Особливості навчання дітей дошкільного віку

Людина пізнає світ у різних видах діяльності, однак особливо цілеспрямованими є її пізнавальні старання у процесі навчання, яке справедливо вважається найважли­вішим і найнадійнішим способом здобуття знань.

Навчання — спільна діяльність педагога і дитини, зорієнтована на засвоєння знань, умінь і навичок, способів пізнавальної діяльності.

У навчанні взаємодіють діяльність педагога, спрямова­на на відбір змісту і форм передавання знань, умінь і нави­чок (навчання) і діяльність дитини щодо усвідомлення, засвоєння і використання знань (учіння).

Сутність навчання, його особливості досліджує дидак­тика — наука про навчання, його закони і закономірнос­ті, принципи і зміст, методи і форми організації. З її по­гляду найважливішими є такі функції навчання:

– освітня (реалізується завдяки відбору, передаванню і засвоєнню дітьми певної системи знань, умінь і навичок);

– розвивальна (зорієнтована на розумовий розвиток дитини, постійне вдосконалення її розумових здібностей, пізнавальної діяльності);

– виховна (виявляється у змісті знань, які стають ос­новою світогляду, рис особистості).

Дидактика визначає також принципи — головні прави­ла і вимоги до процесу навчання:

– спрямованість навчального процесу на розв'язан­ня взаємопов'язаних завдань навчання, виховання і роз­витку;

– науковість процесу навчання;

– систематичність і послідовність процесу навчання;

– принципи, що стосуються діяльності вчителя і мето­дики викладання (доступність, дохідливість викладання);

– наочність у навчальному процесі;

– активність і свідомість навчання;

– міцність засвоювання знань, формування вмінь і на­вичок.

Процес навчання має суперечливий характер. Його не можна зводити до заучування готових знань, воно не може бути механічним процесом їх «передавання — присвоєн­ня». Загалом, навчальному процесу властиві суперечності між вимогами навчання, які постійно зростають, і можли­востями учнів (рівнем їхніх знань, розвитку, способами діяльності); між особистим життєвим досвідом учня і нау­ковими знаннями, які йому належить засвоїти; між попе­реднім рівнем знань і новими знаннями; між знаннями й умінням їх використовувати; між вимогами і ставленням учнів до навчання; між складними пізнавальними завдан­нями і наявними, недостатніми для їх вирішення знаннями.

Проблеми дидактики одержали свій розвиток у теоріях розвивального навчання — сукупності принципів, методів, прийомів навчання, спрямованих на ефективний розвиток психічних функцій, особистісних якостей дітей. Для нього важливо не стільки формування знань і вмінь, як способи розумових дій, здатність інтенсифікувати розумовий роз виток. Ці можливості повинен передбачати передусім зміст навчального матеріалу, похідними якого є методи організації навчання. У цьому контексті важлива роль належить ці­леспрямованій навчальній діяльності — особливій формі активності дитини, зорієнтованій на зміну себе як суб'єкта учіння. За таких умов дитина свідомо обирає цілі навчан­ня, спрямовує свою навчальну діяльність.

Розвивальний ефект навчання досягається мотивацією (поясненням доцільності) вивчення нових знань. Основою такого навчання є принцип змістового узагальнення, за яким загальні знання передують окремим і конкретним знанням.

Розвивальне навчання дошкільників спирається на обґрунтовану О. Запорожцем концепцію самоцінності дошкільного дитинства, згідно з якою окремі психічні функції розвиваються не самостійно та автономно, а у взає­мозв'язку, як якості цілісної, наділеної природними за­датками особистості дитини. Тому педагогічну роботу слід спрямовувати на цілісний особистісний розвиток у різно­манітних видах діяльності. За словами Л. Венгера, у на­вчання дошкільнят мають бути включені привабливі для них види діяльності, які найбільше відповідають їхнім ві­ковим особливостям: гра, конструювання, зображувальна, літературно-творча діяльність тощо. Завдання педагога полягає у спрямуванні пізнавальної діяльності дітей, окресленні змісту знань, виборі способів організації на­вчальної діяльності, організації та стимулюванні пізна­вальної активності, оцінюванні її результату. Він, як стверджував К. Ушинський, «повинен організувати почат­кове навчання так, щоб дитина не могла не встигати».

