- Вибач, не втримався.
- Вибач, я також. – і поцілувала його у відповідь. Коли я відірвалась від його то засміялась від побачених фізіономій дівчат, які з відкритими ротами не відривали від нас погляду.
- Ми здається, щось тут пропустили. Тобі так не здається? Тіна? Ти мене чуєш?
- Я в шоці. А вона тут годину сиділа і нічого нам не сказала.
- Ша. Заспокоїлись? Добре.
- Старий, а чого то ти мовчиш? – підійшли його друзі і ми трохи потіснилась, але всі помістились. Дівчата сиділи навпроти мене і не зводили, як з мене так і з Роберто свого пристального погляду.
- Та як бачите вони двоє оніміли.
- А ви більше і поговорити не можете про щось друге. Про футбол, лігу Європи, про машини, хто собі яку купив, про метеоритний дощ, який буде на цих вихідних. У світі є багато чого цікавого про яке можна поговорити, а ви вчепились до нас.
- Я не люблю футбол – Тіна як завжди.
- Хелоувін.
- Не думай, маленька засранка, що ти так легко від нас відкараскаєшся.
- Дівчата, я запропонував Анні зустрічатись і вона погодилась. І все. Нічого кримінального.
- Про це вони ще здогадались, коли ми поцілувались. – прошептала йому на вухо. Офіціантка принесла замовлення і здається всі від нас відстали і почали щось говорити між собою. А потім згадала, про сьогодні і мені якось стало на серці не по – собі. Всі так щось обговорюють, навіть не підозрюють, що все це може легко закінчитись. Ніхто з цих людей не підозрює, що може померти, якщо перетне межі Шрелека і перед цим отримавши вказівки від захисників на вірну смерть без бою. І я мушу тут вдавати не знати кого, тільки би знайти своїх батьків. У мене навіть апетит пропав, до мого улюбленого десерту. Це і мамин був улюблений, тато більше любив чорничний пиріг.
- Анна! Ау! Ти з нами? Вибач за відвертість, але після смерті, ти стала ще більш замкнута.
- Ти щось питала? Ми хочемо пробігтись потім по магазинах, ти з нами?
- Вибачте, але я не зможу. В нас проект, ще не готовий. Якось інакшим разом. – якось змусила облизнути ложечку десерту і зустріла погляд Тіни. І він щось мені не сподобався. – Ти хочеш, щоб я вдавилась?
- Ні.
- Тоді перестань так пялитись на мене. Я не Бред Піт. Переключись на когось інакшого.
- На мене наприклад. – хлопець, який сидів від мене по ліву руку, так сказав жалібно та тихо, що почули напевне тільки я та його сусід з боку. Мені його стало шкода, він така душка, що мені трохи стало страшно за його, коли за його візьметься Тіна. Але він сам проситься, тому нехай пеняє на себе.
- Перепрошую, але я попудрити носик. Та ні ви сидіть. – протиснувшись до барної стійки я попросила у офіціанки папірець і ручку. Зведу но я цю цікаву парочку. Можливо Тіна трохи переключиться на Ліна, так його здається звати. Я часто бачила, як закохані втачають інтерес до оточуючого світу, от це мені було на руку.
- «Не бійся і запроси її кудись, але якщо її образиш, я надеру тобі твій вовчий зад.» і смайлик, а згори номер телефону Тіни. Хотіла написати писульку і майбутньому коханню Омнії, але воно зникло. Пялився на неї стільки часу і просто втік? Що за хлопці тепер пішли, не може сам попросити її номер чи підійти. Мусиш все робити сама.
- А що це ти так довго там робила?
- Попросила рахунок. – Тіна підозріло на мене подивилась, але коли офіціанка принесла рахунок, то переключилась на рахунок. Нарешті. Я втулила записку Ліну і сказала, щоб подивився потім. – Здається твій друг запав на ось цю язву. – Роберто посміхнувся, коли я тицьнула пальцем в Тіну. Як добре, що в неї не вампірячий слух, а то за язву вона мене погладила б проти шерсті.
- А думав, що ти йому свій номер даєш.
- А ти ревнуєш?.
- А не можна?
- Переб’єшся. – він легенько чмокнув мене в губи. Доки дівчата відвойовували право заплатити за себе самі, Роберто дістав дві дві купюри та поклав на стіл. На мій протест, він знову затулив мені рот поцілунком.
- Ти знаєш, що так не чесно. Ти на мене дивно дієш, як наркотик.
Я попрощалась зі всіма та пішла. За мною відразу вийшов Роберто.
- Ти проти шопінгу?
- Я тільки хожу в магазин, за тим, що мені дійсно треба. Як і всі нормальні люди.
- Ти перша з дівчат, яка не тягне мене в магазин еротичної білизни.
- Я думаю, це був комплімент?
- Був, хоча я не проти, щоб подивитись як на тобі сидить білизна.
- Пошляк – і цьомнула його. Якщо цей гад так мене заводить від двох слів, що ж буде, коли ми … Ша, Анна,утихомирся і охолонь.
- Ти куди зараз?
- Ще не знаю. Але буду не проти, якщо ти складеш мені компанію.
- Я тільки за.
Ми поїхали до моря. На те місце де я знайшла недавно. Припаркувавши свою Пуму на старому місці, полізла на валун.
- Давно ти знаєш це місце?
- Знайшла недавно. А що?
- Ти вторглась на часну територію.
- Справді? І кому вона належить.
- Мені, але я можу поділитись.
- Ах ти ж гаденя. – він засміявся своєю сексуальною посмішкою і кинувся до мене. Проте далеко не втікла, він мене зловив, не встигла і пробігти десяти футів, як повалив мене на пісок. Ми дуріли то я на його вилізу то він мене придавить.
З ним було так легко, таке відчуття, що ти ходиш по хмарах. Він заставляв продовжувати жити далі. З ним відчувала себе живою і забувала про все на світі.
Коли ми лежали без сил і просто дивились на небо, я згадала, що давно не бачила неба. Ще з дитинства я любила дві речі: воду і небо, а особливо лежачи на воді спостерігати за небом. Чи за заходом або сходом сонця. Це було прекрасно. Я з батьками любили так лежати, а в ночі спостерігати за зірками. Тато знав багато сузір’їв, а я шукала фігурки тварин чи чогось інакшого. Як же ж боляче усвідомлювати, що такого більше ніколи не буде.
- Анна. Ти чого? Я тебе образив? – зовсім близько я почула голос Роберто.
- Вибач, я прослухала. Що ти питав?
- Чого ти плачеш?
- Я? – навіть не відчула, що плакала. – Та ні. Це пісок в очі попав. – мені терміново було перевести тему. Я йому хотіла сказати про його маму, але ще не знала як.
- Слухай, я знаю, що це таке втратити батьків. І тобі непотрібні відмазки, коли ти хочеш поплакати. Я готовий тебе завжди вислухати.
- Я бачила твою маму.
- Що? Вона померла. Як ти …. О, Боже. – я не могла розібрати, які його перепонюють почуття, але мені не хотілось, щоб він мене зненавидів чи навіть гірше.
- Я була у Джорджії і попросила, щоб вона викликала моїх батьків, а натомість їх зявилась твоя мама. Я спочатку не знала, що це вона, а потім, коли вона мені дещо пояснила, я зрозуміла, що це твоя мама. Вона дуже гарна. А ще вона просила передати, що тебе дуже любить. – він на мене дивився ніби перший раз бачить. І я боялась, що він мене може послати або вдарить.
- Якщо це ще одна з твоїх «щоб перевести тему», то тобі треба підібрати добре слова, а ніж говорити про таке.
- Я не хотіла тебе ображати чи твої батьків, але я кажу правду. – на мить мені здалось, що він мені повірив, і навіть цей злий відблиск в його погляді також здався, але мені це не здалось.
- І чого ж ти мовчала?
- Бо я не хотіла тебе вплутувати.
- Ти говорили з моєю матірю і кажеш вплутувати.
- Я бачу, що ти розізлився, вибач, я просто ….
- Вибач? Та я тебе придушити готовий. Ти була там і говорила з нею, коли я за всі чотири роки мріяв ще хоча б раз побачити її.
- А знаєш, що давай. Придуши мене. Ти тепер хоч знаєш, що можеш будь якої миті прийти до Джорджії і попросити, щоб вона викликала душі твоїх батьків, а я приходила, щоб знайти своїх. І не взяла тебе, бо пообіцяла, нікому нічого говорити.
- І чого ж ти вирішила зараз це сказати? І взагалі з чого ти вирішила, що відьма мене послухає. Ти не дала ж мені цього шансу. – тепер злилась я і готова сама йому вправити мізки. Та й взагалі як він міг бути таким егоїстом? Напевне міг, раз не вислухав мене, а став ображати.
- Ось тобі її адреса, ну раптом, як не знаєш де вона живе. – я хотіла положити в його долоню папір, але він відійшов від мене мов ошпарений. І це було останьою краплею. Я просто жбурнула папір на пісок і пішла.
Я всю дорогу думала за що отримала такі грубі слова. Що хотіла допомогти йому? А він навіть мене не вислухав. Тепер я жалкую, що піддалась на свої емоції. І навіть впевнена, що нічого не втратила б, якби залишалась такою ж холодною, як і була завжди.
В кабінеті у Скарлет горіло світло. Значить вона є. Навшпиньки прокралась в кімнату, мені не хотілось зараз ще і її слухати. Єдиним моїм бажанням це прогнати свою злість і пропланувати всій від’їзд.
Канікули мали би розпочатись з наступного тижня, але я не хотіла так довго чекати. Мені хотілось всій план розпочати як найшвидше.
Я не знаю, скільки часу колотила грушу, але злість моя минула. На годиннику восьма. Ого пролетів швидко час. І шостій я мала допомагати з проектом. Тепер мені начхати. За оцінку я не переймалась, не перший раз. Мінятись парами вже пізно, тому доведеться домовлятися з викладачем про окреме якесь завдання. Задзвонив телефон. Невідомий номер.
- Я слухаю.
- Анна? Це Джорджія.
- Що сталось?
- У мене був Роберто. Він був розлюченим. Ти йому нічого не сказала?
- Про поїздку? Ні.
- Я не про це. Ти йому взагалі нічого не сказала. Він говорив з своїми батьками. Вони йому все розказали. Тепер і він знає.
- Чорти б його забрали. Я в принціпі і думала, що він може приїхати до тебе, але чому вони про все розповіли. Вони, що не знають на що його підписують? Він тепер захоче поїхати заради помсти.
- Я знаю. І ще дещо.
- Що?
- Ми повинні їхати на наступну п’ятницю. Це вже визначено остаточно.
- Дідька лисого. Ти казала, тим хто має їхати?
- Ще ні.
- У тебе є час до п’ятниці. І постарайся їх переконати, якщо не вийде, я постараюсь зробити все, що зможу.
- Ти впевнена?
- На кону ваші життя. А як ви не впораєтесь, вони пошлють ще когось і так буде до того часу, доки Орден не переб’є всі хто тут живе.
- Добре. – в мені знову закипала злоба. Хто б міг з захисників, бажати смерті всім членам Знаку, і всім хто тут. Тіна. Вона входить до Знаку, значить може настати момент, коли і її відправлять на полювання Ордену. Телефон знову задзвонив і це був Роберто. Я не хотіла з ним говорити. У мене і так мозок кипів, щоб ще слухати його. Тому просто вимкнула телефон. Я знову взяла фото батьків і окутавшись в плед сіла на кріслі. Я не знаю скільки часу просиділа ось так з своїми спогадами на одинці.
- Анна. – Скарлет влетіла в кімнату. – До тебе прийшов Роберто. Він хоче поговорити.
- Скажи, що мене нама. Я втопилась чи пропала без вісті. А як не повірить, то скажи, що вона спить і не хоче з ним говорити.
- Я в це не повірю. – Роберто стояв біля стола, і здавалось, що він зайняв весь простір і все повітря у кімнаті. Мені стало тяжко дихати, але не від його сексуальності, від його злоби і своєї ненависті.
- А мені пофіг. У мене нема бажання говорити з тобою.
- Зате в мене є.
- О – о – о. Вітаю. Ну, як так хочеш поговорити, дам десь я бродягу бачила, от він тебе з радістю послухає, а я не хочу.
- Я знаю. Вибач, я вів себе, як останній придурок навіть не дав тобі договорити.
- Вибачився? Полегшало? Добре, а тепер іди.
- Вибач мене маленька. Я знаю, що дуже тебе образив. І що ти зробила для мене, також знаю. Я правда не знаю, що на мене найшло.
- Сказати, що на тебе найшло? Скажу. Егоїзм і самовпевненість.
- Нехай так. Чому ти мені нічого не сказала?
- А ти мені дав? Ти мене слухав? Знаєш чим ми відрізняємось одне від одного? Я ніколи не приймаю поспішних висновків, не дослухавши до кінця. Я ніколи не брешу, бо правда, яка б вона не була завжди ліпша, а ще я наївна. Бо почала довіряти комусь, а це самий найтупіший мій вчинок. А ще, я тобі вибачила, бо розумію твої почуття, але говорити з тобою не хочу, як і бачити.
- Я знаю, що ти задумала.
- Вітаю. Тепер тобі Оскара дати за винахідливість?. – добре що Скарлет злиняла, не хотілось, щоб вона про все дізналась в пориві злості на що я так планую побіг звідси.
- Я не відпущу тебе.
- Що так? Кайданами прикуєш до батареї чи привяжеш, як домашню кімнатну тваринку? Ні, є кращий варіант, посадиш мене в клітку, як орангутанга.
- У мене є краща ідея, от я її втілив в життя з привеликим задоволенням. – при цьому його очі так загадково блиснули, що в мене на мить замерло серце. Цей гад – спокуситель, мене залишає без самоконтролю. Дзузьки. Я так легко не здаюсь.
- А ти взагалі, яке маєш право? Ти поговорив з батьками? Поговорив. Тобі стало на душі легко, а те що я хочу побачити своїх, тебе не стосується. Тому іди. Я більше не хочу з тобою говорити. О, і ще дещо. Я відмовляюсь від проекту, тому можеш сам робити свій Колізей, а мене залишити у спокої.
- Я звідси і кроку не ступлю поки ми не поговоримо.
- Нема про що.
- Ти впевнена?
- Ну, якщо ти не підеш, піду я, а ти тут можеш залишатися.
- Добре, я піду, якщо ти так хочеш, але знай я просто так не здамся. Я не допущу, щоб з тобою, щось сталось чи ти сама щось втнула.
- Запізно. Пішов геть з моєї спальні, як і мого життя. – я виштовхала його за двері і захлопнула ними перед його гарним носом. Знаю, що я зробила неправильно, але так було треба. Не треба допускати, щоб він поїхав зі мною. Тому краще тримати його на відстані від себе, хоча, це буде дуже тяжко.
Цієї ночі мені приснилась смерть дядька Френка. Він на своєму старенькому форді їде в сторону аеропорту. Під машину вискакає якийсь ненормальний і Френк його збиває. Я бачу, як він наляканий. Виліз з машини і кинувся до потерпілого. Я бачу того виродка з холодними, як крига очима. Я кричу дядькові Френку, щоб він тікав, але ж він мене не чує. За лічені секунди він дістає ніж і встромляє його прямісінько серце Френку. Оцей переляканий погляд, як у батьків. Я плачу і кричу, але все закінчилось, бо я прокинулась вся в сльозах від власного крику. Пята ранку, в Маямі тільки третя. Мені треба буде подзвонити йому і попередити, щоб нікуди не їхав. Щоб дочекався мене. Мені потрібно врятувати його життя. Я просто не витримаю стільки втрат.
Глава 8.
До самісінького ранку не могла заснути, прокручувала все і як зробити так. Щоб можна було б живими добратися до Нью – Йорка. І в мене виник план.
Я попередила дядька Френка, як тільки змогла. А потім зробивши пробіжку та розминку, зібралась в школу. Скарлет хотіла поговорити про вчорашнє, але я її мягенько відшила. Мене цікавили тільки тренування та мій план.
На паркові мене чекали дівчата, Роберто і його компанія. Він вже зібрав бригаду. Минувши їх, я припаркувалась і швидко зібравши речі направилась до школи. Але не встигла, бо ця вся шайка мені перегородила дорогу.
- Я так бачу по – доброму до тебе не дійшло, так ти вирішив піти в обхідну.
- Привіт Анна! – хлопці привітались і винувато опустили голови.
- Що це значить? – Роберто дивився на мене поглядом сповненим каяття.
- Вони все знають.
- Що? Як ти міг? Недоумок. Та ти ж розумієш, що через тебе вбють людей.
- Мені на них начхати, аби тільки ти була жива.
- Лайно. У тебе зовсім дах понесло? Що ж ти наробив?
- Ми їдемо з тобою.
- Що?
- Ти ж чула. Ми тебе туди саму не відпустим.
- Вам чогось не договорили чи ви не дочули. Так тепер слухайте, про ваш кожен крок знають захисники, а це значить, що знає і Орден. Ви бачили, як Орден вбиває? Ні? А я бачила. Закляття мага паралізує твої сили і ти не можеш навіть поворухнутися, за цей час інші можуть з вас зробити ковбасу, а ви дивитиметесь на смерть один одного і нічого не зможете зробити. Щоб протистояти їхньому закляттю, треба знати, створити тимчасовий щит доброї відьми, а як такі існують тільки в книзі «Суеро», то те закляття, яке створить для вас відьма може не подіяти. Тому ви, грьобані ніндзя навіть всого заду не підпустите до меж Шрелека, а якщо до вас не дійде, то маю особливий сюрприз, який використаю обов’язково. Що ти так дивишся на мене, як на Черчеля, не знав цього? Та звісно ж не знав, бо я не хотіла, щоб ви про це знали.
- Ти ж знаєш, що ти можеш не повернутися живою?
- А тобі не казали, що моя така доля? Що я маю це зробити.
- А як же ж Знак? Для чого він, якщо ти повинна іти одна?
- Який Знак? З Знака лишилась тільки ти. Мої батьки, його батьки – тицьнула пальцем в Роберто, а потім в Омнію – і її – мертві, тому ти така ж вразлива, як і всі ви. Тому дякую за увагу, мені треба на пари, в принципі, як і вам. – якби ж вони знали, як мені і самій страшно, але інакшого виходу нема. Минувши кілька групок, які поздоровались, я заскочила в школу. І все як завжди, всі посміхаться і вітались. В районі мого шкафчика стояв Стівен і Джефері та сварились.
- Так хлопці, якщо хочете побитись внизу є спортзал, туди і валіть. – розштовхала їх і відкрила свій шкафчик і відразу відскочила, бо звідти випали якісь бумажки. Багато бумажок. – Що за лайно. Який недоумок переплутав мій шкафчик з баком для сміття? Хто ж так відкрито хоче своєї смерті?
- Здається кицюню, це все твої шанувальники.
- Хто? Ти про що? – він показав мені лист, а в ньому шекспірівський сонет, а в низу «Анна! Я кохаю тебе!». – Що за нахрен?
- Анна! Я хотів тебе запитати. – Джефері, як ні в чому не бувало почав збирати ці «фантики» і втуляв мені в руки.
- Ну валяй.
- Ти сходиш сьогодні зі мною в кіно? – мене на мить ввело в коматоз, а в голові крутиться «а чого я?». Ну невже нема у цілому Шрелеці більше дівчат, яких можна завалювати листівками чи запрошувати в кіно.
- Джефері. Дякую тобі за пропозицію, але я мушу відмовитись, бо ….
- Я ж казав тобі, що у тебе нема шансу крилатий. Анна! Давай сьогодні сходимо десь повечеряємо, а потім прогуляємось до моря, до твого улюбленого місця. Ти ж любиш море!
- Ти про це звідки знаєш?
- Я так подумав.
- Ти уточнив, а не запитав. І дякую, але я не зможу, у мене повно справ, які хочу встигнути зробити до кінця цього тижня.
- Так це правда? – Джефері обперся об шкафчик, а в очах була злість.
- Ти про що?
- Ти зустрічаєшся з Родрігезом? – питання було в лоб, тому я не змогла так швидко на його дати відповідь. Та і що я маю сказати? А нічого. Я перед ними не збираюсь відчитуватись.
- У тебе поганий смак, кицю. Ти ж не в курсі! У нас з Родрігезом було парі. Хто з нас чотирьох перший затягне тебе до ліжка. – я не повірила своїм вушам. Та просто не вірила йому.
- Почекай. У тебе тут на вухові лапша вісить, дай зніму. – я почула смішки, як завжди за нами спостерігала ціла школа. Я перелякалась не через вампіра, а через те, що він ляпнув.
- А чого ти не віриш? Запитай у його. – коли я повернулась позаду мене стояв Роберто, а в погляді було стільки злості, що мені здалось вона направлена на мене, але ні він дивився на Стівена. – Що Родрігез мовчиш? Розкажи їй про парі.
- Замовкни, а то заснеш вічним сном – Роберто був схожий на лева, який захищав свою територію.
- Це правда? – я сама не впізнала свій голос. Я не вірила цьому кровососу. Але коли Роберто подивився на мене, а в очах був відчай і страх, я зрозуміла, що це все правда. – Ясно. Твої очі сказали за тебе. І не дивно чого ти так перелякався, коли я померла, бо був бижче до мене зі всіх.
- Маленька, я все поясню. Це не було парі. – я витягнула вперед руку, коли він почав наближатися до мене і він зупинився.
- Та що його слухати. – у мені прокинувся дикий і голодний звір, який хотів крові. Я була настільки зла, що мені було насрати, що за нами спостерігає ціла школа. І мені було настільки пофіг, що вдарила вампіра, я знала, що реакція в них просто супер, але він чомусь прийняв мій удар. Що ж це значить справедливо йому дісталось? Проте, я його вдарила скільки було сили, і цього він точно не очікував. Другий на черзі був Джефері. Я йому також завалила добрий удар, я знала що й феїв не було такої сили та швидкості, як у оборотнів та вампірів, але і цей витримав удар з гідністю. Роберто стояв в шоці, але він був наступним. Я замахнулась, але він зловив мою руку і притягнув мене ближче до себе. Я тільки на мить розстала під його поглядом, а потім навіть сама від себе не очікувала заїхала йому в пах. Його мордочку перекосила на мить здивування, але якщо йому і боліло, то він не подав вигляду, проте руку відпустив.
- Хто вам дав право, виродки, робити з мене трофея. Я жива людина у якої є почуття. А ти – вказала пальцем на причину моєї ненависті – нічим не відрізняєшся від них. Захотів гострих відчуттів? Займись прижками без парашуту з Евересту, а до мене не лізь.
- Ти сама сказала, що завжди вислухаєш і не робиш поспішних висновків.
- А що тут слухати, ти на моїх очах впав з бога до плінтуса. Єдине про що я жалкую, що піддалась своїм емоціям та почуттям, а треба було залишатися холодною, і це мене врятувало б від розчарування.
- Анна! Будь ласка…. – він почав підходити, але я двинула йому ляпаса і вибігла. Мені навіть перехотілось іти на пари, бо знала, що сьогодні у нас було дві спільних. На літературу не пішла, бо знала, що запізнилась, тому забігла в спортзал і накинулась на грушу. В середині все зачерствіло, біль минула, а залишилась тільки порожнеча. Я просто відключила всі свої емоції. Вперше, без заспокійливого, яке б мені не завадило, просто забула, що я жива людина.
На наступні пару я все таки прийшла, як і на всі решта. Навіть на спільні з Роберто. Коли я зайшла в клас, то побачила Кортні сиділа на парті перед ним і відкрито фліртувала. Її шайка обступила з усіх сторін його, а він навіть не дивився на них. Коли Кортні побачила мене, то всілась на коліна Роберто і поцілувала його в засос. Мені було так смішно спостерігати за тим, як він її віддирає від себе. А вона міцний горішок.
Чесно кажучи я навіть не відчула чи мені було образливо чи просто пофіг, але коли він відірвав від себе цю липучку, то зустрівся зі мною поглядами. І тільки цей погляд, якось намагався пробити мою броню, але це був тільки маленький поштовх.
- О – о – о. Вибачаюсь, що помішала. Продовжуйте.
- А, це ти. Знаменита Анна Ромерро. Чого ж ти не влаштовуєш сцени ревності. Чи ти думала, що він буде з тобою. Запам’ятай собі раз і на завжди він мій.
- Та бери. Я не жадна. І ще не забудь потім написати списки, хто ще тобі належить, а то раптом заберу твою іграшку. Не хочеться через якихось ляльок сваритися. – і послала їй найсексуальнішу посмішку, яку могла тільки зробити. Кортні явно не очікувала такої відповіді, як і не вона одна, весь клас дивився на мене ніби перший раз бачить. На Роберто я подивилась мельком, бо в клас зайшла викладачка. І єдине, що точно було в його погляді – це біль і каяття.
На ленч я не пішла до дівчат, а сіла знову біля дерева, як і вперший день, бо побачила, що Роберто зі своєю шайкою присіли за столик Омнії та Тіни. А ще я замітила, що вони спостерігали за мною і щось обговорюють.
- Що надокучили тобі подружки? О, так, я бачу, що набридли. Ці дві кого хочеш доведуть. – Кортні зі свою сворою, скучкувались біля мене, але я на неї не звертала уваги. –Знаєш, а я в принципі і думала, що тебе чекатиме такий самий кінець. Ти залишишся сама, а всі тебе зрадять, навіть твої подружки. А ти тут посидиш і поміркуєш, що корона тобі не пасує, бо королевою в цій школі є я.
- Все сказала? – я почала підводитись, але одна вискочка з її шайки, пригвоздила мене назад. – А це четверо на одну? Цікаво. Ой, а де ж п’яту діла? Тю, слекроз, так напевне вона тебе послала. Навіщо така подруга, яка трахається з твоїм хлопцем. Ей, ти вискочка, забери свою кістляву руку, а то зломаю. Я бачу не доходить. – взявши її за руку, я викрунула її назад, але та почала відбиватися. О, це щось нове.
- Ти думала, що одна тут ніндзя?
- Та яка вона ніндзя! Клоун. – дівчина билась добре, але коли мені набридли її фокуси і різні розмахи крил, я її просто вирубала ударом в ніс. – Ну і настирна. Ти що вилупилась? Забирай свою подружку, чи ти хочеш полежати біля неї.
- Ах ти ж сучка. – Кортні нанесла удар, але я пригнулась і вона попала кулаком в дерево. Я почула хрускіт. Напевне зломала руку, але нічого за секунду загоїться. Її обличчя на мить перекосило від болю, а потім від злості.
- Єй, ненормальна. – звідки тут зявилась Тіна та Омнія. – А не думаєш, що чотири на одну трохи не чесно.
- О, твоя група підтримки. Прийшли дивитись, як ми тут вашу подругу вчимо, як правильно жити, а то вона якась дика.
- А знаєш, краще дикою бути, а ніж такою шалавою, як ти. Ти думаєш, я тільки побачила, як ти з Ніком спала? Та ні, там список трохи довший.
- Ти мене починаєш дратувати.
- Кортні, вали но ти звідси по добру по здраву. – Омнія вийшла вперед. – Інакше, я за себе не ручаюсь.
- Ти навіть не можеш уявити, як пошкодуєш про це. – вона повернулась і до мене крізь зуби.
- Ні. Ти не можеш уявити, як ти сама пошкодуєш, що полізла до мене. Я можу тебе на кусочки роздерти, а ти навіть не зрозумієш, як це відбулось. Ти королева грьобана, забирай свій зад і вали звідси доки я не передумала і не зробила з тебе фарш.
- Так ти …. – вона далі не договорила, бо я її схопила за горлянку і підняла. Сама була в шоці, але в крові кипів адреналін. Я відпустила її і забравши сумку пішла з поля бою. За цей місяць це вже друга стичка з нею. Як же ж вона любить зариватись до мене. Чому саме я? Більше в школі і кандидатур нема? Хоча, краще нехай я, а ніж якась мила і безбідна дівчина, яку ця зараза точно зацькувала б.
- Анна! Ти куди?
- Не знаю. Куди небудь доки нікого не вбила.
- Ходи з нами. – я замітила, як хлопці всі встали і як по команді направились до нас.
- Та ні. Я піду краще кудись.
Але пішла я на наступну пару в кабінет французької мови. Дістала блокнот і почала малювати, навіть не замітила, як у клас хтось зайшов. Поперед мене почуся скрегіт крісла, це був Лін.
- Хто тебе послав?
- Можеш не вірити, але я сам.
- Ти прав, я не вірю. Ну, раз ти тут, значить хочеш мені щось сказати? Валяй.
- Ти і правда надзвичайна, як і говорив Роберто. Не перебивай. – він зробив жест, коли побачив, що я хотіла йому затулити пельку. – Я хочу, щоб ти знала, якщо він дізнається про це, мені кінець. Але мені по – барабану. По – перше, я дуже дякую тобі за Тіну. Вона мені давно подобається, але не знав, як до неї підійти чи заговорити. По – друге, у цьому місті мало хто є, щоб переживав за когось, а тим більше готовий ризикнути життям, щоб врятувати інших. По – третє, це парі. Воно було. Але Роберто в йому не брав участі. Коли я зайшов у туалет там були Стівен зі своєю шайкою та Тревол і Джефері заключали парі, на те, хто перший тебе закадрить і затягне в ліжко. Мені тоді мені прийшла ця ідея. Я розповів, що ти зустрічаєшся з Роберто і він без парі може ….
- Далі не треба.
- Ні, я скажу. Роберто мене мало мені череп не проломав, коли дізнався, що я поставив парі на тебе. Вибач, будь ласка, я не хотів, щоб ці недоумки припсували собі у трофеї ще й тебе. Ти дійсно крута і класна дівчина. Ти можеш на мене ображатися, але не на Роберто. Він тебе любить більше життя. Він тільки мені розповів, що хоче з тобою зустрічатися, але не знає, як до тебе підступити, бо ти з ним холодна, як лід.
- Чого ти мені це все розповідаєш? Це і так нічого не змінить.
- Ти про що?
- Та так.
- Добре. Я знаю, що не викликав у тобі довіри, але я справді каюсь і хочу, щоб ви були разом.
- Ми не можемо бути разом. Не знаю, чому я тобі це розповідаю, але я просто не знаю з ким поговорити. В моєму минулому житті, коли …. Ні, не так. Зірка, коли колись існувала, була схожою на мене чи я не неї, ми були однаковими. Так от, вона мала чоловіка. Він був Роберто. Його вбили практично в неї на очах, а вона його не врятувала.
- І ти боїшся, що це повториться знову?
- Саме так. Розумієш, вам не можна зі мною їхати, а йому тим більше. В Ордені можуть бути демони, які жили за часів існування першої зірки і можуть використати проти нас. Тому, пообіцяй, що ти ні йому, ні Тіні, а ні комусь інакшому не розповіси про все, що я сказала. У мене є щит, проти магії і я вмію за себе постояти.
- О – о – о, так. Я це бачив.
- Я знаю, що він можливо хоче помститись за батьків, як і будь хто, хто втратив рідних, але вони можуть тільки приєднатись до мертвих. Лін будь ласка, я другий раз довіряю, бо перший раз був невдалим. Не підведи мене.
- Добре.
- Дякую. А тепер іди, а то в цих стінах є і вуха і очі, тому, щоб не приписали нам з тобою роман, якого нема.
- Добре. – він пішов, але подивився на мене ще раз, але я щось не зрозуміла, що було такого і цьому погляді.
У клас почали сходитись студенти, але Роберто не було. Зате зайшов Джефері, він щось вагався між тим чи підійти чи присісти і прикусити язик. На моє щастя, напевне і на його також випав другий варіант. За сусідню парту присів Роберто. Я не дивилась на його, але відчула його парфум і він був божественний. Він йому підходив, до його сексуальності.
Я відчула його погляд, але він не заговорив зі мною, тим краще. Мої почуття знову нахлинули на мене новою силою і я пожалкувала, що послухала Ліна. Моя холоднокровність тріснула по – швах.
Єдину пару, яку я боялась і чекала з нетерпінням, була остання. Я була з ним в одній групі, тому боялась, що попаду з ним в пару. Сьогодні тренер визначав кращих «бійців» місяця. Мені така почесть була пофіг, бо я приходила тільки, щоб побути в парі у бою і заодно не втрачати форми. Я билась з трьома дівчатами – німфами, а потім мені дали в пару Кайла. Він був трохи схожим тілобудовою до Роберто, але перший був капельку масивнішим. Мені його було важче перемогти. Ми не щадили один одного, і те що я була дівчиною і легшою від його на кілька десятків фунтів його мало цікавило. Після того, як він мені порізав плече, я йому, в переносному сенсі, відтяла голову. Ну синці, що ми поставили одне одному я не рахую. Все ж я його перемогла і попала в пару з Роберто. Ну, на йому я відігралась з повна. Навіть почала використовувати прийоми, до яких готувалась дуже довго в парку. Він прижав мене до стіни, викрунув мою руку до гори і схопив за потилицю. Я чомусь чекала, могла ж дати в пах, бо попала під дію його чарівного погляду, коли він мене поцілував при всіх.
Дата добавления: 2015-08-29; просмотров: 16 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |