Читайте также:
|
(витяг)
4.4. У разі звільнення іноземця після відбуття строку покарання або вибуття його з інших причин (у тому числі при направленні на лікування до іншої установи) керівництво ВТУ протягом доби надсилає до Департаменту електронною поштою або поштою повідомлення за формою, передбаченою додатком 7 до цієї Інструкції.
У разі звільнення засудженого іноземця за амністією, у зв'язку з помилуванням, у зв'язку з винесенням судом ухвали або постанови про звільнення від відбування покарання через хворобу, умовно-дострокове звільнення та на інших підставах, установлених законом, або в разі смерті цього іноземця керівництво ВТУ негайно надсилає до Департаменту електронною поштою повідомлення за формою, передбаченою додатком 7 до цієї Інструкції.
Після отримання такої інформації відділ спеціального обліку Департаменту протягом доби, а в разі смерті засудженого іноземця негайно надсилає до ДКС МЗС України повідомлення за формою, передбаченою додатком 7 до цієї Інструкції.
Начальник відділу спеціального обліку
Державного департаменту України
з питань виконання покарань О.Г.Двойнос
Постанова Пленуму Верховного суду України № 15 від 28 грудня 1996 року “Про практику направлення військовослужбовців, які вчинили злочини, в дисциплінарний батальйон” // Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України в кримінальних справах. Львів: Юридичний факультет Львівського державного університету імені Івана Франка, 1998.
(витяг)
8. Відповідно до ст.52 КК України до осіб, які відбувають покарання в дисциплінарному батальйоні, може бути застосовано умовно-дострокове звільнення від покарання й заміна покарання більш м'яким лише у тому разі, коли вони зразковою поведінкою та чесним ставленням до праці довели своє виправлення. Дані про це повинні бути досліджені в судовому засіданні.
Суд також може достроково звільнити засудженого від відбування покарання в дисциплінарному батальйоні за наявності підстав, передбачених ст.408 КПК України.
Голова Верховного Суду України В.Ф.Бойко
Постанова Пленуму Верховного Суду України “Про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м'яким” // Вісник Верховного Суду України", 2002, № 3.
(витяг)
З метою правильного застосування судами законодавства про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м'яким Пленум Верховного Суду України П О С Т А Н О В Л Я Є:
1. Звернути увагу судів на те, що умовно-дострокове звільнення осіб від відбування покарання і заміна невідбутої частини покарання більш м'яким мають надзвичайно важливе значення для виправлення засуджених та запобігання вчиненню нових злочинів, тобто для досягнення мети, передбаченої ст. 50 Кримінального кодексу України (далі - КК).
2. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміна невідбутої частини покарання більш м'яким можливі лише після повного та всебічного вивчення даних про особу засудженого. При цьому головною умовою прийняття такого рішення є доведеність:
а) при умовно-достроковому звільненні від відбування покарання - того, що засуджений сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення (ч. 2 ст. 81 КК;
б) при заміні невідбутої частини покарання більш м'яким - того, що засуджений став на шлях виправлення (ч. 3 ст. 82 КК;
в) при умовно-достроковому звільненні від відбування покарання особи, яка була засуджена до позбавлення волі за злочин, вчинений у віці до 18 років, - того, що вона сумлінною поведінкою, ставленням до праці та навчання довела своє виправлення (ч. 2 ст. 107 КК.
3. Відповідно до ч. 1 ст. 81 КК умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може застосовуватись до осіб, які відбувають покарання у виді виправних робіт, обмеження або позбавлення волі на певний строк, а також до військовослужбовців, які засуджені до службових обмежень чи тримання в дисциплінарному батальйоні.
Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання особи, яка вчинила злочин до досягнення повноліття, згідно з ч. 1 ст. 107 КК застосовується лише при відбуванні покарання у виді позбавлення волі. Від інших видів покарань (як основних, так і додаткових) такі особи звільненню не підлягають.
4. Заміна невідбутої частини покарання більш м'яким на підставі ч. 1 ст. 82 КК може застосовуватися до осіб, які відбувають покарання у виді обмеження або позбавлення волі на певний строк. При цьому більш м'яке покарання призначається в межах строків, установлених у Загальній частині КК для даного виду покарання, і не повинне перевищувати невідбутий строк покарання, призначеного вироком.
До неповнолітніх заміна невідбутої частини покарання більш м'яким не застосовується (ч. 4 ст. 107 КК.
5. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання та заміна невідбутої частини покарання більш м'яким можуть бути застосовані тільки після фактичного відбуття тієї частини строку покарання, яка зазначена у ч. 3 ст. 81, ч. 4 ст. 82 та ч. 3 ст. 107 КК.
6. Особи, яким покарання було замінено більш м'яким, можуть бути умовно-достроково звільнені і від цього більш м'якого покарання за правилами, передбаченими ст. 81 КК.
7. Згідно з ч. 1 ст. 81 КК особу може бути умовно-достроково звільнено (повністю або частково) від відбування і додаткового покарання. При цьому слід мати на увазі, що таким додатковим покаранням, від якого можна звільнити достроково (тобто до закінчення строку), є лише позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.
У разі заміни невідбутої частини основного покарання більш м'яким відповідно до ч. 2 ст. 82 КК засудженого також може бути звільнено і від додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю. Таке звільнення від додаткового покарання є безумовним.
8. При умовно-достроковому звільненні від відбування основного покарання засудженого, щодо якого було застосовано додаткове покарання, суд може вирішити питання про його повне або часткове звільнення від відбування і додаткового покарання не тільки тоді, коли про це порушено питання у поданні органу, який відає виконанням покарання, а й за своєю ініціативою.
9. Якщо при умовно-достроковому звільненні засудженого від відбування основного покарання суд відмовив у такому звільненні від додаткового покарання, повторний розгляд цього питання можливий лише після закінчення строків, передбачених ч. 5 ст. 407 Кримінально-процесуального кодексу України (далі - КПК).
10. Коли питання про умовно-дострокове звільнення від відбування додаткового покарання виникло після повного відбуття засудженим основного покарання, суд за поданням зазначених у ч. 1 ст. 407 КПК органів може повністю або частково звільнити його від додаткового покарання після фактичного відбуття встановленої законом частини останнього та за наявності інших зазначених у законі умов.
11. При вирішенні питання про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання або заміну невідбутої частини покарання більш м'яким щодо засудженого, покарання якому було пом'якшено згідно з актом амністії, помилування або за рішенням суду, фактично відбута частина покарання повинна обчислюватись виходячи з покарання, встановленого актом амністії, помилування або рішенням суду.
12. Якщо покарання визначено за сукупністю злочинів або вироків, суд, застосовуючи умовно-дострокове звільнення від його відбування, повинен виходити із загального строку покарання, призначеного за сукупністю, і враховувати при цьому положення ч. 3 ст. 81 КК.
За таким же правилом вирішується питання про заміну більш м'яким невідбутої частини покарання, призначеного за сукупністю злочинів або вироків.
13. Матеріали про умовно-дострокове звільнення, які подають органи, що відають виконанням покарання, мають відповідати вимогам, передбаченим ст. 110 Виправно-трудового кодексу України. Коли ці вимоги не виконано (характеристика не відображає процесу виправлення засудженого або стосується не всього періоду відбування ним покарання, немає даних про попередні судимості та відшкодування матеріальних збитків, не подано витяг із рішення спостережної комісії або служби у справах неповнолітніх тощо) і за повнити ці прогалини в судовому засіданні неможливо, суддя на стадії підготовки справи до розгляду повертає матеріали для відповідного оформлення, а коли недоліки виявлено в судовому засіданні, - ухвалює відповідну постанову, в якій зазначає підстави для повернення матеріалів.
Відсутність у матеріалах даних про можливість працевлаштування засудженого після умовно-дострокового звільнення від відбування покарання не може бути підставою для відмови у задоволенні подання.
14. Щодо осіб, які вчинили злочин у віці до 18 років, суду необхідно з'ясовувати, де вони проживатимуть, працюватимуть або навчатимуться, якщо до них буде застосоване умовно-дострокове звільнення від відбування покарання.
15. Згідно зі ст. 407 КПК умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміна невідбутої частини покарання більш м'яким застосовуються суддею районного (міського) суду за місцем відбування засудженим покарання за спільним поданням органу, що відає виконанням покарання, спостережної комісії або служби у справах неповнолітніх. Суд має повідомляти ці органи про час і місце судового розгляду.
16. При застосуванні умовно-дострокового звільнення від відбування покарання осіб, що вчинили злочини до 1 вересня 2001 р., тобто до набрання чинності новим КК, слід керуватися п. 11 Прикінцевих та перехідних положень цього Кодексу. Виходячи зі змісту зазначеного пункту умовно-дострокове звільнення від відбування покарання названих осіб здійснюється з урахуванням особливостей кожної кримінальної справи за правилами, встановленими статтями 81 та 107 КК 2001 р., якщо вони є більш м'якими, ніж ті, що були передбачені статтями 52, 52-1, 53 КК 1960 р., і, навпаки, за правилами, передбаченими статтями 52, 52-1, 53 КК 1960 р., якщо вони є більш м'якими, ніж ті, що встановлені статтями 81 та 107 КК 2001 р.
17. Оскільки судовий розгляд питання про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання або заміну невідбутої частини покарання більш м'яким справляє великий виховний і запобіжний вплив як на самого засудженого, так і на інших осіб, суди під час судового засідання у справах цієї категорії повинні приділяти особливу увагу поясненням засудженого, представників органу, який відає виконанням покарання, спостережної комісії або служби у справах неповнолітніх по суті внесеного подання. Зокрема, слід ретельно з'ясовувати ставлення засудженого до вчиненого злочину, праці та навчання, додержання ним вимог режиму, участь у самодіяльних організаціях засуджених виправно-трудової установи, а також його наміри щодо прилучення до суспільно корисної праці та потребу в наданні допомоги при обранні місця проживання і працевлаштування. Пояснення зазначених осіб і думка прокурора мають бути відображені в протоколі судового засідання.
18. Звернути увагу судів на те, що в постанові про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання або заміну невідбутої частини покарання більш м'яким необхідно обов'язково викладати суть подання органу, який відає виконанням покарання, і спостережної комісії чи служби у справах неповнолітніх, мотиви прийнятого рішення й дані, що були підставою для задоволення клопотання або відмови в цьому.
Після оголошення такої постанови головуючий у судовому засіданні має попередити особу, щодо якої ухвалено рішення, про наслідки вчинення нею нового злочину, передбачені ч. 4 ст. 81, ч. 6 ст. 82 або ч. 5 ст. 107 КК.
19. Судам треба мати на увазі, що згідно з частинами 6 та 7 ст. 407 КПК протягом семи діб із дня оголошення постанови з питання застосування умовно-дострокового звільнення від відбування покарання чи заміни невідбутої частини покарання більш м'яким прокурор і засуджений вправі подати на неї апеляції. У разі подання апеляції прокурором виконання зазначеної постанови зупиняється.
23. Визнати такою, що втратила чинність, постанову Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 1975 р. N 10 "Про практику застосування судами України законодавства про умовно-дострокове звільнення від покарання і заміну покарання більш м'яким".
Указ Президії Верховної Ради СРСР “Про амністію радянських громадян, які співробітничали з окупантами в період Великої Вітчизняної війни 1941-1945 р.р.” // Ведомости Верховного Совета СССР, 1955, № 17, ст. 345.
Враховуючи це, а також припинення стану війни між Радянським Союзом і Німеччиною і керуючись принципом гуманності, Президія Верховної Ради СРСР вважає можливим застосувати амністію щодо тих радянських громадян, які в період Великої Вітчизняної війни 1941- 1945 р.р. через малодушність або несвідомість виявилися втягнутими в співробітництво з окупантами.
В цілях надання цим громадянам можливості повернутися до чесного трудового життя і стати корисними членами соціалістичного суспільства Президія Верховної Ради СРСР п о с т а н о в л я є:
1. Звільнити з місць ув'язнення і від інших мір покарання осіб, засуджених на строк до 10 років позбавлення волі включно за вчинені в період Великої Вітчизняної війни 1941-1945 р.р. підсобництво ворогові та інші злочини, передбачені статтями 58-1, 58-3, 58-4, 58-6, 58-10, 58-12 Кримінального Кодексу РРФСР і відповідними статтями Кримінальних кодексів інших союзних республік.
2. Скоротити наполовину визначене судом покарання засудженим на строк понад 10 років за злочини, перелічені в статті першій цього Указу.
3. Звільнити з місць ув'язнення незалежно від строку покарання осіб, засуджених за службу в німецькій армії, поліції і спеціальних німецьких формуваннях.
Звільнити від дальшого відбування покарання осіб, направлених за такі злочини на заслання і висилку.
4. Не застосовувати амністії до карателів, засуджених за вбивства і катування радянських громадян.
5. Припинити провадженням всі слідчі справи і справи, не розглянуті судами про злочини, вчинені в період Великої Вітчизняної війни 1941-1945 р.р., передбачені статтями 58-1, 58-3, 58-4, 58-6, 58-10, 58-12 Кримінального Кодексу РРФСР і відповідними статтями Кримінальних кодексів інших союзних республік, за винятком справ про осіб, вказаних у статті четвертій цього Указу.
6. Зняти судимість і пораження в правах з громадян, звільнених від покарання на підставі цього Указу.
Зняти судимість і пораження в правах з осіб, які раніше були суджені і відбули покарання за злочини, перелічені в статті першій цього Указу.
7. Звільнити від відповідальності радянських громадян, перебуваючих за кордоном, які в період Великої Вітчизняної війни 1941-1945 р.р. здалися в полон ворогові або служили в німецькій армії, поліції і спеціальних німецьких формуваннях.
Звільнити від відповідальності й тих нині перебуваючих за кордоном радянських громадян, які займали під час війни керівні посади в створених окупантами органах поліції, жандармерії і пропаганди, в тому числі й втягнутих в антирадянські організації у післявоєнний період, якщо вони спокутували свою провину наступною патріотичною діяльністю на користь Батьківщини або з'явилися з повинною.
У відповідності з діючим законодавством розглядати як пом'якшуючу провину обставину з'явлення з повинною перебуваючих за кордоном радянських громадян, які вчинили в період Великої Вітчизняної війни 1941-1945 р.р. тяжкі злочини проти Радянської держави. Встановити, що в цих випадках покарання, визначене судом, не повинно перевищувати п'яти років заслання.
8. Доручити Раді Міністрів СРСР вжити заходів до полегшення в'їзду в СРСР радянським громадянам, перебуваючим за кордоном, а також членам їх сімей, незалежно від громадянства, і їх працевлаштування в Радянському Союзі.
Голова Президії Верховної Ради СРСР К.ВОРОШИЛОВ
Секретар Президії Верховної Ради СРСР М.ПЄГОВ
Москва, Кремль. 17 вересня 1955 р.
Дата добавления: 2015-10-02; просмотров: 56 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая страница | | | следующая страница ==> |
| Верховної Ради Української РСР М.ХОМЕНКО | | | Указ Президії Верховної Ради Української РСР “Про амністію з нагоди річниці прийняття Декларації про державний суверенітет України” // Закони України, Том 1. |