Спеціальним суб’єктом злочину є фізична осудна особа, що вчини­ла у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність, злочин, суб’єктом якого може бути лише певна особа.

1. З назви розділу IV випливає тотожність змісту понять “суб’єкт злочи­ну” та “особа, яка підлягає кримінальній відповідальності”.

Частина 1 ст. 18 КК визначає, що суб’єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у певному, передбаченому КК, віці. Це визначен­ня характеризує поняття загального суб’єкта, тобто містить у собі таку сукупність ознак, що є обов’язковою для особи, яка вчинила будь-який злочин. Отже, кримінальній відповідальності і покаранню може підлягати осо­ба тільки при наявності трьох ознак: а) фізична, б) осудна, в) яка досягла певного віку.

2. З самого визначення суб’єкта в ч. 1 ст. 18 КК (вказівки на осудність та вік особи) випливає, що суб’єктом злочину може бути тільки фізична особа, тобто людина. Цей висновок закріплений, зокрема, у статтях 6, 7, 8 КК, які передбачають, що нести кримінальну відповідальність можуть громадя­ни України, іноземці, особи без громадянства. Тому не можуть бути визнані суб’єктами злочинів юридичні особи (підприємства, установи, громадські організації та ін.). Якщо, наприклад, на якому-небудь підприємстві внаслідок порушення певних вимог законодавства про охорону праці за­подіяна шкода здоров’ю потерпілого або спричинена загибель людей чи інші тяжкі наслідки, то кримінальну відповідальність несе не підприємство, а конкретно винні в цьому службові особи або громадянин — суб’єкт підприємницької діяльності (див. коментар до ст. 271 КК).

3. Зміст ознак “осудність” та “вік” суб’єкта буде розкритий в коментарях до статей 19, 20 та 22 КК.

4. Частина 2 ст. 18 КК визначає поняття спеціального суб’єкта, тобто та­кого, який крім загальних ознак, передбачених у ч. 1 цієї статті, характеризується додатковими ознаками, передбаченими в статтях Особливої частини КК як обов’язкові для суб’єктів певних злочинів. Отже, для притягнення особи до кримінальної відповідальності за ці певні злочини, треба встанови­ти наявність трьох загальних ознак (особа фізична, осудна, досягла певного віку) і додаткову — спеціальну ознаку.

5. Спеціальні ознаки можуть бути різними: службовий стан (директор), професія (лікар), певна діяльність (підприємець), родинні відносини (мати новонародженої дитини) та ін.

У більшості випадків ознаки спеціального суб’єкта прямо зазначені в за­коні. Так, у статтях КК про злочини у сфері службової діяльності (статті 364-370) передбачено, що вони можуть бути вчинені тільки службо­вими особами. Більше того, у примітці 1 до ст. 364 КК дається законодавче визначення поняття службової особи як спеціального суб’єкта.

У статті 375 КК також прямо вказується, що спеціальними суб’єктами цього злочину є судді, винні в постановленні завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови.

В інших випадках, хоча в самому законі прямо і не названий спеціальний суб’єкт, він випливає з характеру, змісту діяння. Так, у ст. 371 КК пря­мо не сказано, хто є суб’єктом завідомо незаконного затримання, приводу або арешту. Проте очевидно, що ці злочини можуть бути вчинені лише працівниками органів дізнання, слідчим, прокурором, суддею, бо саме вони наділені правом застосовувати арешт, затримання чи привід (див. ст. 29 Конституції України, статті 106, 155 Кримінально-процесуальиого кодексу України (далі — КПК) та ін.).

6. Найчастіше ознаки спеціального суб’єкта законодавець вказує при описі основного складу злочину. Однак зустрічаються випадки, коли озна­ки спеціального суб’єкта використовуються законодавцем при описі кваліфікованих (особливо кваліфікованих) складів злочинів. У таких випадках основний склад злочину характеризується загальним суб’єктом, а кваліфікований склад — спеціальним. Наприклад, відповідальність за втручання в діяльність судді відповідно до ч. 1 ст. 376 КК несе будь-яка особа (загальний суб’єкт), якщо ж це втручання вчинює особа з використанням свого службового становища (спеціальний суб’єкт), то вона відповідає за ч. 2 ст. 376 КК.

Дата добавления: 2015-10-02