Опіоманія. Ця. наркоманія зустрічається в місцевостях, де визріває культура маку. Опій міститься в соці недозрілих головок маку, вживається шляхом куріння або венозним введенням. Гостре отруєння характеризується ейфорією, що переходить у різку слабкість, головну біль, запаморочення, у тяжких випадках до втрати свідомості. Смертельна доза становить 2-5 г. Смерть настає від паралічу дихального центру. Абстиненція настає через декілька годин після останньої дози, виражається в треморі рук, пригніченому стані, порушенні серцевої діяльності. Тривале вживання опію приводить до психічної та фізичної деградації, особливо чутливі навіть до невеликих доз діти та підлітки.
Анашизм (гашиш). Цю наркоманію викликають різні види коноплі, діючою речовиною є альдегід канабіол, що міститься в екстракті коноплі. Анаша вживається шляхом паління у чистому виді, або в суміші з тютюном. У людини що вживає цей наркотик втрачається контакт з оточуючими, підвищується чутливість до зовнішніх подразників, спотворюється сприйняття зорових та слухових образів. Стадія збудження змінюється пригніченням. страхом, виникають психози, ідеї переслідування, оглушується свідомість, з'являються галюцинації, Абстинентний синдром проявляється в загальному недомаганні, відсутності сил. появі відчуття безнадійності.
Кокаїнізм. Алкалоїд кокаїну міститься в листях коки, багаторічного чагарника, що росте в Південній Америці, використовується для місцевої анастезії. Наркоманами вживається шляхом введення порошку кокаїну в ніс, де він легко розчиняється у слизовій оболонці і швидко всмоктується. Вже після першого вживання кокаїну з'являється психічне збудження, приступи сміху, говіркість і т.ін., а через 2-3 години настає апатія, пригніченість, байдужість. Ці явища проходять після повторного прийому кокаїну, спричинюючи швидке привикання до наркотику. Нерідко трапляються гострі отруєння кокаїном, що можуть призвести до смерті від паралічу дихального центру. Смертельна доза складає 1-1.5 г.
Частіше всього наркомани комбінують вживання різних наркотичних засобів або переходять від одного наркотику до іншого. Таке поєднання наркотичних засобів визначається як полінаркоманія (наприклад вживання опійних препаратів зі снодійним).
Необхідно відмітити, що розвиток наркоманії' часто починається з прийому барбітуратів проти безсоння. Будь-які снодійні засоби у випадку їх тривалого вживання можуть призвести до барбітуроманії (привикання, прагнення до них). Найбільш часто розвиток наркоманії спостерігається при вживанні барбітурової кислоти (барбаміл, веронал, люмінал). Зловживання снодійними засобами характерне для алкоголіків і наркоманів. Гостра інтоксикація барбітуратами проявляється в ейфорії з відчуттям припливу енергії і т.ін., Хронічна призводить до більш грубих та тяжких змін особистості порівняно з іншими видами наркотиків. Поступово під дією барбітуратів виникають неврологічні порушення у вигляді гіпомімії, змазаної мови, зміни почерку, треморі кінцівок, нестійкості ходи, зниження рефлексів.
Абстинентний синдром при відсутності барбітуратів протікає важко. Спочатку спостерігається відчуття загатьної розбитості, втоми, порушення чутливості. Через 2-3 дні виникає безсоння, роздратування, тривога, страх, фібрилярне м'язове посіпування, біль, нудота, рвота. На слідуючий день розвиваються епілептоформні припадки, розладнання свідомості з галюцинарними переживаннями.
Сумісне вживання снодійних і наркотиків викликає більш тяжкий перебіг захворювання, що визначається полінаркоманією. Клінічною особливістю полінаркоманії є зміна основних симптомів гострої і хронічної інтоксикації під дією привнесеного наркотику. Наприклад, приєднання до опіоманії алкоголю призводить до формування дефектів і ознак властивих для алкогольних розладнань. Натомість хронічний алкоголізм, ускладнений барбітуроманіею, швидко призводить до органічних змін особистості подібних епілептоїдним, що нерідко ведуть до втрати розуму.
Боротьба з наркоманією здійснюється у законодавчому порядку, що передбачає покарання за нелегальне виготовлення і збут наркотиків. Поряд з цим основний шлях боротьби з наркоманією визначається соціальною санітарно-освітянською роботою, пропагандою, а також законодавчими обмежувальними заходами.
3.4.2. Токсикоманія та її роль в безпеці життєдіяльності
Діагноз "наркоманія" ставиться тоді, коли захворювання виникає від вживання засобів, що внесені до офіційного списку наркотичних речовин. Якщзахворювання виникло внаслідок вживання засобів, не внесених у перелік наркотичних речовин, ставиться діагноз "токсикоманія". Токсикоманія виникає тоді, коли токсична речовина стає необхідним сукутником людини у повсякденному житті.
До речовин, що викликають токсикоманію, відносяться хімічні, біологічні, рослинні або лікарські засоби, що викликають явище звикання, але державними законодавчими актами та міжнародними конвенціями не признаються наркотичними речовинами.
Значне місце серед речовин, що призводять до токсикоманії займають псиотропні засоби (седуксен, тазепан і т, ін.), а також деякі снодійні (більшість похідних барбітурової кислоти) і стимулятори (сіднофен, ацифен, кофеїн і ін.). Ознаки прояву токсикоманії залежать від характеру речовини, що вживається.
Більшість дослідників вважають, що токсикоманія виявляє переважно тільки фізичну залежність. Абстиненція проявляється в головних болях, запамороченнях, безсонні, нудоті, рвоті, іноді у тремтінні голови і кінцівок. При токсикоманії епілептичних, проявів і психозів не виникає.
Інші дослідники вважають, що для токсикоманії характерна також психічна і фізична залежність як і для всіх різновидів наркотиків. Вони виділяють три основні ознаки токсикоманії:
психічна залежність виникає тоді коли людина вже не може жити
без токсичної речовини;
фізична залежність виникає внаслідок досить тривалого вживання
токсичних речовин, коли вони стають частиною обмінних процесів
і організм вже не здатний без них обходитися. Якщо токсикоман припиняє вживати токсичні речовини він починає відчувати сильні фізичні муки - виникає абстинентний синдром утримання. Щоб ліквідувати наслідки абстиненції токсикоман повинен приймати нову
дозу.
зростання витривалості (толерантності) до тієї речовини яку
приймає хвора людина, причому з часом приймають значно більші
дози ніж в початковий період.
Отже, токсикоманія, як тяжкий хворобливий стан та набута звичка
призводить до психічної та фізичної деградації людини і в кінцевому
результаті - до смерті. Психічна залежність переважно виникає раніше, ніж
фзична, її прояв стійкий та тривалий, вона важко піддається лікуванню і є
основною причиною відновлення хвороби після проведеного лікування,
тобто до рецидиву. У зв'язку з цим основною ознакою вважають саме
психічу, а не фізичну залежність, що не завжди проявляється досить чітко.
Дія хімічних препаратів при токсикоманії на нервову систему вивчена не досить досконало. Лише відомо, що тривала дія їх парів може спричинити сильні галюцинації. На відміну від наркотиків, препарати побутової хімії, які часто використовуються токсикоманами (клей, ацетон) не вшотикають ейфорії. Вони лише пригнічують свідомість на рівні токсичного ефекту і не формують психічну та фізичну залежність. На відміну від наркотиків, психотропних і снодійних засобів препарати побутової хімії не дають стану "похмілля", вони не викликають тяжких станів, пов'язаних з абстиненцією.
Характерним винятком токсикоманії є вживання кофеїну. Після вживання великих доз кофеїну (в чаї або каві) з'являється підвищений настрій, збудження протягом кількох годин. При постійному вживанні цих речовин у великих дозах виникає токсикоманія. Відмічається запаморочення, головний біль, безсоння, кошмарні сновидіння, можливі судомні ітрипадки, посіпування ікроніжних м'язів, тремтіння язика, губ, пальців. З'являються порушення в роботі серця, страх, мислення стає уповільненим, застійним. У чоловіків спостерігається зниження потенції.
Таким чином, деякі речовини можуть у житті людини відігравати подвійну роль; приносити користь або бути ворогом її здоров'я, коли вона свідомо чи несвідомо почне зловживати ними. Залежно від різновиду речовин та їх кількості, організм людини може бути доведений до різних станів: від заціпеніння до повного наркозу, від сну до гіпнозу, від часткового знеболювання до галюцинацій.
