесу, яка створює умови для того, щоб кожна людина стала активною діючою особою цього процесу. Демократизація – це викорінювання будь-яких виявів формалізму, черствості, пасивності, бюрократизму в навчанні й вихованні людей, в організації їхнього життя й діяльності. Це підвищення суспільної й пізнавальної активності людей, їхньої зацікавленої причетністю до справ суспільства. І найголовніше – реалізація духовного потенціалу всіх учасників педагогічного процесу в інтересах підвищення його ефективності.

Щоб демократизувати педагогічний процес, у вищому навчальному закладі потрібно створити сприятливі умови для вияву активності, творчості, ініціативи студентів. Для цього їх залучають до планування, організації та проведення конкретних навчально-виховних заходів. Забезпечення провідної ролі науково-педагогічних працівників в удосконаленні педагогічного процесу додає йому системного характеру і є визначальним чинником оптимізації з навчання й виховання.

Педагогічний процес у вищому навчальному закладі – не механічна сума процесів навчання, виховання, освіти, професійної підготовки й розвитку, а самостійне цілісне явище, що має свої закономірності.

Закони, закономірності та принципи навчання

Закономірності навчання – об'єктивні, стійкі та істотні зв'язки в навчальному процесі, що зумовлюють його ефективність.

Загалом закономірності навчання у вищому навчаль­ному закладі відповідають закономірностям навчання в за­гальноосвітній школі чи будь-якому навчальному закладі. Їх поділяють на об'єктивні і суб'єктивні.

Об'єктивні закономірності навчання:

– Виховний і розвивальний характер навчання.

– Зумовленість навчання суспільними потребами.

– Залежність результатів навчання від умов, в яких відбувається навчальний процес.

– Врахування реальних навчальних можливостей сту­дентів.

– Рівень активності студента.

– Цілеспрямована взаємодія викладача, студента і ви­учуваного об'єкта.

Суб'єктивні закономірності навчання. Вони зале­жать від особливостей діяльності викладача, його харак­теру тощо.

Процес навчання здійснюється на основі обґрунтованих і перевірених практикою дидак­тичних принципів, зумовлених закономірностями і за­вданнями освіти.

Принципи (лат. рrіпсіріит – початок, основа) навчання – основні положення, що визначають зміст, організаційні форми і методи навчальної роботи.

До загальнодидактичних принципів належать:

– принцип науковості,

– принцип системності і послідовності навчання,

– принцип доступності навчання,

– принцип зв'язку навчання з життям,

– принцип свідомості і активності у навчанні,

– принцип наочності у навчанні («золоте правило» ди­дактики),

– принцип міцності засвоєння знань, умінь і нави­чок,

– принцип індивідуального підходу,

– принцип емоційності навчання.

С пецифічні принципи навчання:

– принцип єдності наукової і навчальної діяльності кафедр і викладачів,

– принцип участі студентів у науково-дослідній ро­боті,

– принцип органічної єдності теоретичної і практич­ної підготовки студентів,

– принцип врахування особистих можливостей кож­ного студента.

Принципи навчання тісно взаємопов'язані, зумовлю­ють один одного, жоден з них не може бути використаний без урахування інших. Тому в процесі навчання викладач повинен керуватися всіма принципами.

Метод навчання – спосіб упорядкованої взаємопов'язаної діяльності викладачів та студентів, спрямованої на досягнення постав­лених вищою школою цілей.

Методи навчання слід відрізняти від методів учіння.

Метод учіння – спосіб пізнавальної діяльності студентів, зорієнтований на творче оволодіння знаннями, уміннями і навич­ками та вироблення світоглядних переконань на заняттях і в са­мостійній роботі.

Методи навчання і методи учіння мають свої спе­цифічні особливості, вони відносно самостійні, але розгля­даються в єдності.

У дидактиці існують різні підходи щодо класифікації методів навчання:

– за джерелами передавання і характером сприймання інформації виокремлюють словесні, наочні та прак­тичні (С. Петровський, Е. Галант);

– за основними дидактичними завданнями виділяють методи оволодіння знаннями, методи формування умінь і навичок, застосування здобутих знань, умінь і навичок (М.Данилов, Б.Єсипов);

– за характером пізнавальної діяльності виокремлюють пояснювально-ілюстративні, репродуктивні, проблем­ного викладу, частково-пошукові, дослідницькі (М.Скаткін, І.Лернер);

– за бінарною класифікацією виділяють методи ви­кладання: інформаційно-повідомлювальний, пояснюваль­ний, інструктивно-практичний, пояснювально-спонукаль­ний; методи учіння: виконавський, репродуктивний, про­дуктивно-практичний, частково-пошуковий, пошуковий (М. Махмутов).

Ю. Бабанський пропонує власну класифікацію:

– методи організації і здійснення навчально-пізна­вальної діяльності (пояснення, інструктаж, розповідь, лекція, бесіда, робота з підручником; ілюстрування, де­монстрування, самостійне спостереження, вправи, лабора­торні, практичні і дослідні роботи);

– методи стимулювання навчальної діяльності (на­вчальна дискусія, забезпечення успіху в навчанні, пізна­вальні ігри, створення ситуації інтересу у процесі викла­дення, створення ситуації новизни, опора на життєвий досвід студента; стимулювання обов'язку і відповідаль­ності в навчанні);

– методи контролю і самоконтролю у навчанні (усний, письмовий, тестовий, графічний, програмований, само­контроль і самооцінка у навчанні).

Словесні методи навчання. До них належать пояснен­ня, інструктаж, розповідь, бесіда, навчальна дискусія та ін.

Наочні методи навчання. Сутність їх полягає у викори­станні зображень об'єктів і явищ. До цих методів нале­жать ілюстрування, демонстрування, самостійне спостере­ження.

Практичні методи навчання. Ці методи передбачають різні види діяльності студентів і викладачів, а також са­мостійність студентів у навчанні. До них відносять вправи, лабораторні і практичні роботи.

Кожен викладач у своїй діяльності використовує також методи, які не охоплені наведеною вище класифікацією. Серед них найпоширенішим є індукція і дедукція, методи аналізу, синтезу, порівняння, узагальнення, конкретизації, виді­лення головного.

Успішність процесу навчання, ефективність викорис­тання в ньому різних методів і форм навчання значною.мірою залежить від вдалого вибору засобів навчання.

Засіб навчання – сукупність предметів, ідей, явищ і способів дій, які забезпечують реалізацію навчально-виховного процесу.

Найважливішим засобом навчання є слово викладача, за допомогою якого він організовує засвоєння знань сту­дентами, формує у них відповідні уміння та навички. Ви­кладаючи новий матеріал, він спонукає до роздумів над ним, його осмислення і усвідомлення.

Важливим засобом навчання є підручник, за допомо­гою якого студент відновлює в пам'яті, повторює та за­кріплює здобуті на заняттях знання, виконує різні види самостійної роботи. Інші засоби навчання виконують різ­номанітні функції: заміняють викладача як джерело знань (відеофільми, магнітофон, навчальні пристрої та ін.); кон­кретизують, уточнюють, поглиблюють відомості, які пові­домляє викладач (картини, карти, таблиці та інший наоч­ний матеріал); є прямими об'єктами вивчення, досліджен­ня (машини, прилади, хімічні речовини, об'єкти живої природи); виступають «посередниками» між студентом і природою або виробництвом у тих випадках, коли їх безпо­середнє вивчення неможливе або ускладнене (препарати, моделі, колекції, гербарії тощо); формують у студентів на­вчальні та професійні уміння і навички (прилади, інстру­менти та ін.); є символічними (знаковими) засобами (історичні та географічні карти, технічні креслення, графіки, діаграми тощо). Необхідними чинниками, що сприяють успішному за­своєнню знань, є технічні засоби навчання (ТЗН). До них належать: дидактична техніка (кінопроектори, діапро­ектори, телевізори, відеомагнітофони, електрофони, комп'ютери), екранні посібники статичної проекції (діа­фільми, діапозитиви, транспаранти, дидактичні матеріали для епіпроекції), посібники динамічної проекції (кіно­фільми, кінофрагменти, відеофільми та ін.), фонопосібники (магніто­фонні записи, відеозаписи, радіо- і телепередачі).

Інформаційні ТЗН з огляду на те, які органи чуття включені для сприймання навчальної інформації, поділя­ють на аудійовані (слух) і візуальні (зір). Найзручнішими є аудіовізуальні (слухо-зорові), тобто ті, за яких показ зобра­ження супроводжується текстом, а звуковий ряд – відпо­відними ілюстраціями.

Ефективнішими та більш доцільними нині є технічні засоби навчання широкого призначення – відеотехнічні і проекційні.

Запитання та завдання для самоконтролю

1. Розкрийте сутність основних завдань педагогічного процесу у вищій школі.

2. Охарактеризуйте компоненти педагогічного процесу.

3. Визначте специфіку загальних закономірностей навчання у дидактиці вищої школи.

4. Проаналізуйте специфічні для дидактики вищої школи принципи навчання.

5. Розкрийте особливості реалізації загальних принципів навчання в дидактиці вищої школи.

6. Розкрийте зв’язок між словесними, наочними і практичними методами навчання.

7. Доведіть взаємозв’язок методів і прийомів навчання.

Завдання для самостійної роботи

1. Підготуйте повідомлення про актуальні проблеми організації педагогічного процесу у вищій школ на основі аналізу публікацій педагогічних журналів.

2. Порівняйте моделі навчання у зарубіжній та вітчизняній вищій школі.

3. Складіть таблицю класифікації принципів навчання у вищій школі.

4. Зробіть конспект теми у вигляді переліку питань, відповіді на які висвітлюють її зміст.

Тема 2.3. Форми організації навчального процесу у вищій школі (4 год.)

Компетенції (прогнозовані результати навчання)

Знання: основних форм організації навчального процесу у вищій школі; типів лекцій, семінарських та практичних занять; вимог до форм організації навчального процесу.

Уміння: аналізувати організацію навчально-виховного процесу у вищій школі, форми і засоби його забезпечення та проведення лекцій, семінарських, практичних та лабораторних занять, консультацій.

1. Загальна характеристика форм організації навчального процесу у вищій школі.

1.1. Лекції та методика їх проведення.

1.2. Семінарські, практичні та лабораторні заняття у вищій школі і методика їх проведення.

1.3. Методика організації та проведення індивідуальних занять, консультацій.

1.4. Самостійна робота студентів.

2. Навчальна та виробнича практика студентів.

3. Контроль навчальної діяльності студентів: функції, принципи, види та форми.

4. Оцінка і оцінювання у вищій школі, засоби діагностики.

Основні поняття теми: форми організації навчального процесу: лекція, семінар, практичне заняття, лабораторна робота, практикум, консультація, самостійна робота; контроль навчальної діяльності; оцінка й оцінювання.

---

Дата добавления: 2015-07-11