Україна в складі Речі Посполитої. Люблінська та Брестська унії.

Іншою державою, яка почала захоплення українських земель, було Польське королівство.

За Мешка І (963—992) у Польщі було запроваджене християнство римського обряду. За його наступника Болеслава І Хороброго (967— 1025) відбувався процес об'єднання польських земель. Якщо на заході Польща вела важку боротьбу з Німецькою імперією за Помор'я, то на сході — з Київською Руссю, яка об'єднувала східнослов'янські племена. У хід міжусобної боротьби польських князів після Боле слава І часто втручалися руські князі, особливо галицькі.

Правління Владислава І Локетка (1260—1333) та його сина Кази-мира III Великого (1333—1370) характеризувалося подоланням фео дальної роздробленості та об'єднанням Польського королівства, яке посилило експансію на Галицько-Волинські землі. Скориставшись послабленням Галицько-Волинської держави, Литва у 1340 р. захо пила Волинь, а Польща у 1349 р. — Галичину (у 1370—1386 рр. Гали чиною тимчасово володіла Угорщина).

Польська експансія в українські землі відрізнялася від литовської, мала інший характер. Польські правлячі кола намагалися зробити Галичину своєю провінцією, встановити тут польську адміністратив ну та судову систему, розповсюдити польську мову та католицизм.

у Куликовській битві 1380 р., змусило Литву піти на зближення з Польщею.

У 1385 р. у м. Крево (Литва) була укладена унія між Великим князів ством Литовським та Польщею, яка закріплялася шлюбом великого литовського князя Ягайла (польський король у 1386—1434 рр.) з поль ською королевою Ядвігою. Кревська унія передбачала об'єднання двох країн в єдину державу. Але у результаті Литва опинилася у гіршому стані. До Польщі мали приєднатися землі Великого князівства Ли товського, включаючи українські і білоруські. Через два роки після Кревської унії, у 1387 р., Польща остаточно заволоділа Галичиною, яка залишалася під її владою майже 400 років, а саме до 1772 р. — першо го поділу Речі Посполитої. Разом з Ягайлом грамоти на вірність поль ському королю уклали, намагаючись зберегти свою владу та землево лодіння, київські, волинські та новгород-сіверські князі.

Ягайло, виконуючи умови унії, разом з усіма підданими прийняв католицтво.

Укладення унії поклало край зіткненням між Польщею та Литвою, а їхні збройні сили об'єднувалися для боротьби з Тевтонським орденом.

Значення Кревської унії неоднозначне. З одного боку, вона дозво лила об'єднати сили поляків, литовців, українців, росіян, білорусів у Грюнвальдській битві та розгромити Тевтонський орден (1410). Ця видатна перемога союзних військ підірвала воєнну могутність Ордену і припинила експансію німецьких хрестоносців на Схід.

З іншого боку, почалося захоплення українських земель поль ськими феодалами, полонізація та розповсюдження католицтва. Все це на багато років загострило польсько-українські відносини.

Ще одна польсько-литовська унія — Городельська, 1413 р. — під твердила привілеї католиків у Великому князівстві Литовському. Литовська католицька шляхта діставала ті самі права, які мала поль ська шляхта. Одночасно обмежувалася участь православних у дер жавному управлінні. Все це загострювало протистояння між литов ськими та українськими й білоруськими феодалами.

Поступовий занепад Литви у другій половині XV ст. - першій половині XVI ст. привів до укладення наступної — Люблінської унії 1569 р., у результаті чого Литва та Польща об'єдналися в єдину дер жаву — Річ Посполиту.

Закарпаття, розташоване на південних схилах Карпатських гір та в басейні р. Тиси, у X—XI ст. входило до складу Київської Русі. Зане пад Київської держави, монголо-татарська навала активізували за гарбницькі наміри Угорщини. У XII ст. вона поширила свою владу на території сусідніх держав, у тому числі і на Закарпаття. Остаточно ці українські землі було включено до складу Угорщини у другій по ловині XIII ст.

Інша українська земля — Буковина, розташована між середньою течією Дністра та Головним Карпатським хребтом у долинах верхньої течії річок Пруту і Серету, у 1349 р. також була загарбана Угорщи ною. З 1359 р. Буковина увійшла до складу Молдавського князівства. У першій половині XVI ст. Буковина разом із Молдавією підпала під владу Туреччини.

Землі Закарпаття та Буковини протягом XIII—XV ст. колонізува лися угорськими, німецькими, румунськими феодалами, а україн ське населення поступово закріпачувалося.

Брестська унія 1596 р. — важлива подія в історії церковного життя в Україні. Укладена в Бресті в 1596 р., унаслідок чого утворилася Українсь ка греко-католицька церква. Була викликана необхідністю виправити наслідки церковного розколу між римським папою (католицькою церк вою) і константинопольським патріархатом (православною церквою), що відбувся в 1054 р. Сприяли цьому і кризова ситуація, в якій опинилася православна церква в Україні в XVI ст., і необхідність протистояти по дальшій латинізації й полонізації української еліти, і бажання зрівняти в правах українське православне духівництво з католицьким. Ідея укла дення унії знайшла прихильників і в польських державних і церковних колах, що переслідували при цьому свої інтереси. Ініціатором укладення церковної унії з Римом був львівський православний єпископ Гедеон Балабан, який протягом тривалого часу конфліктував зі Львівським Став ропігійським братством. Цю ідею підтримали єпископ Холмський Діонісій Зборуйський, єпископ пінський Леонтій Пельчинський і єпис коп луцький Кирило Терлецький, а з 1593 р. — і володимирський єпис коп Іпатій Потій. Для обговорення і вирішення цього питання протягом 1590— 1595 рр. єпископи провели 5 синодів і, погодивши основні питан ня, у червні 1595 р. доручили єпископам Потію і Терлецькому вести пе реговори щодо об'єднання церков у Римі, куди вони виїхали у вересні того ж року. Після тривалих переговорів у грудні 1595 р. обидва єпископи були прийняті папою Климентом VIII і визнали католицьке віроспові дання. Згодом був виданий документ, що встановлював права та привілеї уніатської церкви.

Для офіційного урочистого проголошення унії київським митрополи том Михайлом Рогозою і польським королем Сигізмундом III був скли каний церковний собор у Бресті, що відбувся 16—20 жовтня 1596 р. Для участі в його роботі прибули всі єпископи, багато архімандритів, ігу менів, священиків і представників мирян. Однак уже на початку собору його учасники розділилися на два угруповання. До супротивників унії, яких очолювали князь К. Острозький і представник константинопольсь кого патріарха протосинкел Никифор, приєдналися львівський єпис коп Г. Балабан і перем 'янський єпископ М. Копистинський. Разом з частиною духівництва і мирян вони провели окремий православний со бор, що засудив діяльність митрополита М. Рогози і єпископів, що прий няли унію.

Митрополит Рогоза і вірні йому єпископи зібрали свій собор, що до вершив справу унії з Римом. У ньому взяли участь митрополит, 5 єпис копів, частина духівництва і шляхта, а також представники католицької церкви. Собор затвердив акт унії, про що було сповіщено окремим по сланням митрополита.

Відповідно до умов Брестської унії, нова греко-католицька церква зберегла східний (православний, грецький) обряд, церковнослов'янсь ку літургійну мову, право на заміщення митрополитської і єпископських кафедр, застосування старого (юліанського) календаря, нижче духів ництво зберегло і право одружуватися. Одночасно визнавалося верхо венство римського папи як першоієрарха всієї християнської церкви й були прийняті догмати католицької церкви. Унаслідок укладення Брес тської унії духівництво, що визнало її рішення, було зрівняне в правах з католицьким, звільнялося від сплати податків і виконання інших повин ностей. Єпископам були обіцяні місця в сенаті Речі Посполитої, але ця обіцянка не була виконана. Шляхта та міщани, що прийняли унію, та кож зрівнювалися в правах з католиками латинського обряду й одержа ли право займати посади в державній і міській управлінських структу рах. Після Брестського собору з восьми єпархій Київської митрополії унію прийняли шість: Київська, Володимир-Волинська, Турово-Пінська, Луцька, Холмська і Полоцька. Перемишлянська та Львівська єпархії прийняли її відповідно в 1692 р. і 1700 р.

Дата добавления: 2015-11-03