Тема 4. Сучасні підходи до управління виробництвом

План

1.Управління виробництвом: системне бачення.

2.Характеристика сучасних підходів до управління виробництвом.

3.Процесний підхід до управління виробництвом.

4.Реінжиніринг: сутність та характеристика.

В основному виробництві підприємства здійснюється переробка предметів праці в готову продукцію або послуги. На форми організації виробничого процесу суттєво впливає ступінь автоматизації виробництва, відносини між людьми, які складаються в цьому процесі. Система управління виробничими процесами об'єднується в єдиний потік з охопленням всіх рівнів виробництва: цехів, дільниць, потокових ліній, бригад та робочих місць. Безпосереднє управління виробництвом здійснюється на підґрунті планування, координації, мотивації до праці, контролю за виконанням рішень і регулювання ходу виробництва.

Цілі і завдання - це кінцева мета, на досягнення якої спрямована діяльність колективу. Цілі існують кількісні і якісні. Завдання для кожного виробничого підрозділу можуть бути різними, але одне з них залишається однаковим для всіх: безумовне виконання заданої виробничої програми щодо випуску продукції за умови мінімальних витрат матеріалів, праці, часу і фінансів.

Процес управління виробництвом можна уявити як сукупність послідовних дій управлінського персоналу щодо досягнення певних цілей об'єктами управління та їх фактичного стану в певній системі управління, затвердження на цьому підґрунті рішень та розробка обґрунтованих виробничих завдань і оперативних планів. Послідовність дій персоналу здійснюється на базі теоретичних положень про управління: єдиновладдя, оптимального розподілу обов'язків, оптимальної кількості рівнів управління, інформаційної забезпеченості керівника, наявності контролю, оптимальності інформаційного навантаження та зацікавленості виконавця в одержанні максимального результа- ту. Виконання прийнятих управлінських рішень потребує чіткого системного забезпечення та міру відповідальності керівника.

Кінцеві цілі підприємства загалом і для кожного виробничого підрозділу визначаються відносинами між виробництвом та управлінням ним, і тому потребують зміни організаційних структур, організації та процесу управління. Основними функціями управління виробництвом є: організація, нормування, планування, координація, мотивація, контроль і регулювання. Система управління виробництвом складна У цій системі можна виділити загальні елементи: процес управління, цілі системи, об'єкт управління, суб'єкт управління, контур управління тощо. Кожне підприємство має певну організаційну структуру. Під структурою управління підприємством розуміють сукупність взаємопов'язаних елементів, які знаходяться між собою у стійких взаємовідносинах, забезпечують їх функціонування та розвиток як єдиного цілого.

Виділяють такі структури управління: лінійна, лінійно-штабна, функціо- нальна, програмно-цільова, дивізійна, матрична.

Менеджер зобов'язаний ураховувати різні підходи до управління виробництвом. Це обумовлює необхідність використання певних підходів у процесі управління підприємством, а саме: системного, ситуаційного, функціонально-орієнтованого, структурного, ресурсного, комплексного тощо. При цьому підхід означає вибір такої системи реалізації заходів, яка базується на певних принципах.

До найбільш розповсюджених підходів належать:

- системний підхід, який є виключно способом мислення щодо організації та управління. Він дозволяє лише умоглядно уявити організацію як єдність її елементів. Це такий напрям методології наукового пізнання і практичної діяльності, в основі якого лежить дослідження будь-якого об'єкта як складної цілісної соціально-економічної системи;

- ситуаційний підхід, який, так само як і системний, є лише способом мислення про організаційні проблеми та їх можливі рішення, не даючи практикам потрібного ефективного алгоритму - набору керівних дій з управління організацією. Загальний процес однаковий, однак специфічні прийоми, які повинен застосовувати керівник для ефективного управління, можуть значно варіюватися. Сутність же таких "специфічних прийомів" у межах ситуаційного підходу не розкривається;

- ресурсний підхід, який передбачає ефективне використання наявного виробничо-ресурсного потенціалу підприємства;

- функціонально-орієнтований підхід, який характеризується чіткою спеціалізацією робіт і розподілом їх за функціональними підрозділами. При цьому співробітники кожного підрозділу виконують лише суворо належні їм функції і не відповідають за загальний результат діяльності компанії.

Для функціонально-орієнтованого підходу характерна ієрархічність. Споживачем результатів діяльності співробітників є вищестоящий керівник. При цьому він контролює результативність діяльності співробітників, і від його рішення залежить, чи задовільні результати їх діяльності, чи ні.

Взаємодія між підрозділами здійснюється, як правило, через керівників. У зв'язку з цим функціональний підхід має ряд серйозних недоліків:

- відсутність орієнтації на замовника. Вимірником якості й цінності продукції є думка вищестоящого керівника, а не замовника. Тим часом саме замовник купує продукцію і від його задоволеності залежить прибуток підприємства;

- наявність функціональних бар'єрів між підрозділами. Кожен керівник підрозділу має особисті амбіції і цілі, яких він намагається досягти. У зв'язку з цим страждає загальна результативність усієї діяльності підприємства. Навіть маючи благі наміри, наприклад, зменшити витрати у своєму підрозділі на певну величину, можна заподіяти загальному процесу виробництва збитки в стократному розмірі;

- низька оперативність і адаптивність до ситуації, що змінюється. З огляду на те, що обмін інформацією здійснюється, як правило, через керівників, це призводить до значних тимчасових витрат, зниження реакції на ринкову і зовнішню економічну ситуацію.

Усіх вище перерахованих недоліків позбавлений процесний підхід.

Процесний підхід – це розгляд усієї діяльності підприємства як мережі взаємодіючих процесів, що відбуваються всередині організаційної структури підприємства і реалізують мету його існування.

Процесний підхід – це спосіб розгляду реальної дійсності як динамічної послідовності виконуваних дій.

Цей підхід в управлінні системами знаходить все більшу популярність. Його головною перевагою є безпосередня орієнтація на замовника продукції або послуг, що генеруються підприємством. Адже саме задоволення потреб замовника веде до того, що продукт буде їм придбаний або послуга використана, а отже, підприємство отримає свій прибуток.

Процесний підхід має такі позитивні моменти:

- єдиним вимірником якості і цінності продукції є задоволеність замовника;

- кожен співробітник пов'язаний з кінцевим результатом і відповідає за його якість;

- обмін інформацією здійснюється всередині робочої групи бізнес- процесу, що виключає її спотворення, а також значно скорочує терміни передачі інформації від одного суб'єкта бізнес-процесу до іншого; унаслідок цього підвищується оперативність і адаптивність діяльності підприємства;

- розглядаючи весь процес створення цінності від початку і до кінця, можна оптимально планувати ресурси; це приведе до скорочення невиправданих витрат і максимально дозволить простежувати інвестиції, вкладені у проект зі створення цінностей;

- розглядаючи всю послідовність дій зі створення цінності дозволить побачити, на якому етапі закладається та або інша якість, можна шляхом застережливої дії уникати браку, досягати максимальної якості й усувати непотрібні втрати.

Об’єктом управління у процесному підході є процес, під яким розуміють, по-перше, логічну послідовність дій, протяжну в часі, що приводить до послідовної зміни проміжних станів системи, в якій цей процес відбувається, і що перетворює вихідні (вхідні) ресурси на кінцеві (вихідні). По-друге, це сукупність взаємозв'язаних і взаємодіючих видів діяльності, яка перетворює входи на виходи. По-третє, це логічний, послідовний, взаємозв'язаний набір заходів, у якому споживаються ресурси постачальника, створюється цінність і видається результат споживачеві.

На сьогоднішній день процесний підхід є найбільш прогресивний, тому широко застосовується в різних сферах діяльності. Він дозволяє визначити причинно-наслідкові зв’язки виникнення проблем, а також з’ясувати, де й коли виникла проблема і яка з організацій винна в її виникненні.

Основна доктрина філософії використання процесного підходу щодо вирішення питань реструктуризації полягає в тому, що зміни в бізнес-процесах викликають низку структурних змін на підприємстві, бо мають певне економічне, організаційне та правове супроводження. Тобто, перебігаючи в межах певних організаційних форм, зміни в бізнес-процесах викликають низку змін в елементах та діяльності бізнес-структур, у тому числі й зміни в методах та принципах управління діяльністю підприємства, які і складають сутність трансформаційних перетворень.

У межах бізнес-процесу – упорядкованих дій, спрямованих на виробництво та реалізацію продукції (послуг), необхідних споживачам, - може здійснюватися не тільки виробництво і реалізація різних видів продукції (послуг), але й постійний контроль як за усім бізнес-процесом загалом, так і за його окремими елементами, тобто здійснюватися маркетингова, збутова та інші види діяльності. При цьому окремі елементи бізнес-процесу можуть бути територіально віддалені один від одного, але повинні координуватися в межах єдиної стратегії.

З метою уможливлення застосування процесного підходу до управління виробництвом необхідно структурувати бізнес-процеси за етапами руху виробничих потоків, ідентифікувати виробничі потоки, установити їх відповідність та виявити їх властивості й організаційні форми.

Функції, які формують бізнес-процес, технологічно пов’язані, а обумовлені ними витрати – економічно залежні. Це означає, що зміни в одному з видів виробничої діяльності впливають на всі інші, створюючи єдиний технологічний ланцюжок, а намагання зменшити окремі витрати може привести до більш низьких сукупних витрат.

Ураховуючи стабільність основної матеріально-технічної бази підприємств, особливістю процесного підходу є те, що він формує тільки частку питомої ваги суто управлінського процесу. Тривалість і структура останнього залежать від трудомісткості робіт з інженерно-управлінських процесів. У зв'язку з цим управлінські витрати в процесі реструктуризації значно вищі і заслуговують на більш пильну увагу. Це викликає необхідність розгляду управлінського процесу в сукупності з виробничими процесами та зміщення уваги під час оцінювання ефективності головного процесу виробництва послуг на забезпечувальні функції.

Із загального переліку основних положень, на яких базується процесний підхід, найважливішими є, по-перше, реалізація принципу системного підходу. Це означає, що оптимізація бізнес-процесу, яку формують його складові - технологічно пов’язані функції, може відбуватися як у межах усього підприємства, так і його окремих підрозділів. Однак досягти максимального ефекту можна, лише оптимізувавши бізнес-процес від його початку до кінцевого споживача, або окремі значні його ділянки, тобто операції або процедури. При цьому всі ланки технологічного ланцюга мають працювати як єдиний злагоджений механізм.

По-друге, очікуваними результатами від реалізації виробничої діяльності мають стати мінімальні витрати на процеси та функції виробництва послуг, які формуються від початку процесу до кінцевого споживача, за рахунок оптимізації структури витрат, визначення відповідальних за реалізацію процесів, обмеження нераціональних витрат тощо. Система підрахунку витрат на здійснення процесу має відбуватися протягом усього технологічного ланцюга або бізнес-процесу і давати можливість визначити витрати на його реалізацію. Тому важливим критерієм відбору оптимального варіанту організаційної форми є мінімум сукупних витрат на реалізацію бізнес-процесу протягом усього технологічного ланцюга та їх ефективність.

Організація робіт динамічно вдосконалюється через дослідження й усунення недоліків під час виконання процесів, а критерії якості виходять від споживачів. У результаті підприємства змушені безупинно пристосовуватися до постійно мінливих запитів своїх клієнтів шляхом зміни бізнес-процесів і розширення асортименту продукції.

Оптимізація і створення нових бізнес-процесів передбачає зміну існуючої організаційної структури. Тому вони мають розглядатися разом із проектами. Такий підхід реалізується концепцією управління проектами.

Процеси повинні проектуватися згідно з принципами організаційного проектування, тобто “знизу вверх”, починаючи від основних, базових процесів і закінчуючи процесами управління. При цьому завдання полягає в тому, щоб змоделювати такі процеси, які б своєчасно й достатньою мірою забезпечили якість послуг, тобто підрахувати час, напрями й обсяги здійснення витрат за етапами процесу, аналізувати їх доцільність з позиції задоволення потреб споживачів.

Узагальнюючи наявні особливості та підходи, які можуть використовуватися в процесі управління виробництвом цей процес має враховувати:

- управління часом перебігу бізнес-процесу за рахунок оптимізації витрат часу на обслуговування функцій;

- управління вартістю бізнес-процесу;

- управління запланованими (або раціональними) технічними та економічними параметрами;

- управління сферами управлінської діяльності з обслуговування процесу;

- управління ефективністю бізнес-процесу.

Мета застосування процесного підходу в процесі управління виробництвом може бути відображена за певними правилами реінжинірингу, а саме:

- горизонтальне стискання робочих процедур, об’єднання кількох процедур в одну;

- вертикальне стискання функцій, за якого виконавці приймають самостійні рішення. Наділення співробітників певними повноваженнями, що приводить до значного підвищення їх віддачі;

- розпаралелювання процесу там, де це можливо;

- процеси мають різні варіанти виконання;

- робота виконується в тім місці, де це доцільно;

- розподіл роботи між структурними підрозділами, усунення зайвої інтеграції (дезінтеграції);

- мінімізація кількості перевірок і керуючих впливів;

- мінімізація кількості погоджень шляхом скорочення зовнішніх крапок контакту. Мова йде про спрощення границь між функціональними підрозділами;

- уповноважений менеджер забезпечує єдину точку контакту, що відіграє роль буфера між складним процесом і замовником. Менеджер поводиться як відповідальний за весь процес і має доступ до всієї інформації процесу і до всіх виконавців.

Кінцева мета застосування процесного підходу до процесу управління виробництвом може бути реалізована шляхом забезпечення високої якості продукції (у разі різного сполучення витрат на реалізацію бізнес-процесів та за оптимальної структури витрат на перепроектування бізнес-процесів) та мінімізації витрат.

Запитання та завдання для самоконтролю

1. Які головні недоліки підходів різних шкіл управління?

2. Що означає визначення «системний підхід до управління»?

3. Що означає визначення «ситуаційний підхід до управління»?

4. На яких засадах ґрунтується ситуаційний підхід і що є важливим під час його застосування?

5. Що означає термін «нова роль управління»?

6. Які підходи у виробничому менеджменті враховуються в роботі менеджерів у процесі реалізації їх основних функцій?

7. Що означає термін «бізнес-процес»?

8. Що означає термін «інжиніринг»?

9. Що означає термін «реінжиніринг»?

10.Чому потенціал технічних знань та досвід інжинірингу використовуються менеджерами для реструктуризації, але змін дуже мало?

11.Назвіть основні комплексні пакети послуг інжинірингової компанії під час реалізації проектів під готову продукцію.

12.Які етапи включає створення та реалізація інжинірингових проектів?

13.Яка мета реінжинірингу?

14.Які три основні властивості поєднує реінжиніринг?

15.У яких трьох основних ситуаціях використовується реінжиніринг?

16.На яких двох основних поняттях базується процес реінжинірингу?

17.Перерахуйте чотири основні етапи реінжинірингу.

18.Перерахуйте основні практичні кроки реінжинірингу.

Дата добавления: 2015-10-24