Повторивши ще раз ті слова, які я так старанно вивчала на протязі останніх пів години, я відчула як енергія починає покидати мене. Спочатку похолоділо в області грудей, тоді живота, і нарешті я відчула як вона витікає з моїх рук. Складалося таке враження, ніби хвилину тому назад, в твої душі розцвітали прекрасні сади, в яких зароджувалося все світле і прекрасне, що є в цьому світі. Зароджувалося життя, яке пульсувало нестримною енергією світла, радості, щастя і любові. І тут, несподівано, все завмерло. Все те щастя, і краса, яка панувала всередині тебе заніміла. Наче в оазисі твоєї душі, почався льодовиковий період. І цей резонанс був найжахливішим, який мені коли не будь приходилося переживати.
Через декілька секунд моя сила покинула мене повністю. І коли захололи навіть кінчики пальців, я перестала промовляти слова закляття, яких мене навчив Денис. Коли холод в середині мене зник, я зрозуміла, що все закінчилося, і все що потрібно було зробити – зроблено. Тому залишилося тільки чекати. Перевівши погляд я з Лізи на ісполіна, я побачила самодовільну посмішку на його обличчі.
— Молодець! – похвалив він мене, схвально кивнувши головою.
— І що дальше? – розвівши руками, запитала я.
— А дальше, ми будемо чекати. – спокійно відповів він, притискаючись спиною до стовбура дерева. Закинувши голову назад, він заплющив очі.
— Скільки? – нервово запитала я.
— Не знаю, – відповів він, потиснувши плечима. – Але надіюся недовго. В мене сьогодні ще є важливі справи. Не стирчати ж мені тут вічно.
— Ну да…., – іронічно протягнула я. – Дивлячись на те, що саме ти нас сюди притягнув.
Не розплющуючи очей, Денис тільки розвів руками.
— З’явилися непередбачувані обставини. А це забрало добрий кусок часу.
— І що воно тобі дало? – нервово запитала я, відкидаючись на сиру землю весняного лісу.
— Я дізнався силу твоєї магії.
Від цих слів по шкірі пробігло стадо мурашок. Я й досі, не могла звикнутися з думкою, що я володію магією. А ще страшніше було уявлення того, що я відьма.
— І навіть не думай говорити: «Я не відьма! Женя казав, що цього не може бути», – відчувши мою енергетику, випалів ісполін.
— Ну і яка вона? – проігнорувавши його репліку, поцікавилася я.
— Хто – вона?
— Моя магія, – промовила я, зібравши всю свою силу волі в кулак.
— Ооооо, – замріяно простогнав ісполін, заклавши руки за голову. Знову відкинувшись на спину, він оперся спиною об стовбур дерево. – Вона фантастична.
— Ти відчув її? – здивувалася я.
— Її би відчув кожен безсмертний в радіусі двох кілометрів, – фиркнув ісполін. – Правильно ангел говорить: «На землі не потрібно світитися».
Піднявши брови, я здивовано подивилася на Дениса.
— Ти погоджуєшся з Женькою?
— В деяких питаннях він має рацію. Все ж таки не перший рік ангелом літає.
Ці слова зацікавили мене, тому при піднявши голову я приготувалася слухати продовження. А саме ту частину, скільки ж приблизно «не перший рік» він літає ангелом. Скільки б я не розпитувала Женю, про його до ангельське життя, він мовчав як риба у воді. Обґрунтовуючи тим, що ті часи пройшли і він не хоче про них згадувати.
— Скільки йому років? – запитала я, коли побачила що Денис не збирається продовжувати.
— Чорт його знає, – відповів він, розвівши руками. – Але як на мене, він не молодий ангел.
— Звідки ти знаєш? – розчарованим голосом запитала я.
— Дитино, – з натиском промовив він. – Проживеш тисячі років, ще не таке навчишся відчувати.
— Ну і скільки йому років, по твоїх нефілінських відчуттях?
Я вирішила не звертати уваги на його старечі репліки, оскільки інформація щодо Жені була цікавішою.
— Більше тисячі, це точно. – задумавшись, відповів він. – Може навіть і півтора.
— Скільки!? – викрикнула я.
Це просто не вкладалося в голові. Як хлопцю, який тягає тебе по магазинах, змушує танцювати коли немає музики, прикалується з тебе, може бути тисячі років. Просто фантастика.
— От бачиш, з якими ти раритетами спілкуєшся.
— Це точно…, – протягнула я, змірявши ісполіна ствердним поглядом.
Після цієї репліки я мало не розсміялася, як раптом почула легеньке шарудіння.
Від несподіванки я охнула і підстрибнула на місці. Та коли опустивши очі, побачила що це Ліза мало не заплакала від радості.
— Ліза! – закричала я, падаючи на коліна.
Зловивши свою сестру за руку, я притиснула її до щоки, чекаючи коли вона опритомніє.
— Ооо. Спляча красуня покинулася, – ліниво протягнув Денис, направляючись в нашу сторону. Присівши біля мене, він завмер в очікуванні.
На мою та ісполінову радість, довго нам чекати не прийшлося, тому вже через декілька секунд Ліза розплющила очі.
— Вероніка, – прошептала вона, дивлячись на мене здивованим поглядом.
— Не розмовляй. – лагідно погладжуючи її по руці промовила я. – Ти втратила багато сил.
Після цих слів Денис голосно фиркнув, і ми разом з Лізою покосилися на нього.
Та вона повна сил та енергії. – пояснив він. – Швидше за все, це тобі потрібно помовчати. Це ж ти втратила багато сил.
— Про що він говорить? – запитала Ліза, стараючись піднятися.
— Та так, ні про що! – швидко відмахнулася я. – Як ти себе почуваєш?
— Добре – схвально похитавши головою, відповіла вона. – А що сталося?
Придивившись до виразу її обличчя, я переконалася, що вона й справді не розуміє, що відбувається. Здається вона навіть не розуміла, хто той хлопець який зараз стоїть біля неї, розглядаючи цікавим поглядом.
— Ну все! – перервавши нашу розмову, заявив ісполін. – Немає часу.
— І що дальше? – обережно поцікавилася я.
Після того, як Денис прирізав Лізу, тільки через те, що я висунула свої умови, мені не хотілося ризикувати. Тому я вирішила більше не випробовувати його терпіння.
— А дальше я виконаю твої умови.
Від несподіванки почутого, я широко розплющила очі. Мені не вірилося, що після всього, що сталося, він вміє тримати слово.
— А питання стояло так, якщо ти відповзсь на мої запитання, ми підемо з відси, – констатував ісполін.
Іскра надії сяйнула в моїх очах, але раптом я згадала, що я ще не відповіла на його запитання. Проте в цю ж хвилину він розвіяв мої тривоги.
— Сьогодні в мене вже не залишилося часу. – весело промовив ісполін, підморгнувши. – Є ще справи з одним ангелом.
Після цих слів, я мало не знепритомніла, проте своїми наступними словами він паралізував всі мої рухи.
— Тому ми йдемо з відси. Я – до ангелів, Вероніка – до людей, а Ліза – до демонів.
Глава 11.
Останнє, що мені вдалося побачити, так це ошелешений Лізин вираз обличчя, і самодовільний Денисів.
«Чорт його побери!!!», – в голос, чи то подумки викрикнула я.
Я так і знала що не можна довіряти цьому ісполіну. «Що він задумав?», – єдине питання, яке громом прокотилося в моїй голові. «І що буде з Лізою?».
Проте часу для роздумів в мене не залишилося, оскільки я в цю ж секунду телепортувалася в своє тіло.
Розплющивши очі, я зрозуміла, що знаходжуся на своєму дивані, як і раніше. Проте зараз я лежала у ліжку, акуратно накрита ковдрою. Перевівши погляд на вікно, я побачила що на вулиці починає світати.
— Чорт…, – в паніці простогнала я.
Від безвихідності ситуації, я не розуміла що мені робити далі. Підриватися на ноги, і бігти шукати Женю, чи відразу ж йти в лікарню. Проте перший і другий варіанти, не дали б жодного результату. Як на мене, найкращим виходом із цієї ситуаціє, було б навідатися в пекло, і переконатися, що ісполін просто невдало пожартував. «Все! Вирішено. Так і зроблю», – подумала я, підготувавшись до переходу.
Аж раптом від концентрації мене відволікло шарудіння за моєю спиною. Різко розвернувшись, я побачила таку картину, що аж охнула від несподіванки.
— Оооо…..Привіт, – сонно потираючи очі, привітався Максим.
— Ти що тут робиш? – здивувалася я, натягаючи на себе одіяло.
Заглянувши під нього, я побачила, що сплю одітою, проте присутність по стороннього мужчини в моєму ліжку бентежило мене. Однак, як виявилося Максим не став церемонитися, тому ліг спати в одних плавках. І це я побачила після того, як повністю стягнула з нього ковдру. Тому зараз я розгублено моргала, не розуміючи, що мені робити дальше. Накрити його назад, чи просто викопнути зі свого ліжка.
Здається першим до тями прийшов Максим. Чи то від холоду, чи просто машинально, він натягнув ковдру назад, скрутившись калачиком.
— Ей, – протягнув він, і легенька посмішка ковзнула на його обличчі.
— Здається, хтось сам просив придивитися за ним.
— Так…Ну… Але, – запинаючись промимрила я, не знаючи що відповісти.
Так я просила, щоб Максим придивився за мною, але я аж ніяк не думала, що прокинуся з ним в одному ліжку.
— От – от, – подавивши зівок, промовив він. – Давай ще трохи поспимо, а то через годину вставати.
Я слухала його з широко розплющеними очима, і ніяк не могла повірити, що зараз лежу в одному ліжку з Максимом. Скрутившись калачиком, і сонно потираючи оченята, він виглядав таким беззахисним і ніжним, що так і хотілося пригорнути його до себе, і забаюкати. Зараз поруч ці мною лежав зовсім не той Максим, якого я знала. Натягнувши ковдру під саму шию, він примружившись, подивився на мене.
— Ну, ти чого? – запитав він, пропонуючи мені прилягти біля нього.
Весь залишок мого тверезого розуму кричав, щоб я прямо зараз викинути цього засранця зі свого ліжка. Проте друга частина, як відповідала за всяку іншу фігню, типу – емоції, любов, захоплення, переконувала мене, що нічого страшного в тому, що Максим приліг біля мене немає. Я ж сама попросила його не відходити від мене, і сказати щось Жені, в разі його несподіваного візиту.
— Мені потрібно поговорити з Женьою, – несподівано випалила я, згадавши про нього. – І взагалі, що ти йому сказав?
Простогнавши, Максим розплющив очі.
— Коли ти втратила свідомістю, чи просто заснула, – подивившись на мене багатозначним поглядом, промовив Максим, – я вийшов на коридор і сказав йому, що ти спиш, і щоб він не турбував тебе
— А він що? – не заспокоювалася я.
— Нічого. Сказав, що в нього також є свої справи, і він залишає тебе на мою відповідальність.
— Які справи!? – тривожним голос, запитала я.
Здається після мого нічного допиту Максиму повністю розхотілося спати, тому закинувши руки за голову, він потиснув плечима.
— Звідки мені знати, – фиркнув він. – Сказав, щоб ми їхали у Львів без нього.
Після цих слів в моїй голові наче щось клацнуло.
— Мені потрібно подзвонити, – енергійно заявила я, піднімаючись з ліжка.
В голові прозвучали останні ісполінові слова, і це не могло не хвилювати. Ще й в Жені появилися термінову справи. Сто відсотків це все взаємопов’язане між собою. Бо як показує практика – співпадінь не існує. ВЗАГАЛІ.
Але раптом від моїх роздумів мене відірвала Максимова рука, яка лягла на мою. Зловивши моє зап’ястя, він потягнув мене назад в ліжко.
— Що ти робиш? – здивована його поведінкою, запитала я.
— Збавляю твої обороти, – усміхаючись промовив він.
Чи то від ступору, в який я впала, чи від його фізичної сили, я не змогла суперечити, тому уже через секунду сиділа біля нього.
Та коли Максим потягнувся в мою сторону, я наче прийшла до тями. Широко розплющивши очі, я спостерігала за його наступними діями. Перехилившись через моє плече, він дістав якийсь кусочок паперу, який стояв на моїй тумбочці. Від цього несподіваного руху, в мене спісніли долоні. Оскільки притискаючись усім своїм тілом до мене, я в найдрібніших деталях відчула його п’янкий запах, і кожен мускул його накачаного тіла. В такі моменти мені навіть не потрібно було використовувати свою силу, щоб зрозуміти настільки цей мужчина сильний. Як у фізичному плані, так і в енергетичному. Від розглядання його пресу, мене відволікло легеньке шарудіння.
— Вам любовне послання, – інтригуючим голосом промовив він.
Піднявши погляд, я побачила маленький клаптик паперу, яким розмахував Максим.
— Що це? – глибоко вдихнувши, запитала я.
Як би я не старалася говорити спокійно, проте Максим, який своєю поведінкою з кожною хвилиною хвилював мене все сильніше, не давав зібрати до купи залишок мого тверезого розуму.
— Як не дивно, але Женя передбачив твій порив негайно знайти його, тому передав тобі це, – вручивши мені записку, відповів він.
Покосившись на підозрілий клаптик паперу, я розгорнула його і прочитавши перші слова зрозуміла, що була абсолютно правою, щодо співпадінь.
«Привіт, красуне! Як добралася? Надіюся без пригод!J В нас також все супер, можеш не переживати. Раджу бути розумничкою, і все буде ще крутіше!
P.S. Навіть не думай нічого розповідати ангелу.
P.P.S. Я все одно зітру його пам’ять.
P.P.P.S.Так – так, я можу це зробити!»
Дочитавши останні слова я проковтнула комок, який застряг в моєму горлі. Після всього що сталося, я навіть не знала що мені думати. І про що в першу чергу хвилюватися.
— Все нормально, – поцікавився Максим, поклавши руку на моє плече.
Перевівши на нього погляд, я побачила, що він дивився на мене схвалюваними очима. Напевно коли я читала цю записку, по моєму ошелешеному виразу обличчя було зрозуміло, що справи не веселі.
— Так – так, звичайно, – збрехала я, намагаючись говорити правдоподібно. Проте судячи по тому, як Максим примруживши одне око, дивився на мене підозрілим поглядом, в мене погано виходило.
— А давно він заходив?
Змірявши мене підозрілим поглядом, Максим задумався згадуючи точний час.
— Декілька секунд до того як ти прокинулася, – відповів він.
— Щось не так? Вероніко на тобі лиця немає.
— Що? – сконцентрувавши погляд на ньому, запитала я.
Я не чула жодного слова, оскільки в моїй голові відлунням звучали ісполінову слова: «Мені потрібно розібратися з одним ангелом». Тільки щоб з Женьою нічого не сталося. Ще пів роки тому назад я і не знала про існування цього ангела – позітівчика, а зараз навіть не можу уявити свого життя без нього.
— Говорю – все добре? Ти погано виглядаєш, – турботливо промовив Максим, беручи мене за плечі.
Від його дотику я здригнулася, а по шкірі пробігло тисяч маленьких мурашок. Широко розплющивши очі, я не знала що мені відповісти. І що взагалі, я можу сказати? Що зараз моя сестра в комі через моїх потойбічних знайомих, один з яких – демон, а інший – його син чокнутий ісполін, який шантажує свого батька погрожуючи моїм життя, і життям моїх близьких. І зараз він викрав мого найкращого друга – ангела, для підтвердження серйозності своїх намірів, які він неодноразово мені демонстрував. І зараз я залишилася абсолютно одна, і мені немає до кого звернутися за допомогою. Від цих думок на очі накотилися сльози.
— Просто, – почала я, тримаючись з останніх сил, щоб не розревітися. – Просто…
Проте Максим не дав мені завершити. Притягнувши до себе, він міцно стиснув мене в своїх міцних обіймах. І тут мене порвало. Я не просто не заперечувала його проявам ніжності, я сама пригорнулася до нього і дозволила йому обійняти мене. Декілька секунд він пригортав мене до себе, так коли, відсторонившись, він почав гладити моє волосся, я не стрималася і сльози самі покотилися по моїх щоках. Саме так завжди заспокоював мене Женя, тому і цей жест викликав в мене таку реакцію.
— Вероніко, – видихнув Максим, провівши рукою по моїй щоці.
Взявши мене за підборіддя, він змусив подивитися йому прямо в очі. Його руки були такими сильними і водночас ніжними, а погляд таким проникливим, що я майже не могла керувати собою. Складалося враження, що в цю секунду я стала маріонеткою в його руках. І зараз могла б виконати, все що він мені накаже.
— Вероніко, – повторив він, не перестаючи ніжно погладжувати моє волосся.
— Заради тебе я зроблю все.
Після цих слів, в моїй душі ніби щось розцвіло. По тілу розлилося тепло, і я була на сто відсотків переконана, що саме так воно і буде. Я ні на секунду не сумнівалася, що він не виконає обіцяне слова.
— Тільки не плач, – закінчив він, заглядаючи мені в саму душу.
На секунду в середині ніби щось перевернулося. Так, я була у відчаї, і мені було дуже погано на душі. Але раптово все припинилося, і я відчула суперечливі емоції. Мені розривало на дві частини. В цю секунду я хотіла і плакати, і сміятися одночасно. Проте цей стан протривав не довго, і через деякий час, я зайшлася плачем з новою силою, зарившись обличчям в його груди.
— Вибач, – схлипуючи, промовила я. – Я не можу зупинити це.
Відсторонивши мене від себе, Максим подивився на мене таким ошелешеним поглядом, ніби я сказала, що буду плакати до кінця своїх днів.
— Чого не можеш зупинити? – обережно, перепитав він.
— Як що? По твоєму я кам’яна людина, що в одну секунду можу змінити свій настрій?
— Ні, напевно,– чи то ствердно чи запитально промовив Максим.
Він сказав це таким тоном, ніби й сам не знав відповіді на це запитання. Невже він вважає мене настільки черствою людиною. І як би це звично не прозвучало, але в мені знову почав наростати гнів.
— Відвези мене до Лізи, – витираючи сльози, відрізала я.
Я не розумію чому так відбувалося, проте коли я була поруч з Максимом діапазон емоції під час нашого спілкування мав надзвичайно непередбачувані частоти. В одну секунду я насолоджувалася перебуванням з ним, а в іншу хотіла, просто, задушити. Признаюся чесно, зі мною таке відбувається вперше. Зазвичай я або обожнюю людину, або ненавиджу. Одночасно такі відчуття ще не змішувалися. Тому це лякало, і захоплювало одночасно.
Відсторонившись я просвердлила його суворим поглядом. Не знаю чому, але мене засмутило, що він не зловив мене за руки і не притягнув назад, як минулого разу. Зараз він був просто в шоці. Припечатавши мене таким самим гострим поглядом, він різко піднявся, направившись до дверей.
— Через п’ять хвилин виїжджаємо, – сухо відповів він, переступаючи поріг спальні.
Змірявши його поглядом з гори до низу, я була шокована його поведінкою.
— Ей! – викрикнула я. – Ти будеш голий розходжувати по будинку!?
— Ми одні дома, – махнувши рукою, кинув через плече Максим.
— Капец…, – протягнула я, підводячись з ліжка.
Часу для заперечень не було, тому швидко відчинивши шафу, я схопила перше, що попалося мені під руку. І це виявилася червона трикотажна кофта з відвертим вирізом. В комплект до неї я оділа темно – сині облягаючи джинси. За вікном ще й не збиралося світати, тому я вирішила також прихопити з собою і светр. Кинувши на себе останній оцінюючий погляд, я була готовою виходити. Аж раптом повітря навколо мене почало згущуватися, і я відчула легенький порив вітру. В голові прозвучали тільки одне: «НІ!!!».
Однак пройшло декілька секунд, але нічого не відбувалося.
Я чітко відчувала потойбічний тунель, який сформувався прямо в моїй кімнаті, проте мене ніхто не витягував і я не відчувала прив’язаності. Проте через секунду я відчула, біля себе присутність безсмертного. А ще цей чудовий аромат польових рослин. Він був просто неперевершеним. Складалося враження, що навколо мене ураганом проносяться десятки квітів. Проте найчіткіше фігурували у цій композиції – фіалки.
«Що за чорт?», – подумала я, оглядаючись по сторонах.
— Так мене ще ніхто не ображав, – почула я, знайомий голос.
Різко обернувшись я побачила дівчину, яка закинувши ногу на ногу, сиділа на моєму ліжку. Спочатку я не могла зрозуміти, хто ця маленька тендітна блондинка, та коли вона посміхнулася, і помахала рукою в знак привітання, я одразу ж впізнала ці тендітні ручки.
— Агні? – прошептала я.
— Ой, тільки не кажи, що ти не рада мене бачити, – змахнувши рукою, прощебетала вона.
Від цього руху в мене пробігли мурашки по шкірі. Подавшись назад, я стала в оборонну позицію.
— Звичайно ж рада, – іронічно відповіла я. – Ну і чого тобі треба?
— Як ти розмовляєш з гостями?
— Ближче до справи, – перебила я її. – Поки Максим не повернувся.
— Мммммм, – замріяно простогнала Агні, закинувши голову назад, – Якби по моєму домі розходжував такий Максим в одних плавках, я б також забила на всі свої пекельні справи. Поділишся? – несподівано запитала вона, підморгнувши.
«Чорта з два», – подумала я.
Проте в голос я хотіла відповісти, що мені по барабану на нього, і нехай забирає його повністю, але в цю ж секунду вона голосно розсміялася.
— Ого, – протягнула вона, душачись від смішу. – Не заводься ти так. Сьогодні я прийшла по твою душу.
Зібравши до купи всю свою витримку і спокій, я глибоко вдихнула і постаралася розслабитися. Як я могла забути, що демони можуть читати думки? Більше я так не проколюся.
— В якому розумінні? – спокійно запитала я.
Піднявшись Агні підійшла до моєї косметичної шафи, і почала перекладати баночки з духами.
— Оригінальні? – попшикавши в повітря моїми новенькими парфумами від D&G, запитала вона.
— Так оригінальні.
Не знаю звідки в мене появилося стільки сміливості, але я підійшла до неї, і забравши подаровані Женію души, поставила на місце.
— Ближче до справи! – наполягала я, пронизуючи її суворим поглядом.
— До справи, до справи. Яка ти зануда. І що в тобі Лелій знайшов? – відтарабанила вона, закотивши очі.
— Тільки не говори, що ти ще одна його коханка.
— Боже борони! – викрикнула Агні. – Лелієві коханки мають тенденцію помирати не своєю смертю.
— Боїшся печальних наслідків? – посміхнувшись, запитала я.
Після мого запитанняАгні тільки розсміялася:
— Само собою! – розвівши руками, відповіла я. – Але в мене є простіша причина.
— Яка?
Як би це дивно не прозвучало, але мені було дійсно цікаво почути відповідь. Здається я навіть розслабилася, і була готова вести з цією демоницею звичайну людську розмову.
Нахилившись в мою сторону, вона прошептала мені на вухо:
— Просто він – зануда.
Після цих слів, я почала душитися зі сміху.
— Тільки, шшшш, – притиснувши вказівний палець до губ прошипіла вона.
— Я могила, – пожартувала я, не перестаючи посміхатися.
Аж раптом я жахнулася від однієї думки, що я так просто і не вимушено розмовляю з демоницею, в той час коли по моєму будинку розходжує звичайна людина, мого друга викрав ісполін, а моя сестра швидше за все знаходиться в пеклі.
Побачивши зміни на моєму обличчі, а може навіть і прочитавши мої думки, Агні відразу ж посерйознішала.
— До справи, так до справи, – оголосила вона, розвернувшись на місці.
— Лелій послав мене по тебе.
— Для чого? – запитала я, знаючи відповідь на своє запитання.
— Ліза зараз в пеклі.
Дивлячись на мене здивованим поглядом, Агні чекали моєї реакції. Точніше сказати, вона надіялася ошелешити мене. Проте це не стало для мене шокуючою новиною.
— Я знаю, – спокійно відповіла я, присідаючи на своє ліжко.
— Що серйозно!? – викрикнула Агні, розвівши руками. – Звідки?
Глибоко вдихнувши, я постаралася говорити спокійно. Проте гнів та ненависть, які я відчувала до Дениса, видавали мене.
— Це Денис запхнув її туди.
— Хто?
— Леліїв син, – пояснила я.
— І це все права, – захоплено запитала вона?
— Що саме?
— Що ти притягнула в пекло ісполіна, а тоді рознесла там все до чортової матері.
Агні говорила з таким захопленням і повагою, що я навіть боялася відповісти, що так воно все і було. А раптом вона побіжить брати мій автограф?
— Це він притягнув мене! – фиркнула я, показуючи що більше не хочу розмовляти на цю тему. Проте Ангі було по цимбалах на мої бажання.
— Він що самогубець? – не заспокоювалась вона. – Що він собі думав, коли припхався в саме пекло. Мало того в пекло – до самого архидемон.
— А те, що цей архидемон його батько нікого не хвилює? – здивувалася я.
Можливо я мислю як людина, ґрунтуючись на родинних зв’язках, проте мене вражав той факт, що на це ніхто не звертав уваги.
— Ну це також «Ого – го», – відмахнулася вона. – Але хто буде говорити про сина – ісполіна, коли звичайна людина розгромила половину пекла, наваляла ісполіну і архидемон. І при цьому всьому вдало змилася.
Мені так і хотілося сказати їй, що я не змилася, а пішла з гордо піднятою головою, проте мене зацікавило зовсім інше запитання.
— А ти звідки це все знаєш? – запитала я. здивовано піднявши брови.
Настільки я пам’ятаю в кабінеті не було нікого по стороннього крім Лелія, Дениса, ну і мене, особистою персоною.
— В той день я працювала в пеклі, – швидко відповіла вона. – А саме мала заняття з новою групою.
Уточняти що це за така нова група мені не хотілося, тому я мовчала чекаючи продовження.
— Ти думаєш коли в пекло навідується ісполін в супроводі відьми, це залишається непомітним.
Задумавшись, я прокрутила той день в голові.
— Але крім Майкла, і ще трьох демонів, нас ніхто більше не бачив, – здивовано відповіла я, не розуміючи як вона могла це помітити.
— Смієшся? – щиро здивувалася демониця. – В той день в пеклі панувала така енергетика, ніби навколо літало мільйон блискавок. Під ногами почала горіти земля, а в руках ручки плавилися.
Після цих порівнянь я не стрималася і голосно розсміялася. Проте згадавши, що десь по дому бродить оголений Максим, притиснула руку до рота.
— Так – так! – ствердно киваючи, промовила вона. – А ти собі думала.
— Та коли почалася справжня жара. Нам всім стало по справжньому жарко, – тривожним голосом, продовжувала вона, ніби згадуючи ті відчуття.
— Я одразу ж погнала до Лелія, проте мене зупинили, сказавши, що він наказав нікому не входити. Ну тобі я ще раз переконалася, що він чокнутий на всю голову, – фиркнула вона, завернувши очі.
— Тому мені не залишалося нічого іншого, як просто чекати. Проте з кожною хвилиною я відчувала, що справи дуже серйозні. Заспокоювало мене тільки те, що він безсмертний, – зітхнула вона, підійшовши до вікна.
— Ніхрена собі! – викрикнула Агні, перехиляючись через підвіконник. – Це що кабріолет?
— Кабріолет – кабріолет! – відтарабанила я. – А що було дальше?
Я так і згорала від нетерпіння, щоб почути продовження. Звичайно ж мені було цікаво, що відбувалося після того, як я покинула пекло. Тим більше я могла почути все з перших вуст, тому розмови про Максимові іграшки мене не приваблювали.
— Обов’язково попрошу покатати, – сама до себе промовила демониця.
В цю секунду в моїй душі наче, щось обірвалося. Мені не хотілося в це навіть вірити, але це була вона. РЕВНІСТЬ. Криво посміхнувшись Агні продовжила:
— А дальше ми чекали. Спочатку я відчула енергетичні потоки з боку Лелія. По викрикам, які доносилися з його кабінету, стало зрозуміло що тобі не весело.
Вона зупинилася, пристально вдивляючись в моє обличчя. Або мені здалося, або в її очах і справді промайнули нотки гордості, та захоплення. Все можу бути, адже нещодавно Денис також акцентував увагу на моїй фізичній витривалості.
— Та коли в повітрі запахло магією, ми зрозуміли що ти розізлилася не на жарт.
— Як ви могли її відчути? – заперечила я. – Ми ж були в замкнутому приміщенні.
— Твоя магія наче ядерний вибух. Не важливо де її розірвало, адже хвиля поразки прокочується в радіусі тисячі метрів. В той момент, я відчула всю її силу, і зрозуміла, що з тобою не варто жартувати, – підморгнувши, закінчила демониця.
— Я то думаю, чому ти сьогодні така душечка, – таким самим тоном відповіла.
І ми знову розсміялися. Дивні відчуття, коли твоє життя висить на волосинці через демонів і їх сімейство, а зараз ти стоїш, і ведеш світські бесіди з однією із них, як і ні в чому не бувало.
— І це все, що тобі відомо? – розчарована почутим, запитала я.
Адже це все те, що розповіла мені Агні, я знала і без неї.
— Звичайно ж ні! – фиркнула вона. – А дальше почалося найцікавіше.
Демониця відійшла від вікна і підійшовши до ліжка, присіла біля мене. Коли вона забралася на нього, сівши в позу лотоса, розповідь продовжувалася:
— Твоя магія, яку ти використовувала проти ісполіна, рознесла все навколо. Повітря до такої степені наелектризувалося, що небезпечно було навіть дихати, не то щоби рухатися. Повір мені це ми відчули в повній мірі, на своїх шкірках. Та коли ти перейшла до Лелія, ми зрозуміли, що справи дійсно фігові, – зупинившись на секунду, вона ніби згадала ті відчуття, які їй довелося пережити.
— Я відчула велику втрату енергії, і зрозуміла, що ти добряче познущалася з нього.
— Як ти могла це відчути? – перебивши її, випалила я.
Щось занадто багато вона відчуває, і це все починає здаватися видуманим.
— Ти не знаєш нашої ієрархії? – здивувалася вона.
— Ну…Впринципі знаю.
Я задумалася згадуючи всі нюанси. Так, звичайно ж я пам’ятала послідовність, проте всіх деталей я не знала.
— Думаю, що розповідати тобі про нашу фінансову піраміду немає сенсу.
— О, Боже! – розсміялася я. – То ви це так називаєте?
— Тихо – тихо. Це суто мої приколи, – підморгнувши, відповіла Агні.
— А головна фішка в тому, – продовжила демониця, зробивши театральну паузу, – що всі ми пов’язані енергетично.
— В якому розумінні?
— А ти думаєш сам факт продажі душі – це такий собі прикол. О ні……, – протягнула Агні, із серйозним виразом обличчя. Її погляд був зосередженим, проте в ньому також виднілися нотки печалі. І цей погляд був мені добре знайомим. Зараз вона згадувала ті часи, коли ще була людиною. Однак цей стан тривав не довго. Поморгавши декілька раз вона, вона сфокусувала свій погляд на мені, і продовжила:
Дата добавления: 2015-09-28; просмотров: 24 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |