Становлення і методологія марксистської політичної економії

Тема 6

ВИНИКНЕННЯ І РОЗВИТОК МАРКСИСТСЬКОЇ

ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ

План

1. Становленняі методологія марксистської політичної економії.

2. Основні ідеї праці К.Маркса „Капітал”.

3. Теоретичні суперечності економічної концепції марксизму.

Становлення і методологія марксистської політичної економії

Марксистська політична економія почала формуватися у 40-х роках XIX ст., коли у передових країнах світу на зміну феодалізму прийшов і утвердився розвинутий капі­талізм вільної конкуренції. Проте становлення нового суспільного ладу відбувалося непросто, із загостренням со­ціальних суперечностей і революційними потрясіннями. Це й зумовило матеріальні передумови виникнення марксизму.

У їх формуванні важливу роль відіграв промисловий переворот, який в Англії розпочався у 70-х роках XVIII ст. і в основному завершився до 1825 р. Виникнення машинної індустрії дало капіталізмові можливість розвиватись більш інтенсивно, фабрична система зумовила небачене зростан­ня продуктивних сил, стала очевидною її прогресивність.

Створення марксистської політичної економії насампе­ред пов'язане з науковою діяльністю німецького юриста і економіста Карла Маркса (1818—1883).

Карл Маркс залишив помітний слід в історії еко­номічної думки. Його ідеї часто виходять за рамки власне економічних проблем, поєднуючись із філософськими, соціологічними і політичними. У створенні марксистської полі­тичної економії вагому участь брав також найближчий друг К.Маркса — німецький економіст, філософ і політолог Фрідріх Енгельс (1820— 1895).

Творча спадщина К. Маркса має багато спільного з тео­ріями А.Сміта й, особливо, Д.Рікардо. У цьому розумінні він став продовжувачем вчення класичної політичної еко­номії у тій частині, яка ґрунтується на трудовій теорії вар­тості. Однак Маркс не брав у класиків уже готові висновки, а переосмислював їх відповідно до власних принципів.

За визнанням самого Маркса, як вчений він методоло­гічно виходив із трьох наукових джерел: 1) англійської по­літичної економії Сміта — Рікардо, 2) німецької класичної філософії Гегеля — Фейербаха і 3) французького утопічного соціалізму Сен-Сімона — Фур'є. У перших він запозичив серед багатьох інших трудову теорію вартості, у других – ідеї діалектики і матеріалізму, в третіх — поняття класової боротьби й ідею соціалістичного ладу.

У методології Маркса центральне місце посідає його концепція базису і надбудови, яку він виклав ще у праці „До критики політичної економії” (1859 p.).

У концепції базису і надбудови Маркс зробив спробу дати економічну інтерпретацію історії з урахуванням діалекти­ки взаємозв'язку продуктивних сил і виробничих відносин, яка, на його думку, відображає процес переходу від капіталі­зму до соціалізму. Маркс вважав, що недіалектичний підхід класичної політичної економії, яка, власне, й відкрила за­кони розвитку капіталізму, не дав їй можливості зрозумі­ти, що вони мають специфічний і перехідний характер, трактуючи їх як універсальні та вічні.

Виходячи з розуміння базису і надбудови, які постійно змінюються, Маркс по-новому розглядає предмет політич­ної економії, під яким він розуміє сукупність виробничих відносин, а також систему законів їх розвитку — економіч­них законів. Економічні закони капіталізму є перехідни­ми, тому й предмет економічної науки має змінюватися зі зміною суспільного ладу.

2. Основні ідеї праці К. Маркса „Капітал”

Головною працею марксистської політичної еко­номії став „Капітал” К. Маркса, який створювався автором протягом 1844—1883 pp.

Перший том „Капіталу” складається з 7 відділів та 25 розділів. Предмет дослідження першого тому — процес нагромадження капіталу.

Перший відділ присвячений аналізу товару і його влас­тивостей. У другому відділі подається аналіз умов перетво­рення грошей у капітал. У ньому К.Маркс вводить поняття такого товару, як робоча сила. Далі автор підводить читача до розуміння додаткової вартості, доводячи, що обмін робо­чої сили на капітал відбувається шляхом обміну еквіва­лентів. Робітник створює вартість більшу, ніж вартість ро­бочої сили.

Відділи з третього по п'ятий присвячені теорії додатко­вої вартості. Тут автор розкриває причини зіткнення інте­ресів буржуазії і пролетаріату. У цих відділах К.Маркс дає своє визначення капіталу як класо­вої теорії.

У шостому відділі відображені погляди автора на заро­бітну плату як на перетворену форму вартості та ціни робо­чої сили.

Сьомий відділ присвячений розкриттю процесу нагро­мадження капіталу.

Кульмінація цього відділу – формування автором за­гального закону капіталістичного нагромадження: нагро­мадження капіталу — результат збільшення розмірів під­приємств у ході конкурентної боротьби і зростання абсолют­ної величини безробіття.

У результаті К.Маркс приходить до ідеї про об'єктивну неминучість загибелі капіталізму і перемоги робітничого класу.

Другий том „Капіталу” складається з трьох відділів.

У першому і другому відділах автор дає трактування поняття „капітал”. Тут К. Маркс, на відміну від А.Сміта і Д.Рікардо (які бачили в капіталі речовинну форму), визначає його як форму вираження класових виробничих відносин (розділ торкається питання швидкості обігу капіталу). Основою поділу капіталу на основний і оборотний, за Марксом, є подвійний характер праці. Складові елементи капіталу пе­реносять свою вартість на товар конкретною працею, але при цьому одні з них переносять свою вартість повністю протягом циклу — це оборотний (обіговий) капітал, а інші — поступо­во, беручи участь у кількох виробничих циклах, — це ос­новний капітал.

Третій відділ присвячений процесу відтворення. За простого процесу відтворення (у вартісному виразі) кількість вироблених засобів виробництва в одному підроз­ділі має збігатися з обсягом споживання в іншому під­розділі. За розширеного відтворення (у вартісному ви­разі) обсяг виробництва у першому підрозділі більший від обсягу споживання в другому підрозділі.

Третій том присвячений процесу капіталістичного вироб­ництва. Обґрунтовано тенденцію норми прибутку до зни­ження. Показано, що зростання обсягів капіталу призво­дить до зниження частки змінного капіталу, яким створюється додаткова вартість. Зниження норми додаткової вартості скорочує норму прибутку.

Дата добавления: 2015-10-28