Наукова дидактика сформувалася і розвинулась із практичного досвіду народу в галузі виховання, тобто на­родної дидактики — складової частини етнопедагогіки, яка об'єднує педагогічні знання і досвід народу в навчанні дітей. Вона відображає погляди народу на мету і завдання освіти, зміст навчання, підготовки дітей до життя в су­спільстві, втілює теоретичні знання, практичний досвід народу у використанні методів навчання. Найважливішим засобом народної дидактики є рідна мова. Активно використовує вона усну народну творчість, народні ігри та ін. Як динамічне соціально-педагогічне явище, народна ди­дактика постійно оновлюється, конкретизується, вдоско­налюється. Навчання згідно з нею ґрунтується на єдності пізнавальної, виховної і розвивальної діяльності, що перед­бачає одночасне засвоєння знань, трудових умінь, навичок, формування світогляду, прищеплення відповідно до ідеа­лів народу морально-етичних способів поведінки, розумо­вий розвиток. Важливими для неї є достовірність, система­тичність і послідовність знань, зв'язок навчання з життям, виховний характер навчання, відповідність знань віковим особливостям дітей і рівневі їхнього розвитку. Народна ди­дактика пройнята гуманістичним духом, вірою в можли­вості дитини («Не кажи: не вмію, а кажи: навчусь!»). Ці її принципи покладено в основу наукових дидактичних принципів навчання.

Важливою складовою дидактики є дошкільна дидакти­ка, яка, живлячись надбанням народної та загальної ди­дактики, спирається на вікові особливості дошкільників.

Дошкільна дидактика — теорія навчання дітей дошкільного віку, яка визначає мету, розробляє зміст, методи й форми організації навчання дітей.

Засновником дошкільної дидактики є Я.-А. Коменський, який основними дидактичними завданнями вва­жав розширення безпосереднього досвіду дитини, збага­чення її знань про предмети і явища, формування вміння розрізняти схожі предмети та явища і правильно назива­ти їх. Він обґрунтував програму навчання, зміст якої ста­новлять відомості про предмети і явища навколишньої дійсності, згруповані й позначені науковими термінами «фізика», «оптика», «астрономія», «географія», «геомет­рія», «статика», «діалектика» та ін. Наприклад, діалекти­кою Я.-А. Коменський вважав виховання у дітей уміння «ставити питання і відповідати на них, не відволікаючись, твердо тримати думку в межах запропонованої теми». Від­чуття й уявлення, думки й слова, мова й діяльність, на йо­го погляд, є важливими умовами процесу навчання, який повинен відповідати рівню розумового розвитку дитини. Це є запорукою успішного її навчання. Крім того, необхід­но брати до уваги різні здібності дітей до навчання: «є ді­ти з гострим розумом і бажанням вчитися; з гострим розу­мом, слухняні, повільні; з гострим розумом, але нестри­мані і вперті; слухняні і допитливі, але повільні і мляві; байдужі, мляві, без інтересу до навчання; тупі, із зіпсова­ною і злою натурою».

Дотримання дидактичних принципів, на думку Я.-А. Коменського, забезпечить повноцінний розумовий розвиток дитини, а саме навчання сформує звичку до розумової пра­ці, у розвитку якої полягає головне і найважче завдання виховання.

За переконаннями Й.-Г. Песталоцці, з раннього віку навчання повинно забезпечувати пізнання дитиною навко­лишнього світу, допомагати перейти від незнання до знан­ня, усувати випадкове й актуалізувати значуще. Значно дієвішим, порівняно з життєвим засвоєнням знань, умінь і навичок, є систематичне навчання під керівництвом до­рослого, призначене «зробити для дитини, наскільки це можливо, очевидними, правильними і широкими первісні враження, одержані при першому сприйманні найважли­віших предметів нашого пізнання».

Співзвучне з такими міркуваннями є твердження Є. Тихеєвої про те, що навчання дитини починається за­довго до того, як вона візьме в руки буквар і перо. Дослід­ниця створила програму навчання у дитячому садку, яка охоплює розвиток мовлення дітей, формування знань про соціальні явища, природу, основи математики тощо.

О. Усова доводила, що навчання як засіб прямого і без­посереднього впливу вихователя на дошкільників покли­кане забезпечити надання конкретних відомостей про дій­сність, виховання правильного ставлення до неї, опануван­ня дітьми конкретних прийомів дій, всебічну підготовку їх до школи. Знання, якими оволодівають діти дошкільного віку, вона поділила на дві категорії: прості знання й умін­ня, які вони опановують без спеціального навчання, а в пов­сякденному спілкуванні з дорослими, під час ігор, спосте­режень, інших видів діяльності; більш складні знання й уміння, які можуть бути засвоєні лише в процесі спеціаль­ного навчання дітей на заняттях.

Основою навчальної діяльності дітей дошкільного ві­ку, за переконаннями психолога Г. Люблінської, є поєд­нання суспільного досвіду, який засвоює дитина, з невели­ким її власним досвідом, і збагачення його у процесі учіння. Головними компонентами такої діяльності є:

— навчальне завдання. У молодшому дошкільному ві­ці воно фігурує в єдності з практичними завданнями. Роз­різнення їх з'являється поступово і не відразу. Це зумовле­не логічним ускладненням навчальних завдань, виокрем­ленням способів розумової і практичної діяльності, які слід засвоїти, аналізом результатів навчальної діяльності, встановленням їх зв'язку з розумінням завдання, викорис­танням заданих способів діяльності;

— планування. Суть його полягає у відборі засобів і способів діяльності, встановленні послідовності дій та ін.;

— уміння контролювати діяльність, правильно оціню­вати її результати. Це дає змогу раціонально організувати навчальну діяльність дитини, уникати непомірних або спрощених завдань, що є однією з передумов її розумового розвитку;

— мотиви. Вони покликані спонукати дітей до навчан­ня. Якщо у молодшому і середньому дошкільному віці переважає емоційне ставлення дітей до спілкування з до­рослим, організації заняття, навчальних матеріалів, то в старшому віці їх вабить сам процес навчання, з'являються усвідомлення значущості успіху в навчальній діяльності, пізнавальні інтереси.

За спостереженнями О. Суровцевої, навчання дітей дошкільного віку передбачає:

– засвоєння на заняттях елементарних, достовірних знань, які не становлять певної системи, а вибудовуються за принципом послідовності, поступового ускладнення з урахуванням рівня розвитку дітей і найближчих його перс­пектив;

– використання методів і прийомів навчання, розра­хованих на образність, конкретність, емоційність мислен­ня дітей дошкільного віку; поступове підведення їх до мис­лення у поняттях, до узагальнених знань;

– врахування властивої дошкільникам швидкої втом­люваності від напруженої розумової діяльності, тривалого сидіння.

Дошкільне навчання має підготувати дитину до систе­матичного шкільного навчання. Однак вони не є тотожни­ми за жодним параметром. Тому невиправдані, навіть шкідливі намагання перенести у дошкільний заклад інфор­маційну модель навчання, предметне викладання тощо.

Особливістю дошкільного навчання є те, що воно здій­снюється не лише на спеціально організованих, обов'язко­вих заняттях, а й у повсякденному житті. Ця принципова відмінність від шкільного класно-урочного навчання зумов­лена тим, що за навчання лише на обов'язкових заняттях ді­ти дошкільного віку, які значно відрізняються за рівнем і темпами розвитку, не зможуть ефективно оволодівати знан­нями, брати активну участь у навчальному процесі. Нато­мість значну частину знань і вмінь дошкільник засвоює поза заняттями — у повсякденному спілкуванні з доросли­ми та однолітками, іграх, під час спостережень. Цей емпі­ричний досвід дитина уточнює, систематизує та закріплює в процесі занять. Вдумливий, творчий вихователь, заці­кавлений в успішному формуванні у дітей навичок нав­чальної діяльності, сприятиме встановленню зв'язку між знаннями, здобутими дитиною в повсякденному житті, та новою інформацією, доповненню і збагаченню тих знань, які має дитина. Із цією метою використовують влучне сло­во, народні прикмети, прислів'я і приказки, читання ху­дожньої літератури, розповіді, загадки, головоломки. Отже, педагог забезпечує зв'язок організованого навчання на заняттях та навчання поза ними.

Ще однією особливістю дошкільного навчання є стиль взаємин між усіма учасниками навчального процесу, який можна визначити як співробітництво (дитини і педагога, дітей між собою).

Знання вихователем особливостей навчальної діяль­ності дітей допоможе правильно спрямувати їх навчання, організувати пізнавальну діяльність, сприяти розвитку дитини в процесі навчання.

Дата добавления: 2015-11-04