V. Зміст теми заняття.

За визначенням ВООЗ, спосіб життя-це спосіб існування, заснований на взаємодії між умовами життя і конкретними моделями поведінки особи.

До передумов здорового способу життя відносять: матеріальний стан, житлово-побутові умови, соціальне оточення, стосунки в сім’ї, колективі, громаді, сталі ресурси, стабільна екосистема, рівень освіти, соціальна захищеність особи, соціальна справедливість, рівність, неупередженість, якість харчування.

Спосіб життя формується суспільством, або групою, в якій живе людина. Тому формування здорового способу життя не є безпосереднім завданням медицини. В той же час принципи здорового способу життя – прерогатива медицини і інших наук про людину.

Серед характеристик, які дають можливість оцінити рівень здорового способу життя в сучасних умовах виділяють наступні: психоемоційний стрес, нераціональне харчування, зловживання алкоголем, паління, низька фізична активність, вживання наркотиків. Також до способу життя відносять шкідливі умови праці, низьку медичну активність та низький освітній ценз, нестабільні сімейні стосунки.

.Формування здорового способу життя в Україні постає як надзвичайна проблема виживання суспільства і нації взагалі. Розрізняють за напрямами діяльності п`ять великих груп (або комплексів) заходів щодо формування здорового способу життя. Це формування сприятливої для здоров`я політики, створення сприятливого середовища існування людей (природних і соціальних), підвищення активності громад, розвиток персональних людських навичок, переорієнтація служб охорони здоров`я в бік профілактики.

Найважливішим принципом напрямку формування ЗСЖ є активність і відповідальність особистості у реалізації стратегій формування здоров’я, тобто адекватного до нього відношення.

“Здорова“ модель поведінки при певних умовах зменшує ризик виникнення патології. Також різні умови життя визначають різні моделі “здорової поведінки». Виділяється два діаметрально протилежних типи поведінки індивіда по відношенню до чинників, які сприяють або, навпаки, загрожують здоров’ю людини. Адекватність відношення до здоров’я складається тоді, коли поведінка особистості служить ступенем відповідності вимогам здорового способу життя, які нормативно пропонує медицина. В зв’язку з цим, формування адекватного і корекція неадекватного відношення до здоров’я є необхідною умовою охорони і зміцнення фізичного, психічного, соціального благополуччя особистості.

Складність вирішення цього завдання полягає в визначенні стратегії і розробці методичних засобів охорони і зміцнення здоров’я методами формування свідомості і поведінки особистості, адекватних вимог медицини до здорового способу життя. Традиційно це завдання вирішувалось шляхом розповсюдження пропаганди медичних та гігієнічних знань (санітарна освіта), що в деякій мірі має місце і сьогодні. Але в даний час парадигма пріоритету знань у вирішенні проблеми формування здоров’я здійснюється в рамках не тільки гігієнічного навчання, але і виховання (health education). Загальна стратегія «health promotion» визначає найвагомішою складовою загальної концепції зміцнення здоров’я життєву компетентність отриману шляхом навчання здоровому способу життя. У країнах ЕС заходи щодо зміцнення здоров’я описують формулою: інформація +освіта+професійний тренінг. У більшості країн така освіта набула практичної спрямованості, використавши наукові засади з медичних та біологічних наук. Здоровий спосіб життя показав економічні та моральні переваги і це було покладено в основу гуманітарної державної політики багатьох країн.

.

На сьогодні відпрацьовані дві моделі профілактичних втручань і формування ЗСЖ: мобілізація первинної медико-санітарної допомоги (медична модель), мобілізація громадськості (муніципальна модель).

Медична модельфункціонує на рівні первинної медико-санітарної допомоги (ПМСД), залучаючи в роботу поліклініки, сімейні лікарські амбулаторії, сільські лікарські амбулаторії, фельдшерсько – акушерські пункти, інші структурні підрозділи ПМСД, а також Центри здоров’я, що є ланкою спеціалізованої допомоги на рівні ПМСД.

Друга модель працює на муніципальному рівні, використовуючи в якості інструментів впровадження різних національних, міжнародних проектів і програм з навчання здоров’ю: «Школи сприяння здоров’ю», «Здорові робочі місця», «Здорові міста», «Просвітницькі заходи за методом «рівний-рівному» щодо формування здорового способу життя», CINDI та інші.

Форми роботи з формування здорового способу життя:

санітарно-просвітницька діяльність, навчання життєвим навичкам молоді.

Санітарна просвіта в Україні – система державних, суспільних і медичних

заходів, спрямованих на підвищення рівня санітарно-гігієнічної культури населення з метою збереження та зміцнення здоров’я, збільшення працездатності та тривалості рівня життя, а також залучення населення до активної допомоги органам і установам системи охорони здоров’я, підвищення ефективності медичної і профілактичної допомоги, оздоровлення умов праці та побуту, вирішення актуальних завдань охорони здоров’я населення в нашій країні.

В Україні створена мережа спеціальних установ по проведенню санітарного просвітництва. Діяльність їх здійснюється відповідно до наказу Міністерства охорони здоров’я України.

Науковим методичним центром із питань формування здорового способу життя, гігієнічного виховання населення визначено Український інститут стратегічних досліджень (громадського здоров’я), у складі якого створено відділ координації діяльності центрів здоров’я.

Санітарно-освітня робота є невід’ємною та органічною частиною медицини. Вона– обов’язковий розділ діяльності кожного лікувально-профілактичного закладу та медичного працівника. Санітарна освіта залежить від завдань охорони здоров’я і скерована на підвищення санітарної культури населення, у зв’язку з чим її зміст поділяється на загальні та спеціальні питання. Загальні питання орієнтовані на дотримання здорового способу життя, організацію умов праці та побуту, первинну профілактику в аспектах боротьби з основними захворюваннями. Спеціальні питання – на цільові групи населення(дітей молодшого віку, підлітків, учнівської та студентської молоді, вагітних, хворих тощо). Отримання медичних знань залежить від методів санітарної освіти при індивідуальній, груповій і масовій роботі.

Методи та засоби санітарної освіти являють собою спосіб і вивчення теоретичних і науково-практичних аспектів у сфері санітарної освіти. В залежності від методів санітарної освіти розрізняють: методи індивідуального впливу та методи впливу на групу осіб.

Метод індивідуальної санітарно-освітньої інформації зводиться до індивідуального впливу в процесі прямого або опосередкованого спілкування, при цьому використовуються індивідуальні бесіди, санітарно-гігієнічний інструктаж, санітарно-освітня консультація.

Метод групової санітарно-освітньої інформації розглядається як диференційований санітарно-освітній вплив на різні статево-вікові та професійні групи населення. Ефективність даного методу визначається однорідністю групи, яку вивчають.

ОСНОВНЕ ЗАВДАННЯ САНІТАРНОЇ ОСВІТИ -це виховання здорового способу життя через прищеплення гігієнічних навичок у побуті та на виробництві, розповсюдження знань про правильний режим праці, відпочинку, харчування, які базуються на новітніх досягненнях сучасної медичноі науки, ознайомлення населення з причинами виникнення різних захворювань та заходами боротьби з ними.

ЗАВДАННЯ САНІТАРНОЇ ОСВІТИ: виховання гігієнічних навичок,

-гігієнічна освіта або розповсюдження і закріплення гігієнічних та медичних знань,

-організація громадської підтримки,

-інформація населення,

-переорієнтація соціальних і управлінських служб на рівень ФЗСЖ.

Принципи санітарно-освітньої роботи: високий науковий рівень, оптимістичний характер, поєднання масовості та індивідуального підходу, доступність сприйняття для кожного громадянина, диференційований підхід при проведенні цієї роботи.

Засоби санітарної освіти:

-живе слово (усний метод);

-друковане слово;

-наочний метод (зображувальні матеріали).

Усний метод – живе слово (лекція, доповідь, бесіда) є одним із головних і найбільш ефективних методів санітарного просвітництва. Це самий популярний, більш економний з погляду матеріальних витрат, простий і доступний в організаційному відношенні метод. Застосування його дозволяє конкретизувати матеріал, враховувати місцеві особливості, склад і інтерес аудиторії, швидко враховувати вимоги даного моменту.

Методи друкованого слова:

Листівка– агітаційно-інформаційний текст, який частіше всього носить інформацію про якийсь медичний захід (наприклад про щеплення, профогляди, про диспансерізацію та ін.)

Пам’ятка– малооб’ємний друкарський засіб масової пропаганди. Містить конкретні поради для окремих груп здорових або хворих людей, що страждають тими або іншими захворюваннями (наприклад, для хворих серцево-судинної системи та ін.).

Бюлетень – санітарно-освітня стінна газета, що включає елементи наочної агітації і висвітлює одну тему.

Санітарно-освітня стінна газета випускається в любих установах медичними працівниками та активістами, висвітлюючи різні теми.

Наочний метод санітарної освіти дає краще уявлення про ті питання, які висвітлюються попередніми методами, але підкріплюються наочними засобами. Він включає в себе демонстрацію діапозитивів, фотографій, моделей, макетів, муляжів, демонстрацію науково-популярних кінофільмів, кліпів. передачі по телебаченню, театральні постановки.

Одним із основних завдань по збереженню здоров’я нації є підвищення ефективності інформаційного забезпечення населення в системі профілактики захворювань та прищеплення йому навичок щодо здорового способу життя. Для досягнення позитивних результатів у профілактиці захворювань в інформаційних технологіях доцільно застосовувати такі форми і засоби інформаційної роботи, котрі базуються на пізнавальній діяльності людини.

При проведенні інформаційної роботи серед населення дуже часто враховується рівень наявних у реципієнта просвітніх знань та подальшої інформованості населення. При цьому не враховується, що саме по собі підвищення рівня знань не призводить до зміни гігієнічної поведінки людини, а є лише необхідною ланкою для формування переконаності та готовності людей до запровадження набутих навичок здорового способу життя.

Гігієнічна поведінка людини визначається так званими установками її поведінки, що базується на трьох компонентах: когнетивному (наявність необхідних знань), емоційному (позитивне відношення до інформації) та адекватному (переконаність в необхідності запровадження набутих навичок здорового способу життя) (див. схеми).

Дата добавления: 2015-10-28