Картина третя

ФІЛОФЕЙ Мурзику, тобі слово.

МУРЗИК. Кличку мою ви усі знаєте. З якої я квартири?.. Можна вважати - з усіх і з ніякої. Жив я у восьмій, і в три­надцятій, і... на другому, і на третьому поверхах... і звідусіль мене просили. Просили по-доброму - забиратись, поки живий, здоровий. А чому?..

Пісенька МУРЗИКА:

Люди чорного кота

Оминають, як хорта,

І не жаль його їм, не шкода.

Вірять: чорний кіт у дім

Принесе невдачу їм,

І назирці йде за ним біда.

Хто ці плітки розпустив

і з яких пекельних див,

що від них немає нам життя?

Я звичайний чорний кіт,

Хоч порожній мій живіт,

та душа - суцільна доброта.

Шкура чорного кота

Від чуприни до хвоста -

як чудова ніжна бахрома.

Хай і чорні ми - коти -

Раді всім допомогти,

Зла у нас ні крапельки нема.

Та! -

Хто ці плітки розпустив

і з яких пекельних див,

що від них немає нам життя?

Я звичайний чорний кіт,

Хоч порожній мій живіт,

Та душа - суцільна доброта.

І що суттєво - не тільки дорослі, але й діти, так-так, навіть діти вірять у прикмети!.. Якщо я перейду комусь дорогу - лаються. А дехто кидає в мене чим попадеться.

/Висвічується прохід­ний двір./

Не жарко... / Стрибає, щоб зігрітись. / О, сюди наближається друг чотириногих - учень неповної середньої школи. І що цікаво - чимось заклопотаний. / Відходить вбік. /

/ Входить ХЛОПЧИК з портфелем у руках, зітхає/.

/ Підходить. / Привіт!

ХЛОПЧИК. Привіт. Вибач, коте, мені зараз не до тебе.

МУРЗИК. Двійка?

ХЛОПЧИК. Цього разу - кіл.

МУРЗИК. Оце так.

ХЛОПЧИК. Батько вчора заявив: "Ще раз дістанеш двійку, додому не заявляйся!.."

МУРЗИК. Оце так. І що робити будемо?

ХЛОПЧИК. Додому не піду.

МУРЗИК. Не верзи дурниць. Дім - це дім. А в тебе не знайдеть­ся чогось перекусити?

ХЛОПЧИК. Звідки? Іду ж зі школи.

МУРЗИК. І це правда. Чому шапку скинув? Холодно ж.

ХЛОПЧИК. Краще замерзнути, ніж...

МУРЗИК. Кажу тобі, не говори дурниць. Ти з якої квартири?

ХЛОПЧИК. З тринадцятої.

МУРЗИК. Феноменально.

ХЛОПЧИК. Не збагну, до чого ти ведеш?

МУРЗИК. Я чорний кіт і цифра тринадцять... Твій тато ві­рить у прикмети?

ХЛОПЧИК. У чорних котів - так.

МУРЗИК. Так ось слухай, маю ідею! Хоч на брехні далеко не заїдеш, та мета виправдовує засоби. Значить так... Зараз до твого тата підемо разом. Скажеш, що тобі мене подарували. Зрозумів?

ХЛОПЧИК. Ні.

МУРЗИК. Скажеш своєму татові, що взяв мене назавжди. Татусь почне лаятись і забуде запитати тебе про щоденник!

ХЛОПЧИК. О, ти головатий!... Ходімо... / Зупиняється. / Стривай, стривай. Батько ж тебе прожене.

МУРЗИК. Не вперше. Він прожене, а ти згодом вийдеш на ву­лицю і принесеш мені що-небудь поїсти. Згоден?

ХЛОПЧИК. Та я!! Та я тобі стільки їжі принесу - голова обертом піде! Ходімо, Мурзику!..

................................

ПРИХОЖА КВАРТИРИ.Дзвінок.

ТАТО. Можна.

/ ХЛОПЧИК входить спокійно, скидає пальто, вішає на гачок./

Ну-у? Чим порадуєш?

ХЛОПЧИК /відчиняє двері/. Ось. / Впускає кота. /

МУРЗИК / входить /. О, як у вас затишно. Чистенько. Одразу видно - добрий господар.

ТАТО Кі-ішка?

МУРЗИК. Пардон, я не кішка. Я Мурзик. А вас як величати?

ТАТО. Велича-а-ти?.. / До сина./ Я питаюся, що це за чорна мацапура?

МУРЗИК. А я зовсім не чорний. Зверніть увагу на мої лапки. Вони біленькі. Чи не правда, таке враження, що на мені рукавички і білі тапочки?

ТАТО. Тапочки... Білі?! / До сина./ Ти де його викопав?

ХЛОПЧИК. Тату, він симпатяга... Він буде жити у нас...

ТАТО. Та я... та ти... /До кота./ Дзусь!

МУРЗИК / відскакує /. Тільки без рук!

ТАТО / хапає швабру /. Дзусь, адзусь!... / Погоня. /

/ Боротьба. Мурзик спритно вивертається, щезає за дверима./

............................

ПІДВАЛ. Усі на попередніх місцях.

ФУНТИК. Він шказав - їжі принешу штільки - голова обертом піде. Приніш?

ПЛУТОН. Надіявся дід на обід - без вечері спати ліг.

КИЦЯ. Забув.

ПЛУТОН. Виросте із сина свин...

ФУНТИК. Якщо шин швинятко.

ФІЛОФЕЙ. Які будуть пропозиції?

КИЦЯ. Подряпати поганого хлопчиська.

ПЛУТОН. Подряпати.

ФІЛОФЕЙ. Прийнято!

ФІЛОФЕЙ / вдаряє в гонг /. Кіт Плутон!

ПЛУТОН / виходить на середину /. Це нині мене величають Плутоном, а я взагалі-то Платон.

ФУНТИК. О, як інтерешно.

ПЛУТОН. А було це так... Жив я у квартирі номер тридцять три. Як то мовиться - жив не тужив. Господиня, вона ж Мамуля, так і величала мене...

МАМУЛЯ / пробі гаючи мимо /. Платончик...

ПЛУТОН. Нормально. Одного разу... з"явився у нас...

/ Виникає дитячик візочок./

Неопізнаний предмет. Покружляв я навколо, покружляв... /Ходить. / Понюхав-понюхав... / Принюхується. / І зрозумів... це...

/З візочка висувається голова Чада. Воно неприємно

репетує./

Ось. /Бігає навколо, метушиться,намагається заспокоїти. Безуспішно/. Ох і кошенятко!..

/ З пляшечкою молока вбігає МАМУЛЯ./

МАМУЛЯ. Платончику!

ПЛУТОН. Що?

МАМУЛЯ / пробігає повз кота, ставить пляшечку у візочок / Їж, Платончику, їж.

/ Голова Чада щезає у візочку. Мамуля іде до виходу, зупиняється./

Платончику, щоб усе молоко було ви­пите. / Виходить. /

ПЛУТОН. Це ми можемо .../ Бере з візочка пляшечку, знімає

соску, випиває молоко і ставить пляшечку на місце./ Це ми здужаємо. / Відходить вбік./

/ ЧАДО верещить./

МАМУЛЯ / вбігає /. Що трапилось, Платончику?

ПЛУТОН / облизуючись /. А нічого не трапилось.

МАМУЛЯ / підбігає до візочка /. Випив? Все молочко випив?

ПЛУТОН. Випив.

МАМУЛЯ / не звертаючи уваги на кота/. Платончику, мій мале­сенький... Зараз ще наллю. / Вибігає./

ПЛУТОН. Не відмовимось.

МАМУЛЯ / вбігає, опускає пляшечку з молоком у візочок/. Гам-гам, Платончику! Гам-гам, малесенький! / Голова Чада щезає. / Платоне, пий молочко, пий!

ПЛУТОН. Слухаю і корюся.

/ МАМУЛЯ вибігає. Чується смачне всмоктування молока Чадом./

Гей, гей, не захоплюйся... / Забирає пляшечку, п"є./

/ Входить МАМУЛЯ./

МАМУЛЯ. А-а-а... Це ти? Це ти випив молоко?.. Та як ти посмів?

ПЛУТОН. Як посмів? Ти ж сама сказала, щоб я гам-гам.

МАМУЛЯ. Я не тобі, я Платонові сказала.

ПЛУТОН. А я хто, не Платон?

МАМУЛЯ. Моє чадо звати Платоном. Це він Платончик! А ти... Ти не Платон, а Плутон! Ти Плутон!

...........................

ПЛУТОН / у промені світла /. Ось так я став Плутоном.

Трапляється на світі: пара-рара-рура,

Лиш літеру змінити: пара-рара-рура,

У слові замінити, і змінить слово зміст:

Наприклад: всі Платони

І ввічливі, і скромні,

А кожен із Плутонів -

Плутяга-вертихвіст.

Та правді, хто не знає; пара-рара-рура,

Це не відповідає: пара-рара-рура.

В житті якраз буває все навпаки:

Хто скаже про Платона,

Що він дитина скромна,

А другом лиш Плутона

Назвіть всі залюбки!

ПЛУТОН. Минав час, підростав Платончик...

/ Висвітлюється та ж кімната. Багато іграшок, велика порожня клітка для папуги. ЧАДО грається іграшками./

Он який вигнав... Вереда небачений. Спробуй з таким поняньчитись.

ЧАДО / жбурляючи одну з іграшок/. Не хочу-у!.. А-а-а...

ПЛУТОН. Не хочеш і не треба. / Дає Чадові іншу іграшку./ Грайся цією.

ЧАДО. Не хочу-у! А-а-а...

ПЛУТОН. Тьху, хай йому всячина. На! / Дає чергову іграшку./

/ ЧАДО репетує./

ПЛУТОН. Чого репетуєш? Чому ревеш, питаю? Ріжуть тебе? Чого хочеш?

ЧАДО. А-а-а... Коника хочу.

ПЛУТОН. Коника? Звідки я тобі його візьму, коника?

ЧАДО. Ти коник! А-а-а .../ Видряпується на кота./

ПЛУТОН. Який з мене коник? Я кіт, а не...

ЧАДО. А-а-а!

ПЛУТОН. Добре, добре! / Возить на собі Чадо./ Ох ти, який важкий!... /Падає, важко дихає./ А тепер давай навпаки - ти будеш коником, а я вершником.

ЧАДО. Чого захотів! А-а-а... О-о-о...

ПЛУТОН. Гаразд, не реви... Що ще придумаєш?

ЧАДО. Бабусі хочу-у.

ПЛУТОН. Чого-чого?

ЧАДО. Бабусі хочу-у.

ПЛУТОН. Звідкіля ж я тобі візьму бабусю?

ЧАДО. Ти бабуся-я-а...

ПЛУТОН. Я?!

ЧАДО. А-а-а... О-о-о...

ПЛУТОН. Добре! Я бабуся!

ЧАДО. Бабусю, а де твоя хустка?

ПЛУТОН. Ось. / Зав"язав хустку./

ЧАДО. А де твій фартушок?

ПЛУТОН. Ось! / Надягає фартушок./

ЧАДО. А де твої окуляри?

ПЛУТОН. Окуляри? / Надягає./ Ось.

ЧАДО / сміється /. Танцюй. / Плеще в долоні./ Танцюй, бабко!

/ПЛУТОН, як уміє, танцює./

Ще!.. Ще!..

ПЛУТОН. Не можу... втомився.

ЧАДО. Танцюй! / Качається по підлозі, реве./ Мамуля-я!

/ Вбігає МАМУЛЯ./

А-а-а! О-о-о!

МАМУЛЯ. Що трапилось? /До Чада./ Хто тебе образив?

ЧАДО /показує на кота/. Ось хто!

МАМУЛЯ. Хто це?.. А, це ти, Плутон. Що за маскарад?

ЧАДО. Він мене лякає і дряпається!

ПЛУТОН. Я дряпаю? Ти що!

ЧАДО. Дряпаєш і б"єш! О-о-о... У-у-у...

МАМУЛЯ, Ну ось що, забіяко. Якщо ти будеш кривдити мого Платона, я не зважаючи ні на що, вижену тебе! Ясно?

ПЛУТОН. "Дзусь" скажете?

МАМУЛЯ. Скажу. / Виходить. /

ЧАДО / після паузи /. Будемо гратись?

/ ПЛУТОН мовчить. /

От покличу мамулю, вона вижбурне тебе на вулицю.

/ ПЛУТОНмовчить./

Хочеш бути папугою?

ПЛУТОН. Хочу! І коником, і коровою, і папугою! Що я повинен робити?

ЧАДО. Залазь у клітку.

ПЛУТОН. Що-о?

ЧАДО. Залазь, бо розревусь.

ПЛУТОН. О-о... / Лізе в клітку./ Що далі?

ЧАДО. Скажи те, що кажуть усі папуги.

ПЛУТОН. Що сказати?

ЧАДО. Скажи - " Я дурень".

ПЛУТОН. Ти дурень.

ЧАДО. Та ні! Скажи: І Я дурень".

ПЛУТОН. Ти дурень.

ЧАДО. Про себе, про себе скажи!

/ПЛУТОН мовчить./

Говори!

ПЛУТОН. Вже! Сказав про себе.

ЧАДО. Не про себе, а вголос кажи: "Я дурень".

ПЛУТОН. Не про себе, а вголос кажу: ти дурень!

ЧАДО. А-а-а... 0-о-о... У-у-у...

ПЛУТОН. А-а-а... О-о-о... У-у-у...

ЧАДО. А ти чому мене перекривляєш?

ПЛУТОН. Бо я папуга, от і перекривляю.

ЧАДО. Мамуля!

ПЛУТОН.Мамуля!

ЧАДО. Ти дурень!

ПЛУТОН.Ти дурень!

ЧАДО. Не я, а ти. Навпаки, зрозумів?

ПЛУТОН. Як це?

ЧАДО. Так наче я на твоєму місці, а ти на моєму.

ПЛУТОН. Як це?

ЧАДО. Ти тут, а я в клітці!

ПЛУТОН. Як це?

ЧАДО. Завівся, як папуга: "як це, як це". Дуже просто: я в клітці, а ти в кімнаті!

ПЛАТОН. А-а. Я в клітці... я в кімнаті, а ти в клітці? Як це?

ЧАДО. Ось так! / Відкриває клітку./ Виходь.

ПЛУТОН./ виходить / Вийшов.

ЧАДО. Тепер... я в клітці... / Влазить у клітку./ Зрозумів?

ПЛУТОН. Зрозумів, не дурень. /Закриває клітку./ Тепер скажи що ти дурень.

ЧАДО. Не ти, а я! А-а-а... Відкрий клітку-у! Я дурень!

ПЛУТОН. Навіщо відкривати, якщо ти дурень?

ЧАДО. И-и-и !../ Вбігає МАМУЛЯ./ Він закрив мене! И-и-и...

МАМУЛЯ. Кінець! / Відчиняє вхідні двері./ А дзусь відсіля!

.

..............................

ПІДВАЛ. Усі на своїх місцях.

МУРЗИК. Я тому вереді... Кожен день буду дорогу перебігати!

ФУНТИК. А я! А я! Кожен день буду підбігати і штрашно вигинати шпинку!

ФІЛОФЕЙ / вдаряє в “гонг”/. Іменем маленьких мешканців Велетенсь­кої планети...

/Усі встають./

вереду з квартири номер тридцять три...

МУРЗИК. І Мамулю!

ФІЛОФЕЙ. Вереду і його Мамулю визнати винними і відмовити їм у нашій дружбі!

От і все.

КИЦЯ. Як усе?

МУРЗИК. А ви? Ви, коте Філофею?

ФУНТИК. Дідусю, розкажете нам свою історію?

ФІЛОФЕЙ. Настане час - розкажу свою історію, а зараз ... /Виймає з-за крісла лампу-ліхтарик./ Це не проста лампа-ліхтарик, це... / Засвічує. / Це Вогник доброти. Для кожного з вас буде горіти такий вогник!

ФУНТИК. О, як інтерешно!..

ФІЛОФЕЙ. Кицю. А ти знаєш, Ігорко зрозумів, що дуже винен перед тобою. Він розповів про вазу мамі і вона наказала йому знайти тебе, і попросити пробачення…

КИЦЯ. Правда…(біжить до дверей)

ФІЛОФЕЙ. Фунтику.

ФУНТИК. Що?

ФІЛОФЕЙ. Скажи, Фунтику, а в твоєї Насті живе те цуценя Фантик?

ФУНТИК. Ні. Воно втекло до швоєї Зінки.

ФІЛОФЕЙ. Нам відомо, що ти кожен день зустрічаєш свою Настю зі школи. Нам також відомо, що твоя Настя покаялась і чекає на твоє повернення. Отже ви одне без одного жити не можете. Так?

УСІ. Ня-яв...

ФІЛОФЕЙ. Зараз ти, Фунтику, підійдеш під двері квартири номер...

ФУНТИК. Шорок... тобто - сорок!

ФІЛОФЕЙ. Під двері квартири номер сорок і жалібно занявчиш.

ФУНТИК. А як?

ПЛУТОН. А ось так: "Ня-яв!"

МУРЗИК. А якщо Настя не відчинить дверей?

ФІЛОФЕЙ. Відчинить. Іди, малий, і нявчи!

ФУНТИК /іде, зупиняється/. А дозволите - я буду приходити до вас у гошті... тобто в гості?

ФІЛОФЕЙ. Само собою.

/ ФУНТИК виходить./

Мурзик!...

МУРЗИК. Ня-яв...

ФІЛОФЕЙ. У прикмети вірять великі і малі. Але ж це дурниці! Найпростіша вигадка!... Я впевнений, що і для тебе, Мурзику, настане світлий день. Я впевнений, що є такі хлопчики і дівчатка, які не вірять у прикмети. Є?

ГОЛОСИ. Є!

ФІЛОФЕЙ. Не зважаючи ні на що, вони виручать тебе з біди! /Піднімає ліхтарик вгору./ І загориться Вогник доброти для тебе, Мурзику, для тебе Плутоне, і для всіх Малень­ких мешканців Велетенської планети!..

ВОГНИК ДОБРОТИ

На життєвій на дорозі

Все буває: сміх і сльози,

Горе, щастя - все це треба

Пережити у житті.

Та від щастя - не зазнатись,

А у горі - не зламатись,

І тому, прошу, завчіть за мною ці слова прості:

Щасливий ти, коли комусь потрібний

Коли для друзів щедрий, не жадібний,

Коли в душі зумів ти запалити

Живий чарівний Вогник доброти.

Щоб кожного, щоб кожного на світі

Зумів той Вогник у житті зігріти,

Від горя і біди оберегти!

Завіса

Дата добавления: 2015-10-02