— Ти маніпулюєш демонами?
— Я підкупляю демонів. – з нотками насмішки, відповів ісполін. – А це ще сильніше переконання.
Заглиблюватися в суть почутого, в мене не було часу, адже саме в цей момент, він зробив випад вперед і з усією силою замахнувся в Женю. Удар прийшов на його плечі. І він не промахнувся. На Женіному рукаві з’явилася червона пляма, яка продовжувала рости. Стало зрозуміло, що поріз був глибоким. Замахнувшись в друге, я зрозуміла, що він не збирається зупинятися, але і Женя був не таким простим, яким здавався на переший погляд. Зігнувшись він наніс йому удар прямо в живіт, від чого той звалився на землю. Не втрачаючи ні секунду Женя вирішив просто вивести його зі гри. Підбігши до нього він зловив його за волосся і декілька раз вдарив потилицею об підлогу. Але нажаль це не допомогло. Скинувши женю з себе, за декілька секунд він прийняв ідентичну позу. Притиснувши Женю всім своїм тілом, він не дав йому можливості навіть ворухнутися. Тому в нього з’явилася чудова нагода завдати вирішальний удар.
— Ні! – закричала я. – Зупини це! Будь – ласка!
— І пропустити найцікавіше.
Як би я не зневажала Дениса, але він був правий. Саме в цей момент почалося найцікавіше. І гру вступив Максим. Одним швидким рухом, він перемістився в сторону нападаючого, і наніс йому удар такої сили, що той знову відлетів, в іншу сторону кімнати. Не втрачаючи ні секунди, він вихопив кинджал, і притиснувши демона до стінки, встромив його прямо в серце. Через секунду, він був мертвим. Все закінчилося. І для мене також. Картинка розсіялася.
— Що!?
Я закричала з такою силою, що здається мені самій заклало вуха.
— Що було дальше?
— А це ти дізнаєшся, коли повернешся в своє тіло, – з лукавою посмішкою відповів ісполін. – Якщо, звичайно ж, будеш чемною.
В мене більше не залишалося сил, щоб сперечатися. Після всього побаченого, моя психіка була виснаженою. Тому щоб не наробити дурниць, я підняла на нього стомлений погляд, і відповіла:
— Я буду чемною. Що ти хочеш від мене?
Здається він був впевнений, що я відповім саме так. Тому весело плеснувши в долоні він промовив:
— Я хочу, щоб ти супроводжувала мене на зустріч з моїм батьком.
Мої очі не просто округлилися від здивування. Вони вилізли з орбіт. Все те, що я пережила. Всі ті страшні речі, які він робив, щоб переконати мене в тому, що мені не слід відмовляти йому в реалізації його зловіщих планів, було просте побачення з батьком? Це просто не вкладалася в голові. Тому подивившись на нього ненависним поглядом, я прошипіла через стиснуті зуби:
— Я обіцяю, що зроблю це!
Розплившись в широкій посмішці, він відповів:
— Нарешті я познайомлюся з ним.
— А хіба ми незнайомі, – здивувалася я.
— Ні! – спокійно, але з нотками зневаги відповів ісполін. – Лелій покинув мою маму, як тільки дізнався, що вона вагітна.
Глава 5.
Пройшло декілька хвилин з моменту почутого, але я вперто продовжувала мовчати. Подивившись на Дениса, я зрозуміла, що він очікує від мене хоча б якоїсь реакції. Але її не було. Я завмерла, не знаючи, як мені реагувати. Дивуватися, з викриками: «Ого, нічого собі. Я в шоці», вже стало нормою, тому залишалося просто запитати:
— Ти той самий загадковий син, якого він збирається вбити?
Здається такого ісполін від мене явно не чекав. Тому піднявши брови він промовив:
— Оооо, батько згадує про мене час від часу!
— Я так розумію, що той факт, що він збирається тебе вбити, тебе не дуже хвилює.
Посміхнувшись Денис розвів руками:
— Він не зможе цього зробити!
— Чому? – здивувалася я.
