Ніхто не може бути притягнений до кримінальної відповідальності за той самий злочин більше одного разу.

1. Частина 1 ст. 2 визначає, що єдиною і достатньою підставою криміна­льної відповідальності є наявність у вчиненому особою суспільно небезпеч­ному діянні всіх ознак складу злочину, передбаченого КК.

Склад злочину — це сукупність юридичних ознак (об’єктивних і суб’єктивних), що визначають вчинене суспільне небезпечне діяння як конкретний злочин, передбачений кримінальним законом.

Об’єктивними ознаками складу злочину є об’єкт і об’єктивна сторона, суб’єктивними — суб’єкт і суб’єктивна сторона.

Об’єктом злочину виступають суспільні відносини, які охороняються за­коном і яким злочином завдається шкода. Перелік цих відносин дано законодавцем у ч. 1 ст. 1 КК.

Об’єктивна сторона — це сукупність зовнішніх ознак вчиненого злочину: діяння (дія або бездіяльність), суспільне небезпечні наслідки (певна шкода об’єкту), причинний зв’язок, спосіб, засоби, місце, час, обстановка вчинення злочину. Найважливішою ознакою, без якої не може бути жодного складу злочину, є діяння, виражене в свідомій вольовій поведінці особи — дії або бездіяльності (див. коментар до ст. 11 КК). Щодо наслідків, то вони є обов’язковою ознакою тільки матеріальних складів злочинів (див. коментар до ст. 13 КК).

Способи, знаряддя, обстановка,час, місце й інші, так звані факультативні ознаки об’єктивної сторони злочину, виступають обов’язковими лише в тих випадках, коли вони прямо передбачені в статті Особливої частини. В інших випадках вони впливають на ступінь суспільної небезпечності вчиненого і можуть бути враховані як пом’якшуючі чи обтяжуючі обставини (див. ко­ментар до статей 65-67 КК).

Суб’єкт злочину — це особа, яка вчинила злочин і яка характеризується такими юридичними ознаками: фізична, осудна, досягла певного віку (див. коментар до розділу IV Загальної частини КК).

Суб’єктивна сторона — це внутрішня сторона злочину, яка виявляється в певному психічному ставленні особи до об’єкта та об’єктивної сторони вчинюваного злочину; певному прояві її свідомості й волі, виражених у вині, мотивах, меті (див. коментар до статей 23-25 КК).

У частині 2 ст. 2 КК закріплено принцип винної відповідальності. Кон­ституція України у ст. 62 проголошує, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може підлягати кримінальному покаранню, доки її ви­на не буде доведена в законному порядку і встановлена в обвинувальному вироку суду.

Саме це і відтворює ч. 2 ст. 2 КК, виключаючи об’єктивне ставлення, тоб­то відповідальність за спричинені наслідки без наявної вини. Які б тяжкі наслідки не настали від діяння особи, якщо не встановлено, що вона діяла щодо них винно (тобто умисно або необережно), кримінальна відповідальність виключається (щодо понять вини, умислу, необережності див. комен­тар до статей 23-25 КК).

Дата добавления: 2015-10-02