Характеристика Угоди про Функціонування ЄС.

Договір реформування або Лісабонська угода — нова базова угода щодо принципів функціонування Європейського Союзу. Офіційно іменується Лісабонська угода про внесення змін в Угоду про Європейський Союз й Угоду про заснування Європейської Спільноти,. Офіційне підписання Лісабонської Угоди відбулося 13 грудня 2007 року, після чого документ підлягав ратифікації національними парламентами 27 держав Євросоюзу. Станом на 13 листопада 2009 року Угоду затвердили всі 27 країн ЄС. Угода набрала чинності 1 грудня 2009 року.

Важливим положенням Лісабонського договору є визнання міжнародної правосуб’єктності ЄС, що надає ЄС безпосередньо, а не через співтовариства, як цебуло раніше, укладати міжнародні договори та угоди і набувати членство у міжнародних організаціях.

Угода містить положення про інституційну реформу в Євросоюзі. Передбачається створення посади Президента ЄС, який обиратиметься на 2,5 років і презентуватиме ЄС на міжнародних заходах. Договір містить положення про скорочення кількості єврокомісарів і депутатів Європарламенту. З 2009 р. вводиться нова система розподілу місць у Парламенті. Число членів обмежується 750-ю + 1 (голова Парламенту); місця розподіляються за принципом "знижується пропорційності": мінімум 6 представників від держави, максимум - 96. Однак ця система розподілу місць набере чинності тільки в 2014 р., так як до цього часу передбачений перехідний період (Ст. 9 Договору про ЄС).

Європейські керівні інституції набрали більшої повноти влади у вирішенні загальних питань. До них відносять безпеку, боротьбу зі зміною клімату та міграційні проблеми. Всі дипломатичні функції опинилися в руках верховного представника Євросоюзу з зовнішньої політики.

Основні реформи

· введені посади президента і вищого представника із закордонної політики і спільної безпеки з адміністративними повноваженнями, з метою єдиного представництва і єдності поглядів ЄС на зовнішній арені

· голосування за кваліфікованою більшістю (необхідно мати 55 % країн-членів, які представляють не менше 65 % населення ЄС для прийняття рішення) почнеться з 2014 року, з врахуванням «компромісу Іоанніна», який дозволяє до 2017 року будь-якій групі країн-членів ЄС (не менше чотирьох) вимагати нового обговорення текстів офіційних документів введено новий інструмент залучення громадян до ухвалення рішень –так звана “ініціатива громадян” означає, що один мільйон осіб (ЄС загалом налічує 500 мільйонів) із декількох держав-членів може подати петицію до Європейської Комісії длявнесення пропозицій щодо тих чи інших законопроектів

· посилена роль національних парламентів. Законодавчі пропозиції Європейського Союзу («зелені книги», «білі книги», комунікації і законодавчі програми) відтепер скеровуються в національні парламенти для їх детального вивчення і тільки після цього виносяться на прийняття в ЄС.

· Європейська група набула статусу офіційного органу ЄС, наділеного функцією координації економічних політик країн-членів зони євро.

· в Європейському Суді створено три додаткові посади генеральних адвокатів, з яких одну займає представник Польщі, що було зроблено на вимогу останньої.

· Хартія основних прав, яка набрала чинності в усіх країнах-членах Європейського Союзу, окрім Великої Британії і Польщі, визначає обов'язковість дотримання прав людини.

· стосовно контролю за імміграцією в проекті договору вказано, що ЄС розвиває політику, спрямовану на «забезпечення контролю осіб і ефективне спостереження перетину зовнішніх кордонів».

· Лісабонський договір, на відміну від Конституції, є не єдиним уніфікованим документом, який замінював би відповідні установчі договори, а джерелом змін до них. Він має таку структуру: стаття 1 – Зміни до Договору про Європейський Союз; стаття 2 – Зміни до Договору про заснування Європейського Співтовариства; статті 3–7 – Заключні положення; Протоколи; Декларації.

25. Нормативні акти вторинного права: їх класифікація та особливості.

Вторинне право (похідне) твориться інституціями Співтовариства, ціллю його є реалізація постанов, які випливають з актів первинного права.. Згідно зі ст. 249 [189] Договору про ЄС „Для виконання своїх задач, Європейський Парламент, діючи разом із Радою, Рада та Комісія приймають регламенти (див. детальніше), директиви (див. детальніше) та рішення (див. детальніше) і дають рекомендації та думки (див. детальніше). Під вторинним правом ЄС розуміється сукупність правових актів, які приймаються правовими інститутами й іншими органами співтовариств. Відповідно до ст. 89 Договору про ЄС загалом таких актів існує п'ять: регламент, директива, рішення, рекомендації та висновки.

Регламент призначений для загального застосування. Він є обов'язковим в усіх його частинах і підлягає прямому застосуванню в усіх державах-членах. Регламенти вирішують головні питання діяльності співтовариств, служать основою правового регулювання їхньої діяльності. Оскільки регламентами регулюються най-важливіші питання політики ЄС, вони відрізняються від інших актів досить загальним характером викладених у них положень.

Наступним за юридичною силою документом вторинного права є директива. Вона також є обов'язковим актом, але містить положення, заходи щодо виконання яких держави встановлюють самостійно. Саме директиви відповідно до Маастрихтського договору (ст. 100) відіграють головну роль у процесі гармонізації права співтовариств, тому їх положенням необхідно приділити особливу увагу в процесі адаптації законодавства України до права ЄС. При цьому, однак, слід враховувати, що директива може бути адресована як державам-членам у цілому, так і окремим із них, унаслідок чого джерелом узгодження мають обиратись директиви загального характеру.

Рішення, як і регламент, є обов'язковим у цілому для тих, кому воно адресоване, однак від останнього воно відрізняється вищим ступенем конкретизації своїх положень.

За загальним правилом рекомендації та висновки не є обов'язковими. Однак слід враховувати, що відповідно до Договору про ЄОВС рекомендації мають обов'язкову силу і є аналогом директиви в рамках ЄС та Євроатому.

Отже, нормативний характер у праві ЄС мають регламенти, директиви, рішення, а також рекомендації, які приймаються в рамках договору про ЄОВС.

Останнім джерелом вторинного права ЄС є рішення Суду ЄС, які мають силу прецеденту.

Таблиця: Структура вторинного законодавства ЄС

Класифікація правових актів	Назви правових актів
Типові акти	постанови; рішення; директиви; рекомендації й висновки
Нетипові (спеціальні) акти ЄС	акти про внутрішню роботу інституцій; ухвали (рішення) Ради ЄС або Парламенту та Ради стосовно програми ЄСп; програми загальної гармонізації законодавства; договори (угоди) про асоціацію з третіми країнами; загальні декларації та змішані (міжінституційні) угоди; акти, ухвалені в рамках стовпів, не пов’язаних із Європейськими Співтовариствами; зовнішні джерела, серед яких угоди, укладені Співтовариством, угоди, що “пов’язують Співтовариство та загальне міжнародне право
Односторонні акти інституцій ЄС	акти про призначення; інші акти ЄС: – повідомлення; – Зелена книга; – Біла книга

26. Феномен м’якого права в ЄС (“білі книги”, “зелені книги”, керівні принципи, послання, декларації та ін.)

Keywords: soft law, hard law, «soft» legal instruments, аtypical acts, pre-legislative acts.

З теорії міжнародного права концепція м’якого права поширюється в праві Європейського Союзу. Відповідаючи на питання, чи існує «м’яке» право в Євросоюзі, доктрина однозначно зводиться до того, що так, норми «м’якого» права мають місце в системі правового регулювання процесів інтеграції в Євросоюзі. Класичне визначення м’якого права в ЄС дав у 1994 р. Френсіс Снайдер [1]. У своєму дослідженні Снайдер описує м’яке право, як «правила поведінки, які, в принципі, не мають юридично зобов’язуючої сили, але, попри це, можуть мати практичні наслідки», тобто головною ознакою актів м’якого права є те, що всі вони не є офіційно зобов’язуючими, хоча й можуть містити нормативні приписи. Ухвалення та систематизація актів sui generis випливають з практики

права Євросоюзу. До таких актів слід відносити акти, видані поза межами інституційного механізму Євросоюзу, наприклад, акти Євромбудсмана, акти Євроюсту чи інших агентств Євросоюзу,які можуть набувати форми заключень, резолюцій, декларацій тощо. Такі акти не входять в системуправових актів відповідно до ст. 288 ДФЄС. Також до нетипових актів або актів sui generis слід віднести акти інститутів, що видаються в непередбаченій в установчому договорі формі. Відповіднодо Резолюції Європейського Парламенту 2007 року [25] до категорії актів «м’якого» права слід віднести повідомлення (сommunication), білі та зелені книги, кодекси поведінки, резолюції тощо.

Таким чином, в доктрині права Євросоюзу намітилися течія визнання «м’якого» права, під яким узагальнено прийнято вважати сукупність правил поведінки, які містяться в актах, що наділені необов’язковою (рекомендаційною) юридичною силою, однак мають певний опосередкований правовий ефект, мають на меті та призводять до практичних наслідків. Практика свідчить, що «м’яке» право в Євросоюзі відіграє важливу роль, розвиває правопорядок об’єднання, заповнює існуючі прогалини, а також слугує інструментом перспективного розширення компетенції Євросоюзу. явищу.

БІЛА КНИГА ЄС
рос. белая книга ЕС
книга під назвою "Формування внутрішнього ринку", прийнята Комісією ЄС у 1985 р. з метою відродити рух за економічний союз європейських країн. Б.к. містить 300 рекомендацій (пізніше скорочено до 279 директив) для ліквідації наявних бар'єрів. Ці рекомендації згруповано у три категорії: фізичні, технічні та фіскальні.

ЗЕЛЕНА КНИГА ЄС
рос. зеленая книга ес
документ ЄС, що містить технічні вимоги до здійснення політики, проголошеної у Білій книзі ЄС.

Дата добавления: 2015-11-03