Старий Том і Ненсі

У кімнатчині на горищі Ненсі заходилась підмітати й мити щіткою підлогу, особливу увагу звертаючи на закутки. Власне, інколи натужна праця була радше виходом для почуттів, ніж щирим прагненням: попри покірливий страх перед господинею, Ненсі була далеко не свята.

- Якби - я - могла - докопатися - до закуточків - її - душі, - бурмотіла вона під ніс, супроводжуючи кожне слово енергійним поштовхом держака з ганчіркою на кінці, - я б уже все звідти повичищала. Це ж треба додуматися - запхати бідну дитину в цю комірчину. Влітку тут дихнути не можна від спеки, а взимку не опалюється, і це в будинку, де безліч порожніх кімнат. Ото ж оті непотрібні діти. Тьху, - Ненсі з такою силою викрутила ганчірку, що пальці заболіли. - Як на мене, то [10] це не дитина, а хтось інший тут зайвий на цьому світі.

Деякий час вона працювала мовчки. А коли впоралась, ще раз із огидою окинула оком голу кімнат-чину.

- Ну, своє я зробила, - зітхнула вона. - Бруду немає... Та й іншого нічого теж немає. Бідолашна крихітка! Не знайти кращого місця, щоб поселити самотню дитину, яка скучила за домом! - додала вона наостанок і вийшла, грюкнувши дверима. «Ой!» - скрикнула вона, прикушуючи губу. А тоді затято подумала: «Ну й нехай. Нехай чує... Мені байдуже».

Тоді ж післяобід Ненсі знайшла вільну хвилинку, аби розпитати старого Тома, що багато років на присадибі висапував будяки та підрівнював лопатою доріжки.

- Містере Том, - почала вона, хутко озирнувшись, чи ніхто за нею не стежить. - А ви знаєте, до нас приїздить маленька дівчинка, яка житиме з міс Полі?

- Що? - перепитав старий, насилу випростуючи спину.

- Маленька дівчинка. Вона житиме у міс Полі.

- На жарти потягло? - посміхнувся з недовірою Том. - Ти ще скажи, що завтра сонце сяде на сході.

- Це щира правда. Вона сама сказала мені про це, - не вгавала Ненсі. - Це її небога, і їй одинадцять років.

Чоловік аж рота роззявив.

- Овва! Стривай-стривай... - бурмотів собі під ніс. І раптом у його побляклих очах засвітилася ніжність. - Це либонь... Ні, це, напевно, донечка міс Дженні. Ніхто ж з них більше не одружився. [11]

Авжеж, Ненсі, це донечка міс Дженні. Слава Богу. Невже мої старі очі справді побачать її?

- А хто така міс Дженні?

- О, то був янгол небесний, - із запалом промовив Том. - У старих господаря та господині вона була старшою дочкою. їй було двадцять, коли вона одружилася і виїхала звідси. Я чув, що всі її діти повмирали, крім останньої донечки. Напевне, оце ж бо вона й приїде.

- їй одинадцять років.

- Так, цілком можливо - кивнув садівник.

- А житиме вона на горищі. Нема в хазяйки сорому, - обурювалася Ненсі, озираючись водночас на будинок.

Старий Том спохмурнів. Але наступної миті він іронічно посміхнувся.

- Цікаво, як міс Полі уживатиметься тут з дитиною, - сказав він.

- Атож! А я не уявляю, як дитина уживатиметься тут із міс Полі, - підхопила Ненсі.

Старий засміявся.

- Здається, міс Полі тобі не до душі.

- Ніби вона хоч комусь до душі? - осудливо зауважила дівчина.

- Схоже, ти нічого не знаєш про любовні пригоди міс Полі, - поволі мовив старий.

- Любовні пригоди? Міс Полі? Ви нічого не плутаєте?

- А проте, це було, - кивнув Том. - І той хлопець ще й досі живе у нашому містечку.

- Як його звуть?

- Не скажу. Мені не годиться про це розводитись.

Старий випростався на повен зріст. Його блакитні очі затуманеним зором подивилися на будинок, і в погляді відбилася щира гордість відданого слуги за родину, якій він слугував і яку любив протягом багатьох років.

- Вона і раптом кохання. Аж не віриться, - не вгавала Ненсі.

Старий Том похитав головою.

- Аби ж ти знала міс Полі так, як я, - заперечив він. - Колись вона була справжня краля. Та й зараз була б, якби схотіла.

- Краля? Міс Полі?

- Так. Варто їй розпустити коси, як колись, одягти капор з китичкою квітів та мереживну сукню з білими стрічками... справжня краля. Вона ж іще зовсім не стара, Ненсі.

- Не стара? В такому разі вона чудово удає з себе бабусю... самі подивіться, - пхикнула Ненсі.

- Знаю. Це почалося, відколи вона посварилася зі своїм коханим, - кивнув старий Том. - Вона після того наче полину й будяччя наїлася: усіх довкола шпиняє.

- Це точно, - з обуренням підхопила Ненсі. - Ніколи їй не догодиш, хоч як старайся! Я давно пішла б, якби не треба було допомагати родині. Але колись мені терпець урветься і я скажу їй усе, що про неї думаю, хоча мені після цього доведеться попрощатися зі своїм місцем. Ось побачите.

Старий Том похитав головою. [14]

- Знаю. І в мене було таке відчуття. Зрозуміти це можна, але, повір мені, дитино, це не найкращий вихід. Не найкращий.

І він знову узявся до роботи.

- Ненсі! - почувся різкий оклик.

- Т-так, мем, - запнулася Ненсі й поквапилася до будинку.

Дата добавления: 2015-09-04