Одного разу Лелій розповідав мені, що саме цим вони і займаються. Відловлюють ісполінів і вбивають їх.
— Тому що, в мене є ти, красуне.
— Ти збираєшся маніпулювати Лелієм, погрожуючи вбити мене?
Звичайно ж я знала, що подобаюся архидемон, але я не була впевненою, що він заради мене погодиться на синові умови. Навіть навпаки, я була переконана що цей номер не пройде. А що тоді? Він вб’є мене?
«Чому мене постійно хтось хоче вбити?”, – подумки простогнала я.
— А чому б і ні. Як на мене це безпрограшний варіант.
— Чому ти в цьому такий впевнений?
— Напевно я поспішив називати тебе дуже розумною, – фиркнув Денис.
Я не відреагувала на його гостру репліку, адже бажання почути відповідь, була сильнішою.
Побачивши мій зацікавлений погляд, ісполін вирішив продовжити:
По – перше – Лелій душі в тобі не чає, – загнувши великий палець, почав він. – По – друге – він хоче розібратися в твоїй загадковій смерті, і поверненні до життя. По – третє – він захоплений твоїм вмінням черпати з нього ангельську енергетику. – По четверте – йому цікаво, як ти додумалася подорожувати по всьому потойбіччі. І нарешті, по – п’яте, – оголосив Денис, піднімаючи кулак з усіма загнутими пальцями, – він знає хто ти є насправді. І він аж пищить, так хоче дізнатися про тебе все.
«Ну хто ж я така!?», – подумки, закричала я. Хто я така, що сам архидемон ламає собі голову над цими питаннями. Він прожив тисячі років, і він не знає відповіді на них. Це просто вражало і вбивало наповал.
— Якщо це правда…
— А це – правда, – перебив мене Денис.
— То Лелій погодиться з твоїми умовами, – закінчила я. – Але які вони, це вже інше питання.
У відповідь Денис тільки посміхнувся.
— Не забувай ти обіцяла виконати все, що я тобі накажу, – серйозним і водночас суворим голосом почав ісполін. – І зараз ми перенесемося в пекло. Тому, будь чемна і не нароби дурниць.
Вислухавши його вказівки, я кивнула в знак згоди. Після всього того, що він зробив з моїми близькими, мені не хотілося ризикувати.
— От і добре. – А зараз попрошу вашого неперевершеного метелика. – промовив він, дивлячись на мою шию.
Я зловила найціннішу свою річ, і міцно стиснула в руці. Віддати її в руки ісполіна – психопата, аж ніяк не хотілося. Але вибору в мене не було. Тому обережно відстібнувши застібку, я кинула на нього останній печальний погляд, і протягнула його Денису. У відповідь, той самодовільно посміхнувся, я поклав метелика у кишеню.
— Як тільки ми повернемося, отримаєш його назад.
Мені нічого не залишалося, як тільки погодитися. Тому кивнула, просверлився його ненависним поглядом.
— Добре.
— Ну тоді ні пуху.
Після цих слів, ісполін витягнув руку вперед, пропонуючи мені взятися за неї. Не роздумуючи, я підкорилася, і через секунду ми тримаючись на руки, погрузилися в невагомість.
— Ні пера, – прошептала я.
Як не дивно, але цього разу все відбулося набагато швидше. Ні тобі легенького вітерцю, ні яскравого світла. Єдиним нагадуванням, що я подорожую з ісполіном, залишилося поколювання в долоні.
Не встигла я сконцентруватися на своїх відчуттях, як ми опинилися в самому пеклі. Я була переконана, що він попрямує до Лелія, але здається в нього були інші плани. Придивившись я побачила, що ми знаходимося в невеличкій кімнаті. Вона не була похожа на жодну, в які я переносилася. Оскільки це не був кабінет, а звичайна кімната. Односпальне ліжко, шафа – купе і журнальний столик, все що знаходилося в ній. На самому ліжку, схрестивши ноги сидів мужчина і читав книжку. Та коли ми повністю матеріалізувалися, я змогла розпізнати його.
— Майкл, – видихнула я.
