Якщо будемо кермуватися правдами віри, тоді ані передчасні смерті, ані інші нещастя не будуть непокоїти нас.

Святий Василій навчає, що кожний християнин (а зокрема чернець) своїм життям повинен виявляти «ревність і терпеливість аж до смерті», бо його життя – це життя «постійної боротьби», «великих трудів і терпеливості у прикрощах».

Поки живемо на землі, доти нам доведеться зносити терпіння і злидні щоденного життя. Однак через терпіння багато людей бунтується проти Бога, оскаржує Його, що Він, мовляв, незаслужено зсилає на них ці терпіння. У своїй бесіді «Бог не є спричинником зла» Св. Василій показав, що не Бог, а ми своїми гріхами спричиняємо собі зло, бо «початок і корінь гріха лежить у нас самих, у нашій свобідній волі».

Справжнє зло людини – це не терпіння, а гріх, що веде її до вічної загибелі. Господь Бог, Який «не бажає смерті грішника, але щоб він навернувся і жив» (Єз. 33:11), у своєму милосерді зсилає на нас терпіння, бажаючи відвернути нас від гріха. Тим-то наші терпіння стають для нас ліком на наші гріхи. Св. Василій пояснює цю правду прикладом з реального життя:

Якщо діти занедбають науку, а їхні вчителі чи виховники покарають їх різками, вони стають пильнішими і послушнішими їхнім наказам, хоч перед тим не хотіли їх навіть чути. Відчувши ж біль різок, вони насторожують свої вуха, щоб дані їм накази ліпше запамʼятати і сповнити. Так само діється з тими, що занедбують Божу науку і легковажать собі заповіді Бога».

Інколи Бог допускає терпіння і на праведних, бо хоче випробувати їхню вірність і витривалість в доброму. Тлумачачи слова псалмопівця: «Він звільнив мене від усіх моїх скорбот» (Пс. 33:5), Святий Василій каже:

«Ціле життя праведника переповнене горем, бо тісні ворота і вузька дорога, що веде до неба (Мт. 7:14) і багато скорбот у праведних (Пс. 33:20). Тому й Апостол мовить: „ Ми у труднощах” (ІІ Кор. 4:8); і далі: „Через багато страждань нам треба ввійти у Царство Боже” (Ді. 14:22). Бог увільняє праведників із скорбот не тим, що позбавляє їх усяких терпінь, але тим, що дає їм потрібну терпеливість в їхніх злиднях. Якщо терпіння виробляє терпеливість, а терпеливість досвід (Рим. 5: 3-4), то кожний, хто нехтує терпінням, нехтує теж і досвідом. Відомо, що нікого не вінчають вінком переможним без противника, так само нікого не назвуть досвідченим без терпіння. Тому ці слова: „ Бог звільнив мене від усіх моїх скорбот” не треба розуміти так, що Бог більше не дозволить його спокушувати, але так, що разом із спокусою дасть змогу її знести».

Відомо, що нікого не вінчають вінком переможним без противника, так само нікого не назвуть досвідченим без терпіння.

Св. Василій закликає кожного християнина / ченця практикувати чесноту терпеливості за прикладом Христа:

Убозтва нема чого стидатися тільки тому, що його не хочемо терпеливо зносити. Згадай про Господа, що „задля нас став бідним, бувши багатим” (II Кор. 8:9). Коли хтось назвав тебе дурнем і невігласом, тоді згадай про ті образи, що їх жиди кидали на правдиву Премудрість: „Ти самарянин і навіжений!” (Ів. 8: 48). Якщо ти злостишся, то своєю поведінкою підтверджуєш те, що тобі закидають. Бо чи ж є що нерозумніше від злості? Коли ж ти спокійний, тоді завстиджуєш того, хто тебе образив і на ділі показуєш свій розум. Вдарив тебе хто в лице? І Господа теж. Опльовано тебе? І нашого Господа так само. Він „обличчя Свого не відвертав від плювків та глузування” (Іс. 50: 6). Очорнено тебе? Суддю нашого також. Подерли на тобі одежу? І з Господа здерли багряницю і розділили між собою його одіж. Тебе ще, згадай, не засудили на смерть, не прибили до хреста. Багато чого тобі ще бракує, щоб ти міг до Христа уподібнитися.

Візьми собі глибоко до серця усі ці правди, щоб так придушити в собі зростаюче обурення. Таке наставлення душі спиняє усяке обурення, головно ж обурення нашого серця і приводить нас до спокою і рівноваги духа».

Тебе ще, згадай, не засудили на смерть, не прибили до хреста. Багато чого тобі ще бракує, щоб ти міг до Христа уподібнитися.

Заохотою до терпеливості повинна бути для нас лагідність Божа і надія на вічну нагороду. Св. Василій описав це в своєму листі «До Антіохійської Церкви», яка багато страждала через т. зв. «мелетіївську схизму»:

Коли б то у мене крила, як у голубки, я полетів би” (Пс. 55: 6) до вас і так задовольнив би своє гаряче бажання вас відвідати. Однак мені тепер потрібні не тільки крила, а й ціле тіло, бо моє довгими хворобами дуже ослаблене і постійними трудами над міру виснажене. Але чиє ж серце може бути таким закамʼянілим і без усякого співчуття і милосердя, щоб не чути тих стогонів, що доходять до наших вух з усіх сторін, наче той сумовитий хор, що заводить спільним наріканням і невиліковним горем ранить та прибиває нашу душу до землі, підкошуючи наші фізичні сили? Та Господь Бог знайде лік на це безмежне горе і в наших трудах дасть нам полегшення.

Я бажаю, щоб ви мали таку саму розраду і, заохочені сильною надією утіхи, могли зносити свої скорботи терпеливо. Можливо, своїм терпінням ми сплачуємо свій борг за гріхи. Тоді наші рани збережуть нас перед грядущим гнівом Божим. Також можливо, що Бог такими допустами хоче випробувати нашу святість. Тоді Справедливий Суддя не дозволить спокушати нас понад наші сили, але дасть нам у нагороду за знесені вже терпіння вінок терпеливості і надії.

Отож не знеохочуймося боротися за нашу праведність, ані не покидаймо з безнадійності доконаних уже трудів. Памʼятаймо, що сила духу виявляється не в самій тільки відважності, ані в короткотривалих зусиллях. Бог, випробовуючи наші серця хоче, щоб ми осягнули вінок праведності постійною і тривалою пробою. Тому нехай не тривожиться ваше серце, а сила вашої віри у Христа нехай буде непохитною, бо швидко прийде Помічник, прийде, не забариться!

Хоч горе за горем захлинає нас, надіймося без надії. Ще трохи! Святий Дух уміє потішити Своїх дітей прийдешніми обітницями. Після горя приходить надія; а те, чого ми надіємося, уже недалеко. Бо хоч би нам довелося терпіти ціле наше життя, то що з того? Наше земне життя – це тільки коротка мить порівняно з життям вічним, яке ми своєю надією вже маємо».

Cила духу виявляється не в самій тільки відважності, ані в короткотривалих зусиллях.

Св. Василій у своїй бесіді «Про подяку» так виклав значення віри у наших терпіннях:

Якщо будемо кермуватися правдами віри, тоді ані передчасні смерті, ані інші нещастя не будуть непокоїти нас.

Коли нам випаде щось прикре, не даймо вивести себе із рівноваги. Більше того, ми мусимо бути готовими до цього. Ми повинні полегшувати собі тяжке становище надією на майбутнє. Як ті, що мають слабкі очі, відвертають свій зір від яскравих предметів і дивляться на зелень і квіти, так і душа не повинна перейматися лише сумними речами та своїми злиднями, а зноситись натомість до правдивих благ.

Дата добавления: 2015-11-04