Такі ефекти можуть виникати внаслідок загального або часткового блокування, пригнічування, гальмування центральної нервової системи, під впливом речовини, що має наркотичну дію на мозковий больовий центр або на периферичні мозкові закінчення та завдає їм поступовим руйнуванням великої шкоди.
Ефект лікування залежить від своєчасного виявлення людей, що почати вживати речовини з наркотичною дієто і полягає у проведенні ряду послідовних заходів, що здійснюються переважно в умовах стаціонару з закритим режимом, терміном - від 1 до б місяців. Самоспине лікування в побутових умовах ефекту і позитивних результатів не дає.
Перший етап лікування полягає у повному припиненні вживання засобів наркотичної дії. Одномоментне позбавлення препарату може призвести до колапсу або інших тяжких ускладнень, тому поступове його позбавлення вважається більш безпечним. Другий етап лікувальних заходів спрямовується на шквідацію негативних наслідків від препаратів зі сторони центральної нервової системи і внутрішніх органів хворої людини. З профілактичною метою для недопущення рецидивів захворювання протягом 2-5 років амбулаторним шляхом проводять відповідну терапію, медичний та соціальний нагляд.
3,4.3. Ризик- чинники епідемічної небезпеки
Життя на Землі розвиваюся та розвивається за суворими законами природи. Всі біологічні види можуть існувати та нормально функціонувати тільки у вітповідних умовах оточуючого середовища, до яких вони адаптувалися протягом еволюції. Історія.людства - це процес розвитку взаємовідносин між людиною та природою, внаслідок яких відбувалися та відбуваються суттєві зміни оточуючого середовища і людини. Оточуюче середовище внаслідок антропогенного впливу зазнало величезних змія у всіх природних комплексах біосфери.
В наш час в оточуючому середовищі діє цілий комплекс небезпек природного, штучного та змішаного походження, що взаємодіючи створює проблеми щодо безпеки життєдіяльності. Життєдіяльність людини здійснюється в системі "людина - навколишнє середовище", що може становити нескінченнй- ряд різноманітних підсистем. Кожна з існуючих нині... підсистем пов'язана з утворенням великої кількості відходів, що постійно накопичуються забруднюючи оточуюче природне середовище.
Нині наявність більшості забруднюючих антропогенних чинників в оточуючому середовищі є небажаними або навіть небезпечними, тобто такими, що чинять негативну дію на організм людини. Проблему для життєдіяльності створюють біологічні чинники природного та антропогенного походження, що у великих кількостях знаходяться у гідросфері, атмосфері, літосфері, продуктах харчування, в умовах виробництва та побуту.
Збільшення біологічних забруднювачів в навколишньому середовищі пояснюється бурхливою забудовою міст та'селищ міського типу. Урбанізація призводить до збільшення аварійних викидів ватмосферу і літосферу, до появи великої кількості неочищених господарських фекалій і виробничих стічних вод від переробної, харчової, тваринницької та інших, галузей промисловості, виробництва різних біопрепаратів (білки, ферменти, антибіотики), що порушує санітарні правила і норми середовища проживання та обумовлює спалах епідемічних і інфекційних захворювань.
Біологічні, забруднювачі оточуючого середовища включають патогенні мікроорганізми, бактерії, віруси, умовно-патогенні мікроорганізми, мікроорганізми-продуценти, продукти виробництва мікробіологічного синтезу та біологічні засоби захисту рослин.
Об'єкти навколишнього середовища (вода, фунти, повітря) можуть стати чинниками розповсюдження і передачі цілого ряду епідемічних інфекційних захворювань бактеріальної та вірусної природи. До них відноситься холера,, черевний тиф, туберкульоз, дизентерія, поліомієліт, вірусні гепатити, грип і ін.
Інфекція (від лат.-зараження) - форма взаємовідношення між хвороботворним мікроорганізмом і організмом людини, що проявляється відповідним захворюванням або проходить безснмптомно.
В оточуючому середовищі у великих кількостях можуть знаходитися речовини природного походження (пліснява, квітковий пилок, рослинні волокна) здатні у людини з шдвшценою чутливістю викликати алергічні реакції (бронхіальну астму, сінну лихоманку, алергічні реніти і ін.). У водоймах до біологічних забруднювачів відносяться різні види планктону, інтенсивний розвиток якого пов'язаний з їх забрудненням. Фітопланктон, а іноді і вища водна рослинність, при відмиранні здатні несприятливо впливати на якість води різних видів водокористування.
Сильне забруднення оточуючого середовища відбувається внаслідок стихійних лих,, катастроф або аварій на об'єктах біологічної промисловості, очисних спорудах, а також при інших надзвичайних ситуаціях, що створюють загрозу щодо розповсюдження епідемічних " інфекційних захворювань. Щорічно в Україні реєструється біля 9-10 млн. випадків інфекційних, епідемічних захворювань (гепатит, грип, поліомієліт,
туберкульоз і ін,).
В залежності від локалізації збудників епідемічних інфекційних захворювань в організмі людини' всі інфекційні хвороби поділяються на чотири групи (табл. 15).
Таблиця 15. Класифікація Інфекційних захворювань
|
|
|
|
| п/п | Група захворювань | Назва основних захворювань |
| Інфекції дихальних шляхів | Грип, ангіна дифтерія, кір, натуральна віспа коклюш, туберкульоз і ін | |
| Кишкові інфекції | Черевний тиф, дизентерія, холера, інфекційний гепатит, поліомієліт, сальмонельоз, бутулізм і ін. | |
| Кров 'яні інфекції | Чума, туляремія, сипний тиф," малярія, кліщовий енцефаліт, СНіД і ін. | |
| Інфекції зовнішніх покровів | Сибірська язва, правець, короста, трахома рожа і ін. |
Згідно з цією класифікацією найбільш поширеними захворюваннями є інфекції дихальних шляхів, більшість яких' об'єднується назвою - гострі респіраторні захворювання. Щорічно ними хворіє до 20 відсотків населення, а в період епідемічного спалаху грипу - до 40%. Крім грипу сюди відноситься натуратьна віспа, дифтерія, туберкульоз, які в недалекому минулому були епідемічними, що призводило до вимирання міліонів людей.
До інфекційнігх захворювань кишкової групи відносяться такі хвороби, при яких загальним механізмом передачі збудника є неякісна їжа або вода. До виникнення епідемій часто призводить руйнування водопровідних та каналізаційних мереж, низький рівень санітарно-гігієнічної. культури,
|
безпечність та необачність при використанні води з відкритих джерел водопостачання. Загальною рисою кров'яних інфекцій є механізм передачі збудника кровосисними комахами (блохи, воші, кліщі, комари), що знаходяться у середовищі де перебуває хвора людина.
Інфекції шкіряного покрову іноді називають раневими гострими інфекційними захворюваннями, внаслідок проникнення збудника через ушкоджену шкіру і значно рідше, через пошкоджені слизові оболонки. Характерною рисою патогенних мікроорганізмів при інфекціях є: і) специфічність мікроорганізму паразитувати тільки в організмі відповідного біологічного виду і викликати характерну для даного мікроорганізму інфекційну хворобу;
2) вірулентність мікроорганізму, тобто ступінь хвороботворності, що визначається здатністю проникати у тканини, розмножуватися в них, видаляти отруту; зараження настає якщо мікроби в організмі досягнуть відповідної вірулентності;
3) здатність мікроорганізму локалізуватися у відповідних органах (наприклад, дизентерійної палочки - у стінках, товстого кишечника і ін.).
Важливе значення при інфекціях має те, що зараження настає тільки годі, коли мікроби потрапили у відповідній кількості (дозі) і. у відповідні тканини та органи. Наприклад, дизентерійні і холерні мікроби можуть проявити патогенні (хвороботворні) властивості, коли попадуть у кишечник через рот, введення під шкіру не викликає зараження. Збудники інфекцій, що потрапили у сприятливе середовище, швидко розмножуються, видаляють отруйні речовини (токсини), що руйнують тканини, порушуючи нормальний процес життєдіяльності.
Розрізняють декілька шляхів проникнення збудників інфекцій в організм: через органи дихання; шлунково-кишковий тракт; слизові оболонки; шкіряні покрови та через укуси заражених кровосисних комах.
Захворювання виникає, як правило, через декілька годин або днів з моменту зараження. В цей період (інкубаційний) відбувається розмноження мікробів і накопичення токсичних речовин без зовнішніх видимих ознак. Людина нічого не підозрюючи стає носієм збудників тієї чи іншої хвороби, заражає оточуючих та середовище.
Організм реагує на появу мікробів підвищенням температури.
|
лихоманкою головним болем, болем у м'язах та суглобах, загальною слабкістю, нудотою, погіршенням апетиту і т. ін. Інфекції виникають і розповсюджуються тільки при наявності: гжерела, сприйнятного організму і відповідних умов передачі збудника інфекції. Відсутність одного з цих чинників виключає можливість виикнення інфекцій.
Основним напрямком щодо запобігання епідемічної небезпеки був і залишається - профілактичний, тобто спрямований на джерело інфекцій, шляхи передачі і сприйнятну до захворювання людину.
До запобіжних заходів відноситься раннє активне та повне виявлення джерел інфекцій, їх своєчасна ізоляція, лікування та проведення дезинфекційних заходів у вогнищах зараження. Надзвичайно важливим є своєчасне і повне перекриття шляхів передачі інфекцій, що полягають в обмежувальних карантинних заходах.
Карантин - це система заходів спрямованих на попередження розповсюдження інфекційних захворювань з епідемічного вогнища та його локалізацію. Карантинні заходи передбачають обмеження або повну заборону переміщення населення та вантажів за межі і через карантинну зону і санітарну обробку (імунізація, дезинфекція, дезинсекція, дератизація і ін.). Карантину підлягають окремі особи, групи людей, цілі райони або місцевості.
Карантинні заходи вперше були введені в XIV ст. в Італії, у вигляді сорокоденної затримки на рейді кораблів, що прибували з неблагополучних місць щодо чуми (звідки пішла назва guaranta giorini - сорок днів). В міжнародному масштабі карантинні заходи передбачені з 1926 р.
В період спалаху інфекційних захворювань передбачається дотримання відповідних санітарних правил та норм і заходів особистої безпеки. Ці правила полягають у тому, щоб уникати місць скупчення людей або закривати органи дихання, проводити щоденне вологе прибирання приміщень, знищувати кровосисних комах, дотримуватись правил, особистої гігієни при харчуванні. Воду використовувати з перевірених джерел після кип'ятіння.
Профілактичні заходи в масштабах держави повинні спрямовуватися на підвищення опірності населення до збудників інфекцій шляхом масової імунізації. Сприйнятливість людини до інфекційних захворювань визначається: станом імунітету, віком, соціально-побутовими умовами, медико-санітарним забезпеченням, рівнем загальної культури, раціональним харчуванням, благоустроєм міст і сіл, знанням та дотриманням основ гігієни та санітарії. З цього переліку важко виділити найбільш значимі чинники, що впливають на рівень сприішятливості населення до окремих захворювань, однак з впевненістю можна сказати, що імунітет є визначальним у стійкості людини до інфекцій.
Крім цього в розповсюдженні багатьох інфекційних захворювань важливе значення має природний чинник: кліматичні умови, пора року і інше, що визначає наявність або відсутність в даний момент джерел інфекцій. їх чисельність та активність. Природний чинник діє на джерело інфекції: наприклад, перехід гризунів у зимову сплячку веде, до припинення можливості захворювання, а наявність у відповідній місцевості водяних пацюків викликає небезпеку захворіти туляремією і т. ін.
Вирішальну роль в розповсюджені і ліквідації інфекція, відіграє соціальний чинник, що має вплив і на джерело інфекції (організація, або відсутність своєчасної ізоляції інфекційних хворих, заходи щодо недопущення заносу інфекції і ін.), і на механізм передачі (оздоровчі заходи
- благоустрій житла, водопровід, каналізація і ін.) і на ступінь опірності населення (масові щеплення).
3,4.4. Венеричні захворювання
Соціальне значення венеричних.захворювань визначається не тільки їх широким розповсюдженням і небезпекою для здоров'я хворих, але і великою небезпекою для всього суспільства. Венеричні хвороби це загальна назва трьох заразних хвороб - сифілісу, гонореї і м "якого шанкру. Ці хвороби різні за своїми збудниками, але об'єднуються в одну групу за способами передачі
- частіше всього статевим шляхом. Щорічно в світі реєструється понад 4 мли. хворих сифілісом.
Вивчає венеричні хвороби - наука венерологія (лаг. Venus - Венера, богиня кохання і грец. olgos - наука), що сформувалася.як окрема галузь медицини в кінці XV ст., коли сифіліс розповсюдився у Європі. Хибна уява про те, що гонорея, м'який шанкр і сифіліс є одним і тям же.захворюванням загальмувало розвиток науки иа протязі понад двухсот років.
Розвиток бактеріології в ХГХ ст. підвів науковий фундамент під вчення про етіологію (причини) виникнення венеричних хвороб. В 1879 р. німецький, лікар А.Нейссер відкрив збудника гонореї - гонококк. В 1887 р. російський лікар О.В. Петерсен відкрив збудника м'якого шанкру -стрептобацилу. В 1905 р. німецькі вчені Ф. Шаудін і Е. Гофман відкрити збудника сифілісу - бліду спірохету.
Сифіліс займає провідне місце серед хронічних, венеричних хвороб. Свою назву він отримав від імені персонажу поеми XVI ст. веронського лікаря Фрахасторо, присвяченої ознакам цієї хвороби. Пастух Сифіліс був наказаний цією хворобою богами, за те, що надав міфічному королю Алкітусу неналежну йому божественну почесть. Думки про час появи сифілісу у Європі розходяться. Одні вважають, що сифіліс такий же старий, як народи, що населяють Європу; інші, що він був завезений з Америки в 1493 р. експедицією. Христофора Колумба. В наступні роки, після повернення цієї експедиції, стати розвиватися значні епідемії сифілісу спочатку в Італії і Франції, а потім у всіх країнах Європи. В Росії сифіліс появився в 1499 р. Санітарна безграмотність населення, наявність узаконених публічних домів, проституція, загальні лазні - все це сприяло швидкому розповсюдженню сифілісу.
Збудник сифілісу спірохета знаходиться у виразках шкіри, в крові, лімфатичних вузлах, спинномозковій рідині, в слюні хворих, в нервовій системі і т. ін. Джерелом розповсюдження Сифілісу є хворий, що може передавати хворобу при контакті зі здоровими (при поцілунках, статевих
стосунках) або через забруднені спірохетами предмети (стакани, недопалки, ложки, зубні щітки і т. ін), - так званий побутовий сифіліс.
Сифіліс починається з моменту зараження коли спірохета проникла в організм людини навіть через невидимі оком, ушкодження шкіри, слизових оболонок. При статевих стосунках можуть легко виникати непомітні ушкодження на шкірі або на слизовій оболонці, статевих органів, через які бліца спірохета проникає від хворої до здорової людини. Збудник хвороби, потрапивши в організм починає швидко розмножуватися і по лімфатичним судинам з током лімфи розповсюджуватися по всьому організму.
Людина, що захворіла відчуває себе зовсім здоровою і тільки через З тижні інкубаційного (окритого) періоду або навіть пізніше, на місці. проникнення блідих спірохет з'являються перші видимі ознаки хвороби -чиста безболісна, тверда на дотик ссадина або виразка -"твердий шанкр.
3 появою твердого шанкру починається первинний період сифілісу. Збільшуються лімфатичні вузли, лихоманка, головні болі, болі в кістках особливо в ночі, безсоння, недокрів'я. Твердий шанкр завжди розвивається на місці проникнення блідої спірохет, тому за місцем його розташування можна визначити, яким шляхом було зараження. Шанкр на статевих органах свідчить про статеве зараження.
Первинний період сифілісу триває в середньому 45 днів і закінчується появою висипу, що знаменує початок вторинного періоду. В цей період сифіліс проявляється дуже різноманітно і дає дуже строкату картину захворювання. Висип буває різної форми, «личини і кольору - уражує будь-яку ділянку шкіри і особлива часто.слизові оболонки. В цей період на шкірі шиї іноді з'являються білуваті плями - лейкодерми, що утворюють так званий комір, або намисто Венери. Білі плями лейкодерми надають шкірі строкатого вигляду, тримаються більше року і вказують на те, що сифілісом уражена нервова система. У багатьох, хворих випадає волосся на голові, бровах і віях. В цей період можуть уражуватися нігті, кістки, суглоби, м'язи, судини, серце, очі, вуха, внутрішні органи і нервова система. Хворий цього періоду надзвичайно небезпечний дня оточуючих.
Всі прояви вторинного сифілісу можуть самовільно щезати навіть без лікування не лишаючи жодних слідів, але це не свідчить про те, що людина здорова і не заразна для оточуючих. Це лише так званий латентний, або скритий період сифілісу. Якщо хворий лікується, веде нормальний спосіб життя він видужує. При відсутності лікування раптово настає рецидив (повернення) хвороби з ознаками вторинного періоду, що можуть безслідно щезати багато разів.
Якщо хвора людина нехтує лікуванням, то приблизно через 5 років вторинний період сифілісу змінюється третинним періодом хвороби (останнім). Як взагалі при сифілісі так і в цьому періоді ураженим може бути будь-який орган. Якщо уражені життєво важливі органи, наприклад, мозок, серце, судини, печінка, то настає смерть людини; якщо лице, виникає
уродливість (провалюється ніс внаслідок руйнування скелету). Захворювання органів руху, слуху, зору, нервової системи веде до інвалідності, паралічу.
Сифіліс не завжди закінчується третинним періодом. Закономірна зміна періодів пояснюється давністю захворювання, відсутністю гарантованого лікування, реакцією організму на розвиток хвороби. Після загибелі всіх блідих спірохет хворий повністю одужує, але при новому зараженні у нього знову повторюються всі періоди сифілісу, починаючи з
твердого шанкру.
Сифіліс може передаватися нащадкам, якщо хвора мати, не шюйшла повного курсу лікування. Тільки мати,, хвора сифілісом передає його нащадкам; роль батька в передачі сифілісу дитині полягає в тому; що чоловік заражу є жінку до або під час вагітності.
Таим чином, сифіліс може бути вродженим, але не спадковим. Діти можуть народжуватися мертвими або зовнішньо здоровими, з появою сифілісу через багато років після народження (переважно після п'ятого року життя або з наближенням статевої зрілості).
Багато гак званих жіночих хвороб часто є наслідком невилікованої або погано вилікованої гонореї. Безпліддя чоловіків та жінок є також наслідком погано вилікованої гонореї або її ускладнень.
Гонорея (від грец. gonos - насіння і rhoia - стікання) описана
Гіппократом, Аристотелем, Сенекою і іншими давньогрецькими вченими. У
дорослих гонорея передається тільки статевим шляхом. Позастатеве
зараження спостерігається тільки у дівчаток, що мають загальну постіль з
хворими матерями та користуються загальними речами при обмиванні
статевих органів.
Джерелами статевого зараження гонореєю є хронічно хворі, у яких хвороба слабо виражена. Особи, що мають гостру гонорею не є джерелом зараження тому, що утримуються від статевих стосунків через болісні
відчуття.
Гонококи, що потрапили в організм людини, швидко розмножуються, викликають гострий запальний процес, що супроводжується гнійними виділеннями. У чоловіків гонококи первинно уражують сечовий канал, у жінок перш за все шийку матки. Від моменту зараження до початку захворювання проходить відповідний термін від 3 днів до 3 тижнів. Ознаками захворювання є поява свербіння у сечовому каналі і мутноваті виділення, потім гостре запалення з набряком і біль при спусканні сечі та велика кількість гнійних виділень з домішками крові. При неправильному лікуванні гострий запальний процес може перейти у хронічну стадію, з слабо вираженими або відсутніми больовими відчуттями. Складність будови статевих органів жінок, (уражується матка, шийка матки, придатки, брюшина) пояснює більш тяжку форму гонореї у жінок, ніж у чоловіків.
При сучасних методах лікування будь-яка гонорея виліковна. Попереджувальним заходом є суспільна і особиста профілактика. Із заходів особистої профілактики — утримання від позашлюбних статевих стосунків.
Хорошим профілактичним засобом є кондом (презерватив), що однаково, захищає від зараження гонореєю як чоловіків така і жінок.
Інфекційним венеричним захворюванням є шанкр м'який, (франц, chancere), Збудник хвороби стрептобацила, передається переважно статевим шляхом. Венеричні захворювання імунітету не дають, тому ними можна захворіти повторно. Захворювання шанкром м'яким проявляється через 7 ' днів після статевого стосунку з хворим. На місці проникнення стрептобацил утворюються болючі кров'яні виразки з м'яким (на відміну від сифілісного твердого шанкру) нерівним, покритим гнійним нальотом дном. Внаслідок самозараження через гнійні виділення утворюються чисельні виразки, що заживлюються рубцями. Тяжкі наслідки має гангренозний шанкр м'який з глибоким швидким омертвінням тканин, що супроводжується високою
Дата добавления: 2015-11-04; просмотров: 22 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |