В книге исследуется 60-летний путь развития, творческие поиски и достижения балетного театра Советской Украини, рассказывается о его выдающихся мастерах, о по­становках балетов украинских 24 страница

Справжнім мистецьким відкриттям республіканського конкурсу став блескучий виступ зовсім молодого танцівника, вчорашнього випускника київського училища, а нині соліста Донецького академічного театру опери та балету Вадима Писарєва. Він не тільки вразив невимушеною легкістю високих могутніх стрибків і віртуозних обертань, бездоганною чіткістю виконання найскладніших танцювальних комбінацій, а й захопив емоційною наснагою, одухотвореністю свого танцю.

У виконанні В. Писарєва розкрилась його яскрава акторська індиві­дуальність. І жюрі, одностайно присудивши йому першу премію, не по­милилося. Влітку 1984 року на Всесоюзному балетному конкурсі він знову став переможцем, одержавши золоту медаль. Звання лауреата здобула в Москві і Т. Боровик. А незабаром В. Писарєв виборов срібну медаль на Міжнародному конкурсі артистів балету в Хельсінкі. Йому гаряче аплодували також і на традиційному конкурсі-фестивалі класичпою танцю в Парижі.

А юний соліст донецького колективу під керівництвом головною балетмейстера театру В. Шумейкіна вдосконалював професіональну майстерність, здобуту в училищі в класі відомого педагога В. Денисенка, розширював свій репертуар, де поряд з класичними па-де-де й окремими сольними варіаціями з'явилися провідна партія графа Альберта («Жізель» А. Адана, веселого Меркуціо («Ромео і Джульєтта» С.Прокоф'єва), казкового хлопчика Кая в новому балеті «Снігова королева» Ж. Колодуб, Голубого птаха у «Сплячій красуні» П. Чайковського.

Влітку 1985 року В. Писарєв разом із своїм київським колегою — со­лістом столичного колективу В.Яременком взяв участь у найскладнішому змаганні — V Міжнародному конкурсі артистів балету в Москві. Надзви­чайно авторитетне жюрі, до складу якого входили найвидатніші діячі ба­лету з 25 країн світу на чолі з Ю. Григоровичем, високо оцінило молодих представників балетного театру Радянської України: В.Писарєв завою­вав золоту медаль і першу премію, а В. Яременко — срібну медаль і другу премію. Вперше в історії українського балетного виконавства молодий танцівник, вихованець республіканського хореографічного училища здобув золоту медаль. До цього лише юні балерини, учениці видатного педагога Г. Кирилової — Н. Семизорова та Г. Кушнірова — підіймалися на таку вершину міжнародного визнання, теж завоювавши в Москві перші премії та золоті медалі. Видатна перемога В. Писарєва переконливо довела, що не тільки жіночий, а й чоловічий класичний танець українського балет­ного театру може сьогодні репрезентувати світові досягнення багатонаціо­нального радянського хореографічного виконавства.

Звитяги молодих засвідчують високий рівень української школи, її педагогів, які успішно працюють у Київському державному хореографіч­ному училищі і виховали кілька поколінь майстрів усіх колективів рес­публіки. Найтісніші зв'язки підтримує українське училище з педагогами Москви і Ленінграда. Знаменно, що всі його художні керівники — Г. Бе­резова, А. Васильєва і Г. Кирилова — учениці славетного радянського педагога-хореографа, професора А. Ваганової, вихованки Ленінградського хореографічного училища.

Традиційними стали творчі контакти київського і ленінградського ба­летних колективів. У цю братерську мистецьку співдружність свій значний вклад внесли Ф. Лопухов, А. Ваганова, П. Гусєв, К. Сергєєв, Н.Дудинська, О. Виноградов, І. Колпакова, Н. Кургапкіна, діяльність яких сприяла піднесенню професіональної культури і виконавської майстерності солі­стів і артистів кордебалету столичного театру, глибокому опануванню ше­деврів вітчизняної та світової хореографічної спадщини, зокрема кращих класичних спектаклів М. Петіпа, Л. Іванова, М. Фокіна, Ж. Перро, М. Кораллі, Ж. Доберваля.

Важливим напрямом сьогоднішньої творчості киян під керівництвом нового головного балетмейстера В.Ковтуна є дальше поглиблення й роз­ширення цих взаємозв'язків. Про це свідчать, зокрема, гастрольні виступи в київських виставах ленінградських артистів на чолі з народною артист­кою СРСР І. Колпаковою. Промовистим прикладом такої співдружби стала також прем'єра в червні 1985 року хореографічного шедевра М. Петіпа — «Баядерки» Л. Мінкуса, в основу якої постановник В. Ковтун по­клав однойменну виставу Ленінградського державного академічного театру опери та балету імені С. М. Кірова.

У створенні київської «Баядерки» молодому хореографу подала велику допомогу як консультант відома ленінградська балерина, народна артистка СРСР Н. Кургапкіна. Освоюючи під її керівництвом класичні перлини ба­летного академізму М. Петіпа, українські артисти на чолі з головним ба­летмейстером виявили тонке відчуття хореографічного стилю видатного майстра. У провідних партіях балету поряд з досвідченими балеринами Р. Хілько (Нікія) та Т. Литвиновою (Гамзатті) з великим успіхом ви­ступили молоді — Т. Боровик, яка створила чарівливий образ баядерки Нікії, самовіддано закоханої в мужнього Солора (М. Прядченко), та зовсім юна Т. Білецька, яскраве обдаровання якої розкрилося в технічно склад­ній, драматично наснаженій ролі гордовитої, владної Гамзатті.

Виконавське мистецтво сучасного українського балетного театру роз­вивається в безпосередній залежності від балетмейстерської творчості, від художніх пошуків хореографів. Сьогодні в театрах республіки ус­пішно працюють представники кількох поколінь балетмейстерів, які зросли і сформувалися на животворних реалістичних і глибоконародних традиціях національної соціалістичної хореографічної культури, а та­кож на досягненнях усього радянського балету.

Київський театр класичного балету Укрконцерту продовжує очолю­вати його організатор і художній керівник, досвідчений хореограф, народ­ний артист СРСР В. Вронський, який влітку 1985 року відсвяткував своє 80-річчя. Наприкінці травня цього ж року столичний колектив відзначив 50-річчя талановитого балетмейстера, народного артиста УРСР А. Шекери, кращі вистави якого є окрасою української балетної сцени. А поруч з май­страми — балетмейстерська молодь, що прагне продовжити і збагатити традиції своїх попередників і водночас знайти власний шлях. Саме це промовисто засвідчив Перший республіканський конкурс артистів балету і балетмейстерів. І, хоч постановкам молодих часом бракувало масштаб­ності й оригінальності танцювального мислення, послідовності в утверд­женні актуальних тем і сміливості в розкритті образів наших сучасників, молоді балетмейстери щиро намагалися сказати своє слово в сьогоденних пошуках багатонаціонального хореографічного мистецтва.

Кожний учасник змагання досить успішно працював з виконавською молоддю і хотів виявити індивідуальні риси юних артистів, спираючись на власний акторський досвід. Ці тенденції по-різному проступали в мініа­тюрах В. Литвинова, А. Рубіної, В. Гаченка, І. Колюбакіної, В. Рибія. Жюрі, очолюване А. Шекерою, з високою професіональною вимогливістю поставилося до робіт молодих. Жоден конкурсант не здобув звання лауреа­та. Проте республіканське змагання молодих хореографів стало генераль­ною репетицією напередодні Всесоюзного конкурсу артистів балету та ба­летмейстерів, на якому В. Литвинов та В. Гаченко, що показали цікаві мініатюри, вибороли почесні звання лауреатів, а героїко-патріотична по­становка А. Рубіної одержала диплом.

Говорячи про актуальні проблеми виховання балетмейстерської зміни, які й сьогодні лишаються дуже гострими, Ю. Григорович у статті: «Балет: традиції і сучасність» зазначав, що молоді повинні сміливо розширювати проблемно-тематичні обрії балету, звертатися до мініатюр, до створення злободенних концертних номерів, поглиблювати свій професіональний рівень. «Ми повинні знати досягнення світового балетного театру, використовувати його досвід, але розвивати перш за все своє. Справжній митецьможе сформуватися, тільки розвиваючи національне....Талановитої молоді, спроможної продовжити високі традиції радянського балету і примножити його славу, зараз багато».

Обдарована виконавська й балетмейстерська молодь успішно працює сьогодні і в балетних колективах Радянської України, збагачуючи національні мистецькі традиції і вбираючи досягнення братніх соціалістичних музично-сценічних культур.

В театрах республіки з'являється все більше молодих постановників, вони все активніше експериментують, прагнучи до сміливих і сучасних хореографічних рішень, до синтезу виразових засобів різних жанрів, переосмислення досвіду суміжних мистецтв. До діючого репертуару входять нові сучасні спектаклі, поставлені балетмейстерами-початківцями. У творчому пошуку об'єднуються молоді композитори і хореографи, режисери і художники-декоратори, диригенти, артисти балету і оперні співаки. Так, зокрема до 40-річчя перемоги радянського народу над гітлерівським фашизмом на донецькій сцені навесні 1985 року народилася героїко-романтична опера-балет «Незраджена любов» композитора Л.Колодуба за мотивами поезії А. Малишка, над постановкою якої працювали молодий балетмейстер І.Колюбакіна та режисер Є. Кушакова. На харківській сцені на основі двох творів відомого українського композитора Г. Жуковського — моноопери «Волзька балада» і симфонічної поеми «Обеліск» - створено героїко-патріотичну оперу-балет «Вічне ім'я твоє», у спільній роботі над якою об'єдналися хореограф В.Шкілько, режисер В. Лукашов, диригент Я. Скибинський, художник А. Каждан, провідний соліст опери М.Манойло та здібна артистична молодь балетного колективу.

Солісти одеського балету Н. Баришева, Р. Лерман, І. Кулик та II. Філіпов разом з балетмейстером А.Шевельовою, композитором Я. Фрейдліним і художником Г. Юнгвальд-Хількевичем створили оригінальну, пройняту гнівним протестом проти війни музично-хореографічну містерію «Герніка» за мотивами однойменного монументального полотна Пабло Пікассо. Одесити успішно здійснили також першу постановку фантастичної опери-балету В. Губаренка «Вій» за однойменною повістю М. Гоголя, над оригінальним втіленням якої працювали балетмейстер В. Смирнов-Голованов, диригент Б. Афанасьєв, режисер А. Почиковський, художник Є. Лисик і весь колектив театру.

Талановитий український композитор-симфоніст, майстерно синтезуючи власний досвід у галузі балетного й оперного жанрів та досягнення сьогоднішнього музичного театру, спираючись на ґрунтовні дослідження свого співавтора — доктора мистецтвознавства М. Черкашиної-Губаренко, яка написала оригінальне лібретто на основі численних першоджерел - інтермедій шкільного театру, старовинних народних пісень, літературних та фольклорних текстів, сміливо переосмисливши мотиви гоголівської повісті й увесь багатобарвний образний світ «Вечорів на хуторі біля Диканьки» та «Миргорода», створив цікаву новаторську партитуру.

Органічне взаємопроникнення елементів оперної та хореографічної дії, сучасність композиторської техніки й образного мислення знайшли пере­конливе втілення в масштабному сценічному рішенні опери-балету. Мо­нументальні декораційні полотна Є. Лисика об'єднали всі виразово-зобра­жальні компоненти вокально-хореографічної дії в монолітну багатопла­нову музично-театральну картину, пройняту гоголівською поетикою та філософією, неповторним національним колоритом. Своєрідна пластика театрального живопису ожила в щедрих розмаях хореографічних компо­зицій В. Смирнова-Голованова, який винахідливо «розцвітив» класичний танець примхливими візерунками фольклорних орнаментів. У першій дії, що відтворювала вируючу стихію ярмарку, театральне полотно Є. Лисика зображувало рум'яні фрукти, овочі, букети квітів, жовтогарячі солом'яні стріхи, органічно «продовжуючись» на сцені в картині барвистого невга­мовного ярмаркового натовпу, яскраво розмальованих виробів народно-прикладного мистецтва — глечиків, макітр, куманців, а також золотавих сно­пів колосистого хліба, в'язок бубликів, польових квітів. Динамічні події балету розгорталися відразу на кількох площадках вертикальної конст­рукції. В поліфонічних композиціях українського жіночого і чоловічого танцю, де фольклорна лексика перетворювалася за складними законами сучасної музичної мови, промовисто розкривалися щедрість і краса на­родної душі, оспіваної М. Гоголем.

Інтенсивне розширення тематичних і жанрових меж сучасного україн­ського радянського балетного театру, сміливість і оригінальність образно-хореографічних рішень пов'язані з дальшим поглибленням процесу опа­нування художньої літератури, а також досвіду суміжних мистецтв. Пра­гнення розкрити специфічними, властивими саме балету художніми за­собами ідейно-образний зміст літературного першоджерела, вияскравити в натхненному танці те, що хвилює наших сучасників, характеризує кра­щі постановки балетних колективів республіки.

Сьогодні вражає й захоплює діапазон проблемно-тематичних і жанрово-стильових шукань композиторів, лібреттистів, балетмейстерів і акторів у роботі над переконливим хореографічним «прочитанням» літературних творів. Згадаємо, наприклад, одну з нових вистав Львівського театру — балет «Медея» за мотивами давньогрецької трагедії відомого грузинсько­го композитора Р. Габічвадзе і водночас спектакль Дніпропетровського театру — балет «Материнське поле» за мотивами повісті Ч. Айтматова киргизького композитора К. Молдобасанова.

Колективи республіки все активніше звертаються до сміливих досяг­нень радянського багатонаціонального балетного театру, освоюючи поста­новочні здобутки провідних хореографів братніх республік СРСР. Так, на сьогоднішніх афішах театрів України досить помітне місце посіли своє­рідні танцювальні інтерпретації епічних симфонічних полотен, вокальноінструментальних творів і навіть сучасної зонг-опери.

Для втілення на балетній сцені популярної серед молоді зонг-опери «Орфей та Еврідіка» О. Журбіна харківський колектив запросив талано­витого хореографа-експериментатора, головного балетмейстера Ленінград­ського державного академічного Малого театру опери та балету М. Боярчикова, який разом з солістами І. Кузьміною, І. Коливановом, Л.Марковим, Л. Кисельовою, І. Кузьміним та молодіжним кордебалетом створив незвичний танцювально-вокальний спектакль, у якому поєдналися сучасна пластика і сповнений експресії естрадний спів, віртуозний класичний танець і звучання електронних музичних інструментів, елементи балету й опери. А старий античний сюжет став приводом для хвилюючих роздумів про долю талановитої людини, про труднощі та спокуси на її шляху, про відповідальність митця перед народом і своєю совістю.

Для постановки на дніпропетровській сцені сучасного героїко-патріотичного балету-ораторії К.Молдобасанова «Материнське поле» українські митці запросили головного балетмейстера Киргизького державного академічного театру опери та балету У. Сарбагішева. Разом з видатним майстром театрального живопису, народним художником СРСР А. Ареф'євим, диригентом В. Мертенсом та хормейстерами В.Кіосе й І. Недзвецьким талановитий хореограф створив масштабний балетний спектакль, велична ораторіальність якого вдало передавала епічний розмах і філософську глибину повісті Ч. Айтматова. Композитор і постановники побудували виставу у формі зворушливих діалогів простої киргизької матері-трудівниці Толгонай, яка втратила на війні чоловіка й усіх своїх синів, з Матір'ю Землею. В програмі до прем'єри творці балету наголошували: «Образи Толгонай і Матері-Землі... втілюють у собі філософське кредо автора, його ставлення до людей, до життя. Незвична образність і стиль цієї повісті Ч. Айтматова... цілком природно перекладаються на мову музики та хореографії. І образ Толгонай, що уособлює долі тисяч радянських жінок-матерів, велич і могутню силу життя, всім своїм пафосом закликає людство до втілення мрії всіх поколінь про щастя, про мир на нашій землі».

