Фізіологія доби Відродження, або експериментальний період розвитку фізіології

Фізіологія як самостійна наука, заснована на експериментальному методі дослідження, веде свій початок від робіт Вільяма Гарвея (Harvey, William, 1578-1657), що математично розрахував і експериментально обґрунтував теорію кровообігу.

Бурхливий розвиток природничих наук у той період було пов'язано з потребами молодого класу буржуазії, зацікавленого в розвитку промислового виробництва. Встановлені в експерименті закони механіки, за допомогою яких тоді намагалися пояснити всі явища матеріального світу, переносилися на живих істот (ятромеханіка та ятрофізика). Таким чином, фізіологія XVII-XVIII сторіч носила механістичний, метафізичний характер, що для того етапу розвитку науки залишалося явищем прогресивним.

З позицій законів механіки вчені намагалися пояснити роботу рухового апарату, механізм вентиляції легень, функції легенів і т.д. Великою популярністю користувалася концепція тварин-автоматів, яку розвива Рене Декартом (Descartes, Rene, 1596-1650), який поширив принцип механістичного руху і на нервову систему тварин. Він висунув ідею про рефлекс як відображенні від мозку "тваринних духів", що переходять з одного нерва на

-5-

інший, і в такий спосіб розробив у найпростішому виді рефлекторну дугу. (Термін reflexus, тобто відбитий, ввів у фізіологію чеський учений І.Прохаська, 1749-1820.) Використовуючи закони оптики, Декарт намагався пояснити роботу ока людини. Механістичні погляди Декарта для того часу були прогресивними і вплинули на подальший розвиток природознавства.

Велику роль у розвитку фізіології зіграв швейцарський натураліст, лікар і поет Альбрехт Галлер (Haller, Albrechtvon, 1708-1777). Він намагався усвідомити сутність процесу подиху в легенях, установив три властивості м'язових волокон (пружність, скоротність і подразливість), визначив залежність сили скорочення від величини стимулу і тим самим розвинув уявлення Декарта про рефлекс. Галлер першим помітив, що серце скорочується мимоволі під дією сили, які знаходиться в самому серці.

Видатним досягненням XVIII ст. виявилося відкриття біоелектричних явищ, ("тварини електрики") у 1791 р. італійським анатомом і фізіологом Луїджі Гальвані (Galvani, Luigi Aloisio, 1737-1798), що поклало початок електрофізіології.

До XIX ст. було накопичено досить багато фізіологічних знань. Однак у науці продовжувало панувати метафізичне мислення, що, вичерпавши свою прогресивну роль, на даному етапі розвитку науки приводило до розробки ідеалістичних, наприклад, віталістичних (від лат. vitalis - життєвий) концепцій.

Проти уявлень про особу "життєвій силі" активно виступав один з основоположників експериментальної медицини - французький фізіолог Франсуа Мажанді (Magendie, Francois, 1783-1855). Продовжуючи дослідження І.Прохаськи, він довів роздільне існування чуттєвих (задні корінці) і рухових (передні корінці спинного мозку) нервових волокон (1822), що стверджувало відповідність між структурою і функцією (закон Белла-Мажанді).

Дата добавления: 2015-10-28