з яких вирізає у товщі деревини канавку певного профілю. Профіль фрезе-
рують поступово (за три-чотири проходи), залишаючи для останнього чис-
тового проходу мінімальний шар матеріалу.
Фасонні профілі на заготовках, які мають форму тіл обертання, фре-
зерують за допомогою ділильного блоку, закріпленого на спеціальній
шарнірній підвісці. Конструкція підвіски дозволяє повертати ділильний
блок разом зі встановленою на ньому заготовкою навколо осі повороту,
надаючи йому коливального руху в обмеженому секторі (маятникового
переміщення).
Пристрій для обробки вгнутих поверхонь зображений на рис. 3. За-
готовку, що коливається навколо вісі повороту, обробляють фрезою по
вгнутій поверхні радіусу R (рис. 2 а, рис. 3). У результаті обробки на
поверхні заготовки отримують профільовані виточки (канелюри).
Рис. 2. Проект свічника (а), конструкція свічника (б), розмічання вгнутої
дугової твірної канелюра за допомогою шаблона (в)
Підвіска ділильного блоку здійснюється за допомогою двох наклад-
них пластин, закріплених на бокових гранях блоку (рис. 3) двома гвинтами
М6 з потайними головками. Ці пластини можуть мати різну конструкцію,
яка залежить від форми оброблюваної заготовки. Накладні пластини
ділильного блоку і вертикальні кронштейни утворюють шарнірне
з’єднання за допомогою болтів М6 із використанням пружинних шайб і
контргайок. Ступінь затягування болтів повинен забезпечувати вільний
поворот пластин без люфту.
Пластини і кронштейни мають ряд отворів діаметром 6 мм, які доз-
воляють змінювати радіус маятникового ходу ділильного блоку і положен-
ня осі повороту відносно осі закріпленої заготовки. Запропонований
Збірник наукових праць. Частина 3, 2010
варіант регулювання радіусу і положення осі обертання ділильної головки
за допомогою набору отворів є найпростішим способом вирішення про-
блеми. Ускладнивши конструкцію пристрою, можна досягти плавного
(безступінчастого) регулювання обох параметрів.
Рис. 3. Принципова конструктивна схема спеціалізованого пристрою
для нарізання електрофрезером канелюрів на деталях, які мають форму
тіл обертання зі вгнутими дуговими твірними
Плавне повертання ділильного блоку навколо осі повороту
здійснюють за допомогою знімної рукоятки, закріпленої різьбовим
з’єднанням (рис. 3–4). Електрофрезер встановлюють з використанням ок-
ремого пристрою, який забезпечує переміщення інструмента вздовж осі
обертання фрези.
Заготовку для профілювання заздалегідь обробляють на токарному
верстаті до заданого діаметру і торцюють у розмір. Застосовуючи шаблон
обробляють фасонну поверхню, залишаючи припуск 3–4 мм для її подаль-
шого доведення після фрезерування. Обточену заготовку закріплюють на
ділильному блоці. Користуючись рукояткою досягають суміщення
нижньої межі фрезерування канелюрів з віссю електрофрезера і фіксують
положення накладних пластин верхнім упором. Сумістивши верхню межу
фрезерування з віссю елекрофрезера – фіксують положення нижнього упо-
ру (рис. 3).
Збірник наукових праць. Частина 3, 2010
Рис. 4. Принцип роботи пристрою у процесі фрезерування канелюрів:
а – маятниковий хід заготовки навколо осі повороту за допомогою рукоятки,
б – поворот ділильного диска для фрезерування сусідніх канелюрів
У процесі різання канелюрів із використанням пристрою розташу-
вання осі фрези залишається незмінним. Зміщуючи електрофрезер у по-
здовжньому напрямку і злегка похитуючи рукояткою ділильний блок, то-
рець фрези підводять до заготовки і в точці дотику роблять перше врізання
глибиною до 0,5 мм. У результаті маятникового переміщення заготовки
(від упору до упору) на її поверхні прорізатиметься перша тонка дугова
канавка. Внаслідок того, що попередня токарна обробка не може дати
розрахункової точності поверхні, на початковому етапі фрезерування ка-
навка не буде мати однакового профілю по всій довжині. В міру заглиб-
лення фрези різання деревини буде більш рівномірним на всій ділянці, а
фасонна канавка набере остаточної форми. Довівши глибину фрезерування
першої канавки до заданої величини, фіксують положення упора поздовж-
нього переміщення електрофрезера.
Використання фрез різного профілю дозволяє розширити
технологічні можливості пристрою і одержати канелюри потрібної форми.
На рис. 1 показані фрези кількох типів, перерізи рельєфів, утворених після
фрезерування і приклади готових деталей. З рисунків зрозуміло, що зі за-
глибленням фрези до центру заготовки канавки зближуються, і після до-
сягнення певного положення їх рельєф зіллється. Проте, знаючи розміри
ріжучих елементів фрези і контуру заготовки, користуючись графічним
методом, можна легко розрахувати приблизну межу фрезерування. Вста-
новивши упор переміщення електрофрезера дещо нижче розрахункової
межі, проводять пробне фрезерування двох сусідніх канавок. За результа-
тами випробування регулюють остаточне положення упору.
Для обробки сусідніх канавок необхідно лише повернути заготовку
за допомогою ділильного диска на необхідний кут і виконати фрезеруван-
ня, не змінюючи регулювання упорів. Правильно виконані регулювання
Збірник наукових праць. Частина 3, 2010
дозволяють провести фрезерування канелюрів по всій відведеній для цього
поверхні тіла обертання.
Деталі з фрезерованими канелюрами обов’язково доопрацьовують на
токарному верстаті. При цьому отриманий рельєф можна скоректувати.
Наприклад, у місцях зближення канавок, вирізаних напівкруглою фрезою,
поверхню заготовки слід підрізати так, щоб глибина канавок зменшилася.
Тоді їх контур звузиться, а проміжки між ними по всій довжині дуги мати-
муть однакову ширину.
Рельєф, утворений чвертькруглою фрезою, може бути сформований
так, що за рахунок близького розташування канавок і їх взаємного частко-
вого підрізання в місцях звуження, на поверхні заготовки не залишиться
необробленої ділянки деревини. Така поверхня не вимагає повторної
токарної обробки.
Після завершення коректування рельєфу деталей повторною токар-
ною обробкою їх припасовують між собою, згладжують переходи між по-
верхнями, доповнюють іншими видами оздоблення. Готові деталі можуть
широко застосовуватися не лише як конструктивні елементи складних
об’єктів, але й як самостійні вироби. Окремі приклади виробів з викори-
станням фасонних профільованих поверхонь показані на рис. 1.
Наш досвід та проведене дослідження підтверджують думку щодо
можливості поєднання художніх технологій і проектно-технологічного
підходу в навчанні. Окрім цього, це дозволяє частково розв’язати
суперечність між художнім ремісництвом і новітніми машинними
технологіями, створює кумулятивний ефект взаємного підсилення
національного естетично-художнього виховання і підготовки молоді до
сучасного машинно-автоматизованого виробництва, сприяє поєднанню
художньої і перетворюючої діяльності у процесі підготовки фахівців –
майбутніх учителів трудового навчання.
Проведене дослідження дозволяє сформулювати висновки:
1. Одним із важливих завдань підготовки майбутніх учителів є їх за-
лучення до проектування виробів суспільно корисного призначення, у то-
му числі, технологічних машин, пристроїв і пристосувань для оснащення
навчальних майстерень.
2. Запропонована конструкція пристрою дозволяє виготовляти та
оздоблювати вироби канелюрами (канавками різного профілю і глибини з
дуговими твірними) за допомогою електрофрезера.
3. Спільна діяльність викладачів і студентів на різних етапах проек-
тування сприяє вирішенню достатньо складних технічних задач та
підготовці майбутніх учителів до реалізації проектно-технологічного
підходу на уроках трудового навчання.
Словник термінів
Канелюри – канавки певного профілю та глибини, виготовлені на
поверхнях виробу.
Збірник наукових праць. Частина 3, 2010
Царазик – півкругла стамеска (різець) з високими боковими лезами.
Фучик – стамеска (різець) з V-подібними лезами.
Клюкарза – стамеска (різець) з дуговим полотном для різьблення у
важкодоступних місцях.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Гликин М.С. Декоративные работы по дереву на станках / Гли-
кин М.С. – М.: Народное творчество, Искана, 2002. – 280 с.
2. Інноваційні педагогічні технології у трудовому навчанні: навч.-метод.
посіб. / [В.Г. Гетта, Р.С. Гуревич, О.М. Коберник та ін.; за ред
О.М. Коберника, Г.В. Терещука]. – Умань: [СПД Жовтий], 2008. –
212 с.
3. Оршанський Л.В. Художньо-трудова підготовка вчителів трудового
навчання: монографія / Л.В. Оршанський. – Дрогобич: Коло, 2008. –
260 с.
4. Станкевич М.Є. Українське художнє дерево ХІ–ХХ ст.: монографія /
Михайло Станкевич. – Львів: Афіша, 2002. – 479 с.
5. Стешенко В.В. Теоретико-методичні засади фахової підготовки май-
бутнього вчителя трудового навчання в умовах ступеневої освіти:
монографія / В.В. Стешенко. – Слов’янськ: СДПУ, 2004. – 188 с.
6. Художественные работы по дереву: практ. руководство / Сост.
В.И. Рыженко, А.А. Теличко, В.И. Юров. – М.: РИПОЛ классик, 2004.
– 640 с.
Збірник наукових праць. Частина 3, 2010
УДК 371.3
Вікторія Макарчук
доцент кафедри виховних
технологій та педагогічної творчості
Уманський державний
педагогічний університет
імені Павла Тичини
СУЧАСНІ ІНТЕРАКТИВНІ МЕТОДИ У ПРОЦЕСІ ФОРМУВАННЯ
НАВИЧОК САМООСВІТИ УШКОЛЯРІВ
У статті розглядаються педагогічні проблеми формування навичок
самоосвіти у школярів із використанням сучасних інтерактивних методів
навчання. Також розкривається зміст і значення самоосвітньої діяльнос-
ті старшокласників і акцентується увага на проблемі самоосвіти на су-
часному етапі.
Ключові слова: самоосвіта, інтерактивні методи навчання.
В статье рассматриваются педагогические проблемы формирова-
ния навыков самообразования у школьников с использованием современных
интерактивных методов обучения. Также раскрывается смысл и значение
самообразовательной деятельности старшеклассников и акцентируется
внимание на проблеме самообразования на современном этапе.
Ключевые слова: самообразование, интерактивные методы обучения.
The article reveals pedagogical problems of pupils self education skills
formation with the modern interactive methods of education. The article covers
the essence and importance of self-education. Much attention is paid to the
problem of self-education at the contemporary stage.
Key words: self-education, interactive methods of education.
На сучасному етапі соціально-економічного і політичного розвитку
України в умовах ринкових відносин перед школою постає завдання: під-
готувати високоосвічену особистість, яка має вміти самостійно здобувати
необхідні знання, уміло застосовувати їх на практиці для розв’язання різ-
номанітних соціальних та навчальних проблем, гнучко пристосовуватись
до ситуацій, що постійно змінюються; бачити труднощі, що виникають в
реальних освітніх процесах і знаходити шляхи їх раціонального подолання,
використовуючи сучасні технології; чітко усвідомлювати, де і яким чином
знання, що здобуваються можуть бути використані; грамотно працювати з
інформацією; генерувати нові ідеї, творчо мислити, самостійно працювати
над розвитком власного інтелекту, підвищенням культурного рівня.
Постановку проблеми самостійного пошуку знань у школі диктує
Збірник наукових праць. Частина 3, 2010
соціальне замовлення, поставлене сьогодні перед освітянами, нашим сус-
пільством, − дати дітям не тільки суму знань, але й сформувати в них
уміння й навички самостійно поповнювати ці знання. Це означає, що шко-
ла навіть в умовах обов’язкової середньої освіти перестає бути завершеним
етапом самоосвіти, вона стає основою, стартом для безперервної і постій-
ної самоосвітньої діяльності особистості.
На сучасному етапі розвитку суспільства, самоосвіта є одним із ос-
новних показників інтелектуальної зрілості індивіда, а формування готов-
ності до неї – важливим завданням загальноосвітньої школи, передумовою
самореалізації інтелектуального потенціалу особистості. У формуванні
готовості до самоосвіти потрібен систематичний комплексний підхід, за-
стосування ефективних педагогічних технологій, врахування специфіки
залучення до самоосвіти учнів різних вікових груп.
Значна кількість робіт у галузі педагогіки та психології присвячена
проблемі професійної компетентності вчителя, а саме, Д. Альферова,
М. Єрмоленко, А. Маркова, В. Мижерикова, Н. Разіна, Є. Шишова та інші.
У вітчизняній літературі ця проблема аналізувалася С. Бондар,
Н. Глинянюк, Є. Павлютенковим, С. Тищенко.
Маємо підстави стверджувати, що існуючий досвід розвитку педаго-
гічної думки свідчить про актуальність потреби у розробці теоретичних
основ і практичних шляхів формування навичок самоосвіти майбутнього
вчителя загальноосвітньої школи.
Кожна людина прагне знайти своє місце в житті, вибрати гарну спе-
ціальність, забезпечити пристойне існування собі і своїм близьким.
Більшість старшокласників до закінчення школи самовизначаються з
майбутньою професією, в них складаються професійні переваги. У резуль-
таті – вчаться вже не заради самого навчання, а для свого майбутнього.
Вищі духовні потреби людини в пізнанні, самоствердженні, самовиражен-
ні, самовизначенні, самоактуалізації – це прагнення до розвитку й удоско-
налення себе, тобто до саморозвитку.
Таким чином, пізнавальні та навчальні інтереси виходять за межі
шкільної програми та набувають форми пізнавальної самостійності. Учні
прагнуть здобути нові знання, формують корисні вміння та навички.
Бажання займатися самоосвітою виникає у старшокласників на осно-
ві сукупності різноманітних мотивів. Мотиви – це спрямованість дитини на
окремі вчинки, види діяльності, вони є особливою формою виявлення по-
треб учня. Існуючі потреби викликають у людини активність, діяльність у
відповідній сфері і визначають інтенсивність та спрямованість розвитку
особистості. Серед мотивів панівну роль відіграє пізнавальна діяльність до
визначеної частини знань. Ефективний мотив самоосвіти – це пізнавальний
інтерес, що викликає певний емоційний стан, прагнення до активного по-
шуку, виявлення при цьому вольових зусиль. Пізнавальна мотивація за-
снована на пізнавальній потребі. У своєму соціальному розвитку вона про-
Збірник наукових праць. Частина 3, 2010
ходить наступні стадії: цікавість, спрямований інтерес, певний нахил, усві-
домлення значення самоосвіти, творчий пошук. Але при формуванні у
школярів прагнення до самоосвіти не можна орієнтуватися лише на пізна-
вальний інтерес. Самоосвітня діяльність повинна визначатися такими мо-
тивами, в яких особисте знаходиться в поєднанні із суспільним. На увазі
мають соціально значущі мотиви, пов’язані із визначенням особистості
свого місця в житті. Вони є найбільш розповсюдженими мотивами, які
спонукають учнів старших класів звертатися до самоосвіти, також вони
пов’язані з реалізацією ідеалів та життєвих планів школярів. Саме соціаль-
но значущі мотиви надають самоосвіті необхідну стійкість, цілеспрямова-
ність, систематичність. Вони впливають на формування світогляду, на під-
готовку особистості до оволодіння обраною професією та відповідно у
прагненні усвідомити свої можливості в цьому відношенні. Мотиви врахо-
вують і пізнавальний інтерес до навчального предмету, що пов’язаний з
життєвими планами учнів. Як спонукальна сила, пізнавальний інтерес ус-
відомлюється досить рано, але стійку розвинену самоосвітню діяльність
він викликає лише у старших класах, коли входить у життєві плани школя-
ра і виявляється у прагненні продовжити навчання та освіту для вдоскона-
лення своїх знань у цій області.
Розвиток мотивів самоосвіти зумовлений зовнішніми стимулами та
індивідуальними особливостями учнів. У наш час виявлена і доведена ефе-
ктивність великої кількості прийомів та засобів стимулювання школярів до
самоосвітньої діяльності. Стимули, які вносить учитель у навчальний про-
цес, вдало коректують самоосвіту учнів: змінюють при необхідності моти-
вацію самостійного пошуку знань, її зміст, підвищують пізнавальну актив-
ність, сприяють вибору джерел пізнання.
Стимули, які використовує вчитель, можуть виходити за межі самого
навчального процесу. Такими є підкреслення важливості самоосвіти в наші
дні, її необхідності для особистості; звернення уваги на прикладі успіху
людей, які займаються самоосвітою. Але більш дієвими є стимули, за-
мкнені в самому навчальному процесі. Деякі методи і форми організації
навчальної діяльності школярів також можуть включати в себе стимули до
самоосвіти. До них належать: рішення проблем, які потребують широкої
орієнтації у предметах, виконання самостійних робіт, у тому числі і твор-
чих; доповнення учнями матеріалу уроку відомостями з додаткової прочи-
таної літератури.
При доборі змісту і методів навчання слід прагнути до того, щоб ма-
теріал дисципліни, який вивчається, був пов’язаний із сучасністю, з життє-
вими прагненнями учнів. Разом з тим важливо, щоб навчальний матеріал
засвоювався у процесі активної пізнавальної діяльності, в ході бесіди, са-
мостійного пошуку відповіді на поставлені проблемні питання, в ході
розв’язання різних логічно-пошукових завдань, а не шляхом зазубрювання.
При цьому велике значення має створення у школярів позитивного емо-
Збірник наукових праць. Частина 3, 2010
ційного відношення. Тоді висновки й узагальнення будуть поглиблюватися
за рахунок додаткової самоосвітньої діяльності.
Наступним дієвим стимулом самоосвіти є розуміння учнями практи-
чної значущості. Отримані знання стають повноцінним стимулом для учнів
тоді, коли вони розуміють, що знання потрібні для пояснення природних
та суспільних явищ і керування ними. Цьому сприяють факти з буденного
життя, що доводять необхідність здобуття знань для розвитку науки, тех-
ніки, підприємництва, для побуту та оволодіння професією. Саме такі фак-
ти учні запам’ятовують, а матеріал, який вивчають, набуває для них особи-
стого значення.
Отже, стимулювання самоосвіти повинне спиратися на формуючі пі-
знавальні та професійні інтереси старшокласників. При цьому потрібно
пам’ятати, що вчитель має позитивно впливати на структуру мотивів, сфо-
рмованих у кожного учня. Наприклад, покарання не є ефективним стиму-
лом самоосвіти, а заохочення до успіху відіграє важливу роль, тому що за-
кріплюється в учнів думка про користь цієї діяльності, фіксується рівень
прагнень, що впливає на емоційну сферу, створює колективну думку на-
вколо питань самоосвіти. Заохочення використовується в різних формах.
Його різновид – підкреслення тієї користі, яку окремий учень приносить
колективу та повідомляє здобуті знання класу. У цьому випадку стимулю-
ючий вплив заохочення позначається як на самому учневі, так і на учнях
класу. Поступово у класі створюється колективний настрій, спостерігаєть-
ся співчуття, взаємооцінка, підтримка.
Але в кожної особистості існує потреба в самовираженні, тобто вона
прагне показати, проявити себе, свої здібності, найкращі якості, сподоба-
тися іншим і самому собі. Вона викликає бажання спілкуватися, спробува-
ти естетичні переживання. Саме тому важливим мотивом самостійного
пошуку знань є самоствердження особистості, що виявляється у прагненні
займати пристойне місце в суспільстві, мати в будь-чому перевагу перед
оточенням, бути не схожим на інших, бути впевненим у собі, стати кращим
за інших, тобто самовдосконалюватися.
Цілеспрямований розвиток самоосвітньої компетентності можливий
лише тоді, коли теорія освіти не декларуватиме необхідність творчості пе-
дагога і творчості школяра, а систематично за допомогою доцільних інтер-
активних методів втілюватиме її у навчально-виховний процес.
Інтерактивне навчання є досить перспективним і ефективним. Учень
стає не об’єктом, а суб’єктом навчання, він відчуває себе активним учас-
ником подій і власної освіти та розвитку. Це забезпечує внутрішню моти-
вацію навчання, що сприяє його ефективності.
Завдяки ефекту новизни та оригінальності інтерактивних методів
при правильній їх організації зростає цікавість до процесу навчання і фор-
мує потяг до самовдосконалення, до самостійного пошуку інформації, до
самоосвіти протягом всього життя.
Збірник наукових праць. Частина 3, 2010
Щоб досягнути позитивних результатів у процесі навчання, необхід-
но впровадження нових педагогічних технологій з урахуванням наступних
функцій:
− забезпечення індивідуально-особистісного розвитку кожного учня;
− заохочення старшокласників до активної систематичної діяльності;
− розширення та підвищення вмінь та навичок самостійного пошуку
інформації;
− розвиток мобільності та самостійності знань;
− збільшення можливостей для всебічного розкриття здібностей уч-
нів, розвитку їх творчого мислення.
Як бачимо, важливим аспектом педагогічної технології є принцип
самоосвіти, основою якого є прагнення самої особистості займатися само-
стійним пошуком інформації з метою створення міцного фундаменту ор-
ганізації діяльності як самої людини, так і навчального процесу вцілому.
Формування готовності до самоосвіти передбачає розвиток у школя-
рів потреби у самоосвіті, прагнення до неї, вироблення умінь і навичок са-
мостійної пізнавальної діяльності, удосконалювати вміння, застосовувати
набуті знання на практиці. Щоб досягнути позитивних результатів у підго-
товці учнів до самоосвітньої діяльності необхідне впровадження нових пе-
дагогічних технологій.
Інтерактивне навчання реалізує конкретну мету – створити комфорт-
ні умови навчання та виховання, які забезпечать активну взаємодію всіх
учнів. Навчальний процес відбувається за умови постійної, активної, пози-
тивної взаємодії школярів. Відбувається колективне, групове, індивідуаль-
не навчання у співпраці, коли вчитель і учні – рівноправні суб’єкти на-
вчання. В результаті організації навчальної діяльності в класі створюється
атмосфера взаємодії, співробітництва, що дає змогу вчителеві стати спра-
вжнім лідером дитячого колективу.
Дослідження американських учених довели, що інтерактивне на-
вчання сприяє засвоєнню матеріалу, оскільки впливає не лише на свідо-
мість учнів, а й на його почуття, волю. Науковці довели, що найменших
результатів у навчанні можна досягти за умов пасивного навчання (лекція
– 5%, читання – 10%), а найбільших – інтерактивного (дискусійні групи –
50%, практика через дію – 75%, навчання інших чи застосування знань –
90%).
Методи інтерактивного навчання можна поділити на дві великі гру-
пи: групові та фронтальні. Перші передбачають взаємодію учасників ма-
лих груп (на практиці від 2-ох до 6-ти осіб), другі – спільну роботу та вза-
ємонавчання всього класу.
Час обговорення в малих групах – 3–5 хвилин, виступ – 3 хвилини,
виступ при фронтальній роботі – 1 хвилина.
Групові методи:
Робота в парах. Учні працюють в парах, виконуючи завдання. Пар-
Збірник наукових праць. Частина 3, 2010
на робота вимагає обміну думками і дозволяє швидко виконати вправи, які
в звичайних умовах є часомісткими або неможливими (обговорити подію,
твір, інформацію, зробити пдсумок уроку, події тощо, взяти інтерв’ю один
в одного, провести анкетування партнера). Після цього один з партнерів
доповідає перед класом про результати.
Робота в трійках. По суті, це ускладнена робота в парах. Найкраще
в трійках проводити обговорення, обмін думками, підведення підсумків чи
навпаки, виділення несхожих думок.
Змінювані трійки. Цей метод складніший: всі трійки класу отриму-
ють одне й те ж завдання, а після обговорення один із членів трійки йде в
наступну, один в попередню і ознайомлює членів новостворених трійок із
набутком своєї.
2+2=4. Дві пари окремо працюють над вправою протягом певного
часу (2–3 хвилини), обов’язково доходять до спільного рішення, потім
об’єднуються і діляться набутим. Як в парах, необхідним є консенсус. Піс-
ля цього можна або об’єднати четвірки у вісімки, або перейти до групового
обговорення.
Карусель. Учні розсаджуються в два кола – внутрішнє і зовнішнє.
Внутрішнє коло нерухоме, зовнішнє рухається. Можливі два варіанти ви-
користання методу – для дискусії (відбуваються «попарні суперечки» кож-
ного з кожним, причому кожен учасник внутрішнього кола має власні, не-
повторювані докази), чи для обміну інформацією (учні із зовнішнього ко-
ла, рухаючись, збирають дані).
Робота в малих групах. Найсуттєвішим тут є розподіл ролей: «спі-
кер» – керівник групи (слідкує за регламентом під час обговорення, зачи-
тує завдання, визначає доповідача, заохочує групу до роботи), «секретар»
(веде записи результатів роботи, допомагає при підведенні підсумків та їх
виголошенні), «посередник» (стежить за часом, заохочує групу до роботи),
«доповідач» (чітко висловлює думки групи, доповідає про результати ро-
боти групи).
Акваріум. У цьому методі одна мікрогрупа працює окремо, в центрі
класу, після обговорення викладає результат, а решта групи слухає, не
втручаючись. Після цього групи зовнішнього кола обговорюють виступ
групи і власні здобутки.
Фронтальні методи інтерактивного навчання:
Велике коло. Учні сидять по колу і по черзі за бажанням висловлю-
ються з приводу певного питання. Обговорення триває, поки є бажаючі ви-
словлюватися. Вчитель може взяти слово після обговорення.
Мікрофон. Це різновид великого кола. Учні швидко по черзі вислов-
люються з приводу проблеми, передаючи один одному уявний мікрофон.
Незакінчені речення. Дещо ускладнений варіант великого кола: від-
повідь учня – це продовження незакінченого речення типу «можна зробити
такий висновок…», «я зрозумів, що…».
Збірник наукових праць. Частина 3, 2010
Мозковий штурм. Загальновідома технологія, суть якої полягає в
тому, що всі учні по черзі висловлюють абсолютно всі, навіть алогічні ду-
мки з приводу проблеми. Висловлене не критикується і не обговорюється
до закінчення висловлювань.
Аналіз проблеми. Учні в колі обговорюють певну проблему. Кожен
каже варіанти, що складаються внаслідок вибору. Найкраще давати за-
вдання вибору з особистісним сенсом.
Мозаїка. Це метод, що поєднує і групову, і фронтальну роботу. Малі
групи працюють над різними завданнями, після чого переформовуються
так, щоб у кожній новоствореній групі були експерти з кожного аспекту
проблеми.
Вашій увазі пропонуємо кілька інтерактивних вправ з метою впрова-
дження їх у навчально-виховний процес.
«КОМПЛІМЕНТ»
Мета: створення сприятливої атмосфери, організація комунікації
між учнями, оперативне включення їх у діяльність.
Кількість учнів: до 30.
Необхідний час: до 7 хвилин.
Обладнання: не потребує.
Порядок роботи:
Крок 1. Учитель називає метод і пояснює порядок роботи: кожен і
кожна по черзі роблять комплімент людині, яка сидить праворуч (ліворуч).
Крок 2. Учитель починає коло, зробивши комплімент учню чи уче-
ниці праворуч від себе. Потім усі присутні по черзі роблять комплімент су-
сідові. Останній учень чи учениця роблять комплімент учителеві.
Крок 3. Після завершення поставте класові такі запитання:
· навіщо ми цього навчалися?
· чого ви особисто навчилися?
· де ви можете використовувати це у своєму житті?
«ОЧІКУВАННЯ»
Мета: прояснення очікувань і побоювань дітей, що дозволить учи-
телеві краще зрозуміти свої дії, формулювання учнями власної мети діяль-
Дата добавления: 2015-09-29; просмотров: 19 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |