Картина друга. / За дверима - жалібне нявчання./

/ За дверима - жалібне нявчання./

МУРЗИК. Здається, хтось до нас.

ПЛУТОН. Запросити?

ФІЛОФЕЙ. Звичайно.

ПЛУТОН / відчиняє двері /. Заходьте.

/ На порозі новенька кішечка. Це ОФЕЛІЯ. На ній голубий бантик. Судячи з усього, це розпещена істота з Доброї родини. Але зараз вона має жалюгідний вигляд./

МУРЗИК. О-о-о... /Підходить. / Пар-рдон, мадмуазель! Вам холодно?... Дозвольте подихати вам на лапки... / Робить спробу "подихати", отримує ляпаса. / О-о, мадмуазель!.. / Відходить вбік. /

/ОФЕЛІЯ схлипує/.

АНФІСА / підходить /. Ти, голубонько, не побивайся, не побивайся. Тут усі, усі... так би мовити...

ПЛУТОН. Покинуті.

МУРЗИК. Фе, Платоне, не покинуті, а ті, які тимчасово попали в екстремальне становище. / До Офелії. / Я кіт Мурзик. А ви?

АНФІСА. Відійди по-доброму, чи не бачиш - перемерзла вона, лапки зовсім задубіли.

/ Серед котів рух. Усі шукають чим вкрити новеньку./

МУРЗИК / накидає на неї свій плед /. Мадмуазель, моє джентельменство до ваших послуг! / АНФІСА садовить Офелію збоку./

ФІЛОФЕЙ. Продовжуємо наш, якщо можна так висловитись, процес. Точніше, слідство під загальною назвою: через що або кого ми змушені жити на дахах і в підвалах.

МУРЗИК / ласкаво дивлячись на новеньку /. У дещо скрутних умовах.

ФІЛОФЕЙ. З деякого часу нас вшанував своєю увагою наймолодший...

ФУНТИК. Фунтик.

ПЛУТОН / прискає від сміху /. Оце то так! От іменнячко!

АНФІСА. А тобі який клопіт? Тебе о-но як назвали - Плутон.

ПЛУТОН. А що? Ім"я як ім"я. Не Пірат же.

ФІЛОФЕЙ. Фунтику, виходь на середину.

/ФУНТИК Виходить./

Отож, Фунтик із квартири номер...

ФУНТИК. Шорок.

/ Висвітлюється дитяча кімнатка. НАСТЯ готує уроки,

ФУНТИК муркоче пісеньку: /

У житті знайшов, знайшов я щаштя

і нікому не віддам -

Є у мене приятелька Наштя,

І я з нею не пропам. Чи не пропаду?

Я з Наштею пропашти

в житті не пропаду.

Шкрізь за тобою, Наште,

В вогонь і в дощ піду!

В вогонь і в дощ піду!

/ Телефонний дзвінок./

НАСТЯ / в трубку /. Зінко, ти?.. Як чого? Уроки роблю. А ти?.. Ні, рибок я вже мала. Такі гарнесенькі, я до них так звикла, так звикла. Здуріти можна!.. Як куди? Помінялася з одною дівчинкою на папугу. Такий славний. Я до нього так звикла так звикла. Здуріти можна!... Як куди? Помінялася з Катею з п"ятого "Б" на їжачка. Зінко, уявляєш собі - їжачок попався просто чудовий. Ноженятами тупотів - туп-туп, туп-туп... Так, а що? На півня виміняла...

ФУНТИК. У тебе, виходить, і півень був?

НАСТЯ / в трубку /. А зараз маю Фунтика. Як де? Поруч. Ось... / Підносить трубку до Фунтика /. Скажи що-небудь Зінці, бо вона не вірить. Скажи!..

ФУНТИК / в трубку /. Ждраште.

НАСТЯ / в трубку /. Чула? Звичайно, він. Не я ж. Яка краса. Такий ласкавий, такий красивий... На що?... О, ні. А що він вміє?... Та-ак? А що ще?.. Та-ак? Здуріти можна!... Треба подумати. / вішає трубку. / Фунтику, настрій у мене!.. / вмикає магнітофон. /

ФУНТИК. А що трапилось?

НАСТЯ. Не скажу. Боюся наврочити. У мене може буде... буде... Добре, давай навчу тебе танцювати. Зінка прийде, побачить, як ти танцюєш і тоді!..

/ Танець, сміх, радість./

ФУНТИК. Наште.

НАСТЯ. Що?

ФУНТИК. Давай посидимо?

НАСТЯ. Давай.

ФУНТИК. Поруч?

НАСТЯ. Можна і поруч. / Всідаються./

ФУНТИК. Мур-р... / Дивиться на Настю. / Я навіть уявити шобі не можу, як би я жив беш тебе. Ти така... така!..

НАСТЯ. Яка?

ФУНТИК. Моя.

/ Дзвінок біля вхідних дверей./

НАСТЯ. Ось що, Фунтику. Ти наразі вийди, а коли я ввімкну музику, ти зайдеш і почнеш танцювати. Згода?

ФУНТИК. Згода. Але навіщо?

НАСТЯ. Ти повинен сподобатися Зіні. Йди.

/ФУНТИК виходить. Настя відчиняє двері, входить Зінка./

ЗІНКА. Ну, де твій Фунтик?

НАСТЯ. Зараз побачиш. А де твій Фантик?

ЗІНКА. Я його внизу прив"язала.

НАСТЯ. Будемо мінятись?

ЗІНКА. Треба поглянути на твого Фунтика.

НАСТЯ. Зараз ти побачиш мого Фунтика!..

/Входить ФУНТИК. Він може бути одягнений у щось смішне,

недоладне. Співає і танцює:

В мене лапки ніжні і пухнашті

І вухашта голова.

Радішть і журбу з тобою, Наште,

Ми поділимо на два. Два? - а чи на двох?

Я з Наштею пропашти

В житті не пропаду.

Шкрізь за тобою, Наште,

В вогонь і дощ піду!

В вогонь і дощ піду!

ЗІНКА./ плеще в долоні /. Який... Оце так, оце так!

/ ФУНТИК розкланюється, виходить./

НАСТЯ. Береш?

ЗІНКА. Питаєш. Давай зробимо так. Я його заберу, піду, а ти...

/Входить ФУНТИК. Його не бачать./

А ти... Ти спустишся вниз і забереш Фантика.

ФУНТИК. А що таке Фантик?

ЗІНКА. Фантик - це щеня. Він буде жити в Насті, а ти будеш жити у мене. /Підходить./

/ ФУНТИК шипить./

Ой!..

НАСТЯ. Та не бійся, не бійся. Він зовсім не страшний.

ФУНТИК. Штрашний! / Шипить. / Штрашний!

НАСТЯ. Фунтику, я давно хотіла завести собачку... Ти ро­зумненький і повинен мене зрозуміти, йди із Зінкою, йди.

ФУНТИК. Дивно.

НАСТЯ. А що, що?

ФУНТИК. Наште... А як же ти... А раптом ти захворієш?... Пам"ятаєш, ти мала ангіну?...Я тоді тобі пішні шпівав... і ти виждоровіла...

НАСТЯ. Зінко, чого стоїш? Забирай його!

/ ФУНТИК відскакує у бїк/

Зінко, або забираєш його, або я не знаю, що з ним зроблю!..

ФУНТИК. Тільки не кажи: "Дзусь!" Я шам піду. / До Зінки. / Ходім.

/ЗІНКА і ФУНТИК виходять./

…………………………

Підвал. Усі на своїх місцях.

КИЦЯ. А потім?

/ ФУНТИК мовчить./

ФІЛОФЕЙ. Фунтику, що було потім?

ФУНТИК. Нічого. Вийшли ми з Зіною у двір і...

ПЛУТОН. Що "і"?.. Я ж тебе знайшов на даху. Напівмертвого!

ФІЛОФЕЙ. Розкажи нам, Фунтику, як ти опинився на даху?

ФУНТИК. Дуже прошто.

МУРЗИК. Все ясно. Він утік від Зінки, а на дах виліз по трубі.

ФІЛОФЕЙ. Ще запитання будуть до Фунтика?

ПЛУТОН. Немає запитань.

АНФІСА. Можна, я запитаю?

ФІЛОФЕЙ. Так-так, Анфісо.

АНФІСА /до Фунтика /. Скажи, синку, ось ти раз по раз тікаєш з підвалу. Раз по раз... Куди?

ФУНТИК. Ой!.. А котра година?

ПЛУТОН./ погладжуючи живіт /. Наближається обід.

ФУНТИК. Вибачте! / Вибігає. /

МУРЗИК. Куди це він?

КИЦЯ. Дивно.

ОФЕЛІЯ, Нічого дивного. Усе так, як має бути. / Усі дивляться на Офелію. / Кожного дня, коли Настя повертається зі школи, ваш Фунтик біжить подивитися на неї.

АНФІСА. Зі схованки, чи як?

ОФЕЛІЯ. Само собою.

АНФІСА. І в морози?

ОФЕЛІЯ. Само собою.

АНФІСА. А Настя?

ОФЕЛІЯ. Дівчинка навіть не здогадується.

ПЛУТОН. Я б ту Настю!.. / Перекривляє. / Я до нього так звикла, так звикла... Тьху!

МУРЗИК. А Зінка? Хіба вона не винна?

ФІЛОФЕЙ. Які будуть пропозиції?

АНФІСА. Настю і її подругу Зіну покарати.

МУРЗИК. Покарати.

КИЦЯ. Покарати.

ПЛУТОН. Пократи.

ФІЛОФЕЙ / Офелії/. Ваша думка?

ОФЕЛІЯ. Покарати.

/Філофей ударяє в "гонг", усі встають /

ФІЛОФЕЙ. Іменем маленьких мешканців Велетенської планети, іменем котів, кішок, собак, кроликів, черепах, їжаків та інших четвероногих, Настю з квартири номер...

ФУНТИК / входить /. Шорок.

ФІЛОФЕЙ. Дівчинку Настю із квартири сорок та її подругу суворо покарати.

ПЛУТОН. А як?

МУРЗИК./ піднімає лапу /. Є пропозиція.

ФІЛОФЕЙ. Прошу.

МУРЗИК. Насті та її подрузі Зінці покласти у портфелі по мишці.

ФІЛОФЕЙ. Прийнято!

УСІ. О-о-о...

Саме так стає обмін

Обманом.

А на серці від обману

Рана.

Зрадить друг - на скільки літ

У душі глибокий слід -

Слід од зради залишається,

І болить душа, печалиться,

Печалиться.

Дата добавления: 2015-10-02