Образ мужньої і щедрої душею Толгонай був створений балериною яскравого ліричного обдаровання О.Загуменниковою, яка зуміла піднести його до високого трагедійного звучання й філософського узагальнення. Прекрасна виконавиця головних ролей у «Лісовій пісні», «Лебединому озері», «Бахчисарайському фонтані» й «Жізелі», вона відкрила в сучасному спектаклі нові грані своєї акторської індивідуальності, психологічно правдиво передала глибокі переживання і багатий духовний світ простої матері-трудівниці, тонко відтворила національні пластичні мотиви хореографічної партії Толгонай.

У спектаклі панував злагоджений виконавський ансамбль, вабили достовірні пластичні образи Алиман (Л. Еллінська), Суванкула (Ю. Мащенко), Касима (В. Кир'янов), Джайнака (А. Карпухін), Маселбека (Ю.Букрєєв), Солдата (В. Рубльов), Чабана (В. Гридневський). Художник А. Ареф'єв втілив образ Матері-Землі в образі безмежного поля, яке після кривавих ран війни починає нарешті оживати.

Поруч з видатними майстрами сучасного театральпого живопису А. Ареф'євим, Ф. Ніродом, Є.Лисиком, Л. Братченком, Б. Купенком, які успішно працюють у театрах республіки, зростає і формується молоде покоління українських художників-декораторів. У їх натхненній творчій співпраці з молодими балетмейстерами народжуються балетпі вистави Київського державного дитячого музичпого театру, зокрема перша постановка головного балетмейстера колективу, талановитого молодого хореографа, заслуженого артиста УРСР Віктора Литвинова — «Горбоконик» Р. Щедріна. Разом з молодими художниками О. Бурліним та В. Севрюковою і ди­ригентом Є. Дущенком В. Литвинов здійснив життєрадісну танцювальну виставу, яскраво окресливши образи персонажів відомої казки П. Єршова і майстерно відтворивши багатобарвну комедійно-бурлескну стихію музики Р. Щедріна.

...Вирує, міниться різнокольоровими відтінками, мчить у вихорі танцю строкатий ярмарковий потік — тут і галасливі перекупки, і меткі коро­бейники зі своїми товарами, і кумоньки-плетухи, і нероби-зіваки. Хорео­граф створює не просто низку ефектних номерів, а мальовничий танцю­вальний образ ярмарку. Розмаїті комедійні, сатиричні і гротескові пла­стичні фарби, технічно складні трюки майстерно використав В.Литвинов для розкриття характерів недолугого жалюгідного Царя (О. Льовушкін), старших братів Івана — підступних і ледачих Данила та Гаврила, партії яких виконують В. Лебідь і В. Соболєв.

Молодече завзяття, душевна щедрість і теплота зігрівають образ жит­тєрадісного Івана, віртуозну партію якого по-різному трактують заслуже­ний артист УРСР А. Кучерук та юний соліст С. Бондур. Вірного друга Івана — веселого Горбоконика — захоплено танцюють С. Луценко та М. Краснова. А чарівливий образ граціозної Жар-птиці став акторським досягненням заслуженої артистки УРСР Є. Костильової та юної балерини А. Годулян.

Запропонувавши свою інтерпретацію балету Р. Щедріна після таких визнаних майстрів, як І. Бєльський та Д. Брянцев, В. Литвинов виявив справжню творчу самостійність, давши зразок цікавої пластичної лексики, що синтезує класичні традиції і досвід українського й усього радянського балетного театру. Прем'єра «Горбоконика» Р. Щедріна стала значною по­дією театрального сезону 1985—1986 років, наповненого сміливими по­шуками та ідейно-художніми здобутками балетних колективів республіки.

У творчому житті майстрів музично-театрального мистецтва Радянської України цей сезон був ознаменований підготовкою до XXVII з'їзду КПРС та XXVII з'їзду Компартії України, широким всенародним обговоренням проектів нової редакції Програми Комуністичної партії Радянського Сою­зу, змін у Статуті КПРС та Основних напрямів економічного і соціального розвитку СРСР на 1986—1990 роки і на період до 2000 року. Передз'їздівські документи нашої партії знайшли глибокий відгук у серцях майстрів музичного і хореографічного мистецтва, відкрили величезні перспективи для дальшого розвитку радянської художньої культури на засадах народ­ності і комуністичної партійності. Вивіряючи свої ідейно-естетичні орієнти­ри, прагнучи внести свій вклад у процес масштабних перетворень у житті нашої країни, всього соціалістичного суспільства, композитори і митці сце­ни зосереджують свої зусилля на втіленні суспільно-значущих проблем, хвилюючих тем і образів сучасності, створенні новаторських балетних спектаклів.

У наполегливій співпраці з композитором В. Губаренком одеський ко­лектив на чолі з головним балетмейстером В. Смирновим-Головановим, ди­ригентом І. Шавруком і молодим театральним художником В. Ареф'євим створив масштабний героїчний балет «Комуніст» за мотивами відомого однойменного кіносценарію Є. Габриловича, присвятивши цей спектакль XXVII з'їздові КПРС та XXVII з'їздові Компартії України.

Розповідаючи про захоплюючу роботу над новою балетною виставою, про складність мистецьких завдань, що постали перед акторами, балетмейстер-постановник і лібреттист В. Смирнов-Голованов писав у статті «З почуттям високої відповідальності», що, створюючи постать самовідданого комуніста Василя Губанова, він і молодий соліст С. Блонський - виконавець цієї психологічно складної ролі — прагнули «втілити образ людини морального обов'язку і високої комуністичної цілеспрямованості, образ героя, котрий символізує духовний і громадянський ідеал нашого суспільства».

Сповнена високої героїко-романтичної наснаги, глибокого драматизму і внутрішньої експресії монументальна симфонічна фреска В. Губаренка ожила в багатоплановому поетично-піднесеному хореографічному полотні. Розгорнуті масові танцювальні картини, в яких розкривався образ трудового народу, що будує світле майбутнє, органічно поєднувалися з детально розробленими пластичними монологами та дуетами, де психологічно правдиво передавалися складні переживання і почуття Василя (С. Блонський) й Анюти (Т. Степанова). Справжнім драматизмом були насичені хореографічні епізоди зіткнень цієї гордої безкопромісної жінки з чоловіком Федором (В. Купало й А. Кириченко).

Постановники спектаклю не пішли шляхом прямолінійного перенесення на балетну сцену ефектних режисерських рішень та виразових прийо­мів відомого кінофільму, а зуміли знайти узагальнено-поетичне хореографічне втілення історично-конкретних подій. Саме тому схвильована розповідь про відданого справі партії комуніста, одного з багатьох будівників Шатурської ДРЕС, яку зводила молода Радянська республіка за ленінським планом ГОЕЛРО, мужнього і непохитного в боротьбі з ворогами Василя Губанова, про його нелегке, але прекрасне життя і велике кохання захоплювала емоційною правдою. Крім С. Блонського, в цій ролі також дуже вдало виступив молодий соліст С. Горбачов. Життєствердна тема незборимої сили комуністів-ленінців патетично розкривалася у сповнених героїко-романтичної наснаги чоловічих танцювальних ансамблях (Ю. Гайданов, А. Кириченко, А. Коренько, В. Попов, В. Уланов, В. Яковлєв, С. Яппаров). Прем'єра «Комуніста» стала визначною подією в музично-театральному житті країни й дістала позитивну оцінку на сторінках га­зети «Правда», де наголошувалося, що в одеській виставі «засобами хореографії розкрито тему великого суспільного звучання, відображено високе моральне обличчя радянських людей — будівників комунізму».

Київський державний академічний театр опери та балету імені Т. Г. Шевченка підготував до XXVII з'їзду КПРС та XXVII з'їзду Компартії України новий монументальний героїко-революційний балетний спектакль «Прометей», що народжувався в процесі спільного творчого пошуку композитора Є. Станковича, лібреттиста — відомого кінорежисери Ю. Ільєнка, балетмейстера-постановника А. Шекери, головного диригента С. Турчака, художника О. Бурліна й усього столичного колективу.

Розповідаючи напередодні прем'єри про свою тривалу роботу над балетом, Є. Станкович наголошував, що його звернення до міфології не було випадковим, бо «міфічний герой Прометей, як відомо, ціною самопожертви, ціною власних страждань приніс людству вогонь, а значить — тепло, світло і щастя». «Таким Прометеєм,— продовжував далі Є. Станкович,— вбачав­ся нам наш народ, який у буремні роки революції ціною стійкості, муж­ності, героїзму, незламності відкрив людськості шлях до нового життя. Тому головним героєм нашого твору є народ.

Писати музику до такого балету було нелегко. Це була напружена і надзвичайно хвилююча робота впродовж майже двох років. Адже треба було не просто проілюструвати музичними засобами конкретний сюжет, а за їх допомогою по-філософському осмислити складну епоху революцій­них перетворень. А таку можливість дають лише великі симфонічні форми. Звичайно, органічною основою стали мотиви народної музики з чітко ок­ресленими революційними інтонаціями».

Хореограф, викладаючи свій постановочний задум, відзначав: «Сюжет­на схема нашого спектаклю така: двоє юнаків — поет у білому і поет у чер­воному — шукають свою дороговказну зірку. Прометей шле на землю свою частку — Іскру, що з'являється перед юнаками у вигляді прекрасної мо­лодої жінки, яка має фантастичну здатність — робити здійсненними за­повітні бажання, надії, виявляти підступні думки. Той, у кого вони чисті, благородні, буде осяяний її життєдайним світлом.

Один з поетів підноситься до найвищих моральних висот, іде на само­пожертву заради інших, а другий обирає шлях зрадника. Ми будуємо наш спектакль у трьох вимірах — період до революції, революційний час і епоха, що охоплює проміжок від перших пореволюційних місяців до наших днів. Вся наша творча група ставила перед собою завдання — передати на ба­летній сцені спадкоємність наших моральних цінностей, підкреслюючи, що тема прометеїзму, тема готовності до самопожертви заради щастя всіх є вічною».

Здійснюючи спектакль на основі класичної хореографічної лексики, обарвленої інтонаціями народно-сценічного танцювального мистецтва та сучасної вільної пластики, А. Шекера підкреслював, що складну багато­планову і поліфонічну структуру танцю «багато в чому визначила музика балету — могутня, образна, високоталановита, позбавлена трафаретності, і тому ми перш за все намагалися досягти полікомпозиційності хореогра­фії, драматургії образів.

Цією виставою наша творча група хоче ще раз нагадати сучасникам про дорогу ціну, якою дісталась їх батькам і дідам перемога в боротьбі за соціалістичне сьогодення, і про великий наш борг, про те, що ми ніколи не повинні забувати: без минулого немає майбутнього».

В емоційно-наснаженому, пройнятому високим героїко-романтичним пафосом, масштабному за своїм ідейно-філософським звучанням балетному спектаклі поруч з видатними майстрами Л. Сморгачовою, М.Прядченком, С. Лукіним головні партії виконує обдарована молодь — Т. Боровик, І. Задаянна, В. Відінєєв, А. Козлов, В. Яременко, С. Приходько, С. Сєрков, І. Погорілий, О. Калібабчук, В. Пустовіт.

Мистецька єдність виконавських поколінь — характерна ознака твор­чої діяльності київського колективу, який є гордістю сучасного радянсько­го багатонаціонального балетного театру. Глибоконародні і реалістичні акторські традиції киян, які формувалися разом зі становленням українського балету, сьогодні успішно розвиваються і постійно збагачуються Творча естафета цих славних виконавських традицій дбайливо передається від покоління до покоління, у безпосередній мистецькій співпраці майстрів і здібної молоді.

Сьогоднішній столичний балетний колектив — це справжнє сузір'я талантів. Знаменно, що театральний сезон 1985—1986 років кияни відкрили творчими звітами в Москві на сцені Центрального концертного залу, і мали промовисту назву «Зірки київського балету». Нинішнє покоління солістів столичного балетного колективу виховують видатні майстри української сцени — балетмейстери-репетитори і педагоги, зокрема В.Калиновська, О. Потапова, І. Лукашова, А. Кальченко, Е. Стебляк, Т. Ахекян, З. Сєркова, В. Круглов і М.Новиков. У кожній виставі розкриваються висока танцювальна культура й яскраві акторські індивідуальності Т.Таякіної, Л. Сморгачової, Р.Хілько, Т. Литвинової, Г. Кушнірової, Т.Боровик, С. Приходько, Н. Хоменко, Л. Данченко, Л. Шатілової, В. Недоступ, І. Скрипник, І. Лихвар, Н. Абрамової, Н. Березіної, Л. Снєжиної, В.Тернової, І. Хребтової, Т. Білецької, Р. Дичко, Т. Мартиненко, С. Мялковської, В.Ковтуна, М. Прядченка, С. Лукіна, Є. Косменка, В. Рибія, В. Литвинова, В. Відінєєва, А. Бабенка, С. Марковського, І. Погорілого, Ю. Тарасова, А. Козлова, О. Круглова, С. Сєркова, В. Савченка, В. Шишкарьова, В. Авраменка, В. Солдатенка, С. Мірочника, В. Гаченка, В. Дзюбенка, О. Калібабчука, С. Лактіонова, О. Стрільця, В. Мезенцева, О. Синельникова, О. Хабла, О. Чулкова, В. Пустовіта, В. Яременка.

В постановках класичної хореографічної спадщини і партитур радянських композиторів виявляються неухильне зростання виконавської майстерності та професіоналізму провідних солістів балетних колективів республіки, в ідейно-художніх шуканнях яких все більш значну роль відіграє мистецька особистість актора, його постійна співтворчість з балетмейстером.

Сміливо розширюючи проблемно-тематичні обрії й зображально-мистецьку палітру балетних спектаклів, вбираючи натхненні ідеї, динамічні ритми й образи нашого героїчного сьогодення, українські композитори і театральні колективи все більш послідовно й активно працюють над створенням масштабних музично-танцювальних полотен, присвячених революційній історії радянського народу, бойовим і трудовим подвигам сучасників.

* * *

Скарби класичної спадщини, багатогранна творчість українських композиторів і досягнення музичних культур братніх народів СРСР – ось три головні джерела збагачення афіші всіх балетних колективів Радянської України, три основпі напрями їх репертуарних шукань. Сучасний український балет, використовуючи здобутки всього соціалістичного музично-театрального................................... мистецтва і світової хореографії, переживає період ідейно-художнього піднесення, активізації композиторських балетмейстерських і виконавських пошуків, розширення тематичних, жан­рово-стильових обріїв та зображально-виразової палітри.

Все більше талановитих і різних за своїми індивідуальностями компо­зиторів республіки успішно звертається до балетного жанру. Серед них — Леся Дичко, В. Кирейко, Є. Станкович, М. Скорик, В.Губаренко, В. Золотухін, І. Ковач, Ж. Колодуб, О. Рудянський. Зростає нове покоління моло­дих хореографів — нащадків народних і реалістичних традицій україн­ського балетмейстерського мистецтва, серед фундаторів якого — народні артисти СРСР П. Вірський і В. Вронський. Яскравими молодими артистич­ними обдарованнями пишаються колективи всіх республіканських театрів.

Дата добавления: 2015-10-21