Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АрхитектураБиологияГеографияДругоеИностранные языки
ИнформатикаИсторияКультураЛитератураМатематика
МедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогика
ПолитикаПравоПрограммированиеПсихологияРелигия
СоциологияСпортСтроительствоФизикаФилософия
ФинансыХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника

Вишня повстиста

Читайте также:
  1. Виды Вишня антипка и Вишня Маака, их особенности, направления использования.

Цей вид вишні називають ще войлочною, Аньдо, томентозою, пуши­стою. Від вишні звичайної вона відрізняється опушеністю листя, висотою та іншими ознаками. Вишня повстиста росте у вигляді кущів заввишки 2—3 м. Вона хоча і називається вишнею, але за біологічними властивос­тями ближче до сливи. Із різними сортами вишні та черешні вона не сумісна під час щеплення, а зі сливою зростається відносно добре. Вишню повсти­сту використовують також як підщепу для аличі, абрикоса й персика. Вона добре схрещується з піщаною вишнею, аличею і зовсім не дає позитивних результатів схрещування з вишнею звичайною та черешнею. Зареєстро­ваних сортів вишні повстистої немає.

Плоди вишні повстистої мають короткі плодоніжки і густо покривають прирости минулого року. Вони мають приємний кислувато-солодкий смак, їх використовують у свіжому стані та для переробки. У плодах міститься 6—10 % цукрів, до 1 % органічних кислот, 30—40 мг на 100 г вітаміну С, до 1000 мг на 100 г вітаміну Р, а також фолієва кислота (В9*, каротин, макро- і мікроелементи, різні біологічно активні речовини. Отже, повстиста вишня — цінний дієтичний продукт, який дуже корисний при захворюваннях серцево- судинної системи, органів травлення тощо. Вона ціниться як декоративна рослина, має красивий вигляд на фоні газону під час цвітіння та достигання плодів. Квітки містять багато нектару і їх добре відвідують бджоли.

Вишня повстиста вступає в плодоношення на 2—3-й рік після садіння на постійне місце, відзначається зимостійкістю, відносно високою посухо­стійкістю, витримує незначне засолення грунтів. Кислі грунти обов'язково вапнують. Слід зазначити, що вишня повстиста пошкоджується моніліаль- ним опіком, внаслідок чого багато гілок після цвітіння в'яне, а потім засихає. Вишня повстиста не витримує затінення. Щоб уникнути пошкодження кущів вишні різними хворобами, їх перед розпусканням бруньок обприскують З %-м розчином бордоської рідини. Перед цвітінням, після нього і ще через 20 діб обприскування повторюють 0,3 %-ю суспензією хлороксигену міді.

Вишню повстисту розмножують насінням і різними вегетативними способами. Найпростіший — насінний. Більшість сіянців вишні повсти­стої успадковує господарсько цінні ознаки материнської рослини. Крім того, під час вирощування сіянців є змога відбирати кращі з них для роз­множення.

Насіння (кісточки* вишні повстистої можна висівати разом з плодами у період повної стиглості. Глибина сівби — 3—5 см. Рядки замульчову- ють перегноєм або торфом та стежать, щоб земля після сівби до осені не пересихала. Насіння після видалення з плодів зберігають сухим і висіва­ють восени під зиму. Для весняної сівби його стратифікують упродовж 120—130 діб, а із початком польових робіт — висівають. За вегетацію сіянці виростають заввишки 50—60 см, і вони придатні для садіння на постійне місце.

Серед вегетативних способів розмноження найпростіший — розмно­ження дугоподібними відсадками. Гілки вишні повстистої вкладають у ґрунт так само, як інших культур, після чого стеблова частина рослини вкорінюється. Повстисту вишню розмножують також здерев'янілими живцями та горизонтальними відсадками.

Особливо цінні форми або сорти вишні повстистої розмножують літньою окуліровкою за кору. Найкращою підщепою для цього є сіянці вишні повстистої. Вишню повстисту можна щеплювати також навесні живцем за кору, вприклад, копуліровкою.

Оскільки вишня повстиста перехреснозапильна культура, поруч кра­ще висаджувати 2—3 кущі на відстані 1,5—2 м один від одного.

Вишня повстиста добре росте на достатньо зволожених родючих су­піщаних ґрунтах після внесення органічних добрив. Вона погано росте на перезволожених ґрунтах та у разі близького залягання до поверхні ґрун­тових вод. У таких умовах обов'язково потрібно влаштовувати дренаж. Саджанці садять напровесні, зрізаючи надземну частину на висоті 15 см, після чого із розміщених нижче бруньок виростає 3—5 гілок — основа майбутнього куща. У наступні роки на них виростають два-три розгалу­ження вищих порядків. Після того як кущ сформований, не допускають його загущення, вирізаючи насамперед хворі, сухі та переплетені між со­бою гілки. Старі кущі омолоджують, сильно вкорочуючи скелетні гілки. Омолоджувальне обрізування здійснюють періодично через 4—5 років.

Вишня повстиста добре реагує на внесення органічних і мінеральних добрив. Основну кількість добрив вносять восени. У період вегетації ефек­тивно проводити підживлення. Ґрунт біля кущів потрібно регулярно роз­пушувати, не допускаючи заростання його бур'янами.

П лоди вишні повстистої достигають упродовж липня і можуть «зали­шатися на кущах, не обсипаючись, близько місяця, але зібрані — швидко псуються, тому вони потребують негайної переробки. Із них готують ва­рення, компот, повидло тощо.

§12. ШОВКОВИЦЯ

Плодова культура, яка в Україні переважно росте у присадибних са­дах. Із багатьох видів шовковиці поширені лише три: біла, чорна і черво­на. Серед цих видів найпоширеніша біла шовковиця, листя якої викори­стовують як корм для тутового шовкопряда.

Плоди білої шовковиці солодші на смак, ніж чорної, тому що містять мало органічних кислот (близько 0,2 %, тоді як у чорної до 1,8 %* і багато цукрів (до 20 %*. їх здебільшого використовують для переробки.

У шовковиці чорної плоди солодко-кислі, приємні на смак, їх викорис­товують у свіжому стані та для переробки. У білої шовковиці плоди бува­ють не тільки білі, а й рожеві, кремові, фіолетові. У чорної — блискучі, лише чорно-фіолетові або майже чорні. Листя чорної шовковиці викорис­товують також як корм для тутового шовкопряда. Чорна шовковиця більш теплолюбна і менш посухостійка, але більш поширена за смакові якості плодів. Крім того, вона значно урожайніша.

Шовковиця червона — американського походження, плоди червоні, соковиті. Листя опушене, тому для годівлі тутових шовкопрядів непри­датне. Вирощують переважно як декоративну рослину.

У шовковиці є багато декоративних форм, з яких найпоширеніші: пла­кучі, пірамідальні, кулеподібні із загущеною кроною.

Садові форми шовковиці, плоди яких споживають свіжими та викорис­товують для технічної переробки, містять крім цукрів (глюкози і фрукто­зи* та органічних кислот (яблучна, лимонна* вітаміни С, Р, Вь В2, каро­тин, пектинові речовини, мінеральні солі (особливо залізо* та біологічно активні речовини.

Плоди шовковиці широко застосовують як лікувальний засіб. їх спо­живання посилює процес кровотворення, поліпшує порушений внаслідок шкірних захворювань обмін речовин. їх рекомендують вживати при ді­абеті, захворюванні нирок, серцево-судинної системи.

Шовковиця дводомна, роздільностатева рослина, жіночі квітки запи­люються вітром. Однак трапляються однодомні рослини, в яких чоловічі й жіночі квітки знаходяться в одному суцвітті. Бувають форми з партено- карпічними плодами. Шовковиця світлолюбна рослина, в умовах Украї­ни відзначається достатньою зимо- й посухостійкістю, добре реагує на внесення добрив. За сприятливих умов ростові пагони досягають 1 м і більше. Плоди на шовковиці формуються на коротких плодових гілках. Дерева живуть 200—300 років, досягають 10—15 м висоти, вступають у плодоношення на 4—5-й рік.


Шовковицю розмножують насінням та вегетативними способами: відсадками, живцями, щепленням, кореневими паростками. За насінного способу розмноження неповністю передаються господарсько цінні ознаки материнської рослини. Насіння в шовковиці дуже дрібне (маса 1000 шт. насінин — 1,5 г*, має високий відсоток схожості. Висівають його, як прави­ло, ранньою весною. До сівби насіння стратифікують упродовж 1—2 міс. або замочують протягом 2—3 діб. Сходи з'являються швидко і дружно. Догляд за сіянцями такий самий, як і за сіянцями інших рослин. Якщо близько росте шовковиця, часто в саду на освітлених місцях з'являються поодинокі сіянці. Вони виростають тому, що в землю попадає насіння разом з пометом птахів, які їли плоди. Зазвичай у таких сіянців плоди не відзначаються крупністю і високими смаковими якостями, але їх можна використовувати як підщепу для вирощування великоплідних сортів 1 форм шовковиці.

Улітку шовковицю окуліровують за кору. Найкращий строк — друга половина липня та перша декада серпня. Навесні шовковицю можна ще­пити живцями різними способами як до, так і після відставання кори, а також окуліровкою вприклад чи за кору.

Для садіння шовковиці підбирають достатньо освітлене місце з пло­щею живлення 4 х 5 м і вирощують у вигляді дерева. Доглядають за шов­ковицею так само, як і за іншими деревами.

Період достигання плодів шовковиці триває 1—1,5 міс., і в цей час їх краще споживати свіжими. За високого врожаю плоди можна перероби­ти для тривалого зберігання. Найпростіший спосіб домашньої перероб­ки — шовковиці перетерті з цукром. Плоди розминають дерев'яною лож­кою, змішують з цукром у співвідношенні 1: 0,75 і зберігають у холодиль­нику в стерилізованих банках, закритих поліетиленовими кришками. Із плодів шовковиці можна виготовити повидло, джем, желе, пастилу.

 


Дата добавления: 2015-10-24; просмотров: 327 | Нарушение авторских прав


<== предыдущая страница | следующая страница ==>
ЛИМОННИК КИТАЙСЬКИЙ, АБО ШИЗАНДРА| Условия проведения Фестиваля

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.006 сек.)