До питання про холодець

Того дня, коли потерпів містер Пендлтон, Поліанна трохи спізнилася на вечерю. Однак цього разу вона уникла догани.

Ненсі зустріла її біля дверей.

- Яка ж я рада нарешті вас бачити, - полегшено зітхнула вона. - Вже ж пів на сьому.

- Я знаю, - з тривогою визнала Поліанна, - але я не винна... справді. Я переконана, що й тітонька Полі це визнає.

- У неї не буде такої нагоди, - задоволено оголосила Ненсі. - її нема.

- Нема! - вихопилося у Поліанни. - Тільки не кажіть, що вона поїхала через мене.

Поліанна подумки картала себе за ті моменти, коли вона привела в дім безпритульних кота, собаку, а тоді ще й хлопчика, за ці недоречні «татко» та «рада», які, попри всі старання, раз по раз зривалися з її забудькуватого язика.

- Це не через мене?

- Авжеж ні, - відказала Ненсі. - Раптово померла її кузина з Бостона, і довелось їхати. Як тільки ви пішли на прогулянку, вона отримала термінову телеграму, а повернеться за три дні. Гадаю, ми можемо порадіти. На цей час ми з вами удвох залишилися на господарстві. Отакої!

Поліанна була вражена.

- Радіти? Ненсі, це ж похорон!

- Але... я радію зовсім не через те, що хтось помер, міс Поліанно, а від того... - вона раптом урвала і неприязно подивилася на дівчинку, - стривайте, міс Поліанно, хіба ж не ви навчили мене грати в цю гру? - з докором промовила вона.

Поліанна стурбовано наморщила лоба. [103]

- А проте, Ненсі, - заперечливо похитала вона головою, - трапляються випадки, коли не можна гратися в цю гру. Я переконана, що це стосується й похорон. На похоронах нема чому радіти.

Ненсі захихотіла.

- Ну, ми можемо порадіти з того, що ховають не нас, - спробувала пожартувати вона. Однак По-ліанна її вже не слухала. Вона почала переповідати про нещасний випадок у Пендлтонському лісі, і за хвилину Ненсі теж забула про все на світі й слухала, відкривши рота.

Наступного дня, як і домовлялися, Поліанна зустрілася опівдні з Джиммі Біном у призначеному місці. Як і слід було сподіватися, Джиммі був розчарований, що Жіноча допомога віддала перевагу не йому, а невідомому індійському хлопчику.

- Що ж, тут нема дива, - зітхнув він. - Те, про що ти не знаєш, завжди видається кращим, ніж те, про що знаєш, як от і картопля на протилежному боці тарілки здається більшою. Я хотів би думати в такий спосіб про когось далеко-далеко. А водночас хтось в Індії захотів би взяти мене.

Поліанна заплескала в долоні.

- Ну звичайно ж! Дуже слушно, Джиммі! Я напишу про тебе моїй Жіночій допомозі. Правда, вони не в Індії, а лише на Далекому Заході... але це теж досить далеко. Якби ти стільки часу добирався сюди, як я, то теж так думав би.

Обличчя Джиммі Біна повеселішало.

- Ти гадаєш, вони справді можуть мене взяти? - перепитав він.

- Звичайно ж! Хіба вони не беруть хлопчиків з Індії на виховання? Цього разу вони могли б собі уявити, що ти маленький хлопчик з Індії. Гадаю, ти достатньо далеко, аби можна було включити тебе до [104] звіту. Зачекай. Я напишу їм. Я напишу місіс Байт. Ні, краще місіс Джонс. У місіс Байт більше грошей, зате місіс Джонс завжди жертвує найбільше... ге ж, дивна звичка? Зрештою, хтось із моєї Жіночої допомоги обов'язково візьме тебе до себе.

- Гаразд. Але не забудь написати їм, що я працюватиму за хліб і дах над головою, - нагадав Джиммі. - Я не жебрак, і угода є угодою, навіть із Жіночою допомогою, - він повагався, а тоді додав: - Гадаю, мені варто лишитися тут іще на деякий час, доки ти отримаєш відповідь.

- Звичайно, - охоче кивнула Поліанна, - тоді я знатиму, де тебе шукати. А вони тебе візьмуть, бо ти достатньо далеко для цього. Тітонька Полі ж узяла мене. Чекай, - вона раптом урвала, - гадаєш, я для неї теж була дівчинкою з Індії?

- Ти й справді незвичайна дівчинка, - всміхнувся Джиммі і пішов геть.

Через тиждень після випадку в Пендлтонському лісі Поліанна якось уранці звернулася до міс Полі з проханням:

- Тітонько Полі, ви не заперечуватимете, якщо сьогодні я віднесу холодець не місіс Сноу, а комусь іншому. Я певна, що місіс Сноу... один-єдиний раз.

- Слухай, Поліанно, що ти надумала? - зітхнула тітка. - Ні, ти таки справді неординарна дитина.

Поліанна замислилася.

- Тітонько Полі, а що таке неординарний? Коли ти неординарний, то не можеш бути ординарним, ге?

- Авжеж.

- Тоді все гаразд. Я рада, що я неординарна, - полегшено зітхнула Поліанна. - Розумієте, я чула, як місіс Байт завжди називала місіс Ревсон напрочуд ординарною жінкою... і вона страшенно не любила місіс Ревсон. Вони завжди сварилися між [105] собою, і, пам'ятаю, татко мав... тобто ми мали більший клопіт, замирюючи їх, ніж решту Жіночої допомоги, - Поліанна встигла виправитися, але однаково нелегко було маневрувати між Сциллою батькових наказів щодо чвар у церковній громаді та Харібдою(1) заборони міс Полі згадувати про тата.

- Гаразд, це пусте, - нетерпляче вставила міс Полі. - У тебе так виходить, Поліанно, що незалежно від теми нашої розмови ти конче згадуєш Жіночу допомогу!

- Авжеж, мем, - весело всміхнулася Поліанна. - Ви маєте рацію. Але ж, розумієте, вони піклувалися про мене і...

- Досить, Поліанно, - холодно обірвала її тітка. - Ну, що там з холодцем?

- Нічого особливого, тітонько Полі. Ви дозволяєте мені носити холодець їй, і я гадала, може, ви дозволите один раз віднести холодець йому. Звісно, поламані ноги - це ще не інвалідність на все життя, а тому він лежатиме менше, ніж місіс Сноу, тому через раз чи два... вона матиме всю решту холодців.

- Йому? Він? Зламана нога? Про що ти кажеш, Поліанно?

(1) Вислів «між Сциллою та Харібдою» означає таке становище, коли з обох боків загрожує якась небезпека.

Поліанна здивувалася. Але потім зрозуміла, що треба ж усе пояснити:

- О, я геть забула. Гадаю, ви ще нічого не знаєте. Розумієте, це сталося тоді, коли вас не було. Я знайшла його в лісі якраз у той день, коли ви поїхали, а тоді довелося зайти до його будинку і подзвонити, аби прийшли лікар з помічниками, а ще тримала йому голову й допомагала. Звичайно, потім я пішла додому і відтоді його не бачила. І ось [106] сьогодні, коли я побачила, що Ненсі приготувала холодець для місіс Сноу, то й подумала, що було б доречно, якби я віднесла цього разу холодець йому - один-однісінький раз, тітонько Полі... можна?

- Гаразд-гаразд, гадаю, що можна, - здалася міс Полі, - але про кого йдеться?

- Про Чоловіка. Його звати Джон Пендлтон. Міс Полі ледь не схопилася зі стільця.

- Джон Пендлтон?!!

- Так. Ненсі сказала, що його так звати. А ви його знаєте?

Міс Полі не відповіла. Натомість вона запитала:

- Ти з ним знайома? Поліанна кивнула. [107]

- Так. Тепер... він завжди розмовляє і всміхається. Знаєте, він лише зовні видається таким сердитим. Піду й візьму холодець. Мені здається, Ненсі уже все наготувала, - кинула вона, ідучи до дверей.

- Поліанно, зачекай, - голос міс Полі раптом став невблаганним. - Я передумала. Краще віднеси холодець місіс Сноу, як завжди. Це все. Можеш іти.

Обличчя Поліанни витяглося.

- Але, тітонько Полі, їй я зможу віднести будь-коли іншим разом. Вона завжди буде хворою і все ще матиме, а в нього ж лише зараз зламана нога, а це не навік. Він уже лежить цілий тиждень.

- Я пам'ятаю. Я чула про нещасний випадок з містером Пендлтоном, - холоднувато промовила міс Полі, - але я не збираюсь надсилати холодець містеру Джону Пендлтону, Поліанно.

- Таж він сердитий... зовні, - визнала засмучена дівчинка, - і тому ви не надто його любите. Але я не скажу, що цей холодець від вас. Я йому скажу, що це - від мене. Мені він подобається. І я була б дуже рада послати йому холодець.

Міс Полі знову категорично захитала головою. Раптом вона уважно подивилася на Поліанну і запитала на диво м'яким голосом:

- А він знає, хто ти, Поліанно? Дівчинка зітхнула:

- Мені здається, що ні. Одного разу я сказала йому, як мене звати, але він так до мене не звертається...

- А він знає, де ти живеш?

- Ні. Я не казала йому.

- І він не знає, що ти моя небога?

- Думаю, що ні.

На хвилину запанувала тиша. Міс Полі дивилася на Поліанну невидющими очима. Дівчинка нетерпляче [108] перетоптувалася, голосно зітхаючи. Аж от міс Полі рвучко підвелася.

- Гаразд, Поліанно, - промовила вона тим самим дивним, аж наче не своїм голосом, - можеш віднести холодець містеру Пендлтону від свого імені. Але затям собі: я його не посилала. І він не повинен навіть запідозрити, що це від мене.

- Так, мем. Ні, мем. Дякую, тітонько Полі, - торжествувала Поліанна, вилітаючи з кімнати.

Дата добавления: 2015-09-04