Від несподіванки, біс підстрибнув і витріщився на нас округлими від здивування очима. Здається Майкл втратив дар мови, оскільки завмерши він не промовив ні слова. Ще б пак! Самий ісполін навідався в його спальню.
— Вероніко, – прошептав він.
Його погляд кидався між мною і Денисом, тому я вирішила не тягнути, і заспокоїти його.
— Майкл, все буде добре…
— Я б не був таким в цьому впевненим, – перебив мене ісполін, дивлячись на Майкла пристальним поглядом.
Всі ми прекрасно розуміли, хто сильніший, і хто знаходиться на вершині цієї харчової піраміди. І подивившись на біса, я зрозуміла, що він як ніхто інший розуміє серйозність ситуацій. Промайнула така думка, що він вперше бачить ісполіна. Оскільки вони здебільшого займаються канцелярською роботою, цей варіант дуже ймовірний.
— І так! – оголосив Денис, зробивши декілька кроків в сторону Майкла.
Біс був настільки переляканим, що за долю секунди стояв з протилежного краю ліжка.
— Перейдемо зразу до справи, тому кави можеш не готувати.
Кинувши на Дениса останні переляканий погляд, Майкл сконцентрувався на мені. Він дивився так, ніби я могла завдати йому більшої шкоди, а ніж сам ісполін.
— Вероніко, – майже пошепки, промовив він. – Що відбувається?
— Досить! – викрикнув Денис. – Запитання тут буду ставити я. А ти, якщо хочеш і далі перескладати Лелієві папірчики, повинен зробити все, що я тобі скажу.
Майкл продовжував дивитися на нас переляканим поглядом, тому коли він почув запитання, то не став заперечувати. Після того, як біс кивнув в знак згод, ісполін продовжив:
— Як ти вже здогадався, я той самий Лелієвий син, – почав Денис, розходжуючи по кімнаті.
Зародилася така думка: «Яким чином Майкл повинен був про це здогадатися?»
Але дивлячись на всю серйозність цієї розмови, я вирішила вияснити це питання пізніше.
В той час ісполін продовжував:
— Тому мені потрібно, щоб ти зараз зганяв до свого архидемон, і повідомив його, що до нього в гості поспішає його дорогий син.
На секунду Денис замовк, тим самим давши Майклу можливість обдумати почути. Та коли біс хотів відповісти, ісполін змахнув рукою, даючи зрозуміти, щоб той помовчав.
— Ооо…, – протягнув Денис. – Про Вероніку також можеш сказати. А ще обов’яково передай йому моє повідовлення. Якщо він задумає якусь дурницю, я скручу їх голову без вагань і розбумів, а тоді рознесу тут все, що попадеться мені під руку. Або другий варіант – це зробить Вероніка. Правда?
Останнє запитання відносилося до мене. І це я зрозуміла по тому, як Денис рідко перевів погляд з Майкла на мене. Мені тяжко було зрозуміти, яким саме чином я зможу рознести тут половину пекла, але сперечатися не стала. Оскільки під загрозою було життя всіх моїх близьких, тому моя обіцянка виконувати все що він мені прикаже, залишалася в силі. Не вагаючись і з впевненим виразом обличчя я схвально похитала головою.
— Ти все зрозумів? – запитав ісполін, припечатавши біса своїм страхітливим поглядом.
— Так, – коротко відповів він.
— Ну тоді вперед.
Провівши рукою в сторону дверей, Денис дав зрозуміти, щоб той спішив передати його повідомлення. Біс вирішив не випробовувати терпіння ісполіна, тому в цю ж секунду направлявся в сторону дверей. Але раптом Денис перегородив йому дорогу, і зловив за руку. Від його дотику, біс скривився, і видав щось схоже на приглушений стогін.
— І запам’ятай, – спокійним але владним голосом, промовив він. – Я первородний ісполін. І я сильніший за будь – кого в цьому убогому пеклі. Навіть від свого батька. Тому, навіть не думайте складати хитромудрих планів.
Коли ісполін закінчив, Майкл погодився і пообіцяв повернутися через хвилину. Тому коли ісполін відпустив його руку, біса як вітром здуло. Не дивлячись на надзвичайну швидкість пересування, мені вдалося розгледіти його зап’ясток, який бую обпечений. А ще з нього йшов дим. Ху… Від побаченого, по шкірі пробігли мурашки.
— От і чудово! – виголосив Денис, присідаючи на ліжко.
— І що тепер? – запитала я, взявши з нього приклад.
Коли я присіла біля нього, Денис здивовано подивився на мене. Напевно він не очікував, що я так спокійно віднесуся до цієї операції під назвою: «Воз’єднання сім’ї». Але він швидко взяв себе в руки, і відвівши свій здивований погляд промовив:
— Будемо чекати, – спокійним і рівним голосом відповів він, ніби через десять хвилин нам повинні принести піцу.
— До – речі! – жваво викрикнув він.
Від несподіваного вопля я здивовано покосилася на нього.
«Що він там знову придумав?», – з відчаю, подумала я.
— Говорячи про те, що ти розтрощиш все, що попадеться тобі під руку.
«Ооо. А це вже цікаво».
Я не відводила він ісполіна захопленого погляду, тому він самодовільно посміхнувся, і продовжив:
— Звичайно ж, ти не зможеш цього зробити, – впевнено промовив Денис.
Здається на моєму обличчі розповзлася крива ухмилка, тому ісполін швидко додав:
— Поки що, ти не зможеш цього зробити. Але Лелієві не обов’язково про це знати.
«Чортові інтриги. Але чому архидемон вважатиме, що я така могутня?».
Запитання так і роїлися в моїй голові, і я вже хотіла задати хоча б одне із них, але раптово двері спальні розпахнулися, голосно вдарившись об стінку. В дверному пройомі стояв схвильований Майкл.
— Лелій чекає на вас, – офіційно оголосив він.
— Супер! – викрикнув Денис. – Ти передав йому моє повідомлення.
Здригнувшись біс, схвально кивнув:
— Все до слова!
— Розумничка,– похвалив його він. – Може я навіть і не вб’ю тебе.
Від цих слів навіть мені стало моторошно. Здавалося б, я уже повинна була звикнути, що хтось комусь погрожує смертю. До того ж, мені з десяток раз приходилося таке чути особисто. Але вже ж таки, кожного разу, це звучить жахливо. Дивлячись на Майклів вираз обличчя, стало зрозуміло, що йому також стало не пособі. Тому невпевнено провівши рукою, він запропонував слідувати за ним. Дорога виявилася не далекою. Коли ми вийшли з кімнати, то опинилися в довгому коридорі. Так дивно було ходити по самому пеклі, оскільки я завжди переміщалася в конкретне місце, і там вже залишалася, до моменту повернення.
Як я зрозуміла, по – ліву і по – праву сторону знаходилися спальні для працюючих в пеклі. Та коли ми вийшли, перед нами розгорнувся великий, просторий хол. Не знала б я де знаходжуся, то описала б це місце, як дорогий респектабельний готель. В цьому холі знаходилося шість шкіряних диванів і журнальних столиків. Нічого не підозрюючи, там сиділо декілька безсмертних. Один мужчина читав якусь книгу, а хлопець з дівчиною про щось перешіптувались. Та коли ми появилися на горизонті, ця ідилія швидко розсіялася. Всі вона зірвалися на ноги, зайнявши оборонну позицію. А в хлопця який спілкування з дівчиною, навіть блиснув срібний кинджал.
Побачивши це Денис тільки фиркнув і голосно розсміявся.
— Привіт, діти! – привітався він, проходячи мимо.
Вони подивилися на нього ненависними поглядами, але ніхто не посмів нападати, чи коментувати його репліку. Не думаю, що ісполіни часто прогулюються пеклом, ще й під супроводом Лелієвого секретаря. Тому їм не залишалося нічого іншого, як насторожено спостерігати.
Коли ми пересікли хол, перед нами з’явилися знайомі мені двері. Ті самі до яких мене привів Майклом в ту ніч, коли я впевше потрапила в пекло. Як і тоді вони здавалися гігантськими. Та коли вони відчинилися, я не побачила звичної кімнити з джакузі, яку я відвідувала декілька раз. По словах Лелія – це була ілюзія. Тому коли я переступила поріг, то опинилася в тому самому єдиному реальному Лелієвому кабінеті. Як тільки ми увійшли, стало зрозуміло, що архидемон дуже хвилюється. Він підірвався на ноги з такою швидкістю, що велике бархатне крісло на якому він сидів, від’їхало назад на декілька метрів.
— Вероніко, що відбувається? – повторивши Майклове запитання, тривожним голосом, промовив він.
— У свого сина запитай! – моментально, викрикнула я.
Лелій покосився на мене. Тоді на Дениса. Тоді знову на мене. Його погляд метався в однієї сторони на другу, і він не знав, що відповісти. Можу собі представити, які зараз думки роїлися в його голові. Вероніка, яка поклялася більше не навідуватися в пекло, несподівано заявляється з самим ісполіном. І не з будь – яким, а з його сином. Навіть мені, ця комбінація здається занадто крутою.
Коли незручне мовчання затягнулося, оскільки Лелій так і не зміг підібрати відповідних слів, заговорив Денис:
— Ой, тільки не заперечуй, що я не твій син. Знаю серед людей, це часто вживана фраза.
— Ми не люди, щоб говорити такі дурниці, сину! – крізь зуби витиснув Лелій.
— От і чудово, батьку, – весело відповів ісполін.
Лелій продовжував стояти в непорушній позі, стиснувши кулаки. А от Денис почував себе навпаки, дуже розкуто. Взявши мене за руку, він запропонував присісти на одне з тих крісел, які знаходилися навколо скляного стола. Ставши позаду мене, ісполін поклав свої руки на мої плечі.
— Чого тобі треба? – таким самим тоном, запитав демон.
— Не надто ввічливо, вважаючи той факт, що я твій дорогоцінний син.
— Не драматизуй! – відповів Лелій.
Здається його шок, в перемішку зі стресом, почав проходити. Оглянувшись, він силою думки підсунув крісло назад і присівши відкинувся на його спинці.
— На твоєму б місці, я не витрачав свої сила. В разі твоєї відмови, в моєму проханні, вони тобі дуже знадобляться.
Подивившись на свого сина здивованим поглядом, Лелій так сильно стиснув ручку, що вона розлетілася в його руках.
— Я краще помру, а ніж виконаю яке не будь твоє прохання.
— Як шкода, що це не входило сьогодні в мої плани, – награно простогнав ісполін, гірко зітхнувши.
— Ось за кого тобі варто переживати – оголосив Денис, міцно стиснувши мої плечі. Від його мертвої хватки, я застогнала. Подивившись на Лелія благальним поглядом, я побачила суцільний холод в його очах. Здається Денис також зрозумів це, тому для кращого ефекту додав перчинку. По всьому моєму тіло пройшовся електричний струм. Починаючи він пальців на ногах, і закінчуючи кінчиками волосся. Біль була нестерпною, і своєрідною, тому не стримуючись я закричала. Після того, як все закінчилось, я розплющила очі, і побачили, що Лелій знаходиться в попередній позі. Жоден нерв не дьоргнувся на його обличчі, і почали закрадатися підозри, що йому абсолютно байдуже на мене. Однак те що він промовив в наступну секунду, підтвердило мої здогадки.
— Ми не будемо торгуватися – спокійно відповів архидемон.
«От тобі, і безпрограшний варіант», – жахнулася я. Я не знала, що мені робити, оскільки прекрасно розуміла, як тільки я стану безкорисною, мене виведуть із гри. Тому я відняла на Лелія страждальний погляд:
— Лелій! – простогнала я. – Будь – ласка!
Лелій перевів на мене ненависний погляд. Він подивився на мене так, ніби тільки що помітив, що я знаходжуся тут.
— Вероніко, досить цього цирку! – крижаним голосом, промовив він. – Думаєш, я не здогадався, що ви за одно.
— З чого ти взяв, що я на одній стороні з твоїм неврівноваженим сином.
Денис покосився на мене, але заперечувати не став. Можливо він думав, що я стараюся врятувати ситуацію, але це було зовсім не так. Мене дивував сам факт, що Лелій не довіряє мені, і підозрює в змові з ісполіном. Звичайно подізріло, що я не появлялася пів року, і тут на тобі прийшла з ісполіном. Тим більше дивний сам факт, моєї присутності у всіх демонських перипетіях.
— По твоєму, я вчора народився!? – закричав Лелій.
Здається таким злим я його ще ніколи не бачила. Зараз він був настільки могутнім, що мені навіть не потрібно було використовувати свою силу, щоб відчути це. От зараз, як говорить Настя, дійсно повітря між нами почало згущуватися. І не тільки в переносному плані, а в найпрямішому, який тільки можна собі представити. Лелій розізлився не на жарт, і мене буквально почало втискати в крісло його енергетикою. Вона була настільки сильною, що я почала задихатися.
— Що ти робиш? – видихнула я.
Складалося враження, що якась невидима сила стискає твої легені. Кисню майже не залишилося, тому я жадібно почала хапати ротом повітря. Подивившись на Дениса, я зрозуміла що йому абсолютно паралельно що буде зі мною. Його нудьгуючий вираз обличчя, говорив краще будь – яких слів.
— Показую тобі, що мене не варто злити, – прошипів Лелій, і на цьому все закінчилося.
Коли він послабив силу, я вдихнула перший ковток повітря. Це було неперевершено, тому опустивши голову на стін, я закрила очі.
— Та пішли ви! – тихо, але з нотками огиди промовила я. – Ти такий самий хворий, як і твій син.
Я не бачила виразу його обличчя, але по звуках стало зрозуміло, що він стиснув кулаки з такою силою, що було чутно хрускіт кісточок.
— Не смій прирівнювати мене до ісполіна!
Демон намагався говорити спокійно, але дрижачий ненависний голос, видавав його огиду. І тут я не витримала. Чому вони повинні використовувати мене. Спочатку Юлька катувала мене, через те, що Лелій пішов від неї, через мене. А зараз його хворий син, який погрожував усім моїм близьким, а за притягнув мене в пекло, щоб вирішити особисті питання з таким самим чокнутим батьком.
— А ти! – прошипіла я, піднімаючи голову. – Не смій мене звинувачувати у змові з ісполіном.
Не знаю, що саме здивувало демона, але його погляд із ненависного, перетворився на здивований. Я б сказала, що в ньому також були присутні нотки страху.
І тут, це сталося. Я втрачала контроль. Ненависть і злоба переповнювали мене, тому енергія яку я приховувала, почала просочуватися. І не просто просочуватися, вона наполегливо виривалася на волю. Я була настільки зла, що навіть і не намагалася стримати її.
Я захотіла підвестися, але Денис продовжував мене стримувати. Тому, довго не думаючи, я зловила його за руку, і викрутила її в протилежну сторону. Почувся хрускіт кісток, та ісполінові ненависні воплі. Він постарався вирватися, однак я була швидшою. Різко розвернувшись я зловила його за горло і відкинула в іншу сторону кімнати. За іронією долі, він врізався в ту саму етажерку, що і я минулого разу. Не знаю, як в мене це вийшло, але мені вдалося утримувати його в такому положенні одною думкою про те, що я хочу цього.
Я не бачила що робить Лелій, проте по відсутності признаків життя, він продовжував непорушно сидіти, спостерігаючи за видовищем, яке розгорнулося в його кабінеті.
В той час я підійшла ближче до ісполіна і подивилася йому прямо в очі. До цього моменту він був впевнений, я б сказала аж занадто самовпевнений в собі. Проте зараз все змінилося. Його погляд не відображав нічого окрім страху. А якщо він боїться, значить на це є причини.
— А ти! – викрикнула я, не відводячи погляду. – Не смій більше маніпулювати мною.
Згадавши все те, що мені прийшлося пережити, моя енергія почала бити такими потоками, що я в буквальному розумінні відчула, як вона переповнює мене. Заповнюючи кожну клітинку мого тіла, вона зросла в мені. І це було неперевершено.
Аж раптом мені захотілося з ним зробити те, що і він з моїми рідними. Тому почала я саме з рук.
В цю ж секунду Денис закричав, адже я саме уявила як його руки покриваються глибокими порізами, з яких стікає кров.
— Що ти робиш? – викрикнув він.
Але я не зупинялася, тому через декілька секунд, порізи почали збільшуватися, і кров полилася з новою силою.
— Показую тобі, як зараз почувається моя мама, – дрижачим голосом, відповіла я.
Денис підняв на мене погляд повний відчаю і страху. Стало зрозуміло, що він боїться коли підуть малинки. А малинки – це той момент, коли на мого друга напав демон з срібним кинджалом.
— Красуне, заспокойся, – промовив ісполін.
Як я зрозуміла, це повинно було прозвучати кокетливо і впевнено, однак вийшло жалюгідно.
На його репліку, я тільки голосно розсміялася.
— Оооо, не поспішай. Ти ж іще найцікавішого не побачив.
І тут він почав задихатися. Проте я вирішила кровоточачих ран не забирати. Тому коли він зловився за горло, кров розбризкувалась в усі сторони.
Не відпускаючи Дениса, я повільно розвернулася до Лелія. Від несподіванки він шарахнувся і подався назад.
— Вероніко, заспокойся! – промовив він, витягнувши вперед руки.
Але мене вже було не зупинити. Я сама не усвідомлювала що творю, адже мною керувала помста.
— Я спокійна, як ніколи.
На цих архидемон звалився на землю і почав синіти, він нестачі кисню. Мені захотілося, щоб він відчув те, що я відчувала декілька хвилин назад.
Яке він мав право, показувати свою силу.
— Та яке ти мав право, застосовувати до мене свою нікчемну силу.
Гнів в мені починав збільшуватися, відповідно і сила також. Я відчула, як моя енергетика починає рости, заповнюючи всю кімнату. А через секунду, навколо мене розгорнувся справжнє цунамі. Книжкові шафи почали перекидатися в протилежні сторони, і по всюди посипалися сторінки вирвані з книг. Їх прямо засмоктувало, і розкодувало в різні сторони. В тому числі і все, що знаходилося неподалік. Зробився такий хаос, що важко було що не будь розгледіти. Про те, я бачила все чітко. Притиснутий до етажерки, в повітрі висів ісполін, який задихався, стікаючи кров’ю. Звичайно ж я розуміла, що він безсмертний і його може вбити лише срібний кинджал, якого в мене нажаль не було. Проте позволяти погрожувати мені, я не могла допустити.
Оглянувшись навколо, мій погляд зупинився на центральному скляному столі, під який корчився від болю архидемон. Він нестачі кисню він посинів, і намагаючись схопити ковток повітря, жадібно махав губами.
З ісполіном все було зрозуміло, тому я вирішила залишити його в такому стані як найдовше. Нехай помучиться. А от з леліям, в мене був окрема розмова. Я послабила силу, і він почав потрохи приходити до тями. Спокійним і впевненим ходом, я підійшла до нього і присіла на найближче крісло. Я не розумію, як так сталося, але холоднокровність і грів, перевищували можливо – допустимі норми. Тому я не відчувала нічого крім ненависті.
— Вероніко…, – прошептав Лелій.
Коли його погляд сфокусувався, він подивився на мене переляканими очима.
Я подивилася на цього жалюгідного архидемон, і мені захотілося в цю ж секунду перерізати йому горло.
— Замовкни! – викрикнула я.
Мені абсолютно не хотілося слухати його сопливі вибачення. Тому я вирішила продовжити розпочате. Не знаю, як в мене це получилося, але я представила маленький ніж в моїй руці, і він появився насправді.
— А зараз, – спокійним голосом промовила я. – Ми почнемо з найменшого ножа.
Піднявшись я підійшла до нього в притул, і присіла на корточки.
— Вероніко, – повторив Лелій.
Але було пізно що говорити, оскільки паралізувавши його рухи, я провела лезом по його лобі. Відразу ж заструїлася кров, заливаючи його чарівне личко. Зараз мені не хотілося нічого, тільки спотворити його обличчя, як це зробила Юля з Настьою. Ці думки піддали мені сміливості, і я замахнулася в друге.
— Не хвилюйся – прошептала я, побачивши його переляканий погляд. – Все по технології твоїх мертвої шлюхи.
Я провела лезом по шиї, і не витримавши Лелій закричав.
— Надіюся, тебе вбивати буде так само приємно, як і її.
— Вероніко, відпусти магію, – нерозбірливо прошептав архидемон.
Не зрозумівши про яку магію він говорить, я вирішила не звертати на це особливої уваги. Тому повільно розстібаючи ґудзики на його сорочці, приготувала ніж більший розмірів.
— Що ти мелеш, старий маразматику? Я не тримаю ніякої магії.
Проте Лелій не заспокоювався.
— Магія всередині тебе. Все це робиш не ти, це вона управляє тобою. Відпусти її, і все закінчиться.
Ці слова ніби привели мене до тями. І навіть не тому, що я повірила йому. Причина набагато банальніша, просто цікава інформація, завжди привертала мою увагу.
— Про яку магію ти говориш?
— Про магію, якою володіють всі відьми.
Глава 6.
— Не заговорюй мені зуби! – прокричала я. – Які ще відьми?
Вистачить того, що мій найкращий друг – ангел, ворог – архидемон, а безсмертний, який хоче моєї смерті – ісполін. А зараз мені заявляються, що існують ще й відьми.
— Вероніко, відпусти магію. Заспокойся і ми з тобою про все поговоримо.
Мій погляд завмер в роздумах, оскільки мене розривали суперечливі емоції. З однієї сторони, я хотіла дізнатися все про цю магію, яка бурлить в мені. А з іншої, я не могла собі позволити сісти за стіл переговорів, після того, що сталося. Тому я вибрала другий варіант.
— Та пішли ви всі!
Кинувши останній ненависний погляд на ісполіна який стікав кров’ю, та архидемона, який продовжував жадібно хапати повітря ротом, я вирішала повертатися на додому. Здається Лелій продовжува щосьв говорити, але я вже нічого не чула. Я занурилася в темряву, і через декілька секунд телепортувалася в своє тіло. Як і очікувалось, я знаходилася в лікарняній палаті. Коли я відкрила очі, то побачила, що біля мене сидить Женя. Він тримав мою руку, і не переставав гладити її. Проте побачивши, що я прийшла до тями, відпустив її, і стиснув мене в міцних обіймах.
— Дякувати Богу, – видихнув він. – Ти прийшла до тями!
Я була настільки щасливою бачити свого найкращого друга, цілим і не ушкодженим, що не стрималася і розплакалася йому прямо в сорочку.
— Женя! – схлипуючи, промовила я. – Ти навіть не представляєш, що мені прийшлося пережити.
Відсторонившись, Женя подивився мене прямо в очі, і помахав головою.
— Звичайно не представляю. Я ж не рекордсмен по втраті свідомості.
Раптом в моїй голові спалахнула картина їхнього поєдинку, тому я тривожно почала оглядати його.
— Женя, з тобою все в порядку?
Після цих слів, він схопив мене за руку і міцно стиснув її.
— Вероніко, відпочивай, – заперечно похитавши головою, відповів він.
— Ти довго була без свідомості, і сильно вдарилася головою.
Подивившись на нього здивованим поглядом, я не розуміла про що він ліпить. Аж поки не побачила, що крім нас в кімнаті також знаходяться ще одна людина. І це була Вікторія Василівна. Побачивши, що ми з Женьою закінчили розмовляти, вона повільно підійшла до мого ліжка.
Дата добавления: 2015-09-28; просмотров: 22 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |