Степові рослини в Додатках Бернської конвенції

Український степ: вчора, сьогодні, завтра.

Степова екосистема Євразії, в якій розташований український степ, тягнеться майже безперервною смугою від Угорщини до Забайкалля. Правильне розуміння природних процесів, які відбуваються в цій екосистемі, повинні сприяти гармонізації відносин людей, що тут мешкають, з природою, яка їх оточує.

Та місцевість, в якій розташований український степ, сформувалась під впливом льодовика. Говорячи простіше, це була велика прикордонна зона між багатометровою масою криги на півночі та тропічними лісами на півдні північної півкулі нашої планети. Вчені називають цю місцевість в той період тундровим степом. Як і в тундрі, тут була низькоросла флора, віяли холодні вітри і, не дивлячись на безпосередню близькість величезних мас води, клімат був сухим і одночасно холодним. У зв’язку із оледенінням, рівень Світового океану був набагато нижчим теперішнього і тому між Кримом та крайнім півднем сьогоднішньої Одеської області був суходіл, де спочатку паслись мамонти, яких з часом змінили бізони, а їх, в свою чергу, північні олені. Приблизно 14 тис. років тому розпочалось танення льодовика і його відступ на північ. Цей період плавно розтягнувся на декілька тисяч років. На місці Балтійського моря тоді було прісноводне озеро, яке відділялось від солоних вод океану крижаною греблею. Коли ця гребля достатньо сильно підтанула, то океанські води прорвали її та потекли в це озеро, яке перетворилось на солоне Балтійське море. Взимку льодовик не танув і на дні озер відкладались тонкі глинисті прошарки. Вчені підрахували ці прошарки і з’ясували, що прорив крижаної греблі відбувся 8213 року до н.е. Ця дата і визнана «офіційним» кінцем льодовикового періоду.
В цей час в степовій зоні розпочався процес ґрунтоутворення, в результаті чого з’явились відомі на весь світ чорноземи. На думку більшості вчених, леси та лесоподібні суглинки, на яких сформувались чорноземи, мають пряме льодовикове походження. В результаті постійного впливу температур, переміщення повітряних мас та води горні породи перетирались у дрібнодисперсну масу, яка з часом перетворилась на лесоподібні суглинки та леси.

Приблизно 10 тис. років тому оледеніння прийняло свої сьогоднішні рамки. Точніше кажучи, ті кордони, які мали місце до кінця минулого століття, оскільки зараз йде інтенсивне танення льодовиків під впливом глобального потепління. В той період, коли багатство дикої природи досягло свого розквіту, а людський фактор не мав ще такого негативного впливу як зараз, розпочалося інтенсивне гумусонакопичення в ґрунті. Справа в тому, що кліматичні умови в цій природній зоні склались таким чином, що через певний дефіцит вологи рослинні залишки не встигали розкладатись повністю і, поступово, відбувався процес накопичення органіки. А взаємодія органічних залишків із кальцієм, якого в лесоподібному суглинку та лесі більш ніж достатньо, забезпечило чорнозему гарні механічні якості та структуру.

Існує й альтернативна гіпотеза походження степу. Згідно до якої, степи сформувались в результаті масового випалювання лісової рослинності під пасовища давніми кочівниками. Важко довести або спростувати таке припущення, але неможна не погодитись з тим, що вже 5-6 тисяч років тому людський фактор ставав все більш і більш впливовим для стану степу. Хоча тотальне знищення степової екосистеми розпочалося лише 150 років тому, коли відбувалось широкомасштабне заселення степу через початок розробки родовищ залізної руди та вугілля. Висока щільність населення та наявність чорноземів спровокували масове розорення степу.

На жаль, минули ті часи, коли в степах бігали стада диких коней тарпанів та степових антилоп сайгаків, а в повітрі кружляли орли і здійснювали свої незграбні польоти дрохви. До речі, останній тарпан помер в 1918 р. Тваринний світ в сучасному степу складають в першу чергу птахи та безхребетні ґрунтові мешканці. Кількість останніх в орному 30 см шарі ґрунту варіює від півтони на 1 га на півночі степової зони, до 0,05 т/га на крайньому півдні. І якщо у лісі головну переробку рослинного опаду здійснюють гриби, то у степу, по причині нейтральної або трохи лужної реакції ґрунтового розчину, цим займається перш за все ґрунтова фауна та мікрофлора. Особлива роль в цій справі належить дощовим хробакам.

Теперішній степ має ряд характерних особливостей. Опадів в степовій зоні України випадає від 350 мм у Причорномор’ї до 500 мм на кордоні з лісостепом. А середньорічна температура повітря складає близько + 7 0С. Тривалість безморозного періоду сягає біля 250 днів. Основу ґрунтового покриву складають злакові трави, які здатні переносити періодичну посуху. А ще степ називають лісом догори ногами. Тому що вага кореневої маси значно перевищує надземну масу рослин. Велика кількість коренів в ґрунті також сприяє його високій структурованості. Якість органічної речовини в ґрунті багато в чому залежить від початкового матеріалу. А він у степу представлений пластичною трав’яною масою, бідною на дубильні речовини, лігнін та пов’язані з ним механічні утворення, котрих, наприклад, дуже багато у деревині.

Сьогодні український степ в первинному його вигляді зберігся на мізерній площі. Представників відносно великих за розмірами видів ссавців можна зустріти головним чином в заповідниках. Але навіть маленькі ділянки цілини, що збереглись, демонструють всю пишність та велич степу. Наче морські хвили танцює на вітрі ковил та інші злакові трави. На їхньому фоні яскравими кольорами наповнюють степ сотні видів квітучих дводольних трав. Окрім різнобарвних кольорів в степу також можна відчути насичений пряний аромат всього різноманіття дикої флори. Сотні видів птахів наповнюють простір степу красивим співом. Що може бути красивішим за літній степ?!

На жаль сьогодні більша частина степу перетворена на ріллю. Орні землі займають біля 56 % всієї площі України. Очевидно, що головною територією для землеробства в країні є степ. Тому в деяких степових областях показник розораності сягає 90 %. Якщо до цього ще додати площу забудови під житловим фондом, промисловими підприємствами, дорогами та лісосмугами, то з’ясується, що типових цілинних ділянок залишилось декілька лічених відсотків, які, зазвичай, розташовані по схилах балок, біля ярів та в малочисельних заповідниках.

В типових умовах степу відсоток лісів зовсім не значний. Якщо ви читали «Слово о полку Ігоревім», то маєте пам’ятати, що князь Ігор, коли втік з половецького полону, повертався додому вночі і визначав розташування річок по стуку дятлів. Чому? А тому що основна маса дерев в ті часи росла біля річок. Хіба що дубові гаї могли зустрічатись посеред степу. Сьогодні в степу насаджено багато лісосмуг. Не дивлячись на те, що вони не є типовими природними утвореннями для степової зони, лісосмуги, в той же час, відіграють тут без сумніву важливу роль. За відсутності по-справжньому характерної степової рослинності, вони компенсують дефіцит дикої природи, протистоять вітровій ерозії і стають помешканням для диких тварин. Але така ситуація зайвий раз говорить про першочергову задачу з відтворення саме степових екосистем в цій місцевості, а не лісових.

Кожна екосистема по своєму унікальна, неповторима та важлива. На жаль, за нинішньої тенденції зміни клімату подальша перспектива існування степової екосистеми поставлена під загрозу. За прогнозами деяких вчених, якщо не вжити заходів, то вже через 50-70 років більша частина степової зони України перетвориться у напівпустелю, а деякі її частини навіть у пустелю. Останніми роками спостерігається погіршення водного режиму в степовій зоні. Кількість опадів не просто починає скорочуватись, але й посилюється тенденція їхнього нерівномірного випадіння. В результаті цього особливий дефіцит вологи відчувається у весняно-літній період, тобто в період активної вегетації та цвітіння рослин. Велика проблема ― загибель малих річок. Однією з головних причин цього є масове спорудження штучних гребель та водосховищ. Це призводить до нестачі води в річках, уповільненню їхньої течії та гниттю води у зв’язку з чим річка поступово зникає. Але головна причина загрози опустелювання все ж таки пов’язана з тотальною розораністю територій, що веде до повної деградації ґрунтового покриву та самого ґрунту. На початку ХХ століття відсоток гумусу в чорноземах сягав 9-9,5 %. На накопичення такої його кількості знадобились тисячі років. На початку ХХІ століття ділянки з вмістом гумусу в 4 % вважаються просто найкращими. Виходить, що за 100 років люди знищили вже більше половини того, що накопичилось за 10 тис. років. Таким чином, відсутність постійного рослинного покриву на поверхні землі є одним з найголовніших факторів, котрий призводить до опустелювання. З такими проблемами зараз зіштовхується Китай, не говорячи вже про Африканські країни.

Людина вважає типовим той пейзаж, до якого вона звикла з дитинства. Наприклад, деякі наші сучасники та співвітчизники старшого віку дуже негативно сприймають кинуті поля, які заростають природною степовою рослинністю, вважаючи що вся земля має оброблятись. Змолоду вони звикли бачити тотальну ріллю, впроваджену в степу радянським колгоспним ладом. Але як сказав український екофілософ Ф. Канак: «Ніхто не відчуває суму за тим, по-справжньому незіпсованим ландшафтом, котрий безповоротно зник після вибуху людської активності в сфері природокористування». Тому сучасне молоде покоління має пам’ятати, що правильний ландшафт ― це природний дикий ландшафт. Очевидно, що повністю відмовитись від землеробства неможливо, та ніхто й не закликає до цього. Але якщо ми не повернемо нашому степу більшу частину того, що йому по праву належить, то від цього буде гірше тільки нам самим та нашим нащадкам.

Степові рослини в Додатках Бернської конвенції

Nov 7th, 2010 by stepan

Серед видів, які включені до додатків до Бернської конвенції, в степових біотопах України поширені такі види:1. Пізньоцвіт Фоміна (Colchicum fomini),
2. Цибуля Регеля (Allium regeliatum),
3. Осока Житня (Сarex secalina),
4. Ковила Сирейщикова (Stipa syreistschikowii),
5. Півонія тонколиста (Paeonia tenuifolia),
6. Смілка крейдяна (Silene cretacea),
7. Хрінниця Турчанінова (Lepidium turczaninowii),
8. Астрагал Донський (Astragalus tanaiticus),
9. Дрік чотиригранний (Genista tetragona),
10. Ферула східна (Ferula orientalis),
11. Ліндернія простерта (Lindernia procumben),
12. Деревій голий (Achillea glaberrina),
13. Юринея волошковидна (синювата) (Jurinea cyanoides),
14. Лагозерис пурпуровий (Lagoseris purpurea),
15. Серпій Донський (Serratula tanaitica),
16. Тюльпан Шренка (Tulipa gesneriana).

Дата добавления: 2015-10-02