Проторенесанс.

Перший підйом нової культури в Італії відноситься до 12 —13 століттям. Північноіталійські міста-держави на чолі з Венецією захопили посередницьку торгівлю між Західною Європою і Сходом. Крупними центрами ремісничого виробництва стають Флоренція, Сієна, Мілан. Політична влада в них зосередилася в руках купців і ремісників. В умовах політичної самостійності в містах зароджувалися нові форми капіталістичного устрою. Ці зміни викликали корінні зрушення в світогляді і культурі, що характеризується інтересом до людини як мислячої особи, що відчуває, до античності. На ранньому етапі перехідної епохи культура багато в чому носила суперечливий характер, нове часто уживалося із старим, або вдягалося в традиційні форми.

З найбільшою наочністю і раніше всього художні ідеали Відродження виявилися в передових італійських республіках, зокрема у Флоренції.

Джотто. На флорентійському грунті сформувалося могутнє дарування родоначальника реалістичного мистецтва Відродження Джотто ді Бондоне (1266/1267—1337), пов'язаного з передовими кругами Флоренції. Різносторонність інтересів художника дозволяє вважати його типовим представником нової культури. Він був архітектор, скульптор, поет, але найзначніший вклад вніс до розвитку живопису.

Живопис Джотто затверджує цінність реальної людини. Мистецтво відрізняється величезною силою емоційної дії, морально-етичною глибиною, драматизмом і епічністю. Одним з перших в італійському живописі Джотто створює типовий образ людини. Джотто ди Бондоне добивається чіткості узагальненого малюнка, ясності логічно побудованої, точно знайденої композиції.

Найбільш значне його творіння — епічний цикл фресок на теми життя Марії і Христа в Капелі дель Арена в Падує. Традиційні релігійні сюжети художник наповнив новим сенсом, по суті розкривши в них високу моральну досконалість образу людини. Розписи покривають стіни невеликою за розміром, прямокутною в плані, перекритої зведенням капели. На вхідній вузькій стіні розміщена сцена «Страшний суд», навпаки — «Благовіщення». На бічних стінах фрески розташовані в три яруси. Ув'язнені у витончені обрамлення, вони складають послідовне оповідання, яке розгортається в спокійно-величавому ритмі, в строгих узагальнених формах. Композиції слідують одна за одною уздовж стенів, підкреслюючи їх площини. Епічні і монументальні в своєму трактуванні, повні живих відчуттів і переживань, вони приголомшують багатством зорових вражень. Релігійну легенду художник трактує як реальна подія. Персонажі священного писання знаходять в розписах Джотто життєвість, глибину стримуваних відчуттів, фігури — потужну пластичність. Елементи пейзажів і будов позначають місце дії.

Як драматична розповідь про зраду, як зіткнення двох контрастних характерів сприймається сцена «Поцілунок Іуди».

Епічна велич і драматизм сцени «Оплакування Христа» підкреслені побудовою пейзажу; схил гори, що спускається, розгорнутий так, щоб виділити головних дійових осіб: мертвого Христа і пильно, Марію, що скорботно дивиться на нього. Вони складають ідейний центр композиції. Джотто створює образи великої глибини. Світлі холодні фарби — жовті, рожеві, блакитні, зелені — складають звучну, легко сприйману гармонію розписів.

Мистецтво Джотто з його щирістю і простотою, ясне по думці, повне віра в людину, поклало початок живопису Відродження. Воно надихнуло на пошуки глибших засобів реалістичної виразності не лише сучасників і безпосередніх послідовників Джотто, але і багатьох художників наступних поколінь.

Дата добавления: 2